- •61. Охарактеризуйте особливість співвідношення філософії та науки.
- •62. Як пов’язані між собою поняття «філософія» та «світогляд»?
- •63. Який зміст ми вкладаємо в поняття «віра», «знання» і «мудрість»?
- •64. Розкрийте суть поняття «космоцентризм», «геоцентризм», «антропоцентризм» Дайте порівняльну характеристику.
- •65. Розкрийте сутність понять «теїзм», «пантеїзм», «деїзм».
- •66. Дайте порівняльну характеристику понять «містичний пантеїзм», «натуралістичний пантеїзм».
- •67. Як співвідносяться між собою поняття «номіналізм» та «реалізм»?
- •68. Як співвідносяться між собою поняття «раціоналізм» та «ірраціоналізм»?
- •69. Розкрийте сутність понять «емпіризм» та «раціоналізм»
- •70. Особливість співвідношення понять «сцієнтизм» та «анти сцієнтизм».
69. Розкрийте сутність понять «емпіризм» та «раціоналізм»
Розробка та обґрунтування методів наукового пізнання – головна мета філософів Нового часу. Формуються два основних методи і на їх основі виникають протилежні філософські напрямки: емпіризм і раціоналізм.
Засновником емпіризму вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561–1626 pp. Френсіс Бекон вважав, що істина знаходиться в самих речах і необхідно здійснювати її пошук у природі, світі. У своїй праці "Новий Органон, або Істинні вказівки для тлумачення природи" Бекон проголошує принцип емпіризму і розробляє індуктивний метод, тобто метод сходження від розмаїтих індивідуальних, одиничних речей чи фактів до теоретичних узагальнень. За допомогою цього методу можна пізнати природу. Але пізнати й оволодіти природою можна лише підкоряючись їй, не спотворюючи її образу, а осягаючи причини і закони, що діють в ній.
На шляху нового методу можуть виникнути перешкоди у вигляді хибних уявлень, забобонів, які Бекон називає "ідолами" і які треба попередньо подолати:
– ідоли роду (племені) пов'язані з вірою в істинність найкращого. Вони вроджені і пов'язані з недосконалістю розуму та органів чуття людини. Позбутися їх майже неможливо, але можна послабити їх вплив шляхом дослідницької дисципліни;
– ідоли печери пов'язані з вузькістю поглядів окремих людей, їх звичками, вихованням, внаслідок чого вони спостерігають оточуючий світ ніби з печери;
– ідоли майдану (ринку) пов'язані зі штампами повсякденного користування, вживанням застарілих понять, суджень, слів і породжуються спілкуванням людей;
– ідоли театру (теорій) пов'язані з догматичною, сліпою вірою в авторитети, традиції, звиканням до теоретичних систем, що своєю штучністю, нещирістю нагадують театральні дійства.
Протиотрутою "ідолам" служать мудрий сумнів і методологічно правильне дослідження.
Бекон – противник як схоластичної методології, так і вузького емпіризму. Показовим є його алегоричне зображення трьох можливих шляхів пізнання:
– шлях павука, тобто спроба розуму виводити істини з самого себе. Цей шлях відображає абстрактний раціоналізм;
– шлях мурашки відображає однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів;
– шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у мед, так і справжній вчений перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.
Засновником протилежного раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декарт (1596–1650 pp.). Він принципово по-іншому вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину. Насамперед розробляє дедуктивний метод пізнання, принципово по-іншому, на відміну від Бекона, вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину.
Вихідною ідеєю Декарта є принцип сумніву, який, з одного боку, спрямований проти схоластичного знання, сліпої віри, з іншого – на пошуки найбільш зрозумілого очевидного, чітко мислимого вихідного положення, яке можна взяти за основу системи знання про світ і людину.
Якщо Бекон орієнтує пізнання на експериментальне дослідження індивідуальних речей, то Декарт за вихідний пункт пізнання бере індивідуальний акт мислення. Сам сумнів є процесом мислення, а суб'єктивно пережитий акт мислення невід'ємний від істоти, яка мислить. Тому абсолютно безсумнівним є судження "мислю, отже існую". Декарт стверджує, що основою, фундаментом пізнання людини є вроджені ідеї, які властиві людині від народження. Ці ідеї людина повинна усвідомити за допомогою раціоналістично-дедуктивного методу і на їх основі будувати всю систему знання. Вродженими ідеями, наприклад, є ідея Бога – найдосконалішої істоти, – ряд загальних ідей та аксіом математики тощо.
У праці "Міркування про метод" Декарт формулює чотири правила, які є сутністю його дедуктивного методу:
– принцип очевидності, зрозумілості і виразності в судженнях і уявленнях про предмети. Істинні судження – це судження, що не викликають ніякого сумніву, вони очевидні. Для цього слід на початковому етапі пізнання піддавати все сумніву;
– розчленування труднощів, що зустрічаються, на часткові, простіші проблеми з тим, щоб прийти до очевидних і зрозумілих речей;
– додержання порядку в мисленні, переходячи від речей менш складних до більш складних, від доведеного до недоведеного. Цей процес спирається на інтуїцію. Звідси базовими елементами раціоналізму Декарта е дедукція та інтуїція;
– ретельний огляд поля дослідження і порядок його проведення, щоб позбавитися втрати і випадіння логічних ланок.
Науковому методу Декарт надавав універсального значення, вважаючи, що за його допомогою можуть бути пізнані всі закономірності природи, де явища механічно взаємопов'язані й одне випливає з іншого.
Філософія Декарта стала провісником механістичного світогляду. В ній виділяються дві самостійні субстанції світу – матеріальна, відмітною рисою якої є протяжність, та мисляча, для якої характерні непротяжність та неподільність.
Людина у Декарта виявилась дуалістично розколотою на тілесне, матеріальне і духовне, мисляче начало. Всі живі організми Декарт розглядав як машини, як істоти, що механічно діють. Таким є і людське тіло, але воно є машиною, в яку Бог вклав душу