Розділ 12. Організаційно-виробниче забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції.

12.1. Якість продукції (послуг).

12.2. Контроль якості та випробування продукції.

12.3. Міжнародні системи управління якістю продукції.

12.4. Конкурентоспроможність продукції.

12.5. Міжнародні системи сертифікації.

12.1. Сучасний концептуаль­ний підхід до формування виробничої стратегії визнає якість найефективнішим засобом задоволення вимог споживачів і зни­ження витрат виробництва.

Кількісна характеристика однієї або кількох властивостей продукції (що складають її якість) називається показником якості. Обгрунтування вибору номенклатури показників якості прова­диться з урахуванням: призначення та умов використання продукції; аналізу вимог споживача; завдань управління якістю продукції; складу і структури властивостей, що характеризуються; основних вимог до показників якості .

Показники якості
За властивостями, що характеризуються: - одиничні - комплексні	За способом виразу: - натур. одиниці - вартісні	За оцінкою рівня якості: - базові - відносні	За стадією: - прогнозні - проектні - виробничі - експлуатаційні

Рис. 12.1. Класифікація показників якості.

Сучасна наука і практика виробили систему кількісної оцінки властивостей продукції, що характеризують показники якості, які відбиті в стандартах (міжнародних, національних, галузевих, стандартах підприємств) і технічних умовах. Для оцінки якості продукції використовується система по­казників, які групуються на узагальнюючі, комплексні та оди­ничні.

Узагальнюючі показники характеризують загальний рівень якості продукції: обсяг і частку прогресивних видів виробів у за­гальному випуску, сортність (марочність), економічний ефект і додаткові витрати, що пов'язані з поліпшенням якості.

Комплексні показники характеризують кілька властивостей виробів, включаючи витрати, що пов'язані з розробленням, вироб­ництвом і експлуатацією. У кожній галузі промисловості засто­совуються свої специфічні комплексні показники (наприклад, комплексним показником якості електродвигуна є відношення кількості корисної механічної енергії, що виробляється двигуном за весь термін його служби, до сумарних витрат на виробництво та експлуатацію двигуна).

Одиничні показники якості характеризують одну з властивос­тей продукції (товарів) і класифікуються за такими групами:

• показники продуктивності - потужність двигуна, швидкість, продуктивність верстата, вантажопідйом­ність, пробіг шин до їх зносу.

• показники економічності використання сировини, матері­алів, палива, пального та енергії. • показники надійності - безвідмовність, збереженість, ремонтоздатність, довговічність виробу.

• показники технологічності - характеризують ефективність (економічність) конструкторсько-технологічних рішень для за­безпечення високої продуктивності праці під час виготовлення і ремонту продукції.

• ергономічні показники відбивають взаємодію людини з ви­робом, дають змогу визначати зручність і безпеку експлуатації виробів. Вони характеризують систему «людина - виріб - се­редовище використання».

• естетичні показники.

• показники стандартизації та уніфікації визначають ступінь використання в продукції стандартизованих складових частин виробу.

• патентно-правові показники характеризують патентний за­хист і патентну чистоту продукції та є істотним чинником у визна­ченні конкурентоспроможності.

• показники транспортабельності визначають пристосованість продукції до перевезень.

• екологічні показники.

• економічні показники характеризують витрати на розроб­лення, виготовлення, експлуатацію або споживання продукції, економічну ефективність її експлуатації.

• показники безпеки.

Існують такі методи визначення показників якості продукції:

а) вимірювальний метод грунтується на інформації, що отриму­ється з використанням технічних вимірювальних засобів - маса виробу, частота обертання двигуна, розмір виробу, швидкість автомобіля, сила струму.

б) розрахунковим, що провадиться на основі використання аналітичних та статистичних залежностей.

в) за джерелами інформації: експериментальний, експертний, соціологічний.

г) органолептичний, що дає змогу визначити якість продукції за допомогою органів чуттів за бальною системою;

д) реєстраційний, який здійснюється на основі спостереження та підрахунку кількості певних подій, явищ, предметів або витрат за одиницю часу;

Рівень якості продукції (технічний рівень) одного виду оціню­ється за допомогою диференційованих, узагальнюючих, змішаних та комплексних методів.

Стандарти - це нормативи, які є еталоном для порівняння параметрів продукції, що виробляється, з тими вимогами до якості продукції, які за­кріплені в них. Стандарти визначають набір показників якості продукції, рівень кожного з них, методи і засоби виміру, випро­бувань, маркування, упакування, транспортування, зберігання, експлуатаційного обслуговування, ремонту.

