7. Роль загальнодержавних податків і зборів в податковій системі України: склад, структура характеристика.

Під загальнодержавним податком і збором до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду , здійснювати платниками у порядку на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Платниками є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори. Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг) , вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування. Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються ВРУ і стягуються на всій території України. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) до Державного Бюджету України, Державного бюджету АРК, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається відповідно до законів України.

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі): податок на додану вартість (ПДВ); акцизний збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно (нерухомість); плата (податок) за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на промисел; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища; збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (застосовувався до 1 січня 1999 року); збір на обов’язкове соціальне страхування; збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; збір до Державного інноваційного фонду; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року); єдиний збір справляється у пунктах пропуску через державні кордони України.

8. Роль місцевих податків і зборів в податковій системі України: склад, структура та характеристика.

Місцеві податки і збори – це обов’язкові податкові платежі, які запроваджуються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами У., за наявністю об’єктів оподаткування.

Конституція України закріпила право введення податків за Вер­ховною Радою, але у ст. 143 Конституції правом встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону наділені територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місце­вого самоврядування. На розвиток конституційних положень у ст. 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Місцеві податки і збори самостійно встановлюються органами місцевого самоврядування в межах переліку і граничних розмірів ставок, затверджених Верховною Радою У. Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством. Надміру сплачені платниками суми місцевих податків і зборів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються їм згідно з чинним законодавством. На сьогодні існує ряд недоліків, в стягненні місцевих податків та загальній побудові місцевих бюджетів: 1) висока ступінь концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення завдань; 2) регулюючі доходи відіграють домінуючу роль у структурі надходжень до регіональних і місцевих бюджетів, в той час як частка закріплених за територіями податкових платежів низька; 3) практично щорічна зміна видів податків, що зараховуються до місцевих бюджетів; 4) відсутність єдиних та досить стабільних нормативів (наприклад, на кілька років) відрахувань від загально державних податків до місцевих бюджетів; 5) відсутність єдиних правил ув’язки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також науково обґрунтованої методики міжрегіонального перерозподілу доходів. Відсутність чіткого взаємозв’язку між обсягом податків, які збираються, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, в свою чергу, загострює проблему нестачі не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.

Саме місцеві податки і збори покликані забезпечити основні надходження до бюджетів міських, селищних і сільських рад, підтримати і розвивати місцеву інфраструктуру, роль якої дедалі зростає у проведенні соціальної та економічної політики.

9. Теоретичні основи прибуткового оподаткування підприємств. Об’єкт оподаткування; ставки; порядок визначення валового доходу, валових витрат. Амортизація як основний інструмент пільгового оподаткування підприємств: економічна сутність.

Податок на прибуток – прямий податок джерелом сплати якого є балансовий прибуток, тобто прибуток з реаліз. п.,р.,п., осн. фондів, НА, ЦП, валютних цінностей, ін. видів фін. ресурсів та мат. цінностей, а також прибутку від орендних операцій та ін. позареалізаційних операцій.

Податок обчисл. за пропорц. ставкою, стягнення податку на прибуток в Україні регулюється ЗУ "Про податок на прибуток".

Об’єкт оподатк. - прибуток, який визнач. шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових ввитрат платника податку і суму амортиз. відрахувань.

Платники податку:

- суб’єкти підпр. діяльн.

- бюджетні установи, організації

- громадські організації

- юр. особи, які здійснюють діяльн. спрям. на одержання прибутку.

Строки сплати податку: платники податку самостійно визнач. суму податку і сплачує його до бюджету не пізніше 20 числа міс. наступного за звітним кварталом, не пізніше 25 числа місяцяф, що настає за звітним кварталом.; подають податкову декларацію про прибуток до податк. органів за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фін. року.

Пільги:

- Звільн. від оподатк.приб.пп та громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, отрим. від продажу тов-в (робіт, послуг), крім підакцизних товарів та прибутку, одерж.від грального бізнесу, де протягом попер.зв. періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менше 50 % заг. чис-і працюючих за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 % суми заг. витрат на оплату праці, що віднос.до складу валових витрат виробництва.

