54.Діалекті словники.

Аркушин Григорій  Словник західнополіських говірок Луцьк: "Вежа", 2000. – Т.1 – 24 + 354 с; Т.2 – 456 с. Пропонований словник уміщує понад 13000 діалектизмів (не враховуючи фонетичних варіантів). Записи говіркових слів подаються із 540 населених пунктів Західного Полісся, а також із пограниччя. Як ілюстрації, крім речень зі зв'язного мовлення, використані повір'я, прислів'я та приказки, загадки, уривки з обрядових пісень.  Для мовознавців, фольклористів, етнографів, а також усіх, хто цікавиться народною мовою.

Онишкевич М. Й.  Словник бойківських говірок: У 2 частинах Редкол.: Гнатюк Г.М., Гриценко П. Ю., М. П. Матвіяс І. Г. та ін.  Київ, вид-во «Наукова думка», 1984. Словник фіксує лексику одного з найдавніших говорів української мови, яскраво відображеного в творах української художньої літератури. Лексика локалізується в фонетичних, словотвірних, граматичних, акцентуаційних і фразеологічних варіантах.  Укладений на матеріалі діалектологічних експедицій та на базі різноманітних етнографічних джерел — ХІХ-ХХ ст.  Для мовознавців — науковців, етнографів, викладачів, студентів. 

Гуцульські говірки. Короткий словник Відповідальний редактор Я. Закревська. — Львів, 1997. — 232 с.  Короткий словник гуцульських говірок, є відображенням основного лексичного складу одного з найцікавіших і найархаїчніших говорів південно-західного наріччя української мови. Гуцульські говірки мають давні традиції вивчення (понад 150 років), однак окремого завершеного й опублікованого словника, який охоплював би говірки всієї Гуцульщини, досі немає.  Короткий словник гуцульських говірок є науково-популярним словником шкільного типу, призначеним насамперед для освітянських потреб і масового користувача. Пропонований словник є диференційним, тобто він не охоплює усієї лексики, яка функціонує у гуцульських говірках, а подає лише вибрану традиційну діалектну лексику, що не ввійшла до основного словникового складу сучасної української літературної мови.

Москаленко А.А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області Одеса, 1958 У словнику представлено лексику одного з південних говорів української мови.  Укладений на власних матеріалах автора та з вислідів діалектологічних експедицій студентів. Для мовознавців — науковців, етнографів, викладачів, студентів. 

56. Голос — унікальний інструмент людини. З його допомогою ми спілкуємося, передаємо свій настрій, почуття.

Гортань не тільки повітроносний орган, а й орган утворення голосу, звукової мови. Поперек гортані натягнуті дві голосові зв'язки (мал.63), що складаються з еластичних пружних волокон, паралельних одне одному. Між голосовими зв'язками є голосова щілина. Натяг голосових зв'язок змінюється завдяки скороченню або розслабленню прикріплених до них м'язів. При цьому голосова щілина може звужуватися або розширюватися. Голосові зв'язки відіграють головну роль в утворенні голосу. Голос утворюється тільки тоді, коли повітря, яке видихається, проходить через голосову щілину і натягнуті зв'язки починають коливатися. Голос тим вищий, чим більша частота коливань голосових зв'язок. Остаточне формування звуку відбувається у порожнинах глотки, рота і носа. В утворенні голосу беруть участь також язик, губи та нижня щелепа. Завдяки цьому ми вимовляємо ті чи інші голосні й приголосні звуки. У інших ссавців і багатьох птахів теж є голосові зв'язки, та тільки людині притаманна членороздільна мова. Ця особливість пов'язана з розвитком вищої нервової діяльності. У мозку є спеціальні центри мови. Вони узгоджують роботу м'язів усього мовного апарату і пов'язані з процесами свідомості й мислення. У період статевого дозрівання у хлопчиків відбувається «мутація голосу», коли швидко росте гортань, а нервова регуляція м'язів і зв'язок перебудовується повільніше. Тому підліток розмовляє то басом, то високим голосом. У цей період не можна перенапружувати голосові зв'язки, голосно розмовляти, слід оберігати гортань від застуди. Пам'ятайте! Голосом потрібно вміти керувати. Невмілий спів, крик перенапружують голосові зв'язки, які з часом змінюються. У результаті голос стає хрипким, глухим і може зовсім зникнути. Шкідливо впливає на голос паління.

57. Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосні. Поділ звуків на голосні і при­голосні – це найбільше протиставлення у системі звуків мови.

Голосні - це звуки людської мови, основу яких стано­вить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок, далі рухається до ротової порожнини вже у вигляді звукової хви­лі з періодичними коливаннями і вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній і вертикальній площинах змінює свої роз­міри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.

За місцем творення (береться до уваги рух язика в го­ризонтальній площині ротової порожнини) виділяються голосні звуки переднього ряду ([є], [и], [і]) та заднього ([а], [о], [у])

Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звукинизького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття.

За участю губ голосні поділяються на неогублені (не-лабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених на­лежать [о], [у], решта голосних звуків неогублені.

Примітка. У табл. 1 лабіалізацію голосних позначено ромбо­подібними дужками < >.

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки мо­жуть бути наголошеними і ненаголошеними.

Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою часткою голосу або тільки шум.

При вимові приголосних звуків голосові зв’язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного стру­меня, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не зімкненими і вільно пропускати видиху­ване повітря. Характерні для приголосних шуми виника­ють переважно у ротовій порожнині при подоланні струме­нем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.

В основі поділу приголосних на шумні й сонорні_, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні. Со­норні (від лат. sonorus - звучний) – це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові 9: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [і]. Решта – шумні – поділяються на дзвінкі, при творенні яких шум переважає над голосом, і глухі, в яких голос взагалі відсутній (табл. 2).

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові, глотковий (табл. 3), а за ознакою твердо­сті чи м’якості розмежовуються на тверді і м’які (табл. 4).

У мовленнєвому потоці, крім твердих і м’яких звуків, трапляються пом’якшені приголосні, які не є самостійними звуками системи мови, а лише варіантами відповідних твер­дих: [б'] – пом’якшений варіант твердого [б], [п'] – пом’як­шений варіант твердого [п], [в'] – [в], [м'] – [м], [ф'] – [ф], [ж'] – [ж], [ч'] – [ч], [ш'] – [ш], [дж'] - [дж], [ґ'] – [ґ], [к'] -[к], [х'] – [х], [г'] – [г]. Інші приголосні пом’якшеними не бувають.

Пом’якшені варіанти твердих приголосних, як прави­ло, з’являються перед голосним [і] (напр.: [б'ілка], [м'істо], [ж'інка], [ч'ітко], [к'іт], [х'ід], [ґелґ'іт], [г'ілка]), проте в не­багатьох українських словах і здебільшого в словах іншо­мовного походження трапляються перед іншими голосни­ми: [ц'в'ах], [с'в'ато], [б'урб], [ре^ив'у], [ф'узе^ил'аж], [м'узикл], [к'ур'і], [г'аур].

Примітка. При збігу двох однакових приголосних у мовленні утворюється подовжений звук, довгота якого у фонетичній тран­скрипції позначається двокрапкою. Напр.: зсунути [с:унути] ([с:] = [с] + [с]), віддати [в'ід:ати] ([д:] =[д] + [д]), зілля [з'іл':а] ([л':] = [л'] + [л']).