Міністерсво освіти і науки України

Київський університет імені Бориса Грінченка

Університетський коледж

Державний іспит з хорового диригування

та практики роботи з хором

Анотація до твору

Ґабріель Урбен Форе

«Agnus Dei»

Студентки IV курсу

Спеціальності «Музичне мистецтво»

Групи ММмс-1-08-4. Од

Рублюк Марини Сергіївни

Клас викладача:

Кіфенко Анна Миколаївна

Київ – 2012

Ґабріель Урбен Форе

(12 травня 1845 — 4 листопада 1924) 

Народився на півдні Франції в містечку Пам'є в сім'ї шкільного вчителя і дочки капітана наполеонівської армії. Габріель був шостою дитиною у сім'ї. Інтерес до музики з'явився несподівано в невпевнених імпровізаціях на фісгармонії в місцевій церкві. У дев'ятирічному віці вступив вчитися до школи при Інституті церковної музики, очолюваному Луї Нідермейєром, в якому готували органістів і хормейстерів для потреб католицької церкви; серед вчителів Форі в цьому навчальному закладі був Каміль Сен-Санс. Обдарованість хлопчика була помічена і його направили на навчання в Париж у Школу класичної і релігійної музики.

Одинадцять років перебування в школі дали Форе необхідні музичні знання і навички, на основі вивчення великої кількості творів, старовинної музики, починаючи з григоріанського хоралу. Подібна стилістична орієнтація відобразилася у творчості зрілого Форе, відродивши, деякі принципи музичного мислення «добахівської» епохи.

Великий вплив на подальшу творчість композитора мав його вчитель К.Сен-Санс. Він ознайомив і прилучив Форе до музики романтиків, серед яких такі відомі композитори як: Р.Шуман, Ф.Ліст, Р.Вагнер. Часто Сен-Санс бачачи обдарованість свого учня, довіряв йому виступати замість себе, пізніше присвятив йому свої «Бретонські враження» для органу, використав тему Форе для вступу у вступі свого Другого фортепіанного концерту.

Після закінчення Школи Г.Форе їде працювати в Бретень. Поєднує службові обов'язки в церкві з музикуванням у світському товаристві, де користується успіхом, та невдовзі він зазнає невдачу і повертається до Парижу де працює органістом в церкві.

В 1870 році з початком Франко-прусської війни Форе був покликаний в армію і брав участь в обороні Парижа. Потім разом з Інститутом церковної музики (Школою Нідермейера) Форе поїхав в Швейцарію. Повернувшись після придушення Паризької комуни, Форе зайняв посаду помічника органіста і хормейстера в церкві Сен-Сюльпіс, а в 1874 році перейшов на роботу в церква святої Магдалини, де був помічником Сен-Санса; в 1877 році Сен-Санс вийшов у відставку, і Форе зайняв місце хормейстера в цьому знаменитому паризькому соборі.

Значну роль в житті Форе відіграв салон відомої співачки Поліни Віардо. Де спілкувався з Тургенєвим, П.Чайковським, А.Глазуновим. В 1909 році приїжджає з концертами до Петербургу і Москви.

Через два роки пише ряд романсів і Баладу для фортепіано з оркестром (1881). В цей період Форе створює твори з виразною мелодикою і практично з імпресіоністичною тонкістю гармонічних фарб. В салоні Віардо нерідко звучали нові твори Форе. До цього часу він створив велику кількість романсів, які привертали слухачів мелодичною красою, особливістю гармонічних фарб, ліричною м'якістю. Захоплення слухачів викликала соната для скрипки. Композитор часто звертався до поезії П.Варлена.

Однією з вершин його творчості є Другий фортепіанний квартет, наповнений драматичними колізіями із збереженою патетикою (1886). Працює композитор також і в жанрах крупної форми. В роки Другої Світової війни з”являється опера «Панелопа» (1913). Шедевром творчості композитора вважається Реквієм з його м'якою і благородною скорботою піснеспівів (1888). Габріель Форе приймає участь у відкритті першого концертного сезону ХХ століття, пише музику до ліричної драми «Прометей» (по Ехілу,1900).

В 1883 взяв шлюб з Марією Фремо, дочкою скульптора Е. Фремо. Виростили двоє синів, з яких старший, Емманюель, став відомим фахівцем з біології моря, молодший, Філіп — відомим письменником.

1896 Форе отримав звання професора Паризької конскрваторії, викладає композицію. В 1905 — обіймає посаду директора. Серед учнів Г.Форе - Моріс Равель, Л. Обер, Ф. Шмітт, Ш. Кьоклен, Ж. Роже-Дюкас, Дж. Енеску, Н. Буланже.

Для розвитку французької музики велике значення мала суспільна діяльність композитора. Він приймав активну участь в діяльності Національного товариства, яке пропагувало музичне мистецтво Франції.

Виступаючи захисником нового і прогресивного в мистецтві, Форе в 1917 році займає посаду керівника Незалежного музичного товариства, організованого неприйнятими в Національне товариство молодими музикантами, серед яких багато учнів Форе ( у т.ч. М.Равель). В 1917 році, Форе вдалося домогтися об'єднання французьких музикантів. Під кінець життя Форе втратив слух; він пішов з посади директора в 1920. Жив на мізерну пенсію, присвятивши себе виключно композиції.

