18. Методика проведення уроку-лекції з історії

Шкільна лекція (від лат. читання) - модифікація уроку передаван­ня - засвоєння нових знань. Передбачає систематичний, послідовний виклад учителем широкого за змістом матеріалу з певної дисципліни, нерідко узагальнюючого характеру. Вона розглядається у методичній літературі як окрема форма організації навчання, як форма уроку історії і як особливий метод його проведення. Така форма навчальних занять передбачає тривале монологічне викладення знач­ного обсягу навчального історичного матеріалу вчителем і створює умови для глибокого, логічно стрункого, цілісного засвоєння факто­логічного і теоретичного змісту теми. Виклад навчального матеріалу займає весь урок, а іноді «спарені» уроки. Лекція з історії привчає учнів до самостійної роботи з усним словом як основним джерелом інформації, до ведення грамотних й економічних записів, до внутрішнього діалогу з лектором-викладачем, а також поступово готує їх до умов вузівського навчання.

Вона потребує особливої методики проведення, оскільки просте слухання лекцій або їх диктування дуже непродуктивні. Лекція повин­на супроводжуватися приблизно такою ж роботою, як читання і конс­пектування книги. Мета лекції - розвивати в учнів уміння слухати, аналізувати, виділяти головне, конспектувати. Тому спочатку доціль­но сформувати у школярів відповідні вміння за допомогою підручни­ка з історії, документів, науково-популярних матеріалів та інших за­собів навчання. Тільки потім можна переходити до навчання конспектуванню ус­ного мовлення. Визначимо послідовність такої роботи. Перед пояс­ненням нового вчитель диктує короткий план, що вносить чіткість і послідовність у записи учнів. Виклавши частину матеріалу, вчитель разом з учнями з'ясовує головну думку розказаного, складає зразко­вий текст запису. При цьому на початку обсяг викладеного має бути незначним. При викладенні матеріалу треба стежити за швидкістю записування. Учнів слід час від часу контролювати, якщо потрібно, просити їх прочитати свої записи, поправити текст. Наприкінці ви­кладення записи учнів перевіряються і коректуються, з'ясовується, що з головного пропущене і що з другорядного треба опустити. Залежно від змісту і дидактичних задач шкільні лекції можуть бути: - оглядові, котрі, у свою чергу, бувають: 1) вступні - з первинного ознайомлення учнів з основними проблемами тем і розділів курсу; 2) повторювально-узагальнюючі для відновлення в пам'яті основних питань різних курсів історії; - тематичні, що містять теоретичний матеріал і основні факти з тієї чи іншої теми. Оглядові лекції, відкриваючи чи завершуючи тематичний блок на­вчального історичного матеріалу, містять мінімум фактологічної інфор­мації, адже знайомлять учнів з вихідними теоретичними положеннями, що мають принципове значення для розуміння теми, осмислення голов­них історичних фактів (вступні оглядові лекції), чи, навпаки, системати­зують, узагальнюють конкретні питання теми, піднімають їх до рівня проблемного аналізу, зв'язку із сучасністю, актуальних суджень і оцінних висновків (повторювально-узагальнюючі оглядові лекції). Мета тематичної лекції - сформувати у школярів яскраве, образне, повне уявлення про головні історичні факти; конкретизувати, підтвер­дити прикладами теоретичні положення, що вводяться на першому етапі розгляду певного змістового навчального блоку; надати учням фактологічний банк даних, необхідних для самостійних висновків і уза­гальнень на завершальному етапі вивчення теми. На відміну від оглядо­вих лекцій у змісті тематичних лекцій факти превалюють над теорією. Підставами для вибору учителем лекції як форми організації на­вчальної роботи можуть бути: - можливість у жанрі лекції продемонструвати учням зразок емоційно-яскравого, логічно-цілісного і глибокого монологічного викладу історичного питання; - створити умови для систематичного навчання школярів прийо­мам міркування, порівняння, аналізу, доказу і т. п. у різноманітних навчальних ситуаціях; - спрощений, поверховий, описовий підхід до викладу важливого питання в навчальному посібнику чи існуючих підручниках або пов­на відсутність у них відповідного матеріалу; - моноконцептуальний безальтернативний погляд авторів підруч­ника на досліджувану проблему, який не відображає всієї палітри ду­мок з даного питання; - необхідність викладення великого обсягу навчального історич­ного матеріалу, що не вкладається в часові рамки звичайного уроку. торії з тривалим монологом. Інші, навпаки, називають лекцію найважчою формою заняття. Дійсно, лекційна форма не обмежує викладача у використанні різноманітних прийомів і засобів навчання історії. Єдине попередження практиків - уникати демонстрації на лекціях заздалегідь підготовлених текстових таблиць, опорних конспектів, логічних схем, розгорнутих планів і т. п. Ефективніше складати їх на очах слухачів при безпосеред­ньому викладанні питань, залучаючи аудиторію не до результату, а до самого процесу пошуку істини. У методиці відомі різноманітні способи викладання питань лекції і різні, обумовлені конкретними навчальними обставинами, способи пізнавальної діяльності школярів під час лекції, види записів і завдань. У таблиці показані варіанти поєднання прийомів викладання зі спосо­бами навчальної роботи школярів та видами пізнавальних завдань.

