- •1. Предмет, завдання та методи вивчення історії української психології
- •2.Одинці аналізу історії української психології (персоналії, напрями, течії, наукові школи)
- •3. Соціально-історичний, логіко-науковий та організаційний складники процесу розвитку української психології.
- •4. Принципи приналежності психологічної спадщини до національної культури (місце народження та проживання, етнічне походження, самоіндентифікація).
- •5. Основні періоди становлення та розвитку української психологічної думки (міфологічний, філософський, науковий).
- •6. Міфологічний періоду розвитку української психологічної думки.
- •7. Уявлення про душу в українській міфології («Душа»).
- •8. Українська психологічна думка в середні віки (ф.Печерський, к.Туровський).
- •9. Вчення к.Туровського про походження психічного з надр Верховного бутя («Повчання про користь душевну»).
- •10. Психологічні знання та уявлення про душу в Київській Русі (Іларіон, Никифор).
- •Іларіон про божественне походження душі («Слово про закон і благодать»).
- •Никифор про три складові душі: "шалену", "жадану", "словесну" («Послання»).
- •Особливості розвитку української психологічної думки в епоху Відродження (с.Оріховський).
- •Психологічна думка в Україні у хvіі ст. (к.Сакович, і.Гізель, с.Яворський).
- •К.Саковича про три види душі: вегетативну, чуттєву й раціональну («Трактат про душу»).
- •Градація видів інтелекту к.Саковича (активний, пасивний, спекулятивний, практичний).
- •Рефлекторна основа психічних явищ у вченні про душу с.Яворського («Пристрасті душі»).
- •І.Гізель про душу як особливу субстанцію («Трактат про душу»).
- •І.Вишенський, і.Копинський про суперечливу єдність душі й тіла («Алфавіт духовний»).
- •Психологічна думка в Україні у хvііі ст. (г.Кониський, ф.Прокопович, г.Сковорода).
- •21.Г.Кониський про інтелект і волю як основні психічні операції свідомої діяльності людини («Душа взагалі»).
- •22.Ф.Прокопович про психологію людської природи («Про розгляд почуттів»).
- •23.Розуміння єдності психічного життя людини у філософсько-психологічному вченні г.Сковороди («Пізнай себе»).
- •24.Психологія та її розвиток у Києво-Могилянській академії (к.Сакович, і.Гізель, г.Кониський).
- •25.Психологія пізнання у філософсько-психологічній спадщині я.Козельського (відчуття, уявлення, мислення).
- •26.Психологічна думка в Україні у першій половині хіх ст. (п.Лодій, о.Галич, п.Любовський).
- •27.Розвиток української психологічної думки у другій половині хіх ст. (ю.Охорович, о.Потебня, і.Сікорський).
- •28.Антропологічний принцип педагогічної психології к.Ушинського («Людина як предмет виховання»).
- •29.К.Ушинський про поняття психологічного такту як засобу впливу на душу людей («Людина як предмет виховання»).
- •30.Психологія історичних діячів у працях п.Ковалевського («Обдаровані божевіллям. Психіатричні ескізи з історії»).
- •31.Психолінгвістична концепція о.Потебні («Думка і мова»).
- •32.Мова, звичаї, світогляд як основні елементи створення етнічної психології в Україні (о.Потебня, д.Овсянико-Куликловський). (это 33)
- •33.Харківська школа «психології творчості» (о.Потебня, д.Овсянико-Куликовський, с.Франк та ін.).
- •34.Рефлексологія як психологія поведінки (о.Залужний, і.Соколянський).
- •35.Розвиток української психології в хіх – початку хх ст. Та її практичний аспект (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •36.Становлення психології як самостійної науки в Україні (м.Ланге, ю.Охорович, і.Сікорський)
- •37.Перші лабораторії експериментальної психології в Україні (Київ, Львів, Одеса, Харків).
- •38.Програми розвитку психології як самостійної науки в Україні (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •39.Система психології як самостійної науки ю.Охорович («Експериментальна психологія»).
- •40.Концепція стадіальності (фазовості) процесу сприймання м.Ланге.
- •41. Дитяча та загальна психологія і.Сікорського («Душа дитини»).
- •42. Вплив г.Челпанова на розвиток наукової психології в Україні («Мозок і душа»).
- •43. Київська психологічна школа кінця хіх – початку хх ст. (і.Сікорський, г.Челпанов, в.Зеньковський).
- •44. Діяльнісний підхід в українській психології хх ст. (о.Запорожець, с.Рубінштейн).
- •45. Розвиток психології в Україні у першій половині хх ст. (о.Запорожець, п.Зінченко, г.Костюк).
- •46. Українська психологічна школа другої половини хх ст. (о.Раєвський, г.Костюк, п.Чамата).
- •47. Проблеми особистості та її мовного визначення у науковій творчості о.Раєвського.
- •48. Г.Костюк про психологію мислення («Питання психології мислення»).
- •49. Питання свідомості та самосвідомості у дослідженнях п.Чамати («Ґенеза самосвідомості особистості»).
- •50. Модифікація глибинної психології в Україні у хх ст. (фрейдо-рефлексологія)
48. Г.Костюк про психологію мислення («Питання психології мислення»).
Григорій Силович Костюк (1899-1982) – видатний український психолог, доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН СРСР, засновник і перший директор Інституту психології України (1945-1972), що нині носить його ім’я. Широко відомий у вітчизняній та світовій психології своїми дослідженнями теоретико-методологічних основ психології, психологічних проблем мислення та розумових здібностей, обгрунтуванням принципу розвитку в психології, розробкою теорії і практики педагогічного керівництва психічним розвитком особистості, професійного становлення особистості, питань історії психологічної науки тощо.
Григорій Костюк – укр рад психолог, професор Київс педагог інс-ту (з 1935). Починаючи з 1924 К. було опублік більше 250 робіт. Розробляв проблеми заг, віков та педагог псих-ії: * розкриття цілей, форм і змісту взаємодії псих