9. Спеціальна правосуб'єктність підприємств та їх установчі документи

10. Загальна характеристика та види установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб.

Згідно зі ст. 57 ГК України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

За загальними правилами в установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ЗУ "Про господарські товариства" обов'язковим установчим документом для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю є статут, для повного товариства та командитного товариства - установчий договір.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

На підставі засновницьких документів проводиться державна реєстрація суб'єктів господарювання, які набувають правосуб'єктності з моменту внесення про них відомостей до Державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

Згідно з ч. 2 ст. 58 ГК України відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації. Вони діють на підставі Положення про філію (відділення), яке затверджується власником (загальними зборами учасників товариства).

Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

1) установчий акт; 2) статут; 3) засновницький договір; 4) положення.

11.

Характеристика об'єднання підприємств. 1. Об'єднанням підприємств є господарська організація. Іншими словами, за загальним правилом, об'єднання підприємств являє собою юридичну особу (див. ч. 4 ст. 118 ГК України) з притаманними їй характерними ознаками. 2. Об'єднання утворюється у складі двох чи більше підприємств. Зважаючи на це, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності не можуть входити до складу об'єднання підприємств. "Входження до складу" об'єднання підприємств є складною правовою категорією. З одного боку, суть об'єднання підприємств зводиться до об'єднання частини їх капіталів і виникнення на цій матеріальній базі нової юридичної особи - власне "об'єднання підприємств". 

3. Об'єднання підприємств утворюється з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності його учасників. Координація є узагальнюючою категорією, під якою розуміється вплив структури об'єднання підприємств з метою забезпечення погодженості дій його учасників. Конкретні засоби здійснення такого впливу варіюються залежно від виду об'єднання підприємств і будуть розглянуті нами далі. 4. Об'єднання підприємств утворюється для вирішення спільних економічних та соціальних завдань його учасників. Об'єднання підприємств несе в собі значний потенціал високоефективного господарювання у будь-яких соціально-економічних умовах.

3. Об'єднання підприємств утворюється з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності його учасників. Координація є узагальнюючою категорією, під якою розуміється вплив структури об'єднання підприємств з метою забезпечення погодженості дій його учасників. Конкретні засоби здійснення такого впливу варіюються залежно від виду об'єднання підприємств і будуть розглянуті нами далі. 4. Об'єднання підприємств утворюється для вирішення спільних економічних та соціальних завдань його учасників. Об'єднання підприємств несе в собі значний потенціал високоефективного господарювання у будь-яких соціально-економічних умовах.

5. Об'єднання підприємств можуть утворюватися на невизначений строк або діяти як тимчасові об'єднання. Тимчасовість функціонування об'єднання може бути обумовлена як спливом певного строку, встановленого засновниками в установчих документах, так і досягненням відповідної мети, що була ними поставлена, а, відтак, недоцільністю подальшого його існування. 6. Згідно з ч. 4 ст. 121 ГК України рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством про захист економічної конкуренції (див. Закон України від 11 січня 2001 р. № 2210-III "Про захист економічної конкуренції", а також Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію), затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. № 33-р). 7. Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо). Це майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі. 8. Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання. Іншими словами, відповідальність підприємств - членів об'єднання за зобов'язаннями (договорами та ін.) останнього може наставати лише в разі наявності відповідного положення в установчих документах об'єднання.

12. Поняття філіалу, представництва, дочірнього підприємства та їх правовий статус

• філією є структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи, і діє на підставі доручення, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи;

• представництво – структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здавання-приймання продукції тощо).

Особа, яку представляють, – це фізична або юридична особа, від імені та в інтересах якої представник здійснює юридично значущі дії. Представник – особа, уповноважена здійснювати юридично значимі дії від імені та в інтересах того, кого представляють. Представниками можуть виступати правоздатні та дієздатні юридичні та фізичні особи.

Оскільки філії та інші відокремлені підрозділи не є юридичними особами, довіреність видається не відокремленому підрозділу, а конкретній фізичній особі, як правило, директору філії.

ФІЛІЯ ЧИ ПРЕДСТАВНИЦТВО?

Спільні риси філій та представництв.

1. Філії та представництва розташовані поза місцем знаходження юридичної особи і не мають прав юридичної особи. Отже, вони не вправі від свого імені здійснювати ті чи інші дії, а можуть це робити тільки від імені юридичної особи, що їх створила.

2. І філії, і представництва не володіють необхідною для юридичних осіб мірою майнової відокремленості. Юридична особа наділяє їх майном, яке необхідне для здійснення ними діяльності. При цьому майно відображається не на самостійному, а на окремому балансі.

3. Інформація про філії та представництва має міститися в статуті юридичної особи, яка їх створила. Філії та представництва мають діяти на підставі положення про них, яке затверджується юридичною особою.

4. Керівники цих відокремлених підрозділів призначаються юридичною особою і діють на підставі довіреності.

Незважаючи на певну схожість, філії та представництва мають значнівідмінності за характером виконуваних ними дій (функцій).

Філії вправі здійснювати всі ті дії (або їх частину), які здійснює відповідно до статутних документів юридична особа, яка їх створила. Наприклад, філія банку має право здійснювати банківські операції в межах, вказаних у Положенні про філію та на підставі дозволу, виданого банком. Зазвичай перелік таких дій визначається в Положенні про філію, але зрозуміло, що їх коло не може бути ширше, ніж коло дій, які має право вчиняти сама юридична особа.

На відміну від філій, представництва не вправі вчиняти фактичні дії, а їх правосуб’єктність обмежується лише юридичними діями – укладенням контрактів, захистом інтересів юридичної особи тощо. Так, на відміну від філії комерційного банку, його представництво не має права здійснювати банківську діяльність, а може лише представляти та захищати інтереси банку поза місцем його знаходження (наприклад, пропагувати послуги свого банку серед потенційних клієнтів, укладати угоди).

Отже, філія та представництво – це види відокремлених підрозділів, які відрізняються один від одного і створюються за рішенням органу управління юридичної особи. У законодавстві фактично не розрізняється статус різних видів відокремлених підрозділів. У чинному законодавстві досить детально визначено лише правовий статус філій, представництв та відділень банків.

13. Поняття та загальна характеристика господарських товариств

Згідно з цим законом, господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними та/або фізичними особами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Існує 5 видів господарських товариств:

акціонерні товариства;

товариства з обмеженою відповідальністю;

товариства з додатковою відповідальністю;

повні товариства;

командитні товариства.

Всі господарські товариства є юридичними особами, діють на підставі уста­новчих документів, затверджених учасниками, мають власні на­зви із зазначенням організаційно-правової форми товариства. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Вибір конкретного виду господарського товариства залежить від цілей і намірів його засновників, а також у ряді випадків передбачений законодавством. Наприклад, фондова біржа та інвестиційний фонд можуть бути створені тільки в формі закритого акціонерного товариства, довірче товариство – в формі товариства з додатковою відповідальністю, ломбард – повного товариства.

На сьогоднішній день найбільшою популярністю в Україні користуються товариства з обмеженою відповідальністю (завдяки простоті створення, обмеженої відповідальності учасників, придатності для організації як малого, так і великого бізнесу), а також акціонерні товариства.

14. Поняття, особливості створення акціонерних товариств.

Створення та функціонування акціонерних товариств, як і інших підприємницьких структур, базується на додержанні встановлених законодавством правил і процедур. Вже з моменту виникнення ініціативи по створенню акціонерного товариства зацікавлені особи спираються на вищезгадані правила і процедури, додержання яких є обов’язковим.

Акціонерне товариство (АТ) - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (об’єднання капіталу) різних осіб, яка проводиться шляхом продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутків

Товариство має право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.

В якості учасників об’єднання капіталу шляхом створення АТ (учасників товариства) можуть виступати як фізичні так і юридичні особи.

Учасники АТ мають право:

• брати участь в управлінні справами АТ в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законодавством;

• брати участь у розподілі прибутку АТ та одержувати дивіденди;

• вийти в установленому порядку з товариства;

• одержувати інформацію про діяльність АТ. На вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти акціонерного товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Учасники АТ зобов’язані:

• додержувати установчих документів АТ і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління АТ;

• виконувати свої зобов’язання перед товариством, в т. ч. і пов’язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

• не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність АТ;

• нести інші обов’язки, якщо це передбачено законодавством України і установчими документами.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд АТ, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення АТ.

Статутний капітал (з’єднаний вклад учасників товариства) на момент створення АТ повинен бути забезпеченим майном товариства.

В процесі створення його засновники з’єднують своє майно на певних умовах, зафіксованих в спеціальній угоді - статуті товариства. На основі такого об’єднаного капіталу в майбутньому буде здійснюватись господарська діяльність з метою отримання прибутків.

Вкладом учасника товариства в об’єднаний капітал можуть бути як грошові кошти (в т. ч. в іноземній валюті), так і будь-які матеріальні цінності, цінні папери, права користування природними ресурсами та інші майнові права, в т. ч. право на інтелектуальну власність.

Вартість вкладу статутного майна, який вноситься кожним учасником, який має вираз у грошовій формі, визначається спільним рішенням учасників товариства. Об’єднане майно оцінене у грошовому виразі складає статутний капітал (фонд) товариства. Останній поділяється на певну кількість рівних частин. Свідоцтвом про внесення таких частин є акція, а грошовий вираз цієї частини носить назву номінальної вартості (номіналу) акції.

Таким чином АТ має статутний капітал, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, які емітуються товариством в обіг на ринок цінних паперів.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

15. Загальна характеристика способів забезпечення виконання договірних зобов'язань

Водночас серед засобів забезпечення виконання зобов'язань слід виділити

спеціальні засоби забезпечення, передбачені гл.49 ЦК ("засоби

забезпечення" у вузькому значенні слова), і міри відповідальності. Однак

цим співвідношення між категоріями "відповідальність" і "спеціальні

засоби забезпечення" не вичерпуються.

Хоч традиційно як одна з форм відповідальності розглядається лише

неустойка (ст.611 ЦК), але якщо виходити з визначення відповідальності

як санкції у вигляді негативних наслідків, що покладаються на особу,

винну в скоєнні правопорушення, можна помітити, що під поняття

"відповідальність" підпадають і застава, і завдаток.

Дещо окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні наслідки для

іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій. Однак

враховуючи те, що ЦК іменує покладання на цих осіб санкцій за

невиконання зобов'язання відповідальністю (ст.ст.554, 566 ЦК), очевидно,

слід і поруку, і гарантію розглядати як відповідальність.

Таким чином, виявляється, що спеціальні засоби забезпечення водночас є

заходами відповідальності. Виняток становить притримання (ст.ст.594-597

ЦК), яке за своєю сутністю є засобом захисту прав кредитора, але не

мірою відповідальності боржника, оскільки не супроводжується настанням

негативних майнових наслідків для останнього (щоправда власник

притриманої речі втрачає можливість користуватися нею, однак це не можна

вважати санкцією за порушення, оскільки так само не користується своїми

речами орендодавець або особа, яка передала річ у заставу кредитору).

Отже, засоби забезпечення договірних зобов'язань можуть виступати у

різних формах: неустойки (штрафу), завдатку, застави, поруки,

відшкодування збитків та моральної шкоди, застосування інших мір

відповідальності тощо.

Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий (акцесорний)

характер і залежать від основного зобов'язання: при недійсності або

припиненні основного зобов'язання вони також припиняють свою дію.

Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення виконання зобов'язань

має бути письмово зафіксований або в самому зобов'язанні, на

забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою.

Згідно з нормами ст.547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання

зобов'язання має вчинятися в письмовій формі. Недодержання цієї форми

має наслідком визнання його нікчемним.

Деякі зі способів мають бути не тільки оформлені письмово, а й

потребують нотаріального посвідчення, а в окремих випадках -також

державної реєстрації.

Так, для забезпечення інтересів заставодержателя, уникнення

несанкціонованих повторних застав закон встановлює більш жорсткі вимоги

16. Порядок державної реєстрації фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності

Фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

- реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади, повинна особисто пред'явити державному реєстратору паспорт із відповідною відміткою);

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця (у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);

- нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

Крім цього заявник особисто пред'являє свій паспорт. Додаткові документи, не передбачені законом, вимагати заборонено.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, якщо:

- документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- документи не відповідають вимогам закону;

- документи подані не у повному обсязі. Залишення документів, які подавалися для проведення

державної реєстрації фізичної особи-підприємця, без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор протягом двох робочих днів вносить до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, видає Свідоцтво про державну реєстрацію, а також передає відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення для взяття фізичної особи - підприємця на облік.

17. Порядок державної реєстрації юридичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка заповнюється друкованими літерами, і якщо надсилається державному реєстратору рекомендованим листом, повинна бути нотаріально посвідченою;

- примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

- два примірники установчих документів;

- дою/мент, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи (у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. В установчих документах повинні бути зазначені:

- найменування суб'єкта господарювання;

- мета і предмет господарської діяльності;

- склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень; порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків;

- умови його реорганізації та ліквідації.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.

Крім вищевказаних документів в окремих випадках додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання (якщо створюється об'єднання підприємств).

Подані документи піддягають перевірці на відповідність вимогам закону. Якщо відсутні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, державний реєстратор протягом трьох робочих днів повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Юридична особа отримує Свідоцтво про свою державну реєстрацію, разом із яким їй видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Державний реєстратор у день державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду

України, фондів соціального страхування відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

18. Підстави та порядок внесення змін і доповнень до установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності

Державна реєстрація змін до установчих документів юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності Згідно зі ст. 29 Закону про державну реєстрацію для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи засновники (учасники) або уповноважений ними орган чи особа повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: - заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; - нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, яким затверджено зміни до установчих документів; - оригінал установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію; - два примірники змін до установчих документів юридичної особи та два примірники установчих документів у новій редакції, або два примірники установчих документів у новій редакції; - документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів (30% збору, що стягується за проведення державної реєстрації юридичної особи). У разі внесення змін до статуту, які пов'язані із зменшенням статутного фонду юридичної особи, крім зазначених документів, додатково подається документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації відповідного повідомлення. У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників юридичної особи, крім вищезазначених документів, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), засвідчена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи. У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи на підставі факту смерті фізичної особи-засновника (учасника) та відмови інших засновників (учасників) у прийнятті спадкоємця (спадкоємців) померлого до складу засновників, крім перелічених документів, додатково подається нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи або відповідна довідка органу реєстрації актів громадянського стану чи судове рішення про оголошення громадянина померлим. У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною найменування або місцезнаходження юридичної особи, крім вищеназваних документів, додатково подається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. Якщо документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи подаються засновником (учасником) юридичної особи або особою, уповноваженою засновниками (учасниками), особисто, державному реєстратору додатково пред'являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи здійснюється за процедурами, передбаченими Законом про державну реєстрацію для проведення державної реєстрації юридичної особи. Державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності Згідно зі ст. 45 Закону про державну реєстрацію змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, а саме зміни щодо імені фізичної особи або місця її проживання, набирають чинності з дня їх державної реєстрації. Для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу-підприємця остання подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: - заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу-підприємця; - оригінал свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця; - документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору за державну реєстрацію змін до відомостей про фізичну особу-підприємця. Якщо документи для проведення державної реєстрації змін до відомостей подаються фізичною особою-підприємцем особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт. Державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу-підприємця здійснюється за процедурами, передбаченими для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

19. Підстави та порядок перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності

Загальні положення щодо перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності Підстави для перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності передбачені ГК України. Згідно з ч. 14 ст. 58 цього документа перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Саме з цього випливає традиційне вжиття цього терміна лише стосовно юридичних осіб, адже, строго кажучи, лише вони мають найменування, організаційну форму та форму власності. У той же час фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, не маючи найменування, має прізвище, ім'я та по батькові, у разі зміни яких (наприклад, після вступу у шлюб) настають такі само наслідки, як і при перереєстрації - відповідна процедура здійснюється у порядку, встановленому для державної реєстрації. Крім того, такі само наслідки, як і при перереєстрації, має зміна юридичною чи фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності місцезнаходження (місця проживання). Саме тому Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про державну реєстрацію) взагалі відмовляється від терміна "перереєстрація". Це є зрозумілим - адже перереєстрація являє собою кінцевий етап зміни відомостей про юридичну особу (чи фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності), тому виділення окремим терміном не потребує. Крім того, Закон про державну реєстрацію містить відмінне від ГК України коло подій, у разі настання яких вимагається "перереєстрація" - ч. 6 ст. 9 до них відносить внесення змін до установчих документів юридичної особи, якщо ці зміни пов'язані із зміною найменування (адже "зміна організаційної форми та форми власності" в кінцевому підсумку обов'язково призводить до відповідної зміни назви) та/або місцезнаходження юридичної особи, а також внесення змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, якщо ці зміни пов'язані із зміною імені та/або місця проживання фізичної особи-підприємця. Ці зміни матеріалізуються у внесенні та державній реєстрації змін (доповнень) до установчих документів юридичної особи та видачі їй, так само як і фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності, нового свідоцтва про державну реєстрацію. Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що "перереєстрації" фактично підлягають суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні та фізичні особи - у яких мали місце зміни відомостей, що містяться в свідоцтві про державну реєстрацію, наслідком чого є видача їм нового свідоцтва. Щодо юридичних осіб, якщо зроблені зміни не потребують внесення змін до свідоцтва про державну реєстрацію (наприклад, у разі зміни складу засновників, розміру статутного фонду тощо), має місце не "перереєстрація", а внесення змін (доповнень) до їх установчих документів та державна реєстрація цих змін. Стосовно фізичних осіб "перереєстрація" має місце у будь-якому разі, оскільки з числа тих відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та свідоцтві про державну реєстрацію, зміні потенційно підлягають лише ШБ та місце проживання. Зважаючи на те, що перереєстрація суб'єкта "здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації", по суті, процедура її повторює процедуру державної реєстрації. Після видачі суб'єкту підприємницької діяльності нового свідоцтва про державну реєстрацію (див. етап 3 на схемі), відбувається його "перереєстрація" в усіх державних (недержавних) органах, в яких він був первісно зареєстрований. Органом внутрішніх справ на загальних підставах видається дозвіл на виготовлення нової печатки (штампів) після здачі старих печаток на знищення; згідно з п. 20.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, у разі проведення перереєстрації поточний рахунок закривається. Для відкриття нового поточного рахунку подаються документи, передбачені цією Інструкцією.

20. Підстави та порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органів, а також на підставі рішення господарського суду у разі:

визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

провадження діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству;

несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (господарського суду) у разі:

провадження діяльності, що суперечить законодавству;

несвоєчасного повідомлення підприємцем-громадянином про зміну свого постійного або тимчасового місця проживання;

неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

34. Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності після проведення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності і подання до органу державної реєстрації таких документів:

заяви (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи рішення господарського суду у випадках, передбачених законодавством;

акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого органом, що призначив ліквідаційну комісію;

довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

довідки установ банків про закриття рахунків;

довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової інформації оголошення про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності;

довідки архіву про прийняття документів, які підлягають довгостроковому зберіганню;

довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;

оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);

свідоцтва про державну реєстрацію.

21. Порядок одержання ліцензій на здійснення окремих видів господарської діяльності

Ліцензування - видача, переоформлення і анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про ліквідацію порушень законодавства у сфері ліцензування.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, визначений у ст. 9 Закону про ліцензування. Даний перелік є вичерпним, тобто не зазначені в ньому види господарський діяльності ліцензуванню не підлягають.

