Презумція невинуватості

галузевий принцип, нормативний зміст якого визначається положенням ст. 62 КУ, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана крим покаранню доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним висновком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь.

Загальна декларація прав людини проголошує, що "кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатись невинною доти, доки її винність не буде встановлена у законному порядку шляхом гласного судового розгляду, під час якого їй забезпечуються усі можливості для захисту"

Положення, що розкривають зміст цього принципу в кримінальному процесі:

1)    визнати особу винною у вчиненні злочину може тільки суд (ч. 2 ст. 15 КПК України);

2)     особа вважається невинуватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду;

3)   ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обов'язок доведення вини обвинуваченого у вчиненні злочину покладено на орган дізнання, слідчого, прокурора (ч. 2 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 22 КПК України);

4)   ненадання обвинуваченим доказів своєї невинуватості чи відмову обвинуваченого давати показання за жодних обставин не можна розглядати як доказ його вини;

5)     затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи притягнення до участі у справі як обвинуваченого, застосування до неї запобіжного заходу, зокрема і взяття під варту, не повинні розцінюватись як доказ її вини чи покарання винного;

6)   обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях;

7)   усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Конституції України);

8)        недоведена винуватість у вчиненні злочину юридично дорівнює доведеній невинуватості особи;

9)    до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду з обвинуваченим не можна поводитися як із винним, а також публічно, в засобах масової інформації чи офіційних документах стверджувати, що він є злочинцем.

Винятків цей принцип не має.

Закриття кримінальної справи

Published by Admin on Сб, 09/17/2011 - 18:25

Закриття кримінальної справи є одним з найважливіших актів судочинства, через який забезпечується вирішення вказаного у ст. 2 КПК завдання охорони прав та законних інтересів фізичних та юри­дичних осіб і правильного застосування Закону з тим, щоб жоден не­винний не був покараний. Закриття кримінальної справи є таким про­цесуальним актом, який:

• по-перше, завершує провадження не тільки в стадії досудового розслідування, але й у цілому в кримінальній справі, за винятком п. 2 ст. 213 КПК;

• по-друге, визначає долю підозрюваного або обвинуваченого: на них у силу ч. 1 ст. 62 Конституції України не можуть бути покладені передбачені кримінальним та іншими законами правові наслідки зло­чину і відносно них повинні бути скасовані всі заходи процесуального примусу, застосовані у зв'язку з підозрінням або обвинуваченням у вчиненні злочину.

Закриття кримінальної справи можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі. Ці під­стави можна поділити на такі групи:

1. реабілітуючі;

2. нереабілітуючі.

1. Реабілітуючі — це ті, які свідчать про повну невинуватість осо­би у вчиненні злочину, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї обвинувачення, відновлення її доброго імені, гідності та репута­ції, а також відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до відповідальності, затриманням або взяттям під варту. Орган дізнан­ня, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшко­дування шкоди, заподіяної особі (ст. 531 КПК). Підстави і порядок відшкодування шкоди визначаються Законом України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої гро­мадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
До реабілітуючих підстав належать:

1. відсутність події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК).

2. відсутність у діянні складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК).

3. недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ч. 1 ст. 213 КПК).

