41. Культурне будівництво в 1920-х - на початку 1930-х рр.

Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа «культурною революцією». У короткий строк планувалося ліквідувати неписьменність; створити систему народної освіти; сформувати кадри нової інтелігенції; перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси; використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва.

Набираюча силу тоталітарна держава не була зацікавлена в докорінному перевороті у свідомості трудящих, підвищенні їхнього культурного рівня.

Було створено Надзвичайну комісію для боротьби з неписьменністю

Наприкінці 30-х років система обов'язкової семирічної освіти в містах України в цілому сформувалася, було створено передумови для здійснення загальної середньої освіти в містах і завершення семирічної та розширення середньої освіти на селі.

Зростаючими темпами відбувалося і формування нової інтелігенції.

Складні й неоднозначні процеси відбувалися в українській літературі та мистецтві.

Зумовлена непом атмосфера відкрила простір для творчого пошуку молодому поколінню письменників.

У 1923 р. група пролетарських письменників утворила спілку «Гарт», до якої увійшли О. Довженко, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий. Пізніше «гартівці» стали основоположниками двох нових творчих об'єднань — «Вапліте» на чолі з М. Хвильовим та ВУСПП.

Після висунення М. Хвильовим гасла «Геть від Москви!», реальний зміст якого полягав у відмові від стилю та канонів російської літератури, а не в закликові до політичного розмежування, під тиском офіційної влади дискусія була переведена в політичну площину: письменника почали звинувачувати в націоналізмі, підштовхуванні народу України до виходу з СРСР.

Розвиток українського театру був надзвичайно динамічним.

Новим явищем стало кіно.

Українська музична культура 20—30-х років сформувалася у взаємодії традиційних канонів народного фольклору, спадщини музичної школи М. Лисенка.

У 20-х роках стала відроджуватися наука.

44. Культура Західної України в першій половині XX ст.

За Ризьким миром (березень 1921 року), між радянськими республиками і Польщею Західна Волинь, Полісся, Холмщина і Підляшшя увійшли до складу польської держави.

Українські землі, що ввійшли до складу Польщі, становили третину її території. У 20 – 30 роках Західна Україна залишалася відсталою аграрною окраїною, внутрішньої колонією польської держави. Уряд ділив територію України на дві частини: Польщу “А” і Польщу “Б”. Україці зазнавали дискримінації і у сфері мови та освіти.

У 20 –30 роках у Західній Україні діяли культурно-просвітницькі товариства “Рідна школа” і “Просвіта”.

Впливовою силою в галицькому суспільстві була греко-католицька церква.

Українці заснували у Львові таємний Український університет.

Спробу задовольнити потребу українців у середніх освітніх закладах зробило товариство “Рідна школа”. Головним осередком української культури залишалося Наукове товариство імені Т.Шевченка у Львові.