107. Розвиток країн «третього світу».

Поняття країни, що розвиваються, — умовне. Воно об´єднує країни, які значно відрізняються одна від одної, але разом з тим мають певні характерні риси, що дає змогу віднести їх до цієї групи країн. Їх називають також третім світом. Вони посідають важливе місце у світовому товаристві (80 % населення Землі і близько 70 % її території). Країни третього світу є периферією світового капіталістичного господарства і мають такі загальні характерні риси економічного розвитку. Передусім вони відрізняються низьким рівнем продуктивних сил. Він, у свою чергу, знаходить відображення і в показниках, які фіксують реальне економічне становище, і в залежності від розвинутих індустріальних країн, і в розвитку зв´язків за старою моделлю "готові вироби — сировина". По-друге, їх характеризують багатоукладність і двоїстість структури економіки, що полягає в розвитку відсталого сільського господарства і ремесел, з одного боку, і сучасної промисловості — з другого. По-третє, в усіх країнах третього світу спостерігається залежність соціально-економічного і політичного розвитку від світового капіталістичного господарства, реалізації своєї сировинної продукції на світових ринках. По-четверте, ключові позиції в економіці країн, що розвиваються, посідає іноземний капітал. Класифікація країн третього світу. Сучасна класифікація цих країн використовує широкий набір якісних і кількісних характеристик: за рівнем економічного потенціалу, спеціалізації у світовому господарстві, забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами, залежності від розвинутих капіталістичних країн тощо. З нашого погляду, передусім слід брати до уваги рівень соціально-економічного розвитку, ступінь забезпеченості ресурсами, місце і роль у міжнародному поділі праці, показники валового внутрішнього продукту та його частки в загальносвітовому обсязі. Третя група — це країни, у яких ВВП на душу населення становить менш ніж 350 дол., рівень освіченості — менш як 20 %, частка переробної промисловості — менш як 10 %. Із 48 країн, які належать до слаборозвинутих, 25 розміщені на Африканському континенті. Це держави Центральної та Південної Африки (десятки слабко сформованих держав, військово-племінних утворень). Більша частина країн Тропічної Африки (аж 17) здобули незалежність у 1960 p., який названо "роком Африки". У 1974 р. здобули незалежність португальські колонії — Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау. Останньою здобула незалежність у 1989 р. Намібія. Африка — найбільш економічно відсталий регіон світу. Серед чинників відсталості і низького рівня життя слід вказати на дуже високий приріст населення, політичну нестабільність, етнічні, міждержавні конфлікти, трайбалізм (трибус — плем´я). У країнах Тропічної Африки при багатоукладності економіки переважає дрібнотоварний уклад. Значна частина населення до здобуття незалежності зосереджувалася в районах традиційного сільськогосподарського і сировинного виробництва. Намагання незалежних нових лідерів країн створити власний економічний потенціал не тільки не мали успіху, а ще більше посилили залежність їхньої економіки від розвинутих капіталістичних країн. Практично для всіх африканських країн характерним є іноземне капіталістичне підприємництво, представлене переважно дочірніми компаніями ТНК розвинутих країн колишніх метрополій, особливо Англії і Франції. Найменш динамічною галуззю в більшості країн залишається сільське господарство. Такий стан пояснюється техніко-економічною відсталістю, погіршенням природнокліматичних умов у країнах, наближених до Сахари (країни Сахелю). Це збільшує розрив у хронічному відставанні виробництва продовольства від зростання населення. В основному проблему голоду вирішують тільки за допомогою міжнародних організацій. Відповідно до світової класифікації бідними вважають тих, хто отримує менш ніж 275 дол. на рік. На початку XXI ст. налічувалось майже 20 країн з меншим рівнем доходу.