Закриття кримінальної справи з реабілітуючої підстави можливе за умови, що в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу злочину, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме обвинуваченим. Причому висновок про непричетність обвинуваченого до вчинення злочину може бути зроблений у результаті:
а) достовірного встановлення невинуватості обвинуваченого (на­приклад, при підтвердженні його алібі);
б)  вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості обвинуваченого, які не можуть бути усунуті, на його користь згідно з принципом презумпції неви­нуватості.
Незалежно від того, яка з вказаних вище обставин призвела до за­криття кримінальної справи на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підо­зрою.
При закритті справи на підставі недоведеності участі обвинува­ченого у вчиненні злочину провадження в справі в цілому не закін­чується, а продовжується, щоб встановити, хто в дійсності вчинив злочин. Слідство у справі в таких випадках може бути зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК, якщо інших обвинувачених немає. Про­вадження в цілому може бути закрито лише у тих випадках, коли злочин, у вчиненні якого обвинувачувалась особа, не могла вчинити інша людина (наприклад, втеча з місця позбавлення волі, одержання хабара тощо).
2. Нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів, які підтверджують вчинення нею діяння, що містить ознаки будь-якого злочину, однак у силу певних обставин проваджен­ня кримінальної справи щодо цієї особи виключається. Така особа не вправі вимагати відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, яка була їй завдана в процесі розслідування (пп. 4-11 ч. 1 ст. 6 КПК).
Закриття кримінальної справи з нереабілітуючих обставин можли­ве лише:

• при підтвердженні матеріалами справи події злочину;

• наявності в діянні складу злочину;

• причетності підозрюваного чи обвинуваченого до вчинення зло­чину.

До нереабілітуючих підстав закриття кримінальної справи належать:

1. наявність акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також помилування окремих осіб;

2. недосягнення особою на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

3. примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2 і 4 ст. 27 КПК;

4. відсутність скарги потерпілого, якщо справу може бути поруше­но не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві на­дано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (ч. 3 ст. 27 КПК);

5. смерть особи, яка вчинила злочин, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або від­новлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

6. наявність щодо особи вироку за тим же обвинуваченням, який набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи з тієї ж підстави;

7. наявність щодо особи нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим же обвинуваченням;

8. наявність нескасованої постанови про відмову в порушенні справи по тому ж факту.

Наявність вироку, що набрав законної сили, ухвали чи постанови суду, винесених за тим же обвинуваченням, за яким ведеться досудове розслідування, тягне за собою закриття кримінальної справи як щодо тієї особи, відносно якої відповідне рішення було винесено, так і від­носно інших осіб, якщо вони обвинувачуються в тих же діях.
До нереабілітуючих підстав належать також і так звані спеціальні підстави закриття кримінальної справи, які передбачені в Особливій частині КК (зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 2121, ч. 2 ст. 255, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 401 КК).
Усі підстави закриття кримінальної справи, незалежно від того, належать чи ні вони до числа реабілітуючих, можуть бути поділені на матеріально-правові та кримінально-процесуальні.
До першої групи належать підстави, що вказують на відсутність обставин, з якими кримінальний закон пов' язує виникнення і реаліза­цію кримінальної відповідальності. Тобто це підстави, які виключають суспільну небезпеку (злочинність) діяння (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 6 КПК), а тому і його караність, або тільки караність особи (пп. 4, 5, 8 ст. 6 КПК). До матеріально-правових підстав належать також і так звані спеціаль­ні підстави закриття кримінальної справи, які передбачені в Особливій частині КК (зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 401 КК).
До числа кримінально-процесуальних належать підстави, що свід­чать про відсутність процесуальних передумов для продовження до- судового розслідування. Вони передбачені в пп. 7, 9-11 ст. 6 КПК.
Змішаною за своїм характером є підстава, яка передбачена п. 2 ст. 213 КПК, — недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні зло­чину. У тих випадках, коли посилання на цю підставу при закритті кримінальної справи обумовлено тим, що обвинувачений не вчиняв діяння, що йому інкримінується, про неї можна говорити як про матеріально-правову, якщо ж застосування даної підстави стало ре­зультатом тлумачення сумнівів, що не можуть бути усунуті, на користь обвинуваченого згідно з принципом презумпції невинуватості, то мож­на говорити про її процесуальну природу.
При виявленні одночасно декількох підстав до закриття криміналь­ної справи рішення слід приймати згідно з тією підставою, яка поро­джує найбільш сприятливі наслідки. Так, кримінальна справа не може бути закрита з нереабілітуючої підстави, якщо встановлена будь-яка реабілітуюча. Якщо в ході розслідування однієї кримінальної справи одночасно матимуть місце такі підстави, як наявність акта амністії, який усуває застосування покарання щодо конкретної особи і недо­веденість участі обвинуваченого у вчиненні злочину, — справа повинна бути закрита за другою з названих підстав.
Порядок закриття справи. У стадії досудового розслідування правом закриття кримінальної справи наділені особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор.
Процесуальний порядок закриття кримінальної справи включає в себе сукупність таких дій:

1) встановлення наявності підстави для закриття справи. Реабі- літуючі обставини для закриття справи можуть бути встановлені як достовірно (наприклад, відсутність події злочину), так і ґрунтуватися на недоказаній винуватості при вичерпанні всіх можливостей для зби­рання додаткових доказів (наприклад, закриття за недоказаністю об­винуваченого у вчиненні злочину). Нереабілітуючі ж підстави повинні бути встановлені тільки достовірно. Крім того, закриття кримінальної справи з окремих нереабілітуючих обставин можливе лише за згодою підозрюваного чи обвинуваченого (ч. 3 ст. 6 КПК), його близьких ро­дичів, громадської організації (п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК) або потерпілого (п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК), яку доцільно отримати ще до винесення постанови;

1. винесення постанови та ознайомлення з нею учасників процесу. У постанові про закриття кримінальної справи, крім даних, передба­чених у ст. 130 КПК, повинно бути зазначено: відомості про особу обвинуваченого (підозрюваного), суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забез­печенню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також щодо речових доказів. Крім того, виходячи зі змісту принципу забез­печення підозрюваному, обвинуваченому права на захист, який перед­бачає необхідність роз'яснення і забезпечення відповідних прав, у постанові повинен також міститися запис з роз'ясненням порядку її оскарження.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за за­явою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві (ст. 214 КПК);

1. забезпечення права на оскарження та вжиття в необхідних випадках заходів щодо реабілітації підозрюваного чи обвинуваченого. Рішення про закриття справи може порушити конституційні права громадян, зокрема: право потерпілого на доступ до правосуддя, право обвинуваченого (підозрюваного) на реабілітацію. Тому кожній заінте­ресованій особі (або її представнику) гарантується можливість оскар­ження даного рішення як прокурору, так і до суду.

Прокуророві скарга може бути подана в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закрит­тя справи. Прокурор знайомиться із справою не пізніше 30 днів з дня надходження скарги і скасовує постанову про закриття справи та від­новлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу (ст. 215 КПК).
До суду (районного (міського) за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову) скарга на постанову про закриття кримінальної справи може бути подана протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення (ст. 23 65 КПК). Розглядається така скарга суддею одноособово не пізніше 5 днів, а у разі складності справи — десяти днів з дня надходження закритої справи до суду.
У розгляді скарги обов'язково бере участь прокурор, а також може брати участь особа, яка подала скаргу. Суддя знайомиться зі справою, а в разі необхідності заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу на постанову. При розгляді скарги ведеться протокол судового засідання.
За результатами розгляду суддя може прийняти одне з таких рішень: 1) залишає скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову про закрит­тя справи і направляє справу прокурору для відновлення слідства або дізнання, вказуючи, які обставини належить з'ясувати при проведенні досудового розслідування.
Копія постанови судді надсилається особі, яка прийняла рішення про закриття справи, особі, яка подала скаргу на постанову, і прокуро­ру, який відмовив у поновленні досудового слідства або дізнання.
На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, про­тягом 7 діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляцій­ного суду (ст. 2366 КПК).
Відновлення досудового слідства в закритій кримінальній спра­ві. Досудове слідство в закритій справі може бути відновлене у межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відпові­дальності постановою прокурора, начальника слідчого відділу, а у випадках, передбачених ч. 3 ст. 2366 КПК, — постановою судді (ст. 216 КПК).
Підставою для скасування постанови про закриття справи (і як наслідок подальше відновлення досудового слідства) є її незаконність та необґрунтованість. Така незаконність та необґрунтованість можуть мати місце: а) коли обвинувачений (підозрюваний) заперечує проти закриття кримінальної справи з нереабілітуючої підстави та не був повідомлений про прийняття цього рішення; б) коли наявна недостат­ня доказаність нереабілітуючих підстав; в) у разі наявності можливос­ті для збирання додаткових доказів винуватості при закритті справи з нереабілітуючих підстав; г) у разі нововиявлених обставин тощо.
Про відновлення закритої кримінальної справи, хоча закон пря­мо цього не передбачає, вважаємо, слід обов'язково повідомляти сто­рони.
При відновленні закритої справи строк досудового слідства вста­новлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах (ст. 120 КПК).

Стаття 187. Накладення арешту на кореспонденцію і знят тя інформації з каналів зв'язку

Published by Консультант on Пт, 01/30/2009 - 15:49

 

 Арешт   на   кореспонденцію   і   зняття   інформації каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвину¬ваченому, а також у інформації, якою вони обмінюють»; за допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчине¬ний злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт належать листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо.

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

За наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку або про відмову в цьому. Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

У постанові про накладення арешту на кореспонденцію зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої має затримуватися, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт, термін, протягом якого зберігається арешт, назва установи зв'язку, на яку покладається обов'язок затримувати кореспонденцію і повідомляти про це слідчого.

У постанові про зняття інформації з каналів зв'язку зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, з каналів зв'язку якої має зніматись інформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протя¬гом якого знімається інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов'язковою.

Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію або знімає інформацію з каналів зв'язку і протя¬гом доби повідомляє про це слідчому.

Арешт, накладений на кореспонденцію, скасовується, а зняття інформації з каналів зв'язку припиняється після закінчення терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчий скасовує арешт,накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналів зв'язку, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі  прокуророві в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

Постанова виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно-розшукової діяльності.

(Стаття 187 із змінами, «несеними згідно з Указом ПВР Л* 6834-10 від 16.04.84; в редакції Закону М 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

Зняття інформації з каналів зв'язку — самостійна слідча дія, яка провадиться тільки за рішенням голови апеляційного суду чи його заступника і полягає в технічному документуванні розмов та іншої інформації, що передається по технічних каналах зв'язку. Ця слідча дія може бути проведена на будь-яких стадіях кримінального процесу, в тому числі і до порушення кримінальної справи. Результати технічного документування можуть мати значення доказів у справі, якщо вони відповідають вимогам належності до справи, допустимості та достовірності.

Об'єктом дослідження даної слідчої дії виступає: інформація, якою обмінюються по технічних каналах зв'язку обвинувачені, підозрювані, підсудні між собою чи з іншими особами, а також інформація, якою обмінюються таким засобом будь-які особи з об¬инуваченими, підозрюваними чи підсудними.

До інформації, яка може бути зафіксована з застосуванням даної слідчої дії, належить лише інформація, яка передається по технічних каналах зв'язку — телефону, мобільних засобах телефонного, електронного чи радіозв'язку, за допомогою комп'ютерної мережі зв'язку тощо.

Розмови людей віч-на-віч (один на один) не можуть прослуховуватись у порядку проведення даної слідчої дії і не є її об'єктом. Подібні розмови в виняткових випадках можуть бути зафіксовані лише в порядку проведення на законних підставах здійснюваного оперативно-розшукового заходу — візуальне спостереження і технічне документування в громадських місцях. Зауважимо, що таке документування можливе лише в громадських місцях і більш ніде, і тільки суб'єктами, уповноваженими на здійснення оператив-но-розшукової діяльності.

Фактичні підстави зняття інформації з каналів зв'язку. Зняття  інформації з каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що в інформації, яка передається по технічному каналі зв'язку від підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або від інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також за інформації, якою останні обмінюються за допомогою засобів зв'язку між собою, містяться дані про вчинений злочин і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

Юридичні підстави зняття інформації з каналів зв'язку. Зняття інформації з каналів зв'язку провадиться тільки за рішенням голови апеляційного суду чи його заступника.

