20.Постмодернізм у літературі

Постмодернізм

Постмодернізм (лат. post — після, за і франц. modernisme — сучасний) — напрям, який прийшов на зміну модернізму. Постмодернізм з'явився на Заході у другій половині XX століття і став визначальним напрямом в естетиці. Цей термін уперше вжив Р Ранвіц у праці "Криза європейської культури" (1917 p.). А. Тойнбі використовував його в працях з історії для характеристики періоду після модернізму. Наприкінці 50-х років XX століття постмодерністами називали представників "чорного гумору" (К. Кізі, К. Воннегута, Д. Геллера) загальна назва сукупності новітніх тенденцій у літературі, філософії, мистецтві, що виникли після модернізму та авангардизму. Тяжіють до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, постійно перетрушують «багаж» культури. Філософські засади постмодернізму розвивались у працях філософів Ж. Дер-ріда, Г. Делеза, Ж. Ф. Ліотара. Вирізняють дві хвилі постмодернізму: 50-71-ті роки XX ст. (Г. Грасс «Бляшаний барабан», Дж. Хеллер «Пастка-22», Абрам Терц «Прогулянки з Пушкіним», В. Єрофєєв «Москва - Пєтушки»), 80-91-ті роки XX ст. (У. Еко «Ім’я троянди», «Маятник Фуко», П. Зюскінд «Запахи», К. Рансмайр «Останній світ», М. Павич «Хозарський словник»).

ознаки постмодернізму: Домінанта постмодернізму диктується пріоритетом індивідуального над уні¬версальним, особистості над системою, людини над державою, прагнення по¬вернутися до людської неповторності. Найтиповішою ознакою постмодернізму є глобальне ствердження одвічних, більш важливих, ніж будь-які інтереси держа¬ви, прав людини. Головний внутрішній рушій цього напряму — сумнів. Ачьтер- нативному вибору протиставляють широкий спектр рівноправних рішень, мож¬ливість вибору варіантів. І те, що оберігає цей напрям від пафосності, — цс іронічність погляду. зовнішні риси твору постмодернізму: Твір постмодернізму, як правило, двоплановий. Зовнішній сюжетний ряд зро¬зумілий для кожного. Внутрішній — філософський, психологічний, ідеологіч¬ний — зрозумілий для інтелектуалів. Автори часто використовують існуючі сю¬жети чи образи з попередньої літератури, переосмислюючи їх по-своєму (як у Пелєвіна, наприклад), тому твір постмодернізму справляє враження, ніби десь це вже було, десь це вже написано. Звертає на себе увагу зумисне переплетення різ¬них стилів і жанрів. Самі твори нерідко містять сюжет та ідею на межі філософії та літератури, історії та літератури тощо. Часто вживаються ремінісценції з відо¬мих творів, цитати, а інколи переінакшення, так звана лінгвопластика («пчело- век» Пелєвіна), та ін. Ігрова форма, парадокс підкреслюють ненормальність, нс- справжність пануючого в реальності життя. Велику роль відіграє образ оповідача, оскільки провідною стає нарація, тобто розповідність у тексті. Оповідач надає іро¬нічності розповіді, сіє сумнів, робить розповідь напівреальною.

Підґрунтя п.: Суттєвий внесок в обгрунтування постмодернізму зробили французькі філо¬софи постструктуралісти Ж.-Ф. Ліотар, Ж. Дерріда, М. Фуко, Ж. Батай, а також американський неомарксист Ф. Джеймсон.

Письменники п.: Першу хвилю постмодернізму пов'язують із відкриттями у галузі природничих наук та наслідками НТР. Тоді працювали такі автори: Дж. Барт (ст. «Література виснаження» та «Література наповнення», «Плавуча опера», «Козлоюнак Джайлз» та ін ), Т. Пінчон (програмна новела «Ентропія»), Г. Грасс («Бляшаний барабан»), Дж. Хеллер («Пастка-22»), Абрам Герц («Прогулянка з Пушкіним»), В. Єрофєєв («Москва-Петушки»), У 80-ті роки сформувалася певна модель поетмодерніст- ського мистецтва, яка дозволила об'єднати під однією назвою «постмодернізм» такі різні твори різних авторів: оригінальна проза І. Кальвіно, свідомо змодельо- вану прозу Умберто Еко («Ім'я троянди»), різноманітність експериментальної ро¬маністики Д. Фаулза («Колекція пер», «Маг», «Жінка французького лейтенанта») і драматургію С. Шепарда і Т. Інджа, М. Фріша. Сюди ж віднесли П. Зюскінда «Запахи», К. Рансмайра «Останній світ», М. Павича «Хазарський словник». Багато хто з авторів постмодерністської прози, будучи вчсним-філологом, допоміг у тео¬ретичному обгрунтуванні: У. Еко, М. Бредбері. Д. Лодж та інші. А. Роб-Грійє на¬звав постмодерністську прозу «цитатною літературою», у якій все переоцінюється

Ключові образи п.: Це карнавал, лабіринт, бібліотека, божевільня

Герой п.:За словами У. Еко, це людина, яка почувається незахищеною, їй «дуже неза¬тишно у холодному всесвіті». Постмодернізм пропагує культ незалежної особис тості, індивідуальності, цінність життя якої над усе. Особистість є неповторною. Виникнення постмодернізму пов'язане насамперед із розвитком відеотехніки, комп'ютерної техніки та технологій, телебачення, тому що ці технічні засоби на¬дають можливість моделювати «другу» реальність. Завдяки цьому, зокрема, виник і такий різновид постмодерністської літератури, як комп'ютерна література або інтернет-літсратура.