1. Підводить підсумок стадії досудового розслідування.

Формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному ви­сновку, не може істотно відрізнятися від формулювання, що міститься в постанові про притягнення як обвинуваченого. Воно не повинно:
а) погіршувати становище обвинуваченого порівняно з пред'явленим обвинуваченням внаслідок доповнення обвинувачення обтяжуючими обставинами, перекваліфікацією на закон про більш тяжкий злочин або на додаткові статті КК України;
б)  бути пов'язаним з порушенням права на захист: перекваліфіка­цією дій обвинуваченого на інший кримінальний закон, що передбачає відповідальність за злочин, який хоч і менш тяжкий, але істотно від­різняється за фактичними обставинами (наприклад, шляхом переква­ліфікації розбійного нападу на злісне хуліганство).
Якщо слідчий бачить можливість такого розходження між поста­новою про притягнення як обвинуваченого й обвинувальним виснов­ком, він повинен його усунути, пред'явивши нове обвинувачення, бо інакше справу буде повернено на додаткове розслідування;

1. є основою і визначає межі судового розгляду в справі.

Суд при розгляді справи в будь-якій стадії процесу не вправі вийти за межі сформульованого в обвинувальному висновку обвинувачення як у частині, що стосується його фактичної сторони, так і в частині кваліфікації вчиненого і кола пом'якшуючих покарання обставин;

1. знайомить обвинуваченого з характером і підставами висунуто­го проти нього обвинувачення, даючи змогу йому визначати напрями і засоби свого захисту;

2. систематизує всі зібрані в ході розслідування докази, полег­шуючи прокуророві, суду, учасникам процесу вивчення матеріалів справи.

З обвинувальним висновком обвинувачений після закінчення до­судового розслідування не знайомиться. Тому для забезпечення обви­нуваченому (підсудному) права на захист у судовому засіданні копія обвинувального висновку вручається йому, а якщо він є неповнолітнім, то і його законному представникові не пізніше, як за три доби до дня розгляду справи в суді (ст. 254 КПК).
Обвинувальний висновок згідно зі ст. 223 КПК складається з двох частин: описової і резолютивної.
В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встанов­лено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зі­брано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з об­винувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, на­ведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання. При посиланні на до­кази обов'язково зазначаються аркуші справи.
Практиці відомо два основні методи викладення описової частини обвинувального висновку: хронологічний і систематичний.
За хронологічним методом обставини вчиненого злочину виклада­ються в тій послідовності, в якій їх встановив слідчий. Найчастіше він використовується тоді, коли обвинувачений не визнав себе винним у вчиненні злочину, а обвинувачення ґрунтується на побічних доказах. У цьому разі після показань обвинуваченого ідуть інші докази, які його викривають.
При систематичному методі, який застосовується переважно у не­складних справах з прямими доказами обвинувачення, послідовно викладаються встановлені обставини вчиненого злочину і докази на їх підтвердження, тобто кожне положення, що характеризує підготовку і вчинення злочину, зразу ж підтверджується посиланнями на докази.
У багатоепізодних справах можливе поєднання цих двох методів при оформленні описової частини обвинувального висновку.
У резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинува­чення із зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин.
Обвинувальний висновок підписує слідчий, а якщо слідство про­вадилось декількома слідчими, — старший слідчої групи (ст. 119 КПК), із зазначенням місця і часу його складання.
До обвинувального висновку додаються:

1. список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, із зазна­ченням їх адреси і аркушів справи, де викладені їх показання або ви­сновки.

При цьому прізвища осіб, зокрема свідків, мають по можливості наводитися в тому порядку, в якому їх доцільно допитувати в судовому засіданні.
У списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, з метою нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких у порядку, передбаче­ному статтями 521 та 523 КПК, застосовані заходи безпеки, замість їх справжніх прізвища, ім'я і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси — назва органу, який здійснює заходи безпеки, та його адреса;

1. довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу із зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвинува­чених, якщо вони заарештовані.

