12. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

Запорукою діяльності підприємства й основою його розвитку в конкурентному середовищі є стабільність (стійкість).Стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової і вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства.

Головним критерієм для визначення фінансового стану є платоспроможність підприємства. Це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов.

Крім аналізу платоспроможності підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності.

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові зобов'язання.

Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в такий спосіб:

Найбільш ліквідні активи (А1), Швидкореалізовані активи (А2), Повільнореалізовані активи (А3), Важкореалізовані активи (А4).

Найбільш термінові зобов'язання (П1), Короткострокові пасиви (П2), Довгострокові пасиви (П3), Постійні пасиви (П4).

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1  П1

А2  П2

А3  П3

А4  П4

Коефіцієнт швидкої ліквідності від 0,8 до 1,0:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності перевищує 0,2:

13. Методологія оцінки реальних інвестицій

Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів займає центральне місце в процесі обґрунтування та вибору можливих варіантів вкладення коштів в операції з реальними активами. При всіх інших сприятливих характеристиках проекту він ніколи не буде прийнятий до реалізації, якщо не забезпечить:

відшкодування вкладення коштів за рахунок доходів від реалізації товарів і послуг;

отримання прибутку, що забезпечує рентабельність інвестицій не нижче бажаного для підприємства рівня;

окупності інвестицій у межах строку, прийнятного для підприємства.

Визначення реальності досягнення саме таких результатів інвестиційних операцій і є основним завданням оцінки фінансово-економічних параметрів будь-якого проекту вкладення коштів в реальні активи. При аналізі інвестиційних проектів зазвичай враховують такі припущення. По-перше, те, що будь-який інвестиційних проект можна розглядати як грошовий потік, який складається з двох частин: а) інвестиційної, тобто чистого грошового відтоку, що найчастіше буваєодноразовим; б) подальшого зворотного потоку, тобто розподіленій в часі серії надходжень, які дають змогу окупити вихідну інвестицію.

По-друге, вважають що весь обсяг інвестицій здійснюється наприкінці року, який передує першому року надходжень грошових коштів, що генеруються проектом, хоча в принципі інвестиції можуть здійснюватися протягом низки подальших років. Аналогічно припускають, що притік грошових коштів має місце в наприкінці чергового року (відповідно до розрахунку прибутку — наростаючим підсумком на кінець періоду).

По-третє, основні критерії оцінки інвестиційних проектів передбачають урахування фактору часу, оскільки існує часовий розрив між вкладенням у проект і отриманням доходів по ньому.

Критичними моментами в процесі оцінки інвестиційних проектів є:

оцінка вартості капіталу, що залучається для реалізації інвестиційного проекту (вартість капіталу, під якою розуміють відносний рівень витрат при використанні того чи іншого джерела фінансування розглянуто в розд. 5;

вибір ставки дисконтування;

оцінка показників ефективності проекту;

аналіз невизначеності та ризику інвестиційних проектів

Методологія оцінки фінансових інвестицій.

З огляду на те, що інвестування являє собою тривалий процес, в інвестиційній практиці звичайно доводиться порівнювати вартість грошей на початку їхнього інвестування з вартістю грошей при їхньому поверненні у вигляді майбутнього прибутку. У процесі порівняння вартості коштів при їхньому вкладенні й поверненні  прийнято використовувати два основних поняття: справжня (сучасна) вартість грошей і майбутня вартість грошей.

Майбутня вартість грошей являє собою ту суму, в яку  перетворяться інвестовані в даний момент кошти через певний період часу з обліком певної процентної ставки. Визначення майбутньої вартості грошей пов'язане із процесом нарощення початкової вартості, що являє собою поетапне збільшення вкладеної суми шляхом приєднання до первісного її розміру суми процентних платежів. У інвестиційних розрахунках процентна ставка платежів застосовується не тільки як інструмент нарощення вартості коштів, але і як вимірник ступеня прибутковості інвестиційних операцій.

Справжня (сучасна) вартість грошей являє собою суму майбутніх грошових надходжень, наведених на цей момент часу з обліком певної процентної ставки. Визначення справжньої вартості грошей пов'язане з процесом дисконтування майбутньої вартості, що (процес) являє собою операцію зворотну нарощенню. Дисконтування використовують в багатьох завданнях аналізу інвестицій. Таким чином, ту саму суму грошей можна розглядати з двох позицій:

а) з позиції її справжньої вартості; б) з позиції її майбутньої вартості.

Причому, арифметична вартість грошей у майбутньому завжди вища.

У процесі нарощення та дисконтування грошей розглядають наступні чотири взаємозалежні фактори:

- сучасне значення грошей (PV);

- майбутнє значення грошей (FV);

- час, виражений у днях t або кількості періодів n;

- норма прибутковості r (процентна ставка).

Характер взаємини між ними визначається способом нарахування прибутковості – відсотків. Розрізняють дві схеми нарахування відсотків: прості і складні відсотки.

Простим відсотком називається сума, що нараховується за первісною вартістю внеску наприкінці одного періоду платежу, обумовленого умовами інвестування засобів (місяць, квартал і т.д.)

Ряд послідовних фіксованих платежів, здійснених через рівні проміжки часу, називаються фінансовою рентою або ануїтетом.

Узагальнюючими показниками ануїтету є майбутня вартість грошей і справжня (сучасна) вартість грошей.

Майбутня вартість потоку платежів – сума всіх членів потоку платежів (ануїтетів) з нарахованими на них відсотками на кінець періоду, тобто на дату останньої виплати. Така нарощена сума показує, яку величину буде представляти капітал, внесений через рівні проміжки часу протягом усього періоду ренти разом з нарахованими відсотками.

Справжня вартість потоку платежів – сума всіх його членів зменшена (дисконтована) на величину процентної ставки за певний проміжок часу, що збігається з початком потоку платежів або передує йому. Сучасна величина показує, яку суму варто б було мати на початку платежу, щоб, розділивши її на різні внески, на які нараховувалися б установлені відсотки протягом строку ренти, можна було б забезпечити одержання нарощеної ренти.