Відповідність прийомів викладання і навчальної роботи під час лекції

Зупинимося на формах учнівських записів під час лекції. Тези - це стисло сформульовані основні положення змісту друкованих джерел чи усного викладу. Конспект - більш-менш розгорнутий, послідовний виклад змісту книги, статті, лекції чи іншого джерела. Він повинен відбивати не тільки основні положення, а й зв'язок між «вузлами те­ми», обґрунтування і конкретизацію висновків і суджень. Різновидом лекційних конспектів може бути запис лекції за допомогою умовних знаків і малюнків (піктограм), що розгортає в графічних образах ос­новні питання заняття. В опорній схемі (опорному конспекті) є свої «плюси»: швидкість і оригінальність записів, наочність і компактність відображення змісту лекції, творчий характер роботи. Проте будь-який символ, знак чи малюнок є умовним, суб'єктивним, обмеженим, оскільки передає особистісні, емоційні характеристики інформації, інколи не розкриває логічних зв'язків між досліджуваними фактами. Отже, цей вид записів не повинен абсолютизуватися і підмінювати со­бою текстові способи оформлення лекційного матеріалу (таблиці, плани, логічні схеми). Підготовка та проведення лекції передбачає декілька етапів. 1. Підготовчий етап: - формулювання теми лекції; - підбір списку рекомендованої літератури; - складання плану лекції; - підготовка тексту лекції; - відбір прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів; - відбір і підготовка засобів навчання.

2. Проведення лекції: - оголошення теми, плану лекції і списку літератури; - мотивація навчальної діяльності; - постановка пізнавального (проблемного) завдання; - послідовне викладення матеріалу за планом з короткими узагалі неннями кожного питання і логічними переходами до наступного; - узагальнення викладеного (може відбуватися за активною учас­тю учнів); - проведення невеличкого практикуму чи роботи для перевірки. Підготовку до лекції треба починати заздалегідь за допомогою ви­переджуючих завдань, які спеціально ставляться вчителем до початку вивчення відповідної теми, наприклад: повторити раніше вивчений матеріал, підібрати документальний і образотворчий супровід лекції, скласти анотований список літератури по темі лекції, організувати виставку книг чи публікацій періодики, зробити екскурсію тощо.

Продумуючи тему лекції, бажано зупинитись на проблемі, що ін­тригує, яскравому факті чи варіанті формулювання теми, які б зразу привернули увагу школярів, викликали інтерес, спрямували викладен­ня лекційного матеріалу. Прикладом такої назви може бути: «Націо­нально-визвольна війна українського народу 1648-1657 рр.: чи були альтернативи об'єднання з Москвою», «Економічний розвиток укра­їнських земель у другій половиш XIX ст.: передумови і перешкоди». Назва лекції може супроводжуватись епіграфом, що допоможе ак­туалізувати головне питання лекції чи стати варіантом проблемного завдання. План лекції може бути представлений учням усно або письмово, у простій чи розгорнутій формі, або його складання може бути окре­мим пізнавальним завданням для учнів під час лекції. Інколи учням пропонується самостійно по ходу лекції вписати в нього ключові сло­ва чи сформулювати підпункти. Під час лекції рекомендується випи­сувати на дошку нові слова, імена, дати, географічні назви і поняття. При оголошенні списку літератури бажано не просто перелічувати авторів і назви праць з теми, а й коротко характеризувати їх. Таку інформацію можуть підготувати і школярі у відповідному повідом­ленні на лекції. Починаючи лекцію, бажано поставити перед школярами пізнавальне (проблемне) завдання, шщ яким вони будуть міркувати у процесі заняття, а наприкінці - обміняються своїми думками та спробують розв'язати проблему. Також потрібно показувати зразки письмових завдань чи повідомляти про вимоги до їх виконання й умови пере­вірки. Завершуючи виклад кожного пункту лекції, вчитель зобов'язаний робити коротке узагальнення і логічний перехід до наступного питання. Це може виглядати як висновок учителя, риторичне питання, елемент бесіди. Узагальнюючий висновок з усього лекційного матеріалу може робити не тільки вчитель, а й учні в процесі повторювально-узагальнюючої бесіди й обговорення проблемних питань, поставлених на початку за­няття.

Ефективним завершенням лекції буде невеличкий практикум чи робота для перевірки. Для них підійдуть тести, що перевіряють фор­малізовані компоненти історичного навчального матеріалу (дати, по­няття, персонали', події), хронологічні задачі, картографічні завдання. Для сильних учнів можна підготувати проблемні і творчі завдання, тести з вільними відповідями, есе. Результати цього етапу покажуть ефективність лекційного заняття, допоможуть оцінити роботу лектора і слухачів. Іншим варіантом «зво­ротного зв'язку» з аудиторією є анкети й оцінювальні листи, у яких діти висловлюються з приводу змістовності і продуктивності навчаль­ного заняття. Крім традиційних лекцій, останнім часом поширюється досвід проведення лекцій із застосуванням інтерактивних методів. Такий підхід враховує, що здатність людини інтенсивно сприймати усну мо­ву (активно слухати) не перевищує 15-18 хвилин. Саме тому лекції до­цільно розподіляти на декілька тематичних частин, змістових блоків, розрахованих на 10-15 хвилин, перериваючи їх іншими формами пізнавальної діяльності слухачів. Інтерактивна лекція, як і будь-яка інша, потребує використання на­очності: малюнків, графіків, слайдів, ТЗН. Це сприяє кращому сприй­няттю інформації. Крім того, учням можна роздати коротке резюме лекції, опорний конспект, в якому зазначено тему, план, список літе­ратури, основні поняття та теоретичні положення, накреслено необ­хідні схеми, таблиці, що заповнюються учнями у ході лекції. Такий конспект є своєрідним «путівником» по лекційному матеріалу, значно економить час на записування і зосереджує увагу на головних моментах матеріалу. Після викладення певного блоку інформації треба запланувати завдання, яке може допомогти учням закріпити та застосувати за­своєні нові знання. З цією метою використовуються короткі дискусії, робота в малих групах чи парах, рольова гра тощо. Досвід показує, що саме такий варіант лекції є більш ефективним з точки зору за­своєння інформації, формування вмінь і навичок та підвищення інте­ресу учнів до того, що викладається.