- Звільн. від оподатк-я прибуток підприємств, отрим. від продажу на митній території Укр.. спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів.

- оподатк. у розмірі 50% від діючої ставки прибуток від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах.

До переваг под-к на приб-к пп. можна віднести значні можливості для регул-о впливу на виробничу сферу. Крім того, пряма залежність суми податку від отриманого прибутку забезпечує соціальну справедливість цієї форми оподаткування.

До недоліків цього податку слід віднести досить складний порядок його визначення, що створює проблеми як для платників, так і для контролюючих органів, значні можливості щодо ухилення від сплати.

10. Теоретичні основи прибуткового оподаткування громадян: визначення об’єкту оподаткування доходів фізичних осіб; порядок розрахунку податку з доходів громадян, ставки та пільги; порядок врахування податкового кредиту при сплаті податку з доходів фізичних осіб.

Податок з доходiв фiз осiб - плата фiз особи за послуги, якi надаються їй територiальною громадою, на територiї якої така фiз особа має податкову адресу (місце постійного або переважного проживання платника податку, місце реєстрації платника податку) або розташовано особу, що утримує податок.

Платники:

1). резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з територiї України, так i iноземнi доходи;

2). нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з територiї України.

Об'єкт оподаткування

Резидента:

- загальний мiсячний оподатковуваний дохiд;

- чистий рiчний оподатковуваний дохід= зменшення заг рiчного оподатковуваного доходу на суму ПК;

- доходи з джерелом походження з У, якi пiдлягають кiнцевому оподаткуванню при їх виплатi;

- iноземнi доходи.

Нерезидента:

- загальний мiсячний оподатковуваний дохiд з джерелом його походження з України;

- загальний рiчний оподатковуваний дохiд з джерелом його походження з України;

- доходи з джерелом їх походження з У, якi пiдлягають кiнцевому оподаткуванню при їх виплатi.

Ставка податку - 13 % вiд об'єкта оподаткування.

В останні роки бюдж значення податку з доходів фіз. осіб в У постійно зростає. До переваг відносять соц справедливість, оскільки він ставить рівень оподаткування в пряму залежність від обсягу доходу платників. Крім того, за допомогою прогресивних ставок і пільг в оподаткуванні можна зменшувати податковий тягар для малозабезпечених верств населення. З фіскальної точки зору цей податок є нестабільним джерелом формування доходів бюджету. Крім того, за допомогою цього податку можна впливати на обсяги споживання. Крім того, розподіл податкових надходжень є нерівномірним по різних регіонах і залежить від розвитку промислового виробництва. Недоліком є також значні можливості для платників в заниженні оподатковуваного доходу і в ухиленні від сплати податку.

11. Порядок обчислення і сплати податку на добавлену вартість: порядок визначення податкових зобов’язань та податкового кредиту; порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету; податкові періоди.

ПДВ – це непрямий податок, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів і сплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів.

Платник податку – це особа, яка зобов’язана здійснити утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить товари на митну територію України.

Головна особливість платника ПДВ – це розрив між реальним і формальним платником.

Реальний платник ПДВ – це покупець. Кошти для ПДВ входять до ціни товару. Формальний платник ПДВ – це продавець. Після продажу товару він зобов’язаний перерахувати ПДВ до бюджету. и сума ПДВ, сплачена реальним платником, проходить через реального платника, яким вона і перераховується до бюджету.

Платниками ПДВ є як фізичні особи, так і юридичні особи.

Ставки: 1) нульова ставка. 2) 20 відсотків: Податок становить 20 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у разі, коли такі операції звільнено від оподаткування на митній території України згідно з Законом.

Продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Податкова накладна Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати ПДВ або передбачає його сплату в іншому, ніж визначено Законом, порядку, втрачають право на нарахування ПДВ, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід.