35. Назвіть і охарактеризуйте найбільш важливі фактори, що впливають на норму процента за кредит.

Норма позичкового процента — це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає багато інших об’єктивних і суб’єктивних чинників, а саме:

• розміри грошових нагромаджень та заощаджень у суспільстві та товарно-грошова збалансованість виробництва;

• масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та кооперування;

• співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

• циклічність коливань виробництва;

• сезонність умов виробництва та реалізації продукції;

• темпи інфляції, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. При цьому розрізняють номінальну і реальну (з урахуванням рівня інфляції) процентні ставки. Якщо темпи інфляції випереджають зростання процентної ставки, остання стає «негативною» (від’ємною), тобто такою, коли процент стягується з кредитора;

• своєчасність повернення кредиту;

• рівень кредитно-грошового регулювання економіки центральним банком з допомогою процентних ставок та інших властивих йому інструментів, їх диференційованості залежно від грошово-кредитної політики;

• міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів із країни в країну, передусім так званих «гарячих» грошей.

34. Чому інфляція в певних розмірах може бути вигідною уряду, а галгопуюча інфляція призводить до негативних наслідків?

Інфляція – це процес знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою.

Межі і форми інфляційного процесу досить мінливі, і в кожній країні він розвивається по-своєму.

Інфляція може бути вигідною, якщо це повзуча інфляція, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи за незначного зростання цін. У цих умовах господарюючі суб’єкти і населення використовують певний надлишок грошей для нагромадження, що уповільнює швидкість їх обігу і діє як антиінфляційний фактор.

Ці процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що призводить до розширення виробництва, товарообороту і збільшення пропозиції товарів і послуг. Отже, за умов неповоної зайнятості (наявності незавантажених виробничих потужностей і безробіття) відставання темпів зростання цін від темпів зростання горшової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого характеру. Така інфляція не має негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому економіці більшості розвинутих країн нині притаманна повзуча інфляція, якою часто користуються як засобом стимулювання та регулювання економічного розвитку. Негативний потенціал повзучої інфляції накопичується поступово і за інших незмінних умов вона врешті-решт переростає в галопуючу.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. Вона спричинію випереджальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.

На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Інфляція породжує відтік капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто розбалансування економічної рівноваги. Вона посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. За таких темпів інфляції агентам стає невигідно тримати свої активи у грошовій формі, кожен прагне найшвидше позбутися грошей, довіра до яких втрачається.

За умов галопуючої інфляції, особливо на фінальній стадії, настає платіжна криза – «грошовий голод». Держава намагається припинити емісію грошей, однак поглиблення економічної та фінансової кризи ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, настають «емісійні шоки». Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесомЖ. Інфляція стає неконтрольованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, унаслідок якої галопуюча інфляція переростає в гіперінфляцію. Саме в цьому і полягають негативні наслідки галопуючої інфляції.