МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Дослідники південно-західного наріччя української мови

ІНДЗ виконала студентка:

Інституту філології й журналістики

2 курсу, групи А

Паламарчук О. О.

Перевірив викладач:

Гороф’янюк І. В.

Вінниця 2012

План:

Вступ

1. Найвидатніші дослідники південно-західного наріччя

1. Йосип Дзендзелівський

2. Федот Жилко

3. Ярослава Закревська

4. Іван Панькевич

5. Іван Верхратський

6. Георгій Геровський

7. Іван Зілинський

8. Броніслав Кобилянський

2. Лексикографічні здобутки у дослідженні південно-західного наріччя, імена мовознавців-дослідників наріччя.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Південно-західне наріччя — одне з трьох наріч української діалектної мови. Охоплює говори на території південно-західних областей України, а також на суміжних землях Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі; говірки південно-західного типу як окремі анклави поширені також в Хорватії, Сербії, Канаді, США.

Південно-західне наріччя — одне з трьох наріч української діалектної мови. Охоплює говори на території південно-західних областей України, а також на суміжних землях Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі; говірки південно-західного типу як окремі анклави поширені також в Хорватії, Сербії, Канаді, США.

Південно-західні говори були основою західноукраїнського різновиду літературної мови, що існував у XIX і на початку XX ст.

Було виділене та досліджене, як і інші два наріччя української мови, К. Михальчуком у праці «Наріччя, піднаріччя і говори Південної Росії у зв'язку з наріччями Галичини» (1872); пізніше з уточненнями й окремими застереженнями цей поділ усталився в українській діалектології.

У даній роботі розглядаються найбільш значущі внески у дослідженні півженно-західного наріччя вченими 20-21 століття.

1. Найвидатніші дослідники південно-західного наріччя

1.1. Йосип Дзендзелівський

Дзендзелі́вський Йо́сип Олексі́йович (17 лютого 1921, с. Мазурове, тепер Кривоозерського району Миколаївської області — 15 серпня 2008) — український мовознавець, доктор філологічних наук з 1961, професор з 1963, дісний член НТШ з 1992.

Фахівець з історії української мови, української і слов'янської діалектології, лексикології, лексикографії та лінгвогеографії. Найважливіша праця — тритомний «Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області України» (Ужгород, т. 1 — 1958, т. 2 — 1960, т. 3 — 1993), що включає 517 лінгвокарт та 5578 лексем, зібраних у 212 населених пунктах Закарпаття; у 1965 р. висунув ідею створення ба- гатотомного Лексичного атласу української мови (ЛАУМ); уклав спеціальну «Програму для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови» (К., 1984; 2-е вид. — 1987). В галузі діалектології: праця «К вопросу о времени расселения восточных славян на южных склонах Украинских Карпат» (М., 1964), 2 діалектологічні словники, внутрішня класифікація закарпатських говорів, різноаспектний аналіз лексики українських говорів Закарпаття, 15 діалектологічних питальників, анкет і програм для збирання діалектологічних матеріалів та ін. В соціолінгвістиці: описав ряд арґотичних систем української мови (арґо кожухарів, лірників, кравців на Волині, арґо дротарів на Спишу (Словаччина), жаргон шахтарів Макіївки на Донбасі, бурсацько-семінарський жаргон, жаргон пастухів. Монографія «Українсько-західнослов’янські лексичні паралелі» (К.,1969) присвячена дослідженню мовної інтерференції (взаємозв’язкам української, польської та словацької мов).

Відшукав, опрацював і видав низку неопублікованих мовознавчих праць А. Коцака, Івана Вагилевича, Якова Головацького, Івана Зілинського, Теодора Витвицького, Василя Довговича, Юрія Федьковича, М.Грицака та ін.

Основні праці по південно-західному наріччю:

«Українсько-західнослов'янські лексичні паралелі» (1969),

«Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР» (ч. 1, 1958; ч. 2, 1960; ч. З, 1993),

1. Федот Жилко

Жилко́ Федо́т Трохи́мович (1 (14) березня 1908, с. Соловцовка, тепер Кондольського району Пензенської області, Росія — 17 грудня 1995, м. Пушкіно Московської області) — український мовознавець, доктор філологічних наук з 1960, професор з 1961.

Підсумковий опис особливостей гуцульського говору подав сучасний український діалектолог Ф. Жилко у своїх "Нарисах з діалектології української мови", виданої вперше 1955 р. в Києві, вдруге (в переробленому вигляді) 1966 р. (видавництво "Радянська школа"). У Ф. Жилка гуцульський говір визначено як "східньокарпатські говірки", із зазначенням у дужках "гуцульські" (стор. 225). Згідно з його інформацією, поданою на підставі вже й найновіших дослідів (зокрема він покликається на "Діалектологічний атлас українських народних говорів Закарпатської области" Й. Дзендзелівського, виданого в Ужгороді 1958 і 1960 роками, "поширені гуцульські говірки в населених пунктах на східніх узбіччях Карпат, на Закарпатті — на схід від р. Шопурки". Далі він зазначає: "На північному заході межа між гуцульськими й бойківськими говірками проходить приблизно у сточищі р. Лімниці. Між гуцульськими й покутськими говірками межа дуже невиразна. Часто ці говірки взаємовклинюються. Межа між ними починається від Надвірної (Івано-Франківської области), іде на Коломию і на Черемош між Іспасом та Баниловом (на схід від Вижниці Чернівецької области), а потім на Берегомет і, перетинаючи кордон Румунії, у Сучавську область. Південну межу визначають долиною річок Сучави — Бродина, долиною Молдовиці — Рус де Боул — Молдави — Брязу — Золотої Бистриці і далі вздовж р. Черемошу.".