25.Грошовий ринок:сутність,суб’єкти та об’єкти,його призначення та роль.

Грошовий ринок-складова частина грошового обороту,його ключовий елемент. Він виступає як механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб’єктами економіки,збалансування окремих грошових потоків і грошового обороту в цілому. Характерною відзнакою грошового ринку є те,що на цьому продається такий специфічний товар,як гроші. На цьому ринку є свої продавці і покупці, складається попит та пропозиція на товар-грші,свої посередники,формується ціна грошей,він має свою інфраструктуру, яка забезпечує спрямування потоків грошових коштів від власників(продавців) до позичальників (покупців).

Головним елементом цієї інфраструктури виступають банки.

Залежно від призначення коштів,що обертаються на грошовому ринку, в ньому можна виділити два сектори:ринок грошей і ринок капіталу.

Ринок грошей-це ринок,де продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів(боргових зобов’язань) до 1 року,а також валютні цінності.

Ринок капіталів-це ринок,де продаються і купуються грошові кошти у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів строком більше 1 року та акцій.

За інституційною побудовою та характером окремих потоків грошей,грошовий ринок можна поділити на 2 сектори:сектор прямого і непрямого фінансування.

У 1-у продавці і покупці грошей(власники заощаджень-населення, фірми та підприємства) зустрічаються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вирішують прямо один з одним.

В 2-у секторі зв'язок між продавцями і покупцями грошей реалізується через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси,що пропонуються у себе на ринку.а потім продають їх продавцям від свого імені.

Суб’єктами грошового ринку є: -фізичні особи; -юридичні особи; - фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.  Суб’єктами грошового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Таким чином грошовий ринок дозволяє здійснювати накопичення,обіг,розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки.

26.Суть та функції грошей. Гроші - загальний еквівалент і абсолютно ліквідний товар.

Гроші - специфічний товар, що має властивість обмінюватіся на будь-який інший товар.

Товарна природа грошей та їх еквівалентна форма визначається їх

походженням. Після закінчення формування грошей товарним носієм грошей

виступали в натурально-речовому виразі золото та срібло.Срібло і золото,

виступаючи як звичайний товар, визначали товарну природу грошей.

Суспільну роль грошей срібло і золото виконували за сумісництвом, але товарна

природа грошей витікає не з належності благородного металу до товару, а

визначається місцем грошового еквіваленту в економіці.

Коли роль грошей виконувало золото, являючись носієм грошової суті, воно

одержало подвійне існування: як товар і як гроші. Подвійність сутності золота

на цьому етапі виявлялась у його міновій та споживній вартості.

Виконуючи роль споживної вартості для конкретної людини, золото виступало як

носій суспільної вартості. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечливість, Якщо воно виконує роль конкретної вартості для людини, це виключає можливість використання його як загального засобу обміну. Суперечність загострювалась. Задовольняючи потребу використання золота як грошей, суспільство змушене відмовитися від використання золота як товару Для вирішення цієї проблеми вихід був знайдений на шляху ідеалізації грошей.

Т. ч. потреби товарного обігу були задоволені,а золото як гроші втратило свої якості як благородний метал.  Виділяють п"ять функцій грошей: * міра вартості * засіб обігу * засіб платежу * засіб нагромадження * світові гроші Міра вартості - функція, в якій гроші виступають як засіб вимірювання вартості товарів і засіб їх порівняння. Завдяки цій функції всі товари стають якісно однорідними і кількісно вимірюваними. За умов обігу золотих монет існувала категорія масштаб цін- вагова кількість благородного металу, що прийнята в державі за грошову одиницю. З переходом до неповноцінних грошей масштаб цін вмирає, бо держава закріплює за грошовою одиницею курс,який не зв"язаний з вартістю золота. Своєрідний варіант масштабу цін в сучасних умовах - товарний вміст грошової одиниці. Міра вартості – функція,в якій гроші функціонують ідеально. Засіб обігу - гроші розривають межі товарного обміну. Товарна метаморфоза Т-Г-Т' завдяки грошам може розриватися на два акти: Т-Г і Г-Т'. Це - новий етап розвитку товарних відносин. З появою цієї функції була досягнута дуже важлива мета - товаровиробники отримали змогу розірвати часову і просторову межу обміну.Гроші виконують цю функцію реально. Функція засобу обігу- основа для виникнення кредитних відносин в економіці. Засіб платежу -гроші виступають як миттєвий посередник при товарообміні. Іншими словами, гроші допомагають продавцю і покупцю вдовольнити свої потреби в найбільш зручній формі.Цю функцію гроші виконують реально Засіб платежу безпосередньо пов"язаний з товарооборотом. Як платіжний засіб гроші отримали змогу здійснювати самостійний рух незалежний від руху товарів.В цій функції рух грошей і рух товарів­прямопротилежні.Функція засобу платежу потребує сталості грошей і деформується при знеціненні грошової маси. Сфера використання грошей як засобу платежу і засобу обігу - більша частина економічного обороту країни. Функція засобу платежу повною мірою включає загрозу неплатежу. При широкомасштабності неплатежів ця функція провокує грошово-кредитну кризу. Засіб нагромадження -гроші виконують нагромадження вартості у всіх формах в процесі розширеного відтворення.

Якщо товаро-виробник продав свій товар і протягом довгого часу не купує інші товари,гроші вилучені з обороту з метою накопичення виконують функцію утворення скарбів.

Накопичення може виступати в 3-х формах

-накопичення грошових коштів населення на рахунках у банках;

-накопичення вільних коштів підприємств,організацій на рахунках;

-централізований золотий запас країни і його резерв в золотій валюті.

Гроші в цій функції стихійно регулюють грошовий обіг. В період швидкої інфляції гроші як засіб накопичення втрачають свою привабливість не дивлячись на їх високу ліквідність.

Світові гроші- поєднує функції засобу платежу , засобу обігу, засобу нагромадження на світових ринках. 

Кожна держава має власну систему грошового обороту,дія якої обмежена межами даної країни. Важливою умовою є порівняння грошових одиниць різних країн. Раніше таке порівняння здійснювалось як відношення золотого вмісту валюти однієї держави до золотого вмісту іншої держави-валютний паритет. В теперішній час офіційний масштаб цін не встановлюється і рахунки між країнами здійснюється за допомогою валютного курсу-ціна грошової одиниці однієї країни виражена в грошовій одиниці іншої країни.

27.Фінансовий посередник як суб'єкт грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування, про що мова йшла в розділі 3.2. У секторі непрямого фінансування поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор-заощадник і позичальник-ви-тратник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Особливість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім по-іншому - від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання - страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Механізм фінансового посередництва недостатньо досліджений у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб'єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розглядаються, як правило, ізольовано один від одного, як непов'язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих економічних сферах. Проте це не так. Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку. Призначення фінансових посередників. Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів. Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економічні суб'єкти - кредитори і позичальники - будують свої взаємовідносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте організація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною. Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому: 1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника - оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов'язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників; 2) скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні оціночно-аналітичні заходи щодо потенціального клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник; не потрібно мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше. Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кредиторами та позичальниками; 3) послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків; 4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів; 5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів: депозитних інституцій, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних і фінансових компаній, взаємних фондів тощо. У кожній країні цей перелік може бути різним, причому чим більше в країні розвинутий грошовий ринок, тим більшим буде ряд різноманітних фінансових посередників.