Виняток становлять види діяльності, не зазначені в ст. 9, але передбачені ч. 2 ст. 2 Закону про ліцензування, а саме:  

• Банківська діяльність;  

• Професійна діяльність на ринку цінних паперів;  

• Діяльність з надання фінансових послуг;  

• Зовнішньоекономічна діяльність;  

• Діяльність в галузі телебачення і радіомовлення;  

• Діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії;  

• Освітня діяльність;  

• Діяльність у сфері інтелектуальної власності;  

• Виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;  

• Діяльність у сфері телекомунікацій;  

• Будівництво.

Зазначені види діяльності підлягають ліцензуванню за правилами і відповідно до законів, що регулюють відносини у цих сферах.

Для отримання ліцензії суб'єкт господарювання повинен особисто чи через уповноважену особу звернутися до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка (ст. 10 Про ліцензування певних видів господарської діяльності).

Заява про видачу ліцензії повинно містити наступні дані:  

Відомості про суб'єкта господарювання — заявника (найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код, банківські реквізити юридичної особи; П. І. Б., паспортні дані, ідентифікаційний номер фізичної особи);  

Вид господарської діяльності у відповідності зі ст. 9 Закону про ліцензування, на здійснення якої заявник хоче отримати ліцензію.

До заяви додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення суб'єкта господарювання до ЄДРПОУ. Копії зазначених документів повинні бути завірені нотаріусом або органом, який видав оригінал.

З окремих видів господарської діяльності до заяви про видачу ліцензії додатково додаються документи, Перелік яких визначений КМУ.

Заява про видачу ліцензії та додані до нього документи приймаються за описом, копія якого видається заявнику.

У випадку, якщо заяву підписано або подано особою, яка не має на це повноважень, або документи, що додаються до заяви, оформлені з порушенням встановлених законодавством вимог, така заява може бути залишена органом ліцензування без розгляду (ч. 8 ст. 10 Про ліцензування певних видів господарської діяльності).

Про залишення заяви без розгляду орган ліцензування письмово повідомляє заявника. Після усунення причин, які послужили підставою для залишення заяви без розгляду, заява про видачу ліцензії може бути подано повторно.

За заявою, прийнятому до розгляду, орган ліцензування може прийняти одне з двох рішень: про видачу або про відмову у видачі ліцензії.

Загальний термін для прийняття рішення складає 10 робочих днів з дати надходження заяви. Спеціальним законодавством можуть бути передбачені й інші строки для прийняття рішення (ст. 11 Про ліцензування певних видів господарської діяльності).

Після розгляду заяви та прийняття рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії орган ліцензування протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення письмово повідомляє про це заявника.

При позитивному рішенні

У відповідності зі ст. 15 Закону про ліцензування за видачу ліцензії стягується плата, яку заявник повинен внести протягом 30 календарних днів після направлення йому повідомлення про позитивне рішення. В іншому разі орган ліцензування може скасувати своє рішення про видачу ліцензії (ст. 14 Про ліцензування певних видів господарської діяльності).

У загальному випадку розмір плати за видачу ліцензії становить 20 НМДГ, але є і диференційований розмір плати за видачу дозвільного документу.

Протягом трьох робочих днів з моменту надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, орган ліцензування оформлює ліцензію і видає її заявнику.

Ліцензіат зобов'язаний проводити ліцензійну діяльність особисто і не має права передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для проведення господарської діяльності.

22. Патентування окремих видів підприємницької діяльності

Патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

2. Під торговельною діяльністю у цьому Законі слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів.

Вартість торгового патенту за календарний місяць встановлюється у межах таких граничних рівнів:

на території міста Києва, обласних центрів - від 60 до 320 гривень;

на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів - від 30 до 160 гривень;

на території інших населених пунктів - до 80 гривень.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності провадиться щомісячно до 15 числа місяця, який передує звітному, а оплата вартості короткотермінового торгового патенту здійснюється не пізніше ніж за один день до початку здійснення торговельної діяльності.

Під час придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній місяць його дії.

Під час придбання спеціального торгового патенту суб'єкт підприємницької діяльності не вносить одноразову плату.

Суб'єкт підприємницької діяльності може зробити попередню оплату вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за весь термін його дії. Суб'єкт підприємницької діяльності має право придбати торгові патенти на здійснення торговельної діяльності на наступні за поточним роки, але не більше ніж на три роки, сплативши повну вартість цих патентів під час їх одержання. При цьому суб'єкт підприємницької діяльності звільняється від обов'язків довнесення вартості торгового патенту у разі, якщо прийнятими після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки нормативно-правовими актами буде збільшена вартість торгового патенту.

6. Без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва:

хліб і хлібобулочні вироби;

борошно пшеничне та житнє;

сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна;

молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них;

продукти дитячого харчування;

безалкогольні напої;

морозиво;

яловичина та свинина;

домашня птиця;

яйця;

риба;

ягоди і фрукти;

мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; ( Частину шосту статті 3 доповнено абзацом чотирнадцятим згідно із Законом N 1492-III ( 1492-14 ) від 22.02.2000 )

картопля і плодоовочева продукція;

комбікорми для продажу населенню.

Пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва:

поштові марки, листівки, вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу та картону, що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них;

23. Підстави та наслідки скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності

Підставами скасування державної реєстрації СПД є:

• рішення власника СПД або уповноваженого ним органу (вищого органу управління);

• рішення суду або господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Правовим наслідком скасування державної реєстрації СПД – юридичної особи є позбавлення останньої статусу юридичної особи та виключення її з відповідного Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. На сьогоднішній день законодавець визначив коло суб’єктів, які мають право звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації СПД.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698eХІІ, п. 17 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. № 509eXII, право на звернення до суду (господарського суду) з позовом про скасування державної реєстрації мають:

• органи державної реєстрації;

• органи державної податкової служби.

СКАСУВАННЯ ЗА РІШЕННЯМ ВЛАСНИКА

При скасуванні державної реєстрації СПД – юридичної особи за рішенням власника або уповноваженого ним органу процедура скасування державної реєстрації юридичної особи складається з таких дій:

• відповідно до вимог чинного законодавства та установчих документів, приймається рішення про ліквідацію;

• створюється ліквідаційна комісія;

• розміщується інформація про ліквідацію СПД в офіційній пресі з визначенням строків заявлення кредиторами своїх претензій;

• оцінюється наявне майно СПД, виявляються його дебітори та кредитори, проводяться розрахунки з ними;

• складається ліквідаційний баланс, який має бути затверджений вищим органом управління, власником СПД або органом, який призначив ліквідаційну комісію;

• затверджений ліквідаційний баланс направляється органу податкової служби за місцем реєстрації СПД;

• про ліквідацію СПД повідомляються відповідні фонди (Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд соціального страхування);

• закриваються банківські рахунки;

• правоохоронним органам здаються печатки та штампи.

СКАСУВАННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ

Суд (господарський суд) приймає рішення про скасування державної реєстрації СПД у випадках несвоєчасного повідомлення СПД про зміну його назви, організаційно-правової форми, форми власності та місцезнаходження; неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів ухгалтерської

звітності згідно з чинним законодавством України тощо.

Відповідно до п. 1 ст. 35 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. № 887eXII, ліквідацію підприємства здійснює ліквідаційна комісія, яку утворює власник або уповноважений ним орган. Пункт 2 цієї ж статті передбачає, що «власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами».

Зі змісту наведеної норми випливає, що у випадку скасування господарським судом державної реєстрації підприємства як СПД, суд зобов’язаний виконати дії, пов’язані з визначенням порядку й строків проведення ліквідації підприємства. Проте, на сьогодні відсутній правовий механізм реалізації приписів п. 2 згаданої вище статті, на що неодноразово звертав увагу Вищий Господарський суд України. Зокрема в листі від 27 червня 2001 р. № 01e2.2/163 зазначено, що «питання про ліквідацію суб’єктів господарювання на виконання рішення арбітражного (нині – господарського) суду законодавчо практично не врегульоване…», а тому призначення ліквідаційної комісії та дії, пов’язані з її роботою, мають проводитися виключно в межах процедури про банкрутство на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня1992 р. № 2343eXII. Тобто, якщо господарський суд розглянув справу про скасування державної реєстрації підприємств та прийняв відповідне судове рішення, всі заходи щодо ліквідації здійснює безпосередньо власник (власники) відповідного підприємства, якому направляється копія рішення господарського суду з вимогами здійснити ліквідаційну процедуру.

І саме на цьому етапі порушується логічна послідовність дій зі скасування державної реєстрації СПД.

Так, якщо скасування державної реєстрації здійснюється за рішенням власника підприємства або уповноваженого ним органу, зі створенням ліквідаційної комісії проблем не виникає. Це пояснюється тим, що власник або уповноважений ним орган беруть активну участь та сприяють проведенню ліквідаційних заходів.

Якщо ж скасування державної реєстрації здійснюється за рішенням суду (господарського суду), господарські суди покладають проведення ліквідаційної процедури безпосередньо на власника. При цьому не враховується те, що ініціатором скасування державної реєстрації СПД є не власник, а державний орган, який в зазначених вище випадках зобов’язаний звертатися до господарського суду з позовами про скасування державної реєстрації.

В зв’язку з фактичним припиненням підприємницької діяльності СПД, як правило, не знаходиться за своєю юридичною адресою. Інакше йому необхідно було б сплачувати орендну плату (в тому випадку, коли приміщення орендується), комунальні платежі, тощо. Однак це неможливо за умови зупинення підприємницької діяльності та відсутності надходжень на банківський рахунок підприємства.

Крім того, відсутність юридичної особи за юридичною адресою породжує ряд проблем. Зокрема, вся поштова кореспонденція, в тому числі ухвали суду (господарського суду) про порушення провадження в справі про скасування державної реєстрації та рішення суду (господарського суду) з таких справ не вручаються адресату і, як правило, повертаються відправнику з відміткою поштового відділення «адресат вибув». У такому випадку ймовірна ситуація, коли СПД може й не знати про порушення судом провадження у справі про скасування державної реєстрації. От і виходить, що відповідачі в суди не з’являються з двох причин: або через необізнаність, або не вважають за необхідне обтяжувати себе здійсненням ліквідаційної процедури.

