51.Психоаналітична теорія особистості

Психоаналітична теорія особистості ґрунтується на уявленні про те, що людина є складною енергетичною системою з провідни­ми силами у несвідомій сфері. Її запропонував австрійський психіатр та невропатолог початку XX ст. Зигмунд Фройд, спира­ючись на досягнення фізіології і фізики.

Було висунуто два припущення: перше — переживання ранньо­го дитинства відіграють вирішальну роль у формуванні особис­тості дорослої людини, отже фундамент особистості закладається до п'яти років; друге — людина народжується з певною кількістю сексуальної енергії (лібідо), яка у своєму розвитку проходить п'ять психосексуальних стадій.

3. Фройд вважав, що поведінку людини активують процеси збу­дження, спричинені тілесними потребами. У кожної людини є ли­ше певна обмежена кількість такої енергії, і вона функціонує за відомим законом збереження і перетворення енергії. Потреби лю­дини виявляються в інстинктах життя і смерті. Інстинкти смерті підкоряються принципу ентропії, тобто закону термодинаміки, згідно з яким будь-яка енергетична система прагне до збереження динамічної рівноваги.

Інший представник психоаналітичної теорії особистості швей­царський психіатр середини XX ст. Карл Юнґ звертав увагу на са­морозвиток особистості, на пошук своєї індивідуальності. Він опи­сав дві основні форми спрямованості особистості: екстраверсію і інтроверсію. Екстравертовані люди спрямовані на зовнішній світ, інших людей та предмети. Вони рухливі і комунікабельні. Інтро­верти, навпаки, занурені у свій внутрішній світ, у свої почуття. Вони стримані і прагнуть усамітнення. Обидві форми співіснують, однак одна з них є домінантною.

У своїй теорії особистості К. Юнґ надавав значення прагненню людини до інтеграції, гармонії і цілісності. Кінцева мета життя — це повна реалізація свого «Я», становлення неповторної індивіду­альності. Досягнення цієї мети — самореалізація — є кінцевою стадією розвитку особистості; вона потребує високих здібностей і освіченості і тому досяжна лише незначній кількості людей.

Біхевіоральна теорія особистості

У біхевіоризмі особистість цілком підвладна впливові зовнішнього середовища. Головними чинниками формування осо­бистості є научіння і досвід людини. Особистість це і є той досвід (іншими словами — набір засвоєних моделей поведінки), який лю­дина набула упродовж свого життя.

Беррес Скіннер, американський психолог 30-80-х років XX ст., наголошує на тому, що соціальна поведінка людини, а саме вона характеризує її особистість, є результатом наслідування поведінки дорослих, насамперед, батьків, ровесників, героїв телебачення то­що. З його погляду, поведінку людини контролюють стимули, приємні та неприємні. Способом їхнього застосування є або покарання і негативне підкріплення, або схвалення і позитивне підкріплення. Наприклад, студента, який не виконав усіх практичних робіт, не допускають до іспиту; якщо студент пропускає заняття, його викликають в деканат і дають догану. Такі стимули, однак, можуть мати негативні сторонні ефекти. Наприклад, студенти будуть вишукувати все нові і нові способи списування, а «прогуль-щики» знаходити нечесні способи для свого виправдання. Тому Б. Скіннер рекомендував брати за основу схвалення і позитивне підкріплення. У цьому випадку акцент переносять на досягнення людини, а не на її недоліки. Наприклад, студентів, які успішно складають сесію, нагороджують безкоштовною поїздкою до Карпат.

Інший представник біхевіоральної теорії Альберт. Бандура, американський психолог другої половини XX ст., вважав, що нові форми поведінки можна засвоїти і без зовнішнього підкріплення. Він акцентував свою увагу на наслідуванні й научінні через спостереження за поведінкою інших людей. У такому разі можна буде навчитися не на своїх, а на чужих помилках. Крім того, А. Бандура, звертає увагу на самопідкріплення, коли людина сама для себе встановлює межу своїх досягнень і сама себе схвалює або карає за успіх або неуспіх. Уміння людей усвідомлювати свої здібності, будувати поведінку відповідно до конкретного завдання та ситуації вчений назвав самоефективністю особистості. Люди, які усвідомлюють свою самоефективність, прикладають більше зусиль для виконання складних справ, ніж ті, що сумніваються у своїх можливостях. Висока самоефективність пов'язана з очікуванням успіху і сприяє самоповазі. Навпаки, низька самоефективність спричинює поразку і знижує самоповагу.

Джуліан Роттер, американський психолог другої половини XX ст., вивчав, як людина пояснює ті чи інші ситуації, у які вона потрапляє в житті. Головним чинником, що визначає характер діяльності людини, на його думку, є її очікування та взаємодія зі значущим середовищем. Одні схильні брати відповідальність за те, що з ними відбувається, на себе, інші перекладають відповідальність на зовнішні обставини і оточуючих людей. У зв'язку з цим учений вводить поняття локусу контролю — узагальненого очікування того, якою мірою люди контролюють підкріплення.