Головне завдання стандартизації - створення системи нормативно-технічної документації, що визначає прогресивні вимоги до продукції, яка виготовляється для задоволення потреб (еконо­міки країни, її оборони, населення, експорту), та забезпечення контролю за правильністю використання цієї документації. Ви­конання вимог діючих стандартів є обов'язковою умовою діяль­ності будь-якого підприємства.

Система стандартизації поділя­ється на міжнародну, регіональну і національну.

При розробці вітчизняних стандартів ураховуються вимоги Міжнародної організації зі стандартизації (ISO). В Україні нормативні документи зі стандартизації підрозді­ляються на такі категорії: державні стандарти України (ДСТУ); галузеві стандарти (ГСТ); технічні умови (ТУ); стандарти підпри­ємств і об'єднань підприємств (асоціацій, концернів, акціонерних товариств, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань) (СТП); стандарти науково-технічних товариств та інженерних союзів, асоціацій та інших громадських об'єднань (СТО).

12.2. Контроль якості продукції передбачає вимір кількісних та (або) якісних характеристик властивостей продукції.

Завданнями контролю якості є: встановлення відповідності продукції та процесів вимогам нормативно-технічної документа­ції, зразкам-еталонам; інформація про перебіг виробничого про­цесу та підтримання його стабільності; захист підприємства від постачань недоброякісних матеріалів, енергоносіїв та ін.; вияв­лення дефектної продукції на можливо ранніх етапах; запобіган­ня випуску недоброякісної продукції.

Технічний контроль являє собою перевірку відповідності про­дукції або процесу, всіх виробничих умов та чинників, від яких за­лежить якість продукції, установленим техніко-технологічним вимогам до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення.

Об'єктами технічного контролю є всі складові процесу вироб­ництва: предмети праці, засоби праці, технологічні процеси, праця виконавців, умови праці.

Засоби технічного контролю розподіляються на дві групи:

а) що визначають абсолютні розміри або значення вели­чин, які контролюються (лінійки, штангенциркулі, манометри, терези тощо);

б) такі, що визначають тільки межі величин, які контролю­ються, що дає змогу сортувати об'єкти за групами якості - кон­трольні сортувальні пристрої з двома граничними значеннями вимірювальних величин (найбільшим і найменшим, калібри, ско­би, пробки і т.д.).

Види контролю якості:

• за стадіями життєвого циклу: створення, виготовлення, обіг, експлуатація;

• за об’єктами: предмети праці, засоби виробництва, виконавці, технологія, умови праці;

• за стадіями виробничого процесу: вхідний, операційний, приймальний;

• за виконавцями: самоконтроль, інспекційний, технічний нагляд;

• за ступенем охоплення продукції: суцільний, вибірковий;

• за часом проведення: безперервний, періодичний;

• за місцем виконання: стаціонарний, рухомий;

• за впливом на виробничий процес: пасивний, активний.

Залежно від масштабу і типу виробництва та конструктивно-технологічних особливостей продукції, що випускається, на під­приємстві створюється відділ або бюро з технічного контролю якості. Структура ВТК може складатися з бюро, груп або виконав­ців (залежно від розмірів підприємства), які виконують відпо­відні функції: технічного прийняття матеріалів, напівфабрика­тів, готових виробів та комплектуючих, що надходять від постачальників; цехового контролю (БТК цеху); контролю знарядь праці; випробування та здавання готової продукції; обліку та аналізу браку. ВТК підпорядковані також центральна вимірювальна лабораторія (ЦВЛ) з контрольно-повірними пунктами (КПП) у цехах, механічна, металографічна та хімічна лабораторії.

Статистичний контроль належить до вибіркового активного контролю, в основу якого покладено застосування методів ма­тематичної статистики, що дають змогу оцінювати якість вели­кої партії продукції за результатами контролю малої вибірки (проби). Така форма контролю проводиться за планом-програмою, де викладається система даних про вид і методи контролю, обсяги партій, що контролюються, та вибірок (проб), контрольні норма­тиви (бракувальні числа) та вирішальні правила (методи оціню­вання якості партій за якістю вибірки). Статистичне регулювання технологічних процесів здійс­нюється за методом «груп якості» продукції: придатної та де­фектної.

