20. Основні соціально-економічні і політичні заходи адміністрації д.Ейзенхауера (1953-1961 рр.).

            Провали у реформаторській діяльності демократів сприяли росту авторитету Республіканської партії. Популярний національний герой Д.Ейзенхауер (головнокомандуючий військами союзників в Європі під час другої світової війни) став офіційним кандидатом республіканців на посаду президента. Вибори 1952 р. перетворились в особистий тріумф Д.Ейзенхауера (1890-1969).

            Соціально-економічний розвиток США у період правління республіканців можна охарактеризувати таким чином: повільні темпи розвитку виробництва і часті кризи (1953-1954, 1957-1958, 1960-1961 рр.), початок впровадження автоматизації в різних сферах виробничого процесу (впровадження автоматичних машин, конвеєрного методу обробки, автоматичних контрольних систем, електронно-обчислювальних систем), помітні зміни структури робочої сили (збільшення кількості робітників невиробничої сфери, скорочення фермерів в суспільстві відносно інших верств населення з 16,6% до 12%), інтенсивний розвиток військово-промислового комплексу. Все це відбулося на тлі стагнації соціально-економічних процесів.

            У 50-ті роки проходить трансформація республіканської та демократичної партій: соціально-економічний розвиток країни вбачається ними у розвитку державного регулювання економікою.

            Ці два чинники мали значний вплив на його внутрішньополітичний курс. З одного боку, він не розширював соціальні програми, започатковані демократами, з іншого – він не дозволив їх скоротити, як цього вимагала більшість республіканців. Ще формуючи концепцію свого президентства, Ейзенхауер говорив, що країна потребує спокою після великих потрясінь другої світової війни.

            На період правління адміністрації Ейзенхауера припадає потепління відносин між СРСР та США, припинення війни у Кореї. У 50-ті роки вдалося запобігти гострих міждержавних криз. Головною метою США було усунення загрози проникнення СРСР у нові регіони світу. З цією метою було розроблено "доктрину Ейзенхауера", згідно з якою США повинні заповнити "вакуум", який з’явився в результаті розпаду колоніальних імперій Великобританії та Франції і утворення незалежних держав, а також протидіяти СРСР не всюди, а там, де складуться сприятливіші умови “Стратегія масованої відплати”. Суть цієї стратегії висловив сам Ейзенхауер: “США не зв`язують себе зобов`язанням протистояння комунізму у будь якій точці земної кулі. На дії СРСР в одному місці США можуть відповісти в іншому, де будуть вважати доцільним. Використовуючи при цьому, якщо буде потрібно, ядерну зброю. Тільки сила може допомогти, слабкість не може допомогти, вона може тільки просити милостиню”.

«берлінська стіна» Берлінський мур, нім. Berliner Mauer, також в НДР — укріплений кордон, нім. befestigte Staatsgrenze, чи пропагандистська назва — «захисна стіна проти фашизму», нім. antifaschistischer Schutzwall  — понад 28 років була укріпленою частиною внутрішньонімецького кордону, із 13 серпня 1961 і по 9 листопада 1989 відокремлювала Західний Берлін від Східного, та навколишніх районів НДР. Мур був одним із найвідоміших символів Холодної війни та поділу Німеччини. При спробі перетнути кордон у напрямку Західного Берліну було вбито багато людей.

Реванши́зм (фр. revanchisme, від фр. revanche «помста») — політика шовіністичних кіл країни, яка зазнала поразки у війні, спрямована на перегляд результатів поразки.Політика реваншизму часто спрямована на підготовку нової війни з метою відновлення довоєнних кордонів і довоєнної системи міждержавних відносин.Вперше цей термін почав уживатися у Франції в 1870-х роках у зв'язку з прагненнями деяких политічних кіл повернути Ельзас-Лотарингію, що відійшли до Німеччини в 1871 році.

доктрина Хальштейна – 22 вересня 1955р. керівництво ФРН проголосило "доктрину Хальштейна", згідно з якою встановлення будь-якою країною дипломатичних відносин з "режимом зони" (НДР) віднині розглядалось як ворожий акт щодо ФРН, яка відповідатиме на такий акт розривом дипломатичних відносин. Це й було згодом зроблено відносно Югославії (1957), Куби (1963) та Занзібару (1964).

Ко́нтрас, ісп. Contras (контрреволюціонери) — об'єднана назва для низки ідеологічно різних угрупувань, що вели партизанську війну проти уряду Даніеля Ортеги в Нікарагуа в 1980—1990 за підтримки урядів США, Аргентини і Гондурасу. Серед них були як колишні діячі режиму А. Сомоси, так і люди, що розчарувалися в новому уряді Ортеги. Угрупування мали свої бази у сусідніх країнах Гондурас і Коста-Ріка.Міжнародні правозахисні організації відзначали крайню жорстокість контрас не лише по відношенню до своїх політичних противників, але і до цивільного населення.Контрас припинили свою діяльність в результаті політики національного примирення, початої після обрання на пост президента Нікарагуа Віолети Чаморро в 1990 р.Загального лідера в контрас не було. Найвпливішою фігурою серед них вважається підполковник Енріке Бермудес, колишній військовий аташе у США. Після закінчення громадянської війни в 1990 р. Бермудес повернувся до Нікарагуа, але вже наступного року був убитий.

Доктрина Трумена (англ. Truman Doctrine) — зовнішньополітична програма, висунута президентом США Гаррі Труменом після Другої світової війни. Публічно була озвучена 12 березня 1947 року. Основою доктрини була політика «стримування» СРСР у всьому світі.У розробці доктрини брали участь Джордж Кеннан, Аллен Даллес, Лой Хендерсон, Дін Ачесон та інші.«Доктрина Трумена» була спрямована на обмеження комуністичних режимів, які посилилися після 2-ої світової війни 1939—1945, ведення безперервного тиску на СРСР та інших країн соціалістичного блоку, підтримка антикомуністичних сил та режимів. Поклала початок наданню широкої військової допомоги іншим країнам, що супроводжувалося створенням мережі військових баз на їх територіях.Передбачала виділення в 1947—1948 фінансовому році 400 млн доларів для надання допомоги Греції і Туреччині під приводом комуністичної загрози з боку СРСР. Греції виділялося 300 млн дол., Туреччини — 100 млн дол. Угоди з Грецією і Туреччиною було підписано відповідно 20 червня і 12 липня 1947 р.