Гуманістична теорія особистості

Гуманістична теорія зосереджена на внутрішньому багатстві людини, на її самовдосконаленні. Сама сутність людини постійно спрямовує її до особистісного росту, творчості і самодостатності. Так, студенти, які навчаються на третьому курсі, відрізняються від першокурсників своїм інтелектуальним розвитком; фахівці з п'ятирічним стажем роботи, будуть зрілішими в соціальному плані, ніж третьокурсники і т. п. Це пов'язано з тим, що людина постійно ставить перед собою все нові і нові цілі і відповідає за реалізацію своїх можливостей.

Гуманістична теорія особистості американського психолога 30-60-х років XX ст. Абрахама Маслоу ґрунтується на тому, що кожну людину слід вивчати як єдине, унікальне і організоване ціле. Він зауважує, що надто довго психологи зосереджували свою увагу на детальному аналізі окремих психічних явищ, нехтуючи тим, що людина являє собою єдине ціле. Ціле більше від суми частин. Єдність і цілісність особистості є її центральною характеристикою.

А. Маслоу одним із перших вказав на таку універсальну характеристику особистості, як творчість. Саме творчість дає змогу людині самовиразитися. Більшість людей, однак, втрачають цю якість; цьому, на думку вченого, сприяє офіційна освіта.

Стрижнем гуманістичної теорії А. Маслоу є вибудувана ним піраміда ієрархії потреб2. Людина, на його думку, усвідомлює свої потреби й прагне до їхнього задоволення.

Підхід Карла Роджерса, американського психолога 50-80-х років XX ст., ґрунтується на трьох тезах: особистість людини є функцією унікального сприймання людиною оточуючої дійсності, тобто поведінку людини можна зрозуміти лише через її переживання; люди самі визначають свою долю; люди за своєю суттю добрі і прагнуть до самодосконалості. Вся поведінка людини регулюється тенденцією актуалізації, тенденцією розвинути себе, максимально виявити найкращі якості своєї особистості.

Сутність особистості можна зрозуміти лише у випадку, якщо розглядати людину як цілість. Для характеристики цієї цілісності К. Роджерс увів поняття «самість» — організовану, довгочасну сутність людини, стрижень наших переживань. Іншими словами, це «Я-концепція» людини.

Диспозиційна теорія особистості

Основним поняттям цієї теорії особистості є диспозиція. Диспозиція (від лат. dispositio — розташування, розміщення) — це психологічні чинники, які суб'єктивно визначають поведінку людини. Вони зумовлюють її потенційну діяльність, нахил до певної послідовності дій та вчинків.

В основі диспозиційної теорії особистості (Г. Олпорт, Г. Айзенк, Р. Кеттелл) лежать дві ідеї. Перша полягає у тому, що всі люди наділені певними стійкими рисами особистості, які визначають їхню схильність поводити себе певним чином у різних ситуаціях; друга — немає двох людей, подібних один до одного за своїми рисами.

Гордон Олпорт, американський психолог 20-60-х років XX ст., зауважував, що кожна особистість цілісна та унікальна і що ці суттєві ознаки особистості можна зрозуміти через її риси. Саме риси є найважливішим поняттям для розуміння особистості людини. Всі вони є тісно взаємопов'язані. Ч Англійський психолог 40-70-х років XX ст. Ганс Айзенк і анг-ло-американський психолог 30-80-х років XX ст. Раймонд Кеттелл вважали, що структура особистості універсальна і формується з комплексу основних рис, які можна виміряти. Ці комплекси характеризують певні типи людей. Для підтвердження вірності своєї теорії вони використали математико-статистичний метод аналізу рис особистості, зокрема факторний аналіз. За його допомогою було показано, як базова структура рис особистості впливає на поведінку індивідуума.

Діяльнісна теорія особистості

У 20-30-х роках XX ст. під впливом біхевіоризму сформувалась діяльнісна теорія особистості. Її почали розробляти російські та українські психологи Л. Виготський, С. Рубінгитейн, О. Ле-онтьєв, О. Лурія, О. Запорожець, П. Гальперін, Г. Костюк та ін.