Інструментом статистичного контролю є контрольні карти, форма яких залежить від вигляду та методу контролю. На рис. 12.2 наведений приклад такої карти, де середня лінія відпо­відає номінальному значенню параметра якості продукції або технологічного процесу, що контролюється, та межі регулюван­ня. Дві крайні лінії показують верхню та нижню межі технічного допуску, які дорівнюють За, де  - середнє квадратичне відхи­лення параметра, що вимірюється:

де Х₁, Х₂, -У₃..., Х_n - фактичні значення параметра, що контролю­ється;

X - середнє арифметичне значення параметра, який вимірю­ється;

п - кількість деталей у партії.

Лінії, що відповідають +2, показують допустиме випадкове розсіювання розмірів параметрів, що контролюються, і характеризує задовільний якісний стан технологічного процесу.

Метрологія - наука про вимірювання, наукова основа вимі­рювальної техніки. Вона займається загальною теорією вимірів вимірювальною технікою і насамперед системою одиниць виміру, еталонами із зразкових вимірювальних засобів; розробленням на­укових основ єдності мір і вимірів у країні; створенням стандартних і довідкових даних та стандартних зразків. Метрологічне забезпечення здійснюється відповідно до вимог нормативних документів, Державних стандартів (Державна систе­ма забезпечення єдності вимірів (ДСВ) і стандартів підприємства під методичним керівництвом і з участю в роботах метрологічної служби підприємства. Метрологічне забезпечення здійснює метрологічна служба під­приємства - відділ головного метролога.

12.3. Міжнародна організація з стандартизації розробила та в 1987 р. видала перші п'ять стандартів ISO серії 9000. Вони стали основою для досягнення стабільної якості будь-яким підприємст­вом. ISO (Міжнародна організація з стандартизації) - це всесвітня федерація національних органів з стандартизації (комітетів - членів ISO).

Держстандартом України, його Технічним комітетом ТК 93 «Управління якістю і забезпечення якості» здійснено ідентичний переклад міжнародних стандартів, де внесено редакційні зміни: тер­мін «міжнародний стандарт» замінено на «державний стандарт».

До переліку Державних стандартів України, гармонізованих із міжнародними стандартами, належать:

1.ДСТУ ISO 9000-2001 Системи управління якістю. Основні по­ложення та словник. 2.ДСТУ ISO 9001-2001 Системи управління якістю. Вимоги.

3.ДСТУ ISO 9004-2001 Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності.

ISO 9000 описує основні положення систем управління якістю і визначає термінологію для систем управління якістю.

ISO 9001 установлює вимоги до системи управління якістю, якщо організація потребує продемонструвати свою спроможність поставляти продукцію, що відповідає вимогам замовників і застосовних регламентів, а також прагне до підвищення задоволе­ності замовників.

ISO 9004 містить настанови щодо результативності та ефектив­ності системи управління якістю. Метою цього стандарту є по­ліпшення показників діяльності організації, а також задоволення замовників та інших зацікавлених сторін.

ISO I9011 містить рекомендації щодо здійснення аудиту систем управління якістю і систем управління навколишнім середовищем.

Разом вони формують узгоджену серію стандартів на системи управління якістю, яка сприяє взаєморозумінню в національній та міжнародній торгівлі.

Встановлено вісім принципів управління якістю, які найвище керівництво може використовувати для поліпшення показників діяльності організації: орієнтація на замовника, лідерство, залучення працівників, процесний підхід, системний підхід до управління, постійне поліпшення діяльності, прийняття рішень на підставі фактів, взаємовигідні стосунки з постачальниками.

З метою впровадження і демонстрації визначених процесів організація повинна створити систему управління якістю, що містить вимо­ги дійсного стандарту. Система має бути розроблена, упрова­джена, підтримуватися в робочому стані й удосконалюватися організацією.

Останнім часом набула поширення система TQM (Total Qality Management) - загального управління якістю (ще має назву «менеджмент якості»). Вона має за мету досягнення вищої якості продукції та послуг, орієнтує всі підрозділи підприєм­ства на якість за кінцевою метою - задоволення очікувань поку­пців.

Концепція TQM призначена тільки для внутрішніх потреб ви­робника і грунтується на 14 принципах, кожний з яких має пакет вимог та підходів: 1) якість – вища мета в організації; 2) активність вищого керівництва; 3) здібність керівних кадрів; 4) орієнтація співробітників; 5) орієнтація на споживачів; 6) залучення постачальників; 7) стратегічна орієнтація; 8) установлення цілей та оцінювання результатів; 9) запобіжні дії; 10) безперервне поліпшення якості; 11) орієнтація на процеси; 12) “струнка” структура управління; 13) бенчмаркінг; 14) “контролінг якості”.

Досягнення більш високого рівня якості продукції та послуг передбачається японською концепцією (рис. 12.3), яка має чоти­ри рівня якості.

Концепція ТQМ та концепція ІSО взаємодоповнюють одна одну. При цьому стандарти ІSО встановлюють певний мінімум вимог, що мають бути виконані у відносинах між виробником та споживачем продукції.

12.4. Конкурентоспроможність - це комплексна характеристика товару, що визначає його переваги на ринку по­рівняно з аналогічними товарами - конкурентами як за ступе­нем відповідності конкретній потребі, так і за витратами на їх задоволення. Конкурентоспроможність повніше розкривається через систе­му якісних та економічних показників.

Якісні показники конкурентоспроможності характеризують властивості товару, завдяки яким він задовольняє конкретну по­требу. Вони розподіляються на класифікаційні й оцінювальні.

Економічні показники конкурентоспроможності характеризують сумарні витрати споживачів на задоволення їх потреб да­ним товаром. Вони складаються з витрат на придбання (ціна про­дажу) і витрат, пов'язаних з експлуатацією виробу: ремонт, технологічне обслуговування, запасні частини, енергоспоживан­ня. У цілому загальна сума цих витрат виступає для споживача як ціна споживання. Рівень ціни споживання для покупця є складовою конкуренто­спроможності товару і залежить насамперед від споживчих влас­тивостей конкретного виробу.

За методикою проектування виробів починається з прогнозу його конкурентоспроможності. Прогнозування конкурентоспроможності починається з двох груп показників: якісних та економічних, при цьому враховують­ся тільки ті, що становлять інтерес для споживачів.

Регламентовані (нормативні) показники мають два параметрич­них значення у вигляді індексів: при відповідності нормі І = 1, як­що не відповідає - І = 0.

Груповий індекс за сукупністю регламентованих показників має такий вигляд:

де I_р.п - груповий індекс за регламентованими показниками;

q_pi-одиничний показник за і - м регламентованим показ­ником;

п - кількість регламентованих показників, що підлягають оцінюванню.

Одиничний параметричний показник визначається за фор­мулою:

де q_i - одиничний параметричний показник за і-м параметром;

P_i-величина і-го параметра для виробу, що аналізується;

Р_i ¹⁰⁰ - величина і-го параметра, за якої потреба задовольня­ється повністю.

Для отримання групового показника, що характеризує відпо­відність виробу потребі за якісними (технічними) параметрами, необхідно одиничні показники об'єднати з урахуванням значу­щості кожного з них:

де - груповий показник за технічними (якісними) парамет­рами, що зіставляються;

q_i - одиничний параметричний показник за і-м технічним (якісним) параметром;

а_i - коефіцієнт вагомості і-го технічного (якісного) показника в загальному наборі (визначається методом експертної оцінки);

п - кількість параметрів, що береться до уваги під час оціню­вання.

Груповий індекс конкурентоспроможності виробу за економіч­ними показниками є сума оцінок одиничних показни­ків, що зважені за коефіцієнтом їх часткової участі в ціні спожи­вання базового зразка товару:

де I_е.п. - груповий показник за економічними параметрами;

q_i - значення оцінки по і-м економічним параметром;

a_i - частка витрат і-го економічного параметра в ціні попиту;

п - кількість параметрів, що береться до уваги під час оціню­вання.

Розрахунок комплексного показника конкурентоспроможності здійснюється на основі групових показників за регламентованими (нормативними), якісними (технічними), економічними показни­ками:

де - комплексний показник конкурентоспроможності товару, що аналізується відносно базового зразка;

- групові індекси конкурентоспроможності за регламентованими, технічними (якісними) та еко­номічними показниками.

На основі комплексного показника формується висновок про конкурентоспроможність товару, що оцінюється. У разі К_кс < 1 виріб, який аналізується, поступається базовому зразку за конкурентоспроможністю, при К_кс > 1 - перевищує зразок. За умови рівної конкурентоспроможності Ккс = 1. Однак слід мати на увазі, що при зростанні (тобто поліпшенні споживчих показників товару) показник Ккс збільшується, характери­зуючи зростання конкурентоспроможності. При зростанні (ціни споживання товару, що аналізується, порівняно з базовим зраз­ком) показник К_кс зменшується, відображаючи зниження конку­рентоспроможності.