Життя Габріеля Форе – великого французького композитора, органіста, піаніста, диригента, музичного керівника – проходило в епоху значних історичних подій. В його діяльності, характері, рисах стилю поєдналися особливості двох різних епох. Він приймав участь в останніх битвах франко – прузької війни, був свідком подій Паризької комуни, пережив Першу Світову війну. В мистецтві на його очах розквітали імпресіонізм і символізм, проходили Вагнерзькі фестивалі в Байроті і «Російські сезони» у Парижі. Але найважливішим є оновлення французької музики, її друге народження, в якому приймає участь і Форе.

Requiem

Реквієм (лат. Missa pro defunctis або лат. Missa defunctorum) — траурна заупокійна меса в римо-католицькій церкві, а також музичний жанр, написаний у формі і на тексти заупокійної меси. Оскільки традиційно в католицькій церкві богослужіння велося латинською мовою, текст Реквієму, за виключенням Kyrie eleison також складений латиною. Саме слово «Реквієм» дослівно означає «спокій» і походить від початкових слів вступу (Introit) — Requiem æternam dona eis («Вічний спокій даруй їм, Господи»), що походить з апокрифічної 4-ї книги Єздри. В православних церквах подібною за значенням є панахида, проте остання значно відрізняється від реквієму за формою.

Структура реквієму

Католицька заупокійна меса відрізняється від звичайної меси виключенням низки урочистих частин, таких як Gloria, Credo, та Alleluia та додаванням частини Dies Irae. Згідно з латинським обрядом, Реквієм включає 9 частин:

1. Introit (Requiem aeternam)

2. Kyrie

3. Graduale

4. Тракт (Absolve Domine)

5. Sequentia (Dies irae)

6. Offertorium (Domine Iesu Christe)

7. Sanctus

8. Agnus Dei

9. Communio (Lux aeterna)

В музичних творах структура реквієму зазвичай має 7 основних частин і виглядає так:

1. Інтройт- Requiem aeternam («Вічний спокій»)

2. Кіріє- Kyrie eleison («Господи, помилуй»)

3. Секвенція - Dies Irae, «День гніву»)

4. Оферторій - Domine Iesu Christe, «Господи Ісусе»)

5. Санктус ("Sanctus", «Свят»)

6. Агнус деї (Agnus Dei, «Агнець Божий»)

7. Комуніо - Lux aeterna, «Світло вічне»)

Інтройт

Перші два рядки тексту Інтройту походять з апокрифічної 4-ї книги Єздри. Наступні (від слів «Te decet hymnus») — з Псалтиря (гл. 64:2-3)

Requiem aeternam dona eis, Domine	Вічний спокій даруй їм, Господи[3],
Et lux perpetua luceat eis	і вічне світло нехай світить їм
Te decet hymnus, Deus, in Sion	Тобі належать хвалебні пісні, о Боже в Cioні
Et tibbi reddetur votum in Jerusalem	i Ти вшановуєшся в Єрусалимі.
Exaudi orationem meam	Почуй молитву мою.
Ad te omnis caro veniet	всяке тіло до Тебе приходить!

Кіріє

Детальніше: Kyrie eleison

Початковий розділ меси. Єдина частина, яка традиційно співається грецькою мовою.

Kyrie, eleison	Господи помилуй
Christe, eleison	Христос, помилуй
Kyrie, eleison	Господи помилуй

Секвенція ( Dies irae )

Секвенція є найоб'ємнішою за текстом, і тому зазвичай розділяється на декілька частин. Наприклад, в «Реквіємі» Моцарта їх 6: Dies irae — Tuba mirum — Rex Tremendae — Recordare — Confutatis — Lacrimosa. Текст секвенції імовірно належить францисканцю Томмазо да Челано (XIII століття).

Dies Irae
Dies irae, dies illa	День гніву, день цей
Solvet saeclum in favilla	звільнить із праху покоління,
Teste David cum Sybilla	за свідченням Давида з Сивілою.
Quantus tremor est futurus	Як будемо тремтіти,
Quando iudex est venturus	коли Суддя прийде
Cunta stricte discussurus	і правдиво все розсудить.

Оферторій

В католицькій месі оферторій — це час принесення дарів Богові. Під час цієї частини обряду хліб і вина приносяться на вівтар для освячення. Принесення дарів супроводжується піснеспівами. В Реквіємі оферторій містить дві частини — «Domine Jesu Christe» («Господи Ісусе Христе») та «Hostias» («Жертва»).

Domine Iesu
Domine Jesu Christe, Rex gloriae,	Господи, Ісусе Христе, Царю слави!
Libera animas omnium fidelium defunctorum	Звільни душі всіх вірних померлих,
De poenis inferni et de profundo lacu	від пекельного вогню і безоднього озера.
Libera eas de ore leonis	Звільни їх від лев'ячої пащі,
Ne absorbeat eas tartarus	аби не поглинув їх тартар,
Ne cadant in obscurum	аби не поринули вони у морок.
Sed signifer sanctus Michael	Але провідник Святий Михайло
Repraesentet eas in lucem sanctam	хай поведе їх у вічне світло,
Quam olim Abrahae promisisti	як Ти обіцяв колись Аврааму
Et semini eius.	і нащадкам його.

Hostias
Hostias et preces tibi, Domine,	Жертви та благання Тобі, Господи,
laudis offerimus	з похвалами, приносимо.
Tu suscipe pro animabus illis	Прийми їх заради душ тих,
Quarum hodie memoriam facimus	Про кого ми сьогодні згадуємо:
Fac eas, Domine, de morte transire ad vitam	Дай, Господи, їм від смерті перейти до життя,
Quam olim Abrahae promisisti	як Ти колись Аврааму обіцяв
Et semini eius	і нащадкам його.