В основу теорії діяльності було покладено ідею про те, що вирішальним чинником формування особистості людини є її діяльність, яка керується системою мотивів. Особистість розглядають як відносно стійку сукупність психічних властивостей, як результат включення індивіда в міжособистісні зв'язки.Григорій Костюк, український психолог 30-80-х років XX ст., в характеристиці особистості визначає загальні, особливі та індивідуальні риси, які перебувають між собою у діалектичній залежності. Особистість є носієм суспільних відносин. Одним із основних принципів психології особистості є положення про єдність психіки і поведінки, свідомості і діяльності. Провідне місце в діяльності Г. Костюк відводить мотиваційній сфері. Мотивацію поведінки особистості вчений пов'язує з конфліктами між різними мотивами, зокрема особистими і суспільно значущими.У 70-х роках XX ст. український психолог Володимир Роме-нець продовжив ідеї Г. Костюка, започаткувавши вчинкову концепцію психології особистості. Центральною категорією і провідним принципом цього напряму є вчинок — складова діяльності людини, вияву її характеру і поведінки. Вчинок розглядається як спосіб особистісного існування людини у світі, як постійно діючий чинник історичних форм прогресу. Саме вчинок, на думку українських психологів, становить єдність людської психіки.

1. Теорії особистості на сучасному етапі розвитку психологічної науки. ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ З.ФРЕЙДА Теорія З.Фрейда являє собою приклад психодинамічного підходу до вивчення особистості. При такому підході вважається, що неусвідомлювані психологічні конфлікти контролюють поведінку людини. Фрейд вірив у те, що дійсно значимі аспекти поведінки людини оформляються і направляються імпульсами і мотивами, що цілком знаходяться поза сферою свідомості. Ці впливи не тільки не усвідомлюються, але, більш того, якщо вони починають усвідомлюватися чи відкрито виражатися в поведінці, це зустрічає сильний внутрішній опір індивідуума.З.Фрейд виділяв в особистості три структурних компоненти: „Воно”, „Я” і „Над-Я”. Воно” функціонує цілком у несвідомому і тісно зв'язане з інстинктивними біологічними потребами (їжа, сон, дефекація, копуляція), що наповняють нашу поведінку енергією. Відповідно до Фрейда, „Воно” - щось темне, біологічне, хаотичне, що не знає законів, не підкоряється правилам. „Воно” зберігає своє центральне значення для людини протягом усього її життя і підкоряється принципу задоволення, який являє собою негайну розрядку психічної енергії, виробленої біологічно обумовленими спонуканнями (особливо сексуальними й агресивними). Останні, коли вони стримуються і не знаходять розрядки, створюють напругу в особистісному функціонуванні. Оскільки „Воно” не відає страху чи тривоги, то не прибігає до обережностей у вираженні своєї мети - цей факт може, як думав Фрейд, становити небезпеку для індивідуума і для суспільства. „Я” - це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. „Я” прагне виразити і задовольнити бажання „Воно” відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. „Я” одержує свою структуру і функцію від „Воно”, еволюціонує з нього і запозичає частину енергії „Воно” для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соціальної реальності. Таким чином, „Я” допомагає забезпечувати безпеку і самозбереження організму. У боротьбі за виживання як проти зовнішнього соціального світу, так і інстинктивних потреб „Воно”, „Я” повинне постійно здійснювати диференціацію між подіями в психічному плані і реальними подіями у зовнішньому світі. Наприклад, голодна людина в пошуках їжі повинна розрізняти образ їжі, даний в уявленні, і образ їжі в реальності, якщо їй хочеться зняти напругу. На відміну від „Воно”, природа якого виражається в пошуку задоволення, „Я” підкоряється принципу реальності. Принцип реальності дає можливість індивідууму гальмувати, переадресовувати чи поступово давати вихід грубої енергії „Воно” у рамках соціальних обмежень і совісті індивідуума. „Над-Я” - останній компонент особистості, що представляє інтерналізовану версію суспільних норм і стандартів поведінки. З погляду Фрейда, організм людини не народжується із „Над-Я”. прийнятною ці нові групи .Фрейд розділив „Над-Я” на дві підсистеми: совість і его-ідеал. Совість здобувається за допомогою батьківських покарань. Вона зв'язана з такими вчинками, які батьки називають "неслухняною поведінкою". Совість включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини, коли вона не зробила того, що повинна була зробити. Заохочувальний аспект „Над-Я” - це его-ідеал. Він формується з того, що батьки схвалюють чи високо цінують; він веде людину до встановлення для себе високих стандартів. І, якщо ціль досягнута, це викликає почуття самоповаги і гордості. Наприклад, .дитина, яку заохочують за успіхи в школі, буде завжди пишатися своїми академічними досягненнями. Над-Я” вважається цілком сформованим, коли батьківський контроль заміняється самоконтролем. В.Джеме (1842-1910) - видатний американський психолог, який один із перших почав розробляти проблему особистості на науковій основі. Під впливом його теорії формувалися подальші концепції особистості, різні напрями психології, що досліджували "образ самого себе", "самооцінку", "самосвідомість" особистості тощо. В. Джеме вивчав особистість у межах власної концепції свідомості, центральним поняттям якої є "потік свідомості". Складові елементи особистості можуть бути розподілені на три класи: фізична особистість, соціальна особистість і духовна особистість. Фізична особистість містить у собі фізичну частину (тіло, тілесні потреби і інстинкти) з матеріальним її продовженням (одяг, майно, батько й матір, дружина і діти тощо). Так, коли хтось із старших помирає, то зникає і частина нас самих. Або нам соромно за погані вчинки близьких та друзів, ми хвилюємось за них так, начебто самі знаходимося на їхньому місці. Далі фізична особистість має включати "домашню оселю", власність людини, витвори її праці тощо. Соціальна особистість визначається належністю людини до людського роду і визнанням цього іншими людьми. За В. Джемсом, людина містить стільки соціальних особистостей, скільки індивідуумів або їх груп визнає в ній особистість. Духовна особистість - об'єднане усвідомлення духовних властивостей і здібностей, інтелектуальні, моральні, релігійні прагнення тощо. В. Джеме запроваджує поняття ієрархії особистостей, у якій фізична особистість перебуває знизу, духовна - нагорі, а різні види матеріальних і соціальних особистостей - у проміжку між ними. При цьому соціальна особистість стоїть вище матеріальної. Духовна ж особистість має бути для людини найвищою цінністю: особистість може швидше пожертвувати друзями, добрим іменем, власністю і навіть життям, аби не зрадити свої духовні принципи. Почуття та емоції характеризують особистість з боку її самооцінки, яка буває двох видів: самовдоволення і невдоволення собою. За цим стоять два протилежних класи почуттів, що пов'язані з успіхом або поразками, із сприятливим або несприятливим становищем у суспільстві. Самовдоволення особистості в житті зумовлене також і тим, як співвідносяться між собою її реалізовані та потенційні домагання. У зв'язку з цим В. Джеме пропонує розглядати самоповагу особистості як відношення, в якому чисельник виражає реальний успіх, а знаменник -домагання: Самоповага = Успіх / Домагання За цією формулою відмова від домагань дає особистості таке ж бажане полегшення, як і їх здійснення й досягнення успіху. Отже, самопочуття людини залежить від самої особистості, її успіхів та домагань.З учиннового боку особистість, за В. Джемсом, характеризують турбота про себе і самозбереження, а саме: піклування про фізичну особистість (харчування, захист), про соціальну особистість (дружба, кохання, ревнощі, прагнення слави, вплив на інших людей, вла да над ними тощо) та про духовну особистість (розумовий, моральний і духовний прогрес).

2.Особистість в контексті сучасних наукових досліджень. Проблема особистості в сучасному освітньому просторі – це проблема нових смислів, які закономірно входять в наше життя. І якщо їм заважати або стримувати, то вони все одно увійдуть силою. До них належить нова утилітарна мораль, свідомість епохи Постмодерну, секуляризація інтелекту, втрата одухотвореності, міфологізація знання, зміна історичних акцентів, переорієнтація з об’єктивного на суб’єктивне. Стосовно останнього, це означає, що соціокультурна визначеність все більше віддаляється від існуючих об’єктивних смислів, набуваючи суб’єктних орієнтацій. Врахування цих особливостей, тобто нового смислового наповнення сучасної епохи, повинно переорієнтувати освітню діяльність на творення людини як особистості. Головна роль, без сумніву, тут належить освіті. Адже особистістю ми не народжуємося, а стаємо, оскільки здатні до постійної самозміни. Особистісні якості ми не одержуємо звідкись гарантовано, а самі виробляємо їх з часом, віддаляючись від природного стану. А виробляємо на основі освіти, знання. Ігнорування ж освітніх практик позбавляє індивіда звання людини, а тим більше особистісності, робить «розмовляючою істотою». «Говорити ще не означає бути людиною» – ці слова булгаковського професора Преображенського доцільно згадувати щоразу, коли говоримо про людську особистість. Освічуємо, просвітлюємо – звідси і філософський зміст поняття освіти як накопичення досягнень у справі уособлення людини. Чим більше знань, освіченості, отже, світла, світлого в людині, тим більше в ній людського, невід’ємного від особистісного «Я».

3.Що таке особистість?. Особистість людини — це її суть. Сукупність думок, почуттів, вчинків і поглядів на ті чи інші події. Кожна людина є особистістю, оскільки це саме те, що визначає власне «Я». Багато філософів, вчені та мислителі протягом сотень років розмірковували над тим, що ж є людина. Очевидно, що людиною людину робить не тіло і не слова, які він вимовляє, а щось, приховане набагато глибше. Саме внутрішня суть, самобутнє «Я» і є істинною сутністю людини. Саме це і є особистість. Особистість — основоположна частина нашої суті, без неї ми не володіємо нічим, окрім здатності перетравлювати їжу і рухати кров по судинах тіла. Кожна людина неповторна і його відмінність від тварини саме в тому, що він — особистість.

4.Сучасні теорії особистості та їх класифікація. В конспекті є гарно і коротко написано. Особистість в «описовій психології» Е. Шпрангера Е. Шпрангер виділив шість типів пізнання світу, шість «форм життя» і відповідних їм типів людини. 1. Теоретична людина — це така людина, яка тягнеться до пізнання закономірностей світу, відносин між людьми. Це є для неї провідним. Для теоретичної людини, незалежно від того, хто вона за фахом — науковець, ремісник або лікар, — головна ціннісна орієнтація — це осмислення в теоретичному плані того, що відбувається навкруги. Життя для теоретичної людини представлене у вигляді „віяла проблем”. 2. Економічна людина звичайно шукає користь у пізнанні. Для такого типу людини цінність пізнання пов'язана з тим, що приносить користь їй самій, сім'ї, колективу, людству. Мислення такої людини має прагматичну спрямованість на створення чогось корисного на основі природничонаукових знань і техніки. 3. Естетична людина сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму. Має потяг до самовираження в естетичній формі. І йдеться не лише про професійних художників, скульпторів, композиторів, а й про звичайних людей. 4. Соціальна людина — це та, яка прагне знайти себе в іншій людині, жити заради інших. Вона тягнеться до всеосяжної любові, любові до людства. В цій любові розчиняються межі індивідуальності. «Я» особистості, що любить, відрізняється від «Я» егоїстичної людини. Це «Над-Я», що знаходить себе в служінні іншим. 5. Політична людина тягнеться не до суто адміністративної влади, а до такої влади, що відповідає вищим духовним вимогам, базується на істинних духовних цінностях і на цій основі детермінує мотиви та дії інших людей. 6. Релігійна людина — це тип людини, ціннісна орієнтація якої полягає у пошуку смислу життя, начала всіх начал життя, вищої духовної сили — Божества. Релігійна людина може й не належати до жодної з церков, не виконувати обрядів. Головне для неї — саме пошук вищого смислу, вищої правди, першопричини буття. У своїй класифікації Е. Шпрангер показав, що люди відрізняються одне від одного не лише темпераментом, конституцією, поведінкою, а передусім цінностями своєї духовної орієнтації. Це утворює духовну індивідуальність особистості, її духовну сутність.

5.Порівняльний аналіз теорій особистості. ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ А. Г. Маслоу . Маслоу заклав основні принципи гуманістичної психології, запропонувавши в як модель особистості відповідальну людину, вільно робить свій життєвий вибір. Уникання свободи і відповідальності не дає можливості досягти справжності, автентичності. Недоцільно зосереджувати свою увагу на детальному аналізі окремих подій, реакцій, переживань;слід вивчати кожної людини як єдине, унікальне, організоване ціле. Людина - це "бажає істота", яке рідко і ненадовго досягає повного задоволення. Всі його потреби вроджені, або інстінкто ідние. У нього не залишилося потужних інстинктів у тваринному сенсі цього слова, він має лише їх рудименти, залишки, які легко гинуть під впливом освіти, культурних обмежень, страху, несхвалення. Автентична самість є здатністю чути ці слабкі, крихкі внутрішні голоси -імпульси. ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ А.Н. ЛЕОНТЬЄВА 1) Індивід і особистість В основі поняття індивіда лежить факт неподільності, цілісності суб'єкта і наявності властивих йому особливостей. Представляючи собою продукт філогенетичної і онтогенетичного розвитку в певних зовнішніх умовах, людина, однак, аж ніяк не є простою "калькою" цихумов, це саме продукт розвитку життя, взаємодії з середовищем, а не середовища, взятій самій по собі. Поняття особистості, так само як і поняття індивіда, виражає цілісність суб'єкта життя; особистість не складається з шматочків. Але особистість репрезентує собою цілісне утворення особливого роду. Особистість не є цілісність,обумовлена генотипів: особистістю не народжуються, особистістю стають. Тому-то ми і не говоримо про особистість новонародженого або про особу немовляти, хоча риси індивідуальності виявляються на ранніх ступенях онтогенезу з менш яскраво, ніж на більш пізніх вікових етапах. 2) Діяльність як підстава особистості Головне завдання полягає в тому, щоб виявити дійсні "утворюють"особистості, цього вищого єдності людини, мінливого, як мінлива сама його життя, і разом з тим що зберігає свою сталість, свою ауто ідентічність. Адже незалежно від накопичується людиною досвіду, від подій, які змінюють його життєве становище, нарешті, незалежно від що відбуваються фізичних його змін, він як особистість залишається і в очах інших людей, і для самого себе тим же самим. Він ідентифікується не тільки своїм ім'ям, його ідентифікує і закон, принаймні в межах, в яких він визнається відповідальним за свої вчинки. ПОРІВНЯННЯ вистав Про ОСОБИСТОСТІ У теорії Досить складно проаналізувати дві теорії особистості з урахуванням того, що все-таки Леонтьєв і Маслоу говорять на різних мовах. Але спробувати все ж таки можна. Якщо пильніше подивитися на тексти короткого змісту теорій,викладений вище, то впадає в око, що визначення особистості як такого у Маслоу немає. Тобто немає єдиної формулювання "особистість - це ..." Леонтьєв ж багато пише про те, що таке особистість, визначаючи її в різних контекстах і даючи ці визначення з різних сторін. Велику роль в теорії особистості Леонтьєва відіграє діяльність. Читаючи його роботи, можна вивести наступне твердження: людина стає особистістю в процесі діяльності (не обов'язково трудової, просто діяльності в загальному). Леонтьєв також враховує безліч зовнішніх чинників, що впливають на розвиток і становлення особистості, Маслоу ж говорить в основному про внутрішній зміст особистості - проїї саморозвитку, потреби і т.д. Загальним в теоріях є те, що і Маслоу, і Леонтьєв багато уваги приділяють мотивів і потреб та їх співвідношеннями і взаєминам. Важливим моментом є те, що Леонтьєв не говорить про ідеал особистості,тобто він просто констатує факти і власні висновки, уявлення про особистості, не виводячи з вищезгаданого якусь подобу ідеальної особистості, Маслоу розглядає особистість у контексті мотивів і потреб, Леонтьєв приділяє багато уваги діяльності та її ролі в розвитку особистості. ВИСНОВОК :Будь-яка теорія особистості має своє право на існування і ніхто не знає,яка з них єдино правильна, а яка близька до правди. Неясно, за якими законами особистість розвивається, може, прав Леонтьєв, може, Маслоу, але цілком імовірно, що ні одна теорія особистості повністю не близька до правильної відповіді . Можна сказати єдине - авторові роботи близькі обидві теорії. Теорія Маслоу здається розумною і правдивою щодо мотивів, теорія Леонтьєва взагалі вражає величезною кількістю приголомшливих думок і висновків.

6.Основні завдання теорій особистості. Теорії особистості виконують дві функції: 1) пояснюють поведінку людини;2) передбачають поведінку людини.

73. Теорія трансактного аналізу Е.Берна Теорія трансактного (трансакційного) аналізу була розроблена американським психотерапевтом Еріком Берном у 60-х роках XX століття. Основні положення цієї теорії викладені ним у книзі «Люди й ігри» і широко використовуються в психотерапії при лікуванні різних психічних розладів, а також у роботі психологів з корекції поведінки людини.

Теорія трансактного аналізу може бути з успіхом застосована в практиці прогнозування конфліктів і їх попередження в міжособистісній взаємодії (МОВ).

Основні положення теорії трансактного аналізу

Поняття «трансактний аналіз» означає аналіз взаємодій. Центральною категорією цієї теорії є «трансакція».

Трансакція – це одиниця взаємодії партнерів по спілкуванню, що супроводжується представленням їх позиції.

Е. Берн помітив, що кожна людина в різних ситуаціях займає різні позиції відносно одна  одної, що знаходить своє відображення у взаємодії (трансакціях). Основними позиціями при цьому є три, котрі умовно були названі Е. Берном: Батько, Дорослий і Дитина (Дитя). Надалі скорочено ми них будемо позначати відповідно буквами: Б, Др і Дт. Поведінкові характеристики основних трансакцій Батько (Б) – вимагає, оцінює (засуджує і схвалює), навчає, керує, піклується і т.п. (Піди і зроби..., Ти зобов’язаний..., Ти не повинен..., Не дозволяється)

Дитина (Дт) – виявляє почуття (образи, страху, провини і т.п.), підкоряється, пустує, виявляє безпорадність, задає питання: «Чому я?», «За що мене покарали?», перепрошує у відповідь на зауваження і т.п. (користується такими словами: Давайте..., Я хочу..., Як чудово...)

Трансакції, що склалися в процесі МОВ, поділяються на такі типи:

Додаткові трансакції – це такі взаємодії людей, коли у відповідь на ваші дії партнер реагує саме так, як ви хотіли та очікували. Такі трансакції складаються, якщо кожен із партнерів знаходиться на одному рівні (Батько–Батько, Дорослий–Дорослий чи Дитина–Дитина)

Проте трансакція може бути додатковою і при спілкуванні партнерів, які знаходяться на різних позиціях. Це стосується тих випадків, коли лінії трансакції не перетинаються (Батько–Дитина,  Дитина–Батько)

Трансакції, що перетинаються, – це ситуація, в якій в процесі взаємодії відповідна реакція суб’єкта МОВ на стимул не є бажаною та очікуваною. Проте слід зазначити, що трансакції, які перетинаються, бувають і корисними.

74.Життєвий сценарій та анти сценарій у теорії Е.Берна. Сценарій - життєвий план, заснований на прийнятому в дитинстві рішенні, підкріплений батьками, виправданий подальшими подіями і досягає кульмінації в обраній альтернативі. Сценарій - це «план життя, складений в дитинстві». Сценарій вибирається дитиною на основі запропонованих батьками і, рідше, суспільством. На рішення про вибір сценарію впливають не тільки зовнішні чинники, а й воля дитини. Навіть тоді, коли різні діти виховуються в одних і тих же умовах, вони можуть скласти абсолютно різні плани свого життя. Контрсценарій - якась послідовність дій, що призводять до «позбавлення» від сценарію. Як і сценарій, контрсценарій закладається батьками, однак з використанням іншого його - стану: сценарій закладається Дитиною батька, в той час як контрсценарій - його Батьком. Антисценарій - «сценарій навпаки». Людина, що діє прямо протилежно своїм сценарієм, проте, все так само схильний його впливу. Сценарій продовжує керувати людиною, але те, що в сценарії треба було робити добре, людина робить погано, і навпаки. Таким чином, антисценарій визначає стиль життя людини, в той час як сценарій - його долю

75. Особистість в екзистенцій ній психології. Екзистенційна психологія - це напрям сучасної психології, в якому синтезовані різні вчення і теорії, присвячені психологічним проблемам людського існування. До складу сучасної екзистенціальної психології найчастіше включають екзистенційний психоаналіз Ж.-П. Сартра і Л. Бинсвангера, логотеорію і логотерапию В. Франкла, аналітичну екзистенціальну психологію М. Босса, екзистенціальну антипсихіатрія Р. Ленг, екзистенціальну персонологию С. Мадді, екзистенційно-аналітичну теорію Дж. Бьюдженталя і, в першу чергу, псіхотеологію Р. Мейя. Ідейними джерелами екзистенціальної психології з'явилися «філософія життя», екзистенціалізм і феноменологія. В рамках екзистенціальної психології виділяються чотири кінцеві даності, існування: смерть, свобода, ізоляція і безглуздя. Екзистенціальна психологія не розглядає особистість, як таку, все ж у ній є місце деяких типів особистості, з яких можна виділити індивідуаліста і конформіст. Індивідуаліст визначає себе як ідеального людини, що живе інтелектуальним життям, що допомагає йому адекватно сприймати що відбувається і робити вплив на своє соціальне оточення, володіє тонким смаком, почуттям інтимності і кохання. Цей тип особистості являє собою ідеал особистісного розвитку, повністю задовольняючи біологічні, соціальні та власне психологічні потреби. На відміну від індивідуаліста - конформіст майстерний гравець соціальних ролей, що задовольняє, перш за все свої біологічні потреби. Це прагматик і матеріаліст, нездатний до символізації і заперечує значення уяви. Його взаємодія з людьми досить формально, позбавлено інтимності. Не дивлячись на те, що ці типи і названі «типами особистості», я б назвав їх «тип людини», виходячи з термінології екзистенціальної психології. Тут же слід сказати, що повний зміст екзистенціальної психології та її погляд на природу людини, не було розкрито, але лише коротка характеристика даного напрямку і її ставлення до поняття особистості. Це обумовлено тим, що всередині самого екзистенціалізму немає єдиної думки на дане питання. Та його(Думки) і не повинно бути. А чим розглядати всі наявні на сьогоднішній день, простіше і корисніше мати своє.

30,Здібності - індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини, пов'язані з успішністю виконання будь-якої діяльності, але не зводяться до знань, умінь і навичок. Теорії здібностей Платон - здатності біологічно обумовлені і їх поява цілком залежить від спадкових характеристик. Навчання та виховання можуть лише змінювати швидкість їх появи. Галль - ступінь розвитку здібностей знаходиться в прямій залежності від величини відповідної частини мозку. Гальтон - здібності залежать від психофізіологічних параметрів, основний - фактор спадковості. Удосконалення людської природи можливо лише шляхом виведення особливо обдарованих, розумово і фізично розвинених людей. Гальперін, Гельвецкій, Овчинникова, Гіппенрейтер - вважали, що з будь-якого можна зробити генія, головне навколишнє соціальне середовище. Середньої точки зору дотримувалися Теплов, Голубєв, Штерн, Небиліцин, Леонтьєв - здібності людини за своєю природою біосоціальних. Види здібностей 1) Природні (природні) здібності - Чи є загальними для людини і тварин: сприйняття, пам'ять, здатність до елементарної комунікації. Дані здібності безпосередньо пов'язані з вродженими задатками. На базі цих задатків у людини, при наявності елементарного життєвого досвіду, через механізми навчання, формуються специфічні здібності. 2) Специфічні здібності: - Загальні: визначають успіхи людини в різних видах діяльності. - Спеціальні: визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. Крім того, здатності ділять на теоретичні і практичні. Теоретичні зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних роздумів, а практичні - до конкретних практичних дій. Найчастіше теоретичні та практичні здібності не поєднуються один з одним. Існує також поділ на навчальні та творчі здібності. Перші визначають успішність навчання, засвоєння знань, умінь і навичок, а другі - можливість відкриттів і винаходів, створення нових предметів матеріальної і духовної культури. Це вміння безпосередньо залежить від кругозору людини. У більшості випадків творча людина - це в першу чергу оригінально мисляча людина, здатна на нестандартні рішення. Рівні розвитку здібностей: 1) задатки - природні передумови здібностей, 2) здібності, 3) обдарованість - своєрідне поєднання здібностей, яке забезпечує людині можливість успішного виконання будь-якої діяльності, 4)майстерність-досконалість конкретному виді діяльності, 5) талант - високий рівень розвитку спеціальних 6) геніальність - вищий рівень розвитку Задатки Вітчизняні психології вважають, що здібності залежать від будови мозку і органів чуття, які різняться у людей вже при народженні. Ці особливості визначаються як «задатки». Задатки - це вроджені анатомо-фізіологічні особливості кожного окремого індивіда, генетично детерміновані і є передумовами розвитку здібностей (Б. М. Теплов). Задатки являють собою лише можливості та передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не зумовлюють появу і розвиток тих чи інших здібностей. Вони багатозначні, тобто, в залежності від діяльності та відповідних умов, на їх основі можуть розвиватися різні здібності.

