45. Депутатський імунітет та індемнітет і практика їх застосування в сучасних парламентах.

Індемнітет парламентський (депутатський) (англ. indemnity, від лат. indemnitas, indemnitatis — відшкодування збитків, беззбитковість) індемнітету, є похід­ним від принципу вільного мандата і означає

1) встановлена законом юридична невідповідальність парламентарія за його дії як члена парламенту. за промови, виступи, висловлювання, запити, голосування, внесен­ня законопроектів і поправок до них, участь у роботі парламент­ських комітетів і комісій, та інші свої дії, безпосередньо пов'язані з парламентською діяльністю, як у період здійснення депутатських повноважень, так і після закінчення їх строку. Передбачається, що парламентарій висловлюється на пленарних засіданнях, в ор­ганах парламенту і поза його стінами, голосує, керуючись своїми внутрішніми переконаннями, і за це він не повинен нести ні кримі­нальної, ні будь-якої іншої формалізованої відповідальності.

В одних країнах парламентський індемнітет діє лише в самому парламенті, в інших поширюється за його межі. У деяких краї­нах парламентський індемнітет має абсолютний характер — пар­ламентарій не несе юридичної відповідальності за голосування і будь-які висловлювання в парламенті, в інших країнах передба­чено відповідальність парламентарія за деякі дії, найчастіше — за наклеп чи образу, вчинені ним на засіданні парламенту.

2) винагорода депутата за парламентську діяльність. Встановлюється як фіксована грошова сума, що звичайно виплачується щомісяця і за розміром прирівнюється до заробітної плати державних службовців вищих категорій. Депутату виплачуються кошти на транспортні витрати, засоби зв'язку, листування, утри­мання апарату (помічників, секретарів, консультантів) та офісу у виборчому окрузі. + за присутність депутата на засіданні.

Імунітет парламентський (депутатський) — встановлена законом недоторканність де­путата парламенту, яка означає, що він не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди парламенту. У деяких країнах таку згоду може надати керівний орган парла­менту, як правило, тільки в період між сесіями. Цей принцип має на меті забезпечення незалежності парламентарія, унеможлив­лений тиску на нього шляхом порушення кримінальної справи, затримання чи арешту.

У більшості країн - імунітет є обмеженим:

• увесь час обрання депутата

• тільки на період сесії (Японія)

• також на час дороги на сесію і назад (США)

• У разі затримання на місці злочину

• У Великобританії – парламентарії не користуються імунітетом по кримінальним справам і справам злісного банкрутства

• В Австрії і Франції Імунітет парламентський не поширюється на дії, за які передбачено кримінальне покарання. У ряді країн арешт депутата і порушення проти нього кримінальної справи без згоди парламенту відбуваються тоді, коли за вчинені ним дії передбачено кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк — не менше шести місяців (Фінляндія), двох років (Швеція), п'яти років (Македонія, Словенія, Хорватія, Югославія).

Після закін­чення терміну дії депутатського мандата колишній депутат може бути притягнутий до судової відповідальності за дії, які він вчинив раніше і за які не переслідувався завдяки своїй недоторканності.

Для демократичних держав характерна тенденція до обмежен­ня парламентського імунітету. Він виник і був необхідний у часи протистояння парламентів і монархів для захисту представників населення від свавілля монархів та підпорядкованих їм держав­них служб. Позитивну роль інститут парламентського імунітету може відігравати у державах з авторитарним політичним режи­мом, де захищатиме депутата від кримінального переслідування під вигаданими приводами з боку виконавчої влади. У демократичних державах майже необмежений парламентський імунітет є недо­речним і може слугувати прикриттям злочинної діяльності пар­ламентарія, засобом уникнення кримінальної відповідальності. У будь-якому разі конституційні норми про недоторканність парла­ментарія мають містити застереження хоча б щодо можливості його затримання чи арешту на місці скоєння злочину без чийого б то не було дозволу, інакше парламентарій може стати безкарним навіть у разі скоєння найтяжчого злочину, наприклад, убивства.