25. Поняття про пам'ять, види пам'яті

Пам*ять – це форма психічного відображення, яка полягає в закріпленні, збереженні і подальшому відтворенні минулого досвіду.

Завдяки пам’яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам’яті. Завдяки пам’яті зберігається

цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі.

Значення:

• Є основою психічного життя особистості

• Без неї неможливе функціонування ні особистості, ні суспільства

• Вона є базою протікання психічних процесів

• Лежить в основі наших знань, умінь, навичок

Види:

1. За характером психічної активності:

   • Образна (зорова, слухова, дотикова, нюхова, смакова)

   • Словесно-логічна (змістом є наша думка)

   • Емоційна (почуття)

   • Рухова пам*ять

2. За характером мети діяльності:

• Мимовільна

• Довільна

3. Залежно від тривалості закріплення і збереження матеріалу:

• Оперативна

• Довгочасна

• Короткочасна

26. Процеси і закономірності пам'яті

Процеси:

1. Запам*ятовування - це процес закріплення в пам'яті нового матеріалу (короткочасне, довгочасне, довільне , мимовільне, механічне, смислове, логічне)

2. Збереженн -це процес утримання в пам'яті матеріалу, одержаного в результаті запам'ятовування.

3. Відтворення - це процес відновлення матеріалу, який зберігається в пам'яті (впізнавання, згадування, пригадування)

4. Забування - це процес, що полягає у неможливості відтворити матеріал, що був закріплений в пам'яті.

5. Спогади

27. Поняття про спілкування як вид діяльності людини

Спілкування – це багатоплановий процес становлення і розвитку контактів між людьми, породженого їхніми потребами у спільній діяльності.

У спілкуванні реалізується потреба іншої людини. За допомогою спілкування люди:

- організовують різні види практичної і теоретичної діяльності

- обмінюються інформацією

- домагаються взаєморозуміння

- виробляють доцільну програму дій

У процесі спілкування формуються, проявляються і реалізуються міжособистісні відносини, засвоюється досвід накопичених знань, формуються практичні навички і вміння, виробляються погляди і переконання.

В процесі спілкування формуються:

• Духовні потреби

• Морально-політичні і естетичні почуття

• Характер

28. Види спілкування. Педагогічне спілкування.

Залежно від контингенту учасників:

• Міжособистісне спілкування характерне для первинних груп, в яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним.

• Особистісно-групове спілкування спостерігається тоді, коли одну із сторін спілкування репрезентує особистість, а іншу — група.

• Міжгрупове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільнот, кожна з яких обстоює власну позицію, домагається власних цілей, або ж обидві групи намагаються дійти згоди щодо певного питання, досягти консенсусу.

За включеністю:

• Опосередковане спілкування — це комунікація, в яку входить проміжна ланка — третя особа, технічний засіб або матеріальна річ.

• Безпосереднє спілкування – може відбуватись як взаємодія сторін, між якими встановлюється комунікативний зв’язок, коли співрозмовники безпосередньо сприймають один одного, встановлюють контакти й використовують для цього всі наявні у них засоби.

За тривалістю:

• Довготривале спілкування — це взаємодія в межах однієї чи кількох тем, обмін розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілкування.

• Короткочасне спілкування – виникає із ситуаційних потреб діяльності чи взаємодії й обмежується розв’язанням локальних комунікативних завдань.

За завершеністю:

• Завершене коли повністю вичерпано зміст теми, причому його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні.

Незавершене коли зміст теми розмови залишається нерозкритим до завершення спілкування і не відповідає очікуванням сторін

29. Функції та структура спілкування

У процесі спілкування складаються і реалізуються як особисті так і суспільні відносини.

Структура спілкування:

1) Комунікативний аспект – це обмін між його учасниками різною інформацією (знаннями, думками,почуттями)

Основний засіб – мова:

- вербальна (зовнішнє, внутрішнє, усне, письмове, діалогічне, монологічне)

- не вербальна (паралінгвістичне(інтонація, паузи, дихання, мелодіка), кінестетичне (міміка, жести, контакт очей), проксемістичні (поза, жести, рухи тіла), ексталінгвістичне(плач, крик, зойк, сміх))

Психологічні способи впливу в процесі спілкування:

• Зараження

• Паніка

• Навіювання

• Мода

• Чутки

2) Інтерактивний аспект – це взаємодія між суб*єктом через діяльність.

Взаємодії: кооперація, конкуренція

Вони характеризуються ролями і рольовими очікуваннями

3) Перцептивний аспект

Характеризується сприйманням і взаморозумінням партнерами один одного виконуючи процес:

- ідентифікації – уподобнення себе іншому, спроба поставити себе на місце іншого

- рефлексія – спосіб однієї людини зрозуміти іншу виходячи з уявлень про себе.

Функції спілкування:

1. обмін інформацією (комунікативна)

2. узгодження

3. корегування

4. регуляція емоційного життя

30. Правила і техніка спілкування.

