5. Філософські погляди Августина Аврелія (про свободу волі, про природу зла, вчення про два Гради, про Божественну ілюмінацію). Текст: Августин, «Сповідь», книга 3

Основою духовного життя є воля, але не розум. Це твердження засноване на тім, що сутність кожної речі виявляється в її активності, але не в пасивності. Звідси випливає висновок, що людську сутність характеризує не розум, що має пасивний характер, але дії, активна воля. Навчання Августина про першість волі відрізняється від давньогрецького раціоналізму. Иррационалитическое розуміння людського духу приходить до того, що сутністю духу є вільна воля. Цю позицію Августин утілював не тільки в психології, але й у теології: першість волі відноситься і до божественної сутності. Його філософія переходить, таким чином, від интеллектуализма і раціоналізму до волюнтаризму. Оцінка добра і зла у світі, їхнє розрізнення були найбільш проблематичними у філософії Августина. З одного боку, світ як утвір бога не може бути недобрим. З іншого боку, існування зла безсумнівно. При визначенні поняття теодицеї, чи захисту досконалості утвору. Августин виходив з того, що зло не належить природі, але є продуктом вільної творчості. Бог створив природу доброї, але отруїла її зла воля. З цим зв'язаний інша теза: зло не є чимось, що абсолютно протилежно добру, воно є лише недолік добра, його релятивна ступінь. Немає абсолютного зла, лише добро абсолютне. Зло виникає там, де ніщо не робиться добре, зло - це відразу від вищих цілей, це гординя. Гординя виникає з прагнення обійтися без бога. Наступний аргумент теодицеї Августина полягає в тому, що зло не порушує гармонії світу, але необхідно для неї. Покарання грішників так само не суперечить цієї гармонії, як і винагорода святих. Августин, таким чином, не заперечує наявності зла у світі, однак розуміє його чисто негативно, як відсутність добра.

Етиці Августина присуще те, що він приписував злу інше походження, чим добру. Зло походить від людини, має земний характер, добро ж виникає від бога, продукт божої милості. Людина відповідає за зло, але не за добро. Виходячи з того, Августин розділяє існування людського роду на два розряди. Одні люди живуть по-людськи, а інші по-божому. Умовно Августин називає їх “два гради”. Люди в яких живуть по плоті і по духу. Громадян земного граду породжує оторочена гріхом природа, а громадян граду небесного породжує благодать, яка вивільняє природу від гріха.

6. Філософія раціоналізму р.Декарта (раціоналізм, вчення про субстанцію, дуалізм, метод радикального сумніву, вроджені ідеї, дедуктивний метод)

Думки про об’єднання теоретичного пізнання з практичним мистецтвом, маючи за ціль удосконалення природи і покращення життя людини, було близьким Декарту. Думки Декарта про перетворення науки, його план і перші кроки до його здійснення не випадково виникли в Голландії. Способу життя її громадських класів, природа країни, її історія найбільш спонукали складенню такого напрямку думки. Але для того, щоб цей погляд на науку досяг степеню справжнього, суворого обґрунтування світогляду, знадобився не лише геній Декарта, а й довгі роки безперервної праці, знадобились досліди, які охоплювали не лише всю область філософії, а майже всі галузі знання про природу.

Декарт прийшов до формулювання основних філософських принципів метода дослідів і установлення достовірних істин. Всього цих принципів, чи правил, Декарт висуває чотири.

Перше правило потребує "не признавати істинним нічого, крім того, що з очевидністю пізнається мною таким, а саме ретельно уникати поспішності та упередження й приймати в свої судження лише те, що уявляється моєму розуму так ясно і чітко, що ні в якому разі не збуджує в мені сумніви".

Друге правило потребує "розділити кожне з утруднень розгляданих мною на стільки частин, наскільки можливо і скільки потрібно для кращого їх вирішення".

Третє правило потребує "мислити по порядку, починаючи з предметів, найбільш простих і легко засвоюваних і підніматися потрошку, як по сходам, до пізнання найбільш складних, допускаючи існування порядку навіть серед тих, які не слідують природно один за одним".

Четверте правило потребує "складати повсюди настільки повні переліки й такі загальні огляди, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено".

З порозумінням цих чотирьох правил, за думкою Декарта, відпадають всі труднощі, які виникли в дослідах істини і в процесі дедукції. Так як всяка дедукція в своєму підйомі до істини, вже раніше установлена, неминуче доходить до положень, які не можуть бути зведені ні до яких інших, тому виникає питання про те, які саме істини можуть бути признаними за істини не вивідні і крім того цілком достовірні. Іншими словами, яка природа тих істин, які є достовірною основою довгого ряду утворених від них і вивідних за допомогою дедукції істин?

Декарт дуаліст, він вважав душу і тіло двома незалежними і в цьому сенсі рівноправними субстанціями. Основна властивість тіла (матеріальної субстанції) - протяг. Тіло і матеріальний світ у цілому - res extensa (річ протяжна). Душа як нематеріальна субстанція непротяжних. Вона й взагалі духовний світ - res cogitans (річ мисляча). Тіла тварин і людини Декарт розглядав як складні машини, підкоряється законам механічного руху.

Раціоналізм і дуалізм Декарта глибоко вплинули на подальший розвиток філософської думки.

7. Гносеологія та етика І.Канта („коперніканський переворот”, агностичний апріоризм, три сходинки пізнання, синтетичні та аналітичні твердження, апріорні та апостеріорне знання, світ речей-в-собі та світ-речей-для-нас, феномен, ноумен, категоричний та гіпотетичний імператив, що таке моральна дія, чим відрізняється дія вчинена з обов’язку від дії вчиненої зі схильності)

8. Філософія раціонального песимізму А.Шопенгауера (що лежить в основі світу, знати характеристики світової волі, що значить розуміння світу як воля та уявлення, шляхи уникнення волі). Текст: Шопенгауер, «Афоризми життєвої мудрості» (правила поведінки)

9. Філософія свободи С.Кєркегора (три стадії життєвого шляху та вміти пояснити їх, що таке суб’єктивна та об’єктивна істина за Кєркегором).

10. Філософія Ф.Ніцше („воля до влади”, „вічне повернення” „надлюдина”, діонісійне і аполонійне начала, імморалізм, переоцінка всіх цінностей, що таке рабська та стадна моралі).

11. Філософські ідеї екзистенціалізму Сартра та Камю (як співвідносяться між собою сутність (есенція) та існування (екзистенція) у екзистенціалізмі, що таке межова ситуація, що таке екзистенція, поняття абсурду, основні характеристики та стани людини за екзистенціалістами). Текст: Сартр «Екзистенціалізм – це гуманізм». (http://psylib.org.ua/books/sartr01/)

12. Творче питання: будь-яке ваше самостійно підготовлене питання на іспит з філософії, крім згаданих вище (напр. Е.Фромм «Мистецтво любити», діалоги Г.Сковороди, )