Загальні і спеціальні здібності. Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей, ми можемо виділити більш загальні якості, що відповідають вимогам не однієї, а багатьох видів діяльності, і спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу вимог даної діяльності. У структурі здібностей деяких індивідів ці загальні якості можуть бути винятково яскраво виражені, що дає можливість говорити про наявність у людей різнобічних здібностей, про загальні здібності до широкого спектра різних діяльностей, спеціальностей і занять. Ці загальні чи здібності якості не повинні протиставлятися спеціальним чи здібностям якостям особистості.

Здібності і типологія людей. Загальні чи здібності загальні якості особистості - цілком конкретні психологічні прояви, до дослідження яких уже приступили психологи. До числа таких загальних якостей особистості, які в умовах конкретної діяльності можуть виступати як здатності, відносяться індивідуально-психологічні якості, що характеризують приналежність до одного з трьох типів людей.

Для художнього типу властива яскравість образів, що виникають у результаті безпосереднього впливу, живого враження, емоцій. Для розумового типу - перевага абстракцій, логічних побудов, теоретизування. Приналежність людини до художнього типу ні в якій мірі не може свідчити про те, що він фатально призначений для діяльності художника. Очевидно інше - представнику цього типу легше, чим іншому, освоїти діяльність, що вимагає вразливості, емоційного ставлення до подій, образності і жвавості фантазії. Не випадково, що переважна більшість художників (живописців, скульпторів, музикантів, акторів і т.д.) мають більш-менш виражені риси цього типу. Якості розумового типу створюють умови для найбільш сприятливого розвитку діяльності, пов'язаної з оперування абстрактним матеріалом, поняттями, математичними виразами та ін.

72. З теорії А. Фрейд і К. Хорні для нас важливими є психологічні захисні механізми. Тобто ті методи, які самовільно використовує психіка для того, щоб зберегти свою цілісність. За К. Хорні – це захисні стратегії: «до людей», «від людей», «проти людей». Наявність установок «від людей», «проти людей» є каталізатором мобінгу. За А. Фрейд – це сублімація, регресія, заперечення, раціоналізація, реактивне утворення, ізоляція, витіснення, проекція1 Орієнтація на людей: поступливий тип. Орієнтація на людей передбачає такий стиль взаємодії, для якого характерні залежність, нерішучість і безпорадність. Людиною, якого Хорні відносить до уступчивому типу , керує ірраціональне (частонесвідоме ) переконання: "Якщо я поступлюся, мене не чіпатимуть".

    Уступчивому типу необхідно, щоб у ньому потребували, любили його, захищали і керували ним. Такі люди зав'язують стосунки з єдиною метою уникнути почуття самотності, безпорадності або непотрібності. Однак за їх люб'язністю може ховатися пригнічена потреба вести себе агресивно. Хоча і здається, що така людина ніяковіє в присутності інших, тримається в тіні, під цим поведінкою часто ховаються ворожість, злість і лють.

 

2. Орієнтація від людей: відособлений тип. Орієнтація від людей як

стратегія оптимізації міжособистісних стосунків виявляється в тих індивідуумів, які дотримуються захисної установки: "Мені все одно". Такі люди, яких Хорні відносить довідокремленому типу , керуються помилковим переконанням: "Якщо я відсторонити, зі мною буде все гаразд".

    Для відокремленого типу характерна установка жодним чином не дати себе захопити, чи йде мова про любовний роман, роботі чи для відпочинку. В результаті вони втрачають справжню зацікавленість у людях, звикають до поверхневих насолод - вони просто безпристрасно йдуть по життю. Для цієї стратегії характерно прагнення до самотності, незалежності і самодостатності.