49. Роль спадковості і середовища в розвитку і формуванні особистості

Спадковість — відновлення в нащадків біологічної схожості з бать­ками.

Біологічна спадковість визначає як те загальне, що ро­бить людину людиною, так і те відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями. Питання про спадковість надзвичайно складне. Окремі йо­го аспекти ще до кінця не досліджені, а тому в педагогіч­ній літературі нерідко висловлюються і суперечливі дум­ки щодо них.

Людина як частина живої природи успадковує пере­дусім задатки типу нервової системи, на базі яких форму­ються тип темпераменту (меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, холеричний), деякі безумовні рефлекси (орі­єнтувальний, оборонний, слиновиділення), конституцію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До су­то фізичних задатків належать і група крові, резус-фак­тор. Нащадки можуть успадкувати від батьків також певні хвороби: хворобу крові (гемофілію), шизофренію, цукро­вий діабет, венеричні хвороби. Найнебезпечніше на фізич­не здоров'я дітей впливає зловживання їх батьків алкого­лем і приймання наркотиків.

Особливу роль у розвитку людської особистості відігра­ють власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, до ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності). Складною в педагогіці та психології є проблема дослідження задатків, що характе­ризують схильність до певної діяльності, тобто здібностей у певній галузі.

Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і значною мірою впливають на її розвиток.

Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і до­машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю­дини. Природне середовище, у тому числі клімат, різно­манітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психо­логічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі­рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо­вища слід уміло використовувати в процесі виховання.

50. Рушійні сили і закономірності розвитку особистості

Рушійні сили:

- збудження – гальмування

- асиміляція – дисиміляція

- задоволення – не задоволення

- радість – горе

- спадкові дані й потреби виховання

- рівень розвитку особистості та її ідеал

- потреби особистості і моральний обов*язок

- домагання особистості і її можливості

Закономірності розвитку:

- розвиток має наслідувальний характер

- особистість розвивається під впливом середовища

- розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки

Психічні процеси

Психічні стани

Психічні властивості

- розвивається у діяльності

- зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї

51. Мета виховання, її об'єктивний характер. Мета національного виховання.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання мас об'єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі. Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості). В епоху Відродження філософом Рене Декартом до терміна було додано ідею всебічного розвитку. Так склалася концепція ідеалу розвиненої людини.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.