На підставі сформульованого висновку приймається рішення про проектування та виробництво такого виробу чи зняття виро­бу з виробництва, модернізацію його або переведення на інший ринок.

12.5. Сертифікація - процедура, шляхом якої третя сторона дає гарантію, що продукція, процес або послуга відповідають вимо­гам, які встановлені стандартами або іншою нормативною до­кументацією.

Таку гарантію видає третя сторона - орган сертифікації (першою стороною вважається виробник або постачальник, про­давець, другою стороною - споживач або замовник).

Основні положення сертифікації регламентовані ДСТУ 3410-96. Сертифікація передбачає: а) сертифікацію продукції (процесів, по­слуг), включаючи імпортну; б) атестацію виробництв; в) сертифіка­цію систем якості; г) акредитацію випробувальних лабораторій, органів із сертифікації продукції, органів з сертифікації систем якості та аудиторів; д) реєстрацію в Реєстрі об'єктів сертифікації та інформацію про них у виданнях; є) технічний нагляд за вико­нанням вимог до об'єктів.

Систему сертифікації - УкрСЕПРО, що створена і функціо­нує в Україні, очолює Національний орган із сертифікації - Держстандарт України. Він акредитує (підтверджує правомо­чність) випробувальних лабораторій, органів із сертифікації та атестує аудиторів. Органи із сертифікації поділяються на галу­зеві та територіальні (центри стандартизації, метрології та сертифікації), і спеціалізуються на конкретних видах продукції, послуг та сертифікації систем якості.

Сертифікат (знак) відповідності на одиничний виріб вида­ється на підставі позитивних результатів випробувань цього ви­робу у випробувальній лабораторії, що акредитувалася.

Сертифікат (знак) відповідності на разову партію виробіввидається на основі вибіркових випробувань кожного виробу партії.

Атестація виробництва - офіційне підтвердження органом із сертифікації наявності необхідних умов виробництва продукції або виконання послуг, що сертифікувалися. Основні етапи атестації виробництва: подання заявки; по­передня оцінка; затвердження програми та методики атестації; перевірка виробництва та атестація його технічних можливос­тей; технічний нагляд за виробництвом, що атестувалося.

За результатами перевірки складається звіт, що містить відо­мості про відповідність або невідповідність виробництва, які за­явлені раніше, його технічним можливостям. У випадку позитив­ного результату перевірки підприємству видається атестат виробництва та укладається ліцензійна угода.

За ініціативою виготовлювача продукції акредитовані органі сертифікації здійснюють сертифі­кацію систем якості. Метою сертифікації є засвідчення відповідності систем якості вимогам стандартів ДСТУ ISO 9000 та забезпечення впевненості в тому, що виробник може постійно випускати сертифіковану продукцію конкретного виду. Продукція незадовільної якості вчасно виявля­ється, а виробник уживає заходи, щоб запобігти виготовленню такої продукції.

Контрольні питання.

1.У чому полягає зв 'язок якості продукіїії з технологією її ви­робництва?

2. Що означають терміни «якість продукції» та «властиво­сті продукції»?

3. Наведіть класифікацію показників якості та поясніть їх особливості.

4. Які вимірювачі застосовуються при розрахунку показників якості?

5. Що розуміють під технічним рівнем якості продукції і який порядок його розрахунку?

6. Поясніть значення термінів «стандарт» та «стандарти­зація». Які цілі, завдання та об'єкти має стандартизація?

7. Чому стандартизація набуває глобального характеру і особливо у сфері якості?

8. Розгляньте систему міжнародних організацій, які вив­чають проблеми стандартизації.

9. Охарактеризуйте систему стандартизації в Україні.

10. Дайте визначення понять якості і технічного рівня про­дукції.

11. Охарактеризуйте сутність контролю якості і сферу його застосування.

12. Наведіть класифікацію видів контролю якості.

13. Якими методами здійснюється контроль якості виробів та технологій і в чому полягає особливість їх застосування?

14. Охарактеризуйте систему міжнародних стандартів ISO серії 9000.

15. Розкрийте мету, завдання, структуру та сутність ме­ханізму «системи якості», яка має створюватися на підприєм­ствах.

16. Чому виникла концепція «загального управління якістю»? Охарактеризуйте її ідеологію, цілі та завдання.

17. На яких принципах побудована технологія підвищення якос­ті за концепцією TQM?