8. Хрещення Русі та вплив християнства на розвиток культури.

Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував провести релігійну реформу, суть якої полягала в модернізації язичництва, запровадженні на Русі культу єдиного бога — громовержця Перуна. Вибір було зупинено на християнстві візантійського зразка. По-перше, ще за часів існування античних міст-держав для Подніпров'я визначився південний вектор цивілізаційної орієнтації, який значно посилився з появою торгового шляху «з варяг у греки». По-друге, у державної еліти вже існували досвід та традиція хрещення (Аскольд, Ольга), пов'язані з Константинополем. По-третє, відповідно до візантійської моделі християнства світська влада домінувала над релігійною, що цілком влаштовувало великого князя: ідеологічну підтримку своїм державотворчим планам він отримував, а контроль над ним з боку церкви не встановлювався. По-четверте, візантійське православ'я знайомило Русь з християнським віровченням рідною мовою, що значно прискорювало і спрощувало процес поширення та утвердження нової релігії. Єдине, що тривожило Володимира, — це реальна загроза через прийняття християнства потрапити в ідеологічну або ж навіть політичну залежність від Візантії.

Саме в Корсуні восени 989 р. Володимир взяв шлюб з Анною. Ця подія і стала точкою відліку процесу насадження християнства на Русі.

1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин

2. Православ'я стало надійним грунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни.

3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави.

4. світосприйняття населення .

5. розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

негативних явищ, тенденцій та процесів:

1. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств.

2. Прилучення до багатств світової культури було обмежене.

3. Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим.

9. Культурні перетворення доби Ярослава Мудрого.

Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав, який правив 18 років. Великою мірою він упроваджував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював економічні й дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими володарями. Зокрема, він пошлюбив своїх дітей з багатьма королівськими дворами — Польщі, Німеччини, Франції, Норвегії, Швеції. Скрізь, куди приходили дочки Ярослава, вони несли із собою багатий посаг, міцні моральні засади та високий рівень культури. Історичні хроніки розповідають про шлюб Анни Ярославни з королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала співправительницею Франції. Після смерті Генріха І Анна була регентшею і досить успішно управляла королівством. Із собою вона привезла слов'янське Євангеліє, на якому присягали всі наступні правителі під час коронування. На терени Франції Анна принесла найвищі досягнення культури України-Руси і гідно їх продовжила.

За Ярослава засновуються монастирі , започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печорський монастир — майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, малювання, мозаїчної справи, переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) письмо. Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок. зібрав першу в Україні бібліотеку. Ярослав зібрав навколо себе освічених людей — Никона, Нестора літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна література, сформувались елітні . Вони уклали "Руську правду", літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність. За його правління розпочалося кам'яне будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами, що були складними інженерними спорудами. Доба Ярослава відома також великим піднесенням мистецтва.