За наявності необхідних підстав слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про зняття інформації з каналів зв'язку. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про зняття інформації з каналів зв'язку або про відмову в цьому.

Постанова про зняття інформації з каналів зв'язку виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства та оперативно-розшукової діяльності.

Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

У постанові про зняття інформації з каналів зв'язку зазначаються кримінальна справа і фактичні підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, з каналів зв'язку якої має зніматись інформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протягом якого знімається інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого.

Постанова про зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов'язковою до виконання. Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію або знімає інформацію з каналів зв'язку і про¬тягом доби повідомляє про це слідчому.

Зняття інформації з технічних каналів зв'язку припиняється після закінчення терміну, встановленого для виконання цієї слідчої дії постановою судді. Слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналів зв'язку, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому статтею 255 КПК України. Згоди суду про припинення зняття інформації з технічних каналів зв'язку в даному випадку не потрібно.

Виїмка поштово-телеграфної кореспонденції — слідча дія, яка проводиться тільки за рішенням голови апеляційного суду чи його заступника і полягає в накладенні арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію, її огляді, фіксації та виїмці.

Виїмка поштово-телеграфної кореспонденції є одним з видів виїмки, провадиться відповідно до вимог ст. 187, 187-1 КПК України, а її специфіка полягає в такому.

Предметом виїмки є поштово-телеграфна кореспонденція, яка відповідно до конституційного принципу таємниці листування має окремий статус обмеженої недоторканності. До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, належать листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо. Кореспонденцією вважаються всі види поштово-телеграфних відправлень, що надходять для пересилання в органи зв'язку. Не належать до поштово-телеграфної кореспонденції газе¬ти та журнали, які отримуються за передплатою.

Об'єктом виїмки, тобто місцем проведення даної слідчої дії, є поштово-телеграфна установа. Кореспонденція, яка знаходиться поза такими установами, вилучається в порядку провадження звичайної виїмки, обшуку або огляду залежно від місця її знаходження і даних про це.

Арешт на кореспонденцію з метою запобігти злочину може бути  застосовано до порушення кримінальної справи.

фактичні підстави накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію та її виїмку. Арешт на кореспонденцію може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

Єдиною юридичною підставою виїмки поштово-телеграфної кореспонденції може бути тільки рішення суду. Згідно зі ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, а винятки можуть бути встановлені тільки судом. Положення Конституції України є нормами прямої дії і в даному разі підлягають застосуванню з часу набуття Конституцією України законної сили.

Строк, на який може бути накладений арешт, якщо арешт провадиться під час розслідування, відповідає строку попереднього слідства. Суд має право вказати строк, на який накладається арешт, у своїй постанові або зробити застереження, що кореспонденція підлягає арешту до скасування постанови. Арешт відміняється постановою слідчого або рішенням суду, про що повідомляється установа зв'язку.

Зміст даної слідчої дії включає в себе кілька елементів: арешт кореспонденції, огляд та виїмку.

Арешт полягає в затримці кореспонденції. За наявності необхідних підстав слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про накладення арешту на кореспонденцію. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію або про відмову в цьому. Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

У постанові про накладення арешту на кореспонденцію зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої має затримуватися, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт, термін, протягом якого зберігається арешт, назва установи зв'язку, на яку покладається обов'язок затримувати кореспонденцію і повідомляти про Це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію направляється слідчим начальнику відповідної поштово-телеграфної уcтанови, для якого вона є обов'язковою.

Установа зв'язку (начальник відповідної поштово-телеграфної установи) затримує кореспонденцію і протягом доби  повідомляє про це слідчого.

