Іменники власні і загальні назви
Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять. Наприклад: хлопець, газета, критика, простір, час, добро, пароплав, обід.
Власний іменник — це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого.
Це прізвища, імена, по батькові людей, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад, установ, свят, книг, журналів тощо. Іменники, які є власними назвами характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Львів), або тільки множину (Карпати, Черкаси).
Власні і загальні назви різняться граматично і орфографічно. Власні назви мають одну форму числа і пишуться з великої літери: Суми, Орел, Земля, Урал. Іменники, що відповідають на питання хто?, об’єднуються в семантичну групу назв істот. Сюди належать: назви людей (хлопець, дядько, бабуся, дочка, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина, Микола, Олеся); назви тварин, птахів (ведмідь, лось, козуля, корова, вівця, Рябко, Мурчик, журавель, чапля, півень, індик, качка, синиця, снігур); назви міфологічних істот (лісовик, змій, відьма, русалка); назви померлих (мрець, покійник, небіжчик); назви карт, шахових фігур (валет, пішак) та ін.
Такі основні ознаки офіційно-ділового стилю, як стислість чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іменників.
Категорія роду іменників
Рід іменників – назв професій, посад, звань – при виборі між наявними в мові формами іноді викликає труднощі. Орієнтуватися слід на такі правила: Офіційні назви посад, професій, звань – іменники чоловічого роду: професор, нотаріус, директор, секретар, завідувач. Ці слова вживаються для позначення чоловіків і жінок:Звільнити Петрову Н. Я. від виконання обов’язків диспетчера. Зарахувати Клименко А. М. на посаду лаборанта.
Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: ці посади в минулому, як правило обіймали особи чоловічої статі.
- Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний технолог, статист-дослідник, старший викладач.
- Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок:Головний лікар дозволив..., Змінний інженер закінчив...
Проте, якщо в документі вказується прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова (найчастіше дієслова) вживаються у формі жіночого роду: Нараду провела директор фірми Люткевич П. І Форми чоловічого і жіночого роду мають слова: автор – авторка, аспірант – аспірантка, вихованець – вихованка, дисертант – дисертантка, поет – поетеса, студент – студентка, учень – учениця, спортсмен – спортсменка.
- Лише жіночий рід мають слова: покоївка, праля, домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, рукодільниця, друкарка (жінка, що працює на друкарській машинці).
- Рід іменників спільного роду староста, суддя, голова, воєвода, сирота визначається синтаксично: Суддя Петрова оголосила вирок. Суддя Петров повідомив про наслідки розслідування.
- У ділових паперах не вживаються однослівні найменування осіб за місцем проживання, роботи, статусу: сельчани – жителі села, освітяни – працівники освіти, циркачі – артисти цирку, городяни – мешканці міста.
51. Суть словосполучення найкраще виявляється при зіставленні його, з одного боку, зі словом, а з другого боку — з реченням
Словосполучення — це сполучення двох або кількох самостійних слів, пов'язаних одне з одним змістом і граматично. Як і слово, словосполучення називає певний предмет, ознаку чи дію, проте дає їм конкретнішу, точнішу назву. Якщо речення є одиницею повідомлення, служить засобом комунікації (спілкування), то словосполучення — це номінативна одиниця, одиниця називання, позначення. На відміну від речення словосполучення не виражає закінченої думки, виступаючи засобом спілкування лише через речення. Воно позбавлене основної ознаки речення — предикативності (присудковості). Тому сполучення підмета і присудка не слід вважати словосполученням «між підметом і присудком існують відношення, характерні для речення.
Словосполучення за будовою поділяються на прості і складні. За характером значення розрізняють словосполучення вільні, синтаксично нероздільні та фразеологічні. Залежно від значення головного слова виділють дієслівні, іменні та прислівниковісловосполучення.
Типи зв’язку слів у словосполученні:
1) узгодження — слова узгоджуються в роді, числі й відмінку (зрубане дерево, сьомий день);
2) керування — головне слово вимагає від залежного форми певного відмінка (підійти до столу, берег моря);
3) прилягання — залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом (зібралися вранці, звелів атакувати).
Речення — це граматично й інтонаційно оформлена за законами даної мови синтаксична одиниця, що є засобом формування, вираження й повідомлення думок або почуттів мовця. Граматична основа речення складається із підмета і присудка.
За метою висловлювання речення поділяються на розповідні, питальні та спонукальні. За емоційним забарвленням розрізняють речення окличні та неокличні. За наявністю головних членів речення можуть бути односкладні (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, називні) і двоскладні. Залежно від наявності або відсутності другорядних членів речення бувають поширені і непоширені. Залежно від того, скільки в реченні є граматичних основ, вони поділяються на прості та складні. Складні речення буваютьскладносурядні, складнопідрядні і безсполучникові.
Прості речення можуть ускладнюватися однорідними членами речення, вставними словами, словосполученнями та реченнями, звертаннями, відокремленими членами речення.
53. Іменник – повнозначна самостійна частина мови, що має значення предметності і виражає його у словозмінних категоріях числа і відмінка та несловозмінній категорії роду.