Комунікативна поведінка мовців залежить від їхніх індивідуально-психологічних та соціально-психологічних особливостей. У різних аспектах цієї поведінки проявляє себе темперамент: холеричний, сангвінічний, меланхолічний, флегматичний чи якась їх комбінація: інтровертність — зосередженість на своїх думках, почуттях, переживаннях, "життя в собі", й екстраверт-ність — орієнтованість на зовнішній світ та інших людей.

Щоб вступити в процес комунікації, адресантові часом доводиться привернути до себе увагу потрібної йому особи (чи осіб), яка зайнята своїми справами. Для цього спочатку необхідно звернутися зі словами вибачення, і коли потенційний співрозмовник виявить потенційні знаки уваги (поглядом, мімікою, реплікою, позою тощо), тоді можна буде продовжити розмову. Подальше розгортання розмови для адресанта має сенс лише після реплік адресата, який цим самим покаже свою зацікавленість у розмові. Якщо ж таких реплік адресант не почує, або почує заперечні репліки, або ті, які засвідчують незацікавленість у розмові адресата, то в такому разі необхідно попросити вибачення і відійти, не демонструючи ні словом, ні невербальними засобами свого розчарування чи гостріших негативних емоцій.

Важливим елементом техніки спілкування є міжособистий простір — відстань, яка відділяє співрозмовників. Відомий антрополог Є. Холл першим звернув увагу на просторові потреби людини. На початку 60-х років він увів спеціальний термін для цього напряму досліджень — проксеміка1. З'ясувалося, що кожна людина прагне мати свою територію, певний повітряний простір навколо свого тіла. Розміри цієї зони залежать від деяких факторів, насамперед від соціокультурних відмінностей людей. Чим більше співрозмовники зацікавлені один в одному, тим менша відстань між ними в процесі комунікації. Однак існує межа допустимої відстані між співрозмовниками, порушувати яку вважається неетично. Вона залежить від виду взаємодії. Розрізняють чотири види відстаней між комун і кантами:

• інтимна відстань — до 0,5 м, точніше — 15—46 см. Трапляється в спорті, де відбувається зіткнення тіл спортсменів. Крім суб'єкта, в цій зоні розміщуються найближчі йому люди, які мають з ним тісний емоційний контакт;

• міжособиста відстань — 0,5—1,2 м. Буває при розмові друзів із зіткненням або без зіткнення один з одним, на прийомах, вечерях, ділових зустрічах;

• соціальна відстань — 1,2—3,7 м. Має місце при неформальних соціальних і ділових стосунках, причому верхня межа більше належить формальним стосункам. Цю відстань намагаються зберегти малознайомі комуніканти;

• публічна відстань — 3,7 м і більше. На цій відстані можуть обмінятися кількома словами або взагалі утриматися від розмови, скориставшись невербальними засобами спілкування.

Ці правила варіюються залежно від віку, статі та рівня культури співрозмовників. Наприклад, діти і люди похилого віку тримаються ближче до співрозмовника, тоді як підлітки, молоді люди та люди середнього віку надають перевагу віддаленішому положенню. Як правило, жінки стоять або сидять ближче до співрозмовника (незалежно від його статі), ніж чоловіки.

Особисті властивості також визначаються відстанню між співромовниками: урівноважена людина із почуттям власної гідності підходить до співрозмовника ближче, тоді як неспокійні, знервовані люди тримаються від співрозмовника якнайдалі.

Суспільне становище також впливає на відстань між людьми. Ми взагалі тримаємося на великій відстані від тих, чиє становище вище від нашого, тоді коли люди однакового становища тримаються на відносно близькій відстані.

Традиції — також важливий фактор, який впливає на відстань між комунікаторами. Якщо територія, на якій живе та чи інша нація, густо заселена, то й люди під час спілкування перебувають ближче один від одного. Якщо вони проживають на відносно малозаселеній території, то розміщуються на певній відстані під час комунікації. Мешканці країн Латинської Америки і Середземномор'я схильні підходити до співрозмовника ближче, ніж мешканці країн Північної Європи.

На відстань між співрозмовниками може вплинути і стіл. Стіл, як правило, асоціюється з високим положенням і владою, тому коли слухач сідає збоку від столу, то стосунки приймають вигляд рольового спілкування. З тієї причини деякі адміністратори і керівники надають перевагу проведенню особистих розмов, сидячи не за своїм столом, а поруч зі співрозмовником — на стільцях, розташованих під кутом.

31. Основні стилі поведінки при розв'язанні конфліктів

1) суперництво – це реалізація власних інтересів, досягнення власних цілей при зневазі інтересами інших;  2) поступка (або пристосування) – означає прагнення зберегти або налагодити сприятливі відносини, забезпечити інтереси інших, погоджуючись з їх вимогами, претензіями, жертвуючи при цьому власними інтересами;  3) компроміс – припускає прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись в чомусь в обмін на поступки другого, пошук середніх рішень, коли ніхто багато не втрачає, але і багато не виграє, внаслідок чого інтереси обох сторін повністю не задовольняються;  4) відхід, уникнення – це прагнення не брати відповідальність за ухвалення рішень, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, вийти з ситуації не поступаючись, але і не наполягаючи на своєму;  5) співпраця – виявляється в пошуку рішень, що повністю задовольняють інтереси обох сторін, коли ініціатива, відповідальність і виконання розподіляються по взаємній згоді. 