Далі слідчий у присутності понятих з числа співробітників пошти, а при необхідності — і з участю спеціаліста, в установі зв'язку провадить огляд кореспонденції. Вилучення не обов'язковим. У присутності зазначених осіб слідчий відкриває й оглядає затриману кореспонденцію. Огляд та виїмка поштово-теле¬графної кореспонденції провадяться в присутності понятих вик¬лючно з числа працівників поштово-телеграфної установи, що по¬яснюється необхідністю забезпечення таємниці листування, захисту приватного життя людини і нерозголошення конфіденційної інформації.

Упевнившись у тому, що кореспонденція не стосується справи, слідчий дає розпорядження про її відправку адресату, або про її затримання до визначеного ним терміну. Відповідно до ст. 186 КПК України при виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення у справі або заборонені законом до обігу.

У разі виявлення документів чи предметів, що мають доказове значення, слідчий провадить вишку відповідної кореспонденції або обмежується зняттям копій з відповідних відправлень.

Про кожен випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції слідчий складає протокол. У протоколі повинно бути вказано, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що повинно бути доставлено адресату або тимчасово затримано, з яких відправлень зняті копії.

Арешт, накладений на кореспонденцію, скасовується після закінчення терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому статтею 255 КПК України.

Закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку

Published by Admin on Сб, 09/17/2011 - 18:24

Коли при розслідуванні зібрано достатньо доказів для призначення справи до судового розгляду і немає підстав для її закриття, досудове слідство закінчується складанням обвинувального висновку в порядку, передбаченому статтями 217-224 КПК. Вихідною умовою закінчен­ня досудового слідства в такому разі є внутрішнє переконання слідчо­го у доведеності обвинувачення і достатності зібраних доказів для складання обвинувального висновку. Цей висновок слідчий повинен зробити на підставі об'єктивної оцінки всебічності і повноти резуль­татів усієї попередньої роботи по розслідуванню справи.
Закінчення досудового слідства в цій формі передбачає перед скла­данням обвинувального висновку здійснення відносно самостійних, але змістовно і хронологічно взаємозв' язаних дій:

1. ретельну перевірку слідчим повноти і належного оформлення процесуальних дій і рішень та систематизація матеріалів справи зі складанням опису кожного тому, а при необхідності — і орієнтуючої загальної довідки про основний зміст кожного з томів;

2. повідомлення про закінчення досудового слідства учасникам процесу та роз'яснення їм права на ознайомлення з усіма матеріалами справи;

3. ознайомлення їх з матеріалами, якщо вони побажають скорис­татися цим правом (спочатку виконавши вимоги ст. 217 КПК, а потім ст. 218 КПК);

4. вислуховування і вирішення клопотань, заявлених учасниками процесу після ознайомлення з матеріалами справи.

КПК передбачає таку черговість ознайомлення з матеріалами спра­ви: спочатку з ними знайомиться потерпілий, цивільний позивач, ци­вільний відповідач і (або) їх представники (ст. 217 КПК), а після цьо­го — обвинувачений і захисник (ст. 218 КПК). До участі в цих діях можуть бути залучені перекладачі та законні представники обвинува­чених і потерпілих (ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 440 КПК)[1].
Саме в такому порядку слідчий повідомляє про закінчення досудо- вого слідства цим суб'єктам кримінального судочинства та роз'яснює їм право на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.
Таке повідомлення учасників процесу:

• з однієї сторони, відкриває процес ознайомлення цих осіб у вста­новленій законом послідовності з матеріалами кримінальної справи, що дає їм змогу проконтролювати хід і результати досудового розслі­дування, усвідомити характер і підстави висунутого проти обвинува­ченого обвинувачення, виявити прогалини в доказовій базі та пору­шення, що обмежують їх права і законні інтереси. Це є важливою умовою реалізації вказаними особами свого права на судовий захист;

• з другої сторони, є підставою для припинення провадження будь- яких слідчих дій, крім тих, про які просять сторони.

