- •50. Класифікація геоморфологічних карт за призначенням та масштабом
- •51. Класифікація геоморфологічних карт за змістом
- •52. Карти порядків долин, їх значення та принципи побудови
- •53. Комплексні і синтетичні морфометричні карти
- •54. Способи побудови картограм густоти ерозійного розчленування.
- •55. Способи побудови карт крутості земної поверхні
- •56. Складання картограми вертикального розчленування рельєфу
- •57.Побудова карти відносних висот за в. Черніним для рівновеликих квадратів.
- •58.Побудова карти крутості земної поверхні за в.Волковим у рівновеликих кадратах
- •59. Карти густоти горизонтального розчленування рельєфу, їх різновиди.
- •60. Способи побудови карт крутості земної поверхні.
- •61. Принципи складання карти довжини схилів за о.Спиридоновим у рівновеликих квадратах.
- •62. Побудова карти крутості Земної поверхні за в. Черніним у рівновеликих квадратах.
- •63. Побудова карти довжини схилів в елементарних басейнах (графічно)
- •64.Побудова морфометричних карт за методикою в.М Філософова.
- •65.Карти базисних поверхонь різного порядку,способи їх побудови.
- •66. Карти вершинних поверхонь різного порядку,способи їх побудови.
- •67. Карти різниць базисних і вершиннх поверхонь
- •68. Карти залишкового рельєфу.
- •69. Карти локального розмиву.
- •70. Карти окремих категорій форм рельєфу
- •71. Карти ярів і ярковості.
- •72. Структурно – геоморфологічні (морфоструктурні) карти.
- •76. Синтетичні карти
- •77.Крти сучасних геоморфологічних процесів.
- •78.Палеогеоморфологічні карти
- •79. Карти геоморфологічного прогнозу.
- •80. Карти віку рельєфу.
- •81. Принципи складання прикладних геоморфологічних карт при пошуку і розвідці корисних копалин.
- •85. Карти для раціонального функціонування природоохоронних територій і об’єктів рекреаційних цілей
- •86. Карти геоморфологічної регіоналізації.
- •87. Показники геоморфологічної регіоналізації.
55. Способи побудови карт крутості земної поверхні
Реальний розподіл крутості земної поверхні можна зобразити тільки на картах великого масштабу з використанням детальних топографічних матеріалів. Показниками крутості земної поверхні можуть бути кут нахилу (а ) або ухил (і), який дорівнює tga.
Перед складанням карти крутості земної поверхні розробляють шкалу градацій з урахуванням характеру і мети досліджень. Наприклад, під час вивчення характеру розвитку та поширення схилових процесів у Карпатах і Передкарпатті виправдала себе градація крутості, запропонована І. Брауде і вдосконалена в процесі досліджень: менше 1° - рівні, 1-3 - похилі, 3-5 - слабко спадисті, 5-8 - спадисті, 8-12 - сильно спадисті, 12-17 – круті, 17-25 - дуже круті, 25-35 - надзвичайно круті, 35-60 - урвисті понад 60° - прямовисні.
У разі вивчення процесів площинної та лінійної ерозії і розробки рекомендацій щодо боротьби з нею обов'язковими для складання карт крутості є градації мінімум через 1°, а іноді й через 0°30’’ Для морфометричного аналізу різних інженерних споруд Ю. Симонов запропонував таку шкалу ухилів: 1 - 0,3%; 2 - 0,3- 1,2; 3 - 1,2-6,4; 4 - 6,4-12; 5 - 12-15; 6 - 15% і більше.
За допомогою шкали закладень і вимірювача на топографічній карті виокремлюють ділянки з різною крутістю. Для прискорення роботи користуються спеціальними палетками з прозорого матеріалу. Оформляють карту кольоровим фоновим зафарбуванням або штрихуванням.
Під час складання карт крутості земної поверхні в дрібнішому масштабі генералізацію виконують шляхом узагальнення шкали кутів нахилу або узагальнення контурів, переходячи в разі потреби на умовні знаки замість фонового зафарбування.
Середні кути нахилу земної поверхні пропонують визначати на топокартах за сіткою рівновеликих квадратів, використовуючи для цього такі формули: 1) tga=h∑L/P, де а - середній кут нахилу земної поверхні; h - висота перетину рельєфу горизонталями; ∑L – сума довжин горизонталей на плоші квадрата Р; 2) tga=NS/L, де S - висота перетину рельєфу горизонталями; N - кількість перетинів орографічних ліній горизонталями; L - довжина усіх орографічних ліній у квадраті. За цими методиками середній кут нахилу можна визначати за малою вибіркою квадратів, репрезентативних для окремих геоморфологічних регіонів.
За наявності карт відносних висот h і довжини схилів l середній кут обчислюють за формулою — tga=h/l.
56. Складання картограми вертикального розчленування рельєфу
Картограму будують на топографічній карті або її копії (масштаб 1:25 000 – 1:50 000). Перший етап роботи – визначення у кожному цілому квадраті карти різниці максимальної і мінімальної абсолютної висоти. Для цього використовують відмітки основних і допоміжних горизонталей, підписані відмітки висот (вершини хребтів, горбів, пасом). Якщо у квадраті є тільки основні горизонталі, то перевищення можна обчислити за кількістю проміжків між горизонталями, яку множать на значення перетину горизонталей (для масштабу 1:25 000 – 5 м, 1:50 000 – 10 м). Наприклад, якщо у квадраті карти масштабу 1:25 000 є п’ять основних горизонталей, то різниця абсолютних висот буде дорівнювати – 4?5=20 м. Значення вертикального розчленування рельєфу заокруглюють до метра і це число вписують у середину квадрата.
Після того, як визначено розчленування у кожному квадраті, будують регулярну шкалу, що складається з градації. Для її побудови потрібно знайти різницю максимального і мінімального значення розчленування на карті і поділити його на кількість градації. Інтенсивність кольору повинна збільшуватись зі збільшенням значення розчленування. Карту розфарбовують відповідно до кольорів шкали вертикального розчленування рельєфу.