32. Види конфліктів, їх вирішення га запобігання.

Відкриті конфлікти. У різних сферах громадського життя вони можуть протікати у формі внутріпіньоінституційних та організаційних норм і процедур: дискусій, запитів, прийняття декларацій, законів, страйків, мітингів.

Приховані конфлікти (саботаж, невдоволення). Якщо не враховувати наявність прихованих форм конфліктів у трудовому колективі, вони можуть поступово перерости у відкриті.

Масовий протест — це є активна форма конфліктної поведінки. Протест може бути організованим і стихійним, прямим чи непрямим, набувати характеру насильства чи системи ненасильницьких дій.

Страйк — це є форма трудового конфлікту, тому що в ній виражається потреба в оновленні, зміні існуючої форми життєдіяльності. Він є активним засобом її реорганізації.

1. Залежно від форми проведення:

• інституціоналізований конфлікт — конфлікт, за якого є обговореними норми і правила ведення боротьби, існують чіткі механізми його завершення;

• стихійний конфлікт — конфлікт, що розвивається без врахування існуючих нормативно-правових норм і правил.

2. За способом вирішення:

• антагоністичні — являють собою спосіб вирішення протиріччя у вигляді руйнування структур усіх конфліктуючих сторін чи відмови всіх сторін, крім однієї, від участі в конфлікті; це призводить до війни та повної поразки супротивника;

• компромісні — припускають декілька варіантів вирішення за рахунок взаємної зміни цілей учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії.

3. Залежно від методів ведення:

• насильницькі та ненасильницькі.

4. Залежно від часу протікання:

• затяжні та швидкоплинні.

5. Залежно від масштабів поширення:

• локальні та широкомасштабні.

6. З урахуванням спрямованості впливу:

• вертикальні — передбачають поширення конфлікту влади вертикально зверху вниз (начальник — підлеглий);

• горизонтальні — передбачають взаємодію рівних учасників за обсягом влади чи ієрархічним рівнем (фахівці, постачальники — споживачі).

Þ приділяйте увагу немовним свідоцтвам того, що слова говорячого розходяться з його думками і почуттями. Виносьте цю суперечність на відкрите обговорення;

Þ стежте за тим, щоб у вас або у іншої людини не було прихованих помилкових припущень або установок. Обговорюйте їх відкрито, так, щоб помилки можна було виправити;

Þ намагайтесь робити спілкування відкритим. Дипломатично говоріть про те, що думаєте або відчуваєте;

Þ спитайте самого себе, відповідає сказане вашим істинним бажанням, потребам або почуттям? Якщо не відповідає, то ваші інтереси можуть залишитися незадоволеними;

Þ не залишайте неясностей. Втлумачуйте те, що ви маєте на увазі. Якщо ви не впевнені, що ваше повідомлення зрозуміле, попросіть конфліктуючу сторону повторити те, що ви сказали, щоб пересвідчитися в точності сприйняття. Якщо ж ви не можете щось зрозуміти з першого разу, не заперечуйте цього. Визнаючи, що ви чогось не зрозуміли, ви бережіть гідність і доводьте самому собі свою чесність і бажання все робити правильно з самого початку;

Þ навчіться слухати іншого. Для цього дотримуйтесь наступного: слухати з співчуттям; зосередитися на предметі розмови; відноситься до говорячого шанобливо; слухати уважно, не роблячи оцінок; висловлювати думку про почутого, щоб показати людині, що його дійсно слухають; відмітьте те, що ви не зрозуміли або в чому не впевнені; використайте для підтримки розмови немовні кошти (усміхайтеся, кивайте головою, дивіться в очі).

Вибирайте компроміс, коли:

· проблема відносно проста і зрозуміла;

· для вирішення конфлікту у вас не так багато часу або ви хочете роз’язати його якнайшвидше;

· краще було б досягнути тимчасової угоди, а потім повернутися до цієї проблеми і знову проаналізувати її приховані причини;

· проблема і її рішення не дуже важливі для обох сторін;

· вам не вдалося добитися рішення з використанням співпраці або вам не вдалося добитися свого з використанням власної влади.

Вибирайте співробітництво, коли:

· предмет суперечки явно складений і вимагає детального обговорення і вироблення компромісного рішення;

· обидві сторони готові витратити час на вибір прихованих потреб і інтересів;

· для обох сторін їх інтереси дуже важливі і компроміс для них неприйнятний;

· сторони доброзичливо відносяться один до одного, готові вислухати і з повагою віднестися до протилежної точки зору;

· обидві сторони хочуть добитися довгострокової угоди, а не тимчасового і не хочуть відкладати його.