Усі вказані суб'єкти мають право знайомитися з усіма матеріалами справи, за винятком тих, які стосуються забезпечення заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Цивільний відповідач (та його представник) може знайомитися з матеріалами справи тільки в частині, що стосується цивільного позову (ч. 4 ст. 217, ч. 5 ст. 218 КПК). За клопотанням учасників судочинства, які мають право на ознайомлення з матеріалами справи, їм також повинні пред'являтися речові докази, відтворюватися кіно- або відеозапис і звукозапис, а також інші додатки до протоколів слідчих дій. При озна­йомленні вони мають право робити виписки із справи і заявляти клопо­тання про доповнення слідства, щодо яких слідчий приймає рішення за правилами, передбаченими ст. 129 КПК.
Обвинувачений може бути не ознайомлений з матеріалами кримі­нальної справи тільки в тому випадку, коли він ухиляється від цього, прямо заявляючи про відмову знайомитися з матеріалами справи. Така його відмова повинна бути документально підтверджена відповідним записом у протоколі повідомлення про закінчення досудового слідства або в протоколі ознайомлення з матеріалами справи.
Відповідно до ст. 218 КПК, обвинувачений може знайомитися з матеріалами справи як особисто, так і з участю захисника. Якщо об­винувачений не виявив бажання знайомитися з матеріалами справи разом із захисником, вони пред'являються йому для ознайомлення окремо від останнього. Якщо в справі притягнуто декількох обвинува­чених, слідчий повинен пред'явити кожному з них усі матеріали слід­ства.
Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред' явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисни­кові не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого ч. 2 ст. 156 КПК. Якщо цього часу обви­нуваченому виявиться недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або поданням цього прокурора чи його заступника (частини 6, 8 ст. 156 КПК).
Матеріали досудового слідства пред' являються для ознайомлення підшитими і пронумерованими, тобто слідчий нумерує кожний аркуш справи і робить її опис. Якщо справа складається з кількох томів, ну­мерація аркушів у кожному з них робиться автономно, тобто почина­ється з першого аркуша в кожному томі. Опис є не лише довідковим, а й процесуальним документом і повинен бути підписаний слідчим. У всіх процесуальних документах, що складаються після цього (про­токолах ознайомлення з матеріалами справи, обвинувальному висно­вку), робляться посилання із зазначенням номера тому і аркуша спра­ви, під яким той чи інший документ значиться в опису.
Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, по­трібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи (ч. 6 ст. 218 КПК). Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно на­магатимуться його затягнути, на нашу думку, хоча це прямо й не перед­бачено в чинному КПК, слідчий вправі своєю мотивованою постано­вою відповідно до ст. 130 КПК визначити певний строк для ознайом­лення з матеріалами справи. При визначенні такого строку повинні враховуватися: обсяг і особливості матеріалів кримінальної справи, психофізіологічні особливості людини та інші обставини.
Про оголошення про закінчення досудового слідства і пред' явлення матеріалів справи для ознайомлення слідчий складає протокол з до­держанням правил ст. 85 КПК або письмове повідомлення (щодо потерпілого, його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників). Крім того, у протоколі зазначаєть­ся, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред'явлені для ознайомлення, протягом якого часу проходило ознайомлення із справою і які клопотання були заявлені. Розв'язання клопотань, за­явлених при ознайомленні з матеріалами справи, здійснюється за правилами ст. 221 КПК.
Після закінчення слідства і виконання вимог статей 217-222 КПК слідчий складає обвинувальний висновок.
Обвинувальний висновок — це процесуальний документ, у яко­му слідчий підводить підсумок досудового розслідування в справі і формулює обвинувачення певної особи у вчиненні злочину з наведен­ням конкретних доказів. Якщо в справі є кілька обвинувачених, то складається один спільний обвинувальний висновок з чітким визна­ченням ролі кожного обвинуваченого у вчиненні злочину (злочинів).
Обвинувальний висновок виконує в процесі декілька взаємопов'яза­них завдань, цим і визначається його важливе значення: