Новинні матеріали у пресі

Планування

Найважливіша частина писання – це те, що відбувається у вас у голові між закінченням пошукового етапу і написанням першого слова. Вам треба обміркувати зібраний матеріал і вирішити, що він собою являє і що б ви хотіли з нього зробити. Композиція озна­чає не просто впорядкувати слова, це означає організувати думки. Ви можете бути справжнім чаклуном слова й майстром дотепів; та якщо ви не маєте чіткого уявлення про те, що хочете сказати, це буде помітно.

У випадку катастрофічних подій чи коротких, чітких новин це нескладно, та більшість журналістики не така. Історії трапляють­ся складні, не такі виразні, як вам хотілося б, вони можуть бути довгими й охоплювати багато різних аспектів, або це може бути замовлена тема, про яку ви непевні, чи вона цікава читачу. Відтак вам доведеться добре подумати, про що власне ця історія. Часом це не так очевидно. Наприклад, стаття про людину, яка збирає й утримує вдома екзотичних жаб поверхово ніби про земноводних – не той предмет, який автоматично зацікавить більшість людей. Але вона також і про ексцентричність і захопленість, про те, як хобі позначилося на чиємусь житті (та його домівці). Цей аспект значно перспективніший за жаб.

Ще одна річ, яку треба обміркувати – тлумачення історії. Що це – серйозна новина? Легка новинна історія чи інформатив­но-розважальна? Викладати її хронологічно чи краще подавати аспект за аспектом? Усі ці різні тлумачення (а їх значно більше) впливають на композицію, основні обриси якої вам треба уявляти, перш ніж почати. У випадку простого інформаційного повідомлен­ня зміст і послідовність того, що ви маєте намір сказати, можна швидко скласти в голові. Та з довшими й складнішими статтями вам знадобиться письмовий план. Ніколи не бійтеся записати план на папері. Це ознака не невмілого новачка, а людини, яка хоче добре виконати роботу. Не має потреби робити дуже детальний план – лише головні конструктивні блоки публікації за порядком викладення та, можливо, кілька нотаток про те, як їх зв’язати між собою.

1. Зрозумілість

Кожна історія повинна бути зрозумілою за задумом та мовою. Якщо це не так, її треба переосмислити чи переписати. Французький романіст Стендаль писав: „Я знаю тільки одне правило: писати зрозуміло. Якщо я незрозумі­лий, увесь мій світ летить шкереберть„. Британський письменник Г. Д. Велс говорив про це менш драматично: „Я пишу так прямо, як умію, так само, як рухаюсь так прямо, як можу, бо це найкращий спосіб„. З усіх видів письма це найбільше стосується газет. Часто їх читають неуважно, серед шуму, заклопотані люди, які мають до­ступ до інших, хоч може й гірших, джерел новин. Варто звернути увагу на кілька особливих моментів.

• Зрозумійте спершу самі, про що ви пишете

ІЦоб пояснити щось іншим, ви мусите насамперед цілковито зрозуміти це самі. А доти не пишіть нічого. Хороший спосіб для невпевнених – розповісти історію колезі чи другу. Ви можете вибудувати її структуру майже несвідомо.

• Будьте уважними, щоб з розповіді не випадали етапи, події відбувались послідовно й у ланцюжку аргументів не бракувало ланок

Перестрибування від А до В змушує читачів гадати, що сталося між ними. Це дратує, спантеличує і часом дезорієнтує, особливо у тих випадках, коли Б трапляється всупереч логіці. І не перест­рибуйте сходинки в логічній побудові. Вам зрозумілий хід ваших думок, а читачам – ні, доки ви не поясните.

• Не сподівайтесь на те, що читачі мають спеціальні знання чи попередню підготовку

Коли ви надовго занурюєтесь у спеціальну чи технічну царину, лег­ко забути, що читачам відомо тільки те, що ви самі знали перед початком пошуків. Щодо публікацій, які тривають багато днів, тижнів чи місяців, не варто сподіватися, що читачі мають фотографічну пам’ять про попередні події, або що вони ста­ранно занотували все з попередніх статей. Це не так. Виходьте з того, що крім подій, які точно загальновідомі, читачі потребують нагадувань і повторень.

• Пояснюйте всі спеціальні слова

Йдеться не про те, що сленг треба вживати часто, хоч би й з поясненнями. Журналісти, особливо спеціальні кореспонденти, легко переходять на жаргон, бо хочуть показати свої знання й виг­лядати посвяченими. Ще є комерційний та політичний сленг, який в наші дні завдає, напевне, найбільшу шкоду. Він поширений, часом його важко вия­вити, і журналісти особливо вразливі до його несвідомого насліду­вання. Речники великих компаній говорять, що їхня „діяльність” (фірма) через „проблеми ринкового позиціонування” (люди не купують їхню продукцію)„зазнає тимчасових труднощів з рухом грошових потоків” (у них закінчуються гроші), тому має відбутися „раціоналізація робочої сили” (людей виганятимуть). Державні чиновники називають в’язниці „виправними установами” і гово­рять про „невідповідність між постачанням житлових одиниць і попитом”, коли йдеться про брак житла.

Це евфемізми, форма лінгвістичної нечесності, яка особливо поширюється там, де множаться фахівці з громадських зв’язків.

• Переконайтесь в ясності своїх речень

Не пишіть заплутаних речень, які змушують читачів повертатись назад і перечитувати їх знов. Натомість поверніться до них самі й переробіть. Звісно, це не стосується свідомого задуму написати речення так, щоб читач сподівався одного, а дістав інше. Несподіванка важлива для утримання тонусу розповіді.

• Уникайте мудрованого стилю й мудрованої мови

Ви повинні пояснити ваше розуміння іншим, а не тримати його при собі. Тож якщо ви впіймаєте себе на творенні блискучої фрази, якою ви особливо пишаєтесь, викиньте її; якщо вам доводиться усно роз’яснювати сенс написаного – переробіть.