16. Поняття, структура, функції політичної системи суспільства. Модель політичної системи д. Істона.

Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб´єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

До неї належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації.

Від інших систем політичну систему відрізняють (ознаки): забезпечення неперервності, зв´язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб´єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для з´ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

В межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система найповніше проявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції, забезпечення єдності та цілісності суспільства. Тому поняття «політична система» найчастіше застосовують для аналізу політичного життя в межах окре­мих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільст­ва, то маються на увазі саме окремі держави.

У політичній системі суспільства зазвичай розрізняють чотири основних групи елементів: політичні інститути; політичні відносини; політичні норми; політичну свідомість і політичну культуру. Відповідно до цих елементів виокрем­люються інституціональна, регулятивна, функціональна і комунікативна під­системи політичної системи.

Виходячи з призначення політичної системи в цілому та її основних підсистем, узагальнюючи наявні точки зору, можна виокремити такі найголовніші функції політичної системи: політичне цілепокладання; владно-політична інтеграція суспільства; регулювання режиму соціально-політичної діяльності.

Здійснюване політичною системою керівництво суспіль­ством передбачає передусім визначення стратегічних цілей і перспектив суспільного розвитку, в якому і знаходить свій вияв функція політичного цілепокладання. Політичне цілепокладання означає передусім визначення власне політичних цілей, які стосу­ються зміцнення влади, політичних інститутів, розвитку демократії, соціальних відносин тощо. Воно включає і встановлення загальних цілей розвитку інших сфер суспіль­ного життя — економічної, соціальної, духовної тощо. Закріплення цілей у політичних документах партій, консти­туціях і законах означає надання їм загального характеру.

Політична система покликана інтегрувати різноманітні суспільні інтереси і таким чином забезпечити цілісність і єдність суспільства, його мобілізацію на досяг­нення суспільно значущих цілей. У цьому знаходить свій вияв її функція владно-політичної інтеграції суспільства.

Важливе значення має регулятивна функція політичної системи, яка виявляється не лише у створенні особливої підсистеми політичних норм, а й у виробленні таких стереотипів поведінки, слідування яким визнається еталоном суспільно прийнятної і розумної поведінки.

На думку Д. Істона, політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Досліджуючи її, за Істоном, необхідно застосовувати два підходи: соціально-психологічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дає змогу аналізувати активність груп під впливом соціального оточення. Політичне життя є неврівноваженою системою, у якій весь час відбуваються порушення та встановлення рівноваги. Тому й політичні системи бувають стійкими та нестійкими. Цілковита стійкість політичної системи недосяжна. Але вона постійно перебуває в пошуку стійкості. На цей процес впливає людина. Саме тому Д. Істон визначає політику як процес винесення обов´язкових рішень і дій не лише щодо реалізації цінностей та ідеалів, а й щодо відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи політичній системах. На його думку, кожна конкретна політична система має свої межі, у яких її політичні рішення обов´язкові та реально виконуються. Вплив довкілля на політичну систему Д. Істон називає вхід інформації у вигляді вимог та підтримки, що стимулюють систему. Введена інформація стає частиною системи. Вплив політичної системи на оточення відбувається через вихід інформації у формі рішень та політичних дій, що є результатом функціонування системи. Модель Д. Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.