2.2 Безпека житедіяльності

Безпека життєдіяльності (БЖД) – це галузь знань та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей винекнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків впливу на організм людини, основ захисту здоров`я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

Небезпеку для людини становлять явища, процеси, об`єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров`ю чи життю людини, або системам, що забезпечують життєдіяльніст людей.

Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє значення її по своєму. Згідно з висновками експертів ООН, більшість людей повязують відчуття небезпеки з буденними проблемами і повсякчасними клопотами, а не грунтують його на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоровя, довкілля – основні проблеми безпечного самопочуття людини.

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для житєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров`я людини та навколишнього середовища і безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життедіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Законодавство щодо безпеки житедіяльності включає законодавство України: про охорону здоров`я, про охорону праці, про дорожній рух, про цільову оборону, про охорону навколишнього середовища тощо.

Основи законодавства України про охорону здоровя визначають правові, організаційні,економічні і соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоровя, запобігання захворюваності, інвалідності та смертності і зниження їх рівня, поліпшення спадковості.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обовязки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення нею державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Законодавство про охорону праці складається із Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992р. визначає основні положення з реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров`я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносин між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.