У ній зазначаються дати прийняття основних рішень у справі, зо­крема, коли було порушено кримінальну справу, прийнято її до свого провадження, притягнуто особу як обвинуваченого, змінено чи допов­нено обвинувачення, зупинялось і відновлювалось досудове слідство, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу та їх пред­ставникам оголошено про закінчення досудового слідства та ознайом­лено з матеріалами справи, складено обвинувальний висновок і т.ін.;

1. довідки про речові докази (тобто які речові докази є в справі і де вони зберігаються), про цивільний позов (тобто коли, ким, до кого і на яку суму заявлено цивільний позов), про заходи, вжиті до забезпе­чення цивільного позову і можливої конфіскації майна (скільки коштів витрачено закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину; чи накладено арешт на майно обвинуваченого і якщо так, то на яке саме і де воно зберігається);

2. довідка про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

Слідчий може скласти й інші довідки (про виділення справи в окреме провадження, про закриття справи щодо окремих осіб (коли такі рішення приймались неодноразово та з метою акцентування на цьому уваги), пояснювальні схеми виробничих, комерційних, злочин­них зв'язків тощо).
Усі додатки до обвинувального висновку повинні бути підписані слідчим (таким чином він засвідчує своїм підписом обвинувальний висновок двічі: після резолютивної частини і після довідки у справі) і є не окремими процесуальними документами, а невід'ємним структур­ним розділом обвинувального висновку, у зв'язку з чим оцінка про­курором і судом правильності складання обвинувального висновку (п. 7 ст. 228, п. 3 ст. 237 КПК) повинна проводитись на підставі аналі­зу приписів не лише ст. 223 КПК, а й ст. 224 КПК.
Крім обвинувального висновку, за результатами розслідування слідчий може внести також подання про усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину. Воно адресується відповідному держав­ному органу, громадській організації або посадовій особі, які можуть і повинні вжити таких заходів. Не пізніш як у місячний строк після одержання подання заходи по усуненню причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, повинні бути вжиті і про результати повідомлено слідчому. У разі залишення посадовою особою подання без розгляду слідчий зобов'язаний вжити заходів, передбачених статтями 254-257 КУпАП (ст. 231 КПК).
Обвинувальний висновок друкується не менш ніж у трьох при­мірниках, перший з яких підшивається до кримінальної справи, другий передається прокуророві, а третій після затвердження обвинувального висновку прокурором (статті 229, 233 КПК) і вирішення питання про призначення справи до судового розгляду (статті 245, 254 КПК) на­правляється підсудному разом з повісткою про виклик до суду. Отже, копію обвинувального висновку обвинувачений (підсудний) отримує з суду, а не від слідчого або прокурора. Якщо в справі притягнуті як обвинувачені декілька осіб, копії обвинувального висновку вручають­ся кожному підсудному; відповідно слідчий повинен забезпечити на­лежну кількість примірників обвинувального висновку.
Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє об­винувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку при­єднується до справи (ч. 6 ст. 223 КПК) (це означає, що він повинен бути перекладений у письмовій формі). Зрозуміло, що другий примірник пере­кладу належить виготовити для вручення самому обвинуваченому. Обов'язок забезпечити такий переклад покладається на слідчого.
Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу про­куророві (ст. 225 КПК). Кримінальна справа направляється прокуророві з коротким супровідним листом, у якому вказуються реєстраційний номер кримінальної справи, прізвища обвинувачених, кількість томів та обсяг кожного тому в аркушах; разом зі справою направляються речові докази, а також інші додатки (частіше за все — первинні бухгалтерські документи і деякі інші письмові матеріали). Якщо будь-хто з обвинува­чених тримається під вартою, копія супровідного листа направляється адміністрації місця ув'язнення; це повідомлення є підставою для пере­ведення заарештованого подальшим триманням під вартою за прокуро­ром; кількість повідомлень (копій супровідного листа), які направляють­ся адміністрації СІЗО або іншого місця тримання обвинуваченого під вартою, повинна відповідати кількості обвинувачених, що перебувають під вартою в даній справі. Це останні процесуальні документи, які скла­даються слідчим у кримінальній справі з обвинувальним висновком.
Дії і рішення прокурора у справі, яка надійшла до нього з обвину­вальним висновком. Обвинувальний висновок складає слідчий. Однак юридичної сили цей процесуальний документ набуває тільки після затвердження його прокурором. Якщо в суді виявиться, що обвину­вальний висновок не затверджено прокурором або його заступником, кримінальна справа у всіх випадках підлягає поверненню для додат­кового розслідування.
Таке значення факту затвердження обвинувального висновку про­курором пояснюється тим, що з обвинувальним висновком у прокуро­ра пов'язано виконання одразу двох функцій:

• функції здійснення нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування (він перевіряє, наскільки всебічно, повно й об'єктивно було проведено досудове розслідування, чи не було при цьому допущено істотних порушень кримінально-процесуального за­кону, чи доведено винність обвинуваченого у вчиненні злочину зібра­ними слідчим доказами);

• функції підтримання державного обвинувачення, яку він виконує в суді (ст. 121 Конституції України) (після затвердження прокурором обвинувального висновку останній стає таким процесуальним актом, що виходить уже від органу державного обвинувачення).