На сьогодні бездіяльність з боку СПД жодних наслідків не тягне, оскільки чинний ГПК України не містить статті, яка б передбачала відповідальність за ухилення від виконання судових рішень, ухвал або постанов.

Таким чином, господарський суд своїм рішенням скасовує державну реєстрацію СПД, проте ліквідаційна процедура не відкривається та не проводиться взагалі. Це перешкоджає досягненнюкінцевої мети – виключенню з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України

24. Реорганізація юридичної особи – поняття, порядок, наслідки

Підводячи підсумок, відзначимо, що реорганізація завжди пов'язана з припиненням реорганізованих юридичної особи (за винятком реорганізації у формі виділення), спричиняє виникнення правонаступництва. [9]  Реорганізація юридичної особи здійснюється у таких формах, як:  - Злиття кількох юридичних лип в одне;  - Приєднання одного або кількох юридичних осіб до іншого;  - Поділу юридичної особи на кілька самостійних організацій;  - Виділення зі складу юридичної особи (не припиняє при цьому своєї діяльності) одного або кількох нових юридичних осіб;  - перетворення юридичної особи з однієї організаційно-правової форми в іншу (п. 1 ст. 57 ЦК).  У всіх цих випадках, за винятком виділення, припиняється діяльність принаймні однієї юридичної особи, проте його права та обов'язки не припиняються, а переходять до новостворених юридичних осіб у порядку правонаступництва. Правонаступництво відбувається і при виділенні, бо до новостворюваного (виділяється) юридичній особі і в цьому випадку переходить частина прав і обов'язків залишається юридичної особи.  Отже, реорганізація юридичної особи завжди спричиняє виникнення правонаступництва (навіть не будучи пов'язаною з припиненням його діяльності у разі виділення). У цьому її принципова відмінність від ліквідації юридичної особи, при якому ніякого спадкоємства в правах і обов'язках не виникає, бо вони, як і їх суб'єкт господарювання – юрид особа, підлягають припиненню.  З урахуванням викладених особливостей реорганізації юридичної особи можна дати таке визначення реорганізації.  Реорганізація - процедура (сукупність юридичних дій), опосредующая перехід в порядку правонаступництва прав і обов'язків від одного або декількох юридичних осіб (правопопередником) до іншого або іншим юридичним особам (правонаступникам), пов'язана з припиненням правопопередником і (або) створенням правонаступників. 

1) злиття комерційних організацій (за винятком фінансових організацій), якщо сумарна вартість їх активів (активів їх груп осіб) за бухгалтерськими балансами за станом на останню звітну дату, що передує даті подання клопотання (далі також - останній баланс, у разі подання до антимонопольного органу повідомлення останнім балансом вважається бухгалт баланс за станом на останню звітну дату, що передує даті подання повідомлення), перевищує три мільярди рублів або сумарна виручка таких організацій (їх груп осіб) від реалізації товарів за календарний рік, що передує року злиття, перевищує шість мільярдів рублів або якщо одна з таких організацій включена до реєстру суб'єктів господарювання, що мають частку на ринку певного товару більше ніж тридцять п'ять відсотків (далі - реєстр);  2) приєднання комерційної орг-ції (за винятком фінансової організації) до іншої комерційної організації (за винятком фінансової організації), якщо сумарна вартість їх активів (активів їх груп осіб) за останніми балансам перевищує три мільярди рублів або сумарна виручка таких організацій (їх груп осіб) від реалізації товарів за календарний рік, що передує року приєднання, перевищує шість мільярдів рублів або якщо одна з таких організацій включена до реєстру;  3) злиття фінансових організацій або приєднання фінансової організації до іншої фінансової установи, якщо сумарна вартість їх активів за останніми балансам перевищує величину, встановлену Урядом Російської Федерації (при злитті або приєднання кредитних організацій така величина встановлюється Урядом Російської Федерації за узгодженням з Центральним банком Російської Федерації) ;  4) створення комерційної організації, якщо її капітал оплачується акціями (частками) і (або) майном іншої комерційної організації (за винятком фінансової організації), що створюється комерційна орг-ція набуває відносно даних акцій (часток) і (або) майна права, передбачені статтею 28 цього Закону, і сумарна вартість активів по останньому балансу засновників створюваної організації (їх груп осіб) та осіб (їх груп осіб), акції (частки) і (або) майно яких вносяться в якості внеску до статутного капіталу, перевищує три мільярди рублів , або якщо сумарна виручка засновників створюваної організації (їх груп осіб) та осіб (їх груп осіб), акції (частки) і (або) майно яких вносяться в якості внеску до статутного капіталу, від реалізації товарів за останній календарний рік перевищує шість мільярдів рублів , або якщо організація, акції (частки) і (або) майно якої вносяться в якості внеску до статутного капіталу, включена до реєстру;  5) створення комерційної організації, якщо її статутний капітал оплачується акціями (частками) і (або) майном фінансової організації, створювана комерційна організація набуває відносно таких акцій (часток) і (або) майна права, передбачені статтею 29 цього Закону, і вартість активів по останньому балансу фінансової організації, акції (частки) і (або) майно якої вносяться в якості внеску до статутного капіталу, перевищує величину, встановлену Урядом Російської Федерації (при внесенні в якості внеску до статутного капіталу акцій (часток) і (або) майна кредитної організації така величина встановлюється Урядом Російської Федерації за узгодженням з Центральним банком Російської Федерації).  У випадках, прямо передбачених законом, реорганізація у формі поділу та виділення може здійснюватися примусово, за рішенням компетентного державного органу або суду. Так,  до закону , що займають домінуюче становище на якому-небудь товарному ринку, у випадку неодноразового порушення вимог антимонопольного законодавства можуть бути піддані примусовому поділу або виділення з їх складу самостійних організацій. 

25. Ліквідація юридичної особи – поняття, порядок, наслідки

іквідація – це одна із форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав i обов’язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права й обов’язки припиняються.

Відповідно до статей 104 Цивільного кодексу України та 59 Господарського кодексу України юридична особа припиняється також в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами; за рішенням суду.

Отже, юридична особа може бути ліквідованою як у добровільному, так і примусовому порядку.

Що стосується підстав для ліквідації юридичної особи, то такими можуть бути, зокрема: закінчення строку, на який було створено юридичну особу, або після досягнення мети, поставленої при її створенні; у зв’язку з визнанням судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; інші підстави, передбачені законодавчими актами України.

Ліквідація повинна забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників юридичної особи.

Крім того, правила ліквідації окремих видів юридичних осіб встановлюються законодавством, що регулює їх діяльність (наприклад, особливості ліквідації банків встановлюються Законом України „Про банки і банківську діяльність"). Порядок припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її господарським судом банкрутом врегульовано Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", але це є предметом розгляду іншої статті.

Розглянемо порядок ліквідації юридичної особи. Слід зазначити, що ліквідації передує досить тривала і складна обов’язкова процедура.

Загальний порядок ліквідації юридичної особи встановлюють Цивільний та Господарський кодекси України (ст.111 ЦК та ст. 60 ГК).

У разі прийняття учасниками, судом або іншим органом, відповідно до своєї компетенції (наприклад, це може бути наглядова рада) рішення про ліквідацію юридичної особи вони зобов’язані негайно письмово повідомити про своє рішення орган, що здійснює державну реєстрацію. Перелік документів, які подаються органу державної реєстрації, містить розділ IV "Державна реєстрація припинення юридичної особи" Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Отримавши таке повідомлення, орган державної реєстрації вносить до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис про рішення щодо припинення юридичної особи. Така вимога направлена на захист прав кредиторів, які вже на початковій стадії зможуть знати про наміри юридичної особи, яка припиняє свою діяльність, оскільки дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців є відкритими для загального ознайомлення.

Отже, після прийняття відповідними органами (власник, уповноважений орган або суд) рішення про ліквідацію, що є правовою підставою ліквідації, для позбавлення статусу юридичної особи необхідно здійснити наступні заходи, які є етапами ліквідаційного процесу:

1. Утворення органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, ліквідаційної комісії. Причому за рішенням органу у ролі ліквідаційної комісії може виступати орган управління юридичної особи.

Слід зазначити, що новим для законодавства є обов’язок погоджувати з органом державної реєстрації призначення комісії з ліквідації юридичної особи (ліквідаційної комісії, ліквідатора тощо). Проте нормативними документами склад ліквідаційної комісії у разі добровільної ліквідації юридичної особи не регламентовано.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами юридичної особи, крім тих, які залишаються згідно з законодавством України за учасниками, наприклад затвердження ліквідаційного балансу. Слід зауважити, що ліквідаційна комісія не має статусу юридичної особи, а підприємство, що ліквідується, в період її роботи статусу юридичної особи не втрачає. Отже, дієздатність юридичної особи здійснюється через ліквідаційну комісію. Дії комісії розглядаються як дії самої юридичної особи. Комісія здійснює дії, у тому числі виступає в суді від імені юридичної особи і набуває безпосередньо для неї права і обов’язки.

2. Встановлення порядку і строків ліквідації юридичної особи. Їх встановлює орган, що прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган або суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів. Але він за законом не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Слід також зазначити, що порядок ліквідації має бути передбачено установчими документами юридичної особи.

3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов’язків: повідомлення про ліквідацію юридичної особи в пресі (за місцезнаходженням), про порядок і строки ліквідації; вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості, виявлення кредиторів та претензій останніх. У разі якщо відомі кредитори, то ліквідаційна комісія повідомляє їх про ліквідацію письмово.

Робота ліквідаційної комісії починається з опублікування оголошення про ліквідацію юридичної особи, в якому зазначаються порядок і строки заявлення кредиторами претензій. Слід зазначити, що з набранням чинності Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (1 липня 2004 року) оголошення про ліквідацію юридичної особи має бути розміщено у спеціальному друкованому засобі масової інформації спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації.

26. Правове регулювання банкрутства

27Порядок та черговість задоволення претензій кредиторів при визнанні боржника банкрутом