Іменник виступає у мові найважливішою формою номінації, об’єднуючи в своєму складі слова, що служать для називання найрізноманітніших фактів дійсності і формування відповідних понять до них. І. позначає предметність у найширш. розумінні цього слова. Це як явища матер. світу, так і осіб, інших істот і орг-мів, назви речовин і матеріалів, назви нематер. сфери (почуття/ стани/ дії). І. подібно до прикметника і дієслова може вказувати на ознаку, дію. Але різниця полягає в тому, що прикметн. виражає ознаку, властиву певному предмету, а іменник називає опредмечену ознаку. Іменники відмінюються за відмінками, змінюються за числами та мають чол.,жін. та сер. рід. За характером відмінкових закінчень іменники в укр. мові поділ-ся на IV відміни. Іменники І та ІІ відмін за характером закінчень поділ-ся на тверду, м’яку і мішану групи. На грунті взаємозв-ку між семантичними і граматичн. ознаками виділяють такі лексико-граматичні категорії імен.:“конкретні / абстрактні назви” > конкретними вважаємо назви, які виражають поняття, що відображають предмети навколишн. дійсності, які сприйм-ся людиною за допомогою органів чуттів: – назви предметів, речей (стіл, ручка, пальто); – явища природи (дощ, сніг, море); – назви істот (собака, кіт, вірус, дитина); – одиниці виміру (кг, рік, тиждень, день); абстрактні – це загальні поняття, що їх людтна безпосередньо органами чуття не сприймає. назви якостей, властивостей (доброта, уважність);назви процесів, станів;назви узагальнених наукових понять тощо. Морфологічні ознаки абстрактн. іменників: – наявність таких суфіксів –ань, – ень,-інь за значенням опредмеченої дії чи стану:зубожіння, ходіння; – ств, – цтв: новаторство, знайомство, неуцтво; – ість (значення опредмечена дія): – от (опредмечена дія, стан): дрімота; – ок: здобуток, порядок;Конкретні назви мають переважно форми однини, множини; абстрактні вживаються лише в однині. Збірні іменники – серед заг/ конкретн. назв виділяється окрема лексико-грам. Група збірних іменників. Зб. іменн. позначають сукупність …, які мисляться як одне неподільне ціле. Формальними показниками зб. ім. є словотвірні суфікси із значенням збірності: нульові суфікси: молодь, юнь, рвань, люд, гниль;-ств, – цтв: студенство, козацтво, юнацтво;-ня: офіцерня, комашня;
Речовинні іменники – ці іменники позначають найрізноманітніші матеріали, речовини і продукти природного походження, або ж виготовлені людиною. Сюди належать:назви металів (залізо, олово);хімічні елементи (кальцій);ліки (аспірин, цитрамон);Речовинні ім. вжив-ся переважно в однині; рідше – в множині; оскільки вони позначають матеріали – то singularia pluralia: вершки, ласощі, парфуми. Сингулятивні (одиничня) іменники – це ті іменн., які утвор-ся з речовинних ( рідше – збірних) іменників за допомогою суфікса – ин. Вжив-ся для виділення одного предмета із загальної маси речовиних: волосся – волосина; павутиння – павутина; квасоля – квасолина.2) категорія роду > грам. категорія роду є однією з визначальних класифікац. хар-к іменника, як частини мови, яка разом з інш. категоріями є засобом вираження предметності і виявляє морфологічну природу іменника. Морфологічне значення роду зумовл. здатність ім. сполучатися з певними фрмами узгоджуваних слів та вступати в координацію з присудком.:
Наприклад: Зимова казка (ж. р.). Кожен іменник укр. мови, крім множиниих (ворота, штани, ножиці), належать до 3-х родів(чол / жін/ сер).Засоби вираження катег. роду: 1) морфологічні; словотвірні; 3) синтаксичні; 4) лексичні та семантичні. До морфологічних належить система флексій. Формальними показниками ч. р. є нульова флексія в Н. в. і основа на тверд. приг. та Й; ж. р. – флексія –а та нульова (мідь, ніч); с. р. – флексії –о, е, а також –а з подовженням приголосних (ім’я)+ формртворч. суфікси –ат, -ен. Іменники спільного родуДо цієї групи зарахов-ся іменники, в яких рід семантично не розрізн-ся (каліка, базіка, сирота, невдаха). Морфологічні засоби вираж-ня є неоднозначними (флексія –а ж. р./чол. р). До ім. спільного роду відносять невелику кількість ім. зі знач. особи, найчастіше, з негат. значенням (невдаха, волоцюга), рідше – нейтральн. (сирота). + сюди відносять укр. прізвища на приголосний (Федорчук) і на –КО + невідмінювані іншомовні прізвища на голосний (Дюма, Рабле). 3) категорія числа > к. ч. базується на протиставленні формально виражених грам. знач. одн.(один предмет) і множ. (більше ніж один). Відношення предмету до йог кількісного вияву є змістом грам. категорії числаВ сум розрізняють 2 числові значення: однина; множина. Іменники поділ-ся на 3 групи: 1) ім., для яких хар-ні форми одн. і множ. (мають повну числову парадигму): парта, ручка;2) ім., що мають лише форми множ. (pluralia tantum): штани, джинси, ворота, двері, окуляри, ножиці, гроші, груди, фінанси, вила, шахи, оглядини;