При вирішенні питання про затвердження обвинувального виснов­ку прокурор зобов'язаний перевірити:

1. чи мала місце подія злочину;

2. чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад зло­чину;

3. чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обви­нуваченого на захист;

4. чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття спра­ви згідно із ст. 213 КПК;

5. чи пред'явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого;

6. чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину;

7. чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;

8. чи додержано вимог закону при складанні обвинувального ви­сновку;

9. чи правильно обрано запобіжний захід;

10. чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, запо­діяних злочином, і можливої конфіскації майна;

11. чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;

12. чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК (ст. 228 КПК).

Одержавши справу від слідчого з обвинувальним висновком, про­курор або його заступник протягом не більше п 'яти днів (ст. 233 КПК) розглядає справу і приймає одне з таких рішень:

1. затверджує обвинувальний висновок і передає справу до суду (п. 1 ч. 1 ст. 229 КПК) — коли всі вищевикладені питання знайшли пози­тивну відповідь. Затвердження відбувається шляхом накладення резо­люції «затверджую» у верхньому лівому куті першого аркуша обвину­вального висновку із зазначенням посади, класного чину, прізвища та ініціалів прокурора (або його заступника), дати затвердження, із засвід­ченням цих записів його підписом і гербовою печаткою прокуратури;

2. складає від свого імені новий обвинувальний висновок, а раніше складений вилучає зі справи (п. 1 ч. 1 ст. 229, ст. 230 КПК) — коли досудове розслідування було проведено належним чином, але обви­нувальний висновок не відповідає матеріалам справи або вимогам, що ставляться до його оформлення. Новий обвинувальний висновок за­твердження вищестоящим прокурором не потребує. Слід зазначити, що випадки складання прокурором (його заступником) нового обви­нувального висновку на практиці є винятковими.

Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висно­вок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, й одночасно повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа. Якщо обвинувачений перебуває під вартою, то про передачу справи до суду повідомляється також адміністрація місця попереднього ув'язнення.
У виняткових випадках у разі особливої складності або важливос­ті справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному (окруж­ному), військовому суду гарнізону, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя, військовий прокурор (на пра­вах прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласному, Київському чи Севастопольському міським судам, військовому суду регіону, Військово-Морських Сил (ст. 232 КПК);

1. повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми пись­мовими вказівками для провадження додаткового розслідування (п. 2 ч. 1 ст. 229 КПК) — коли має місце однобічність або неповнота досу­дового розслідування або у зв'язку з істотним порушенням кримінально- процесуального закону, а також у разі необхідності змінити обвинува­чення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред'явлене обви­нувачення за фактичними обставинами (ч. 1 ст. 231 КПК);

2. закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог ст. 214 КПК (п. 3 ч. 1 ст. 229 КПК), — за наявності для цього підстав, передбачених у ст. 213 КПК.

3. змінює обвинувачення, — коли зміна початкового обвинувачен­ня не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами (ч. 2 ст. 231 КПК).

Прокурор або його заступник вправі змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасу­вати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запо­біжний захід, якщо його не було обрано, чи поставити у випадках, передбачених КПК, перед судом питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ч. 2 ст. 229 КПК).
Таким чином, перевірка прокурором законності проведеного до­судового розслідування і обґрунтованості обвинувального висновку:

• по-перше, забезпечує належні умови для проходження справи в стадії попереднього розгляду справи суддею, а також повного і пра­вильного її розгляду і вирішення по суті у судовому засіданні;

• по-друге, за своїм характером є одночасно і підготовкою проку­рора до участі у розгляді справи в суді.

[1] Ознайомлення з матеріалами справи потерпілого і його представника, цивільно­го позивача, цивільного відповідача або їх представників здійснюється лише за умови їх клопотання про це, тоді як обвинуваченому, його захиснику можливість ознайом­лення з матеріалами справи повинна бути надана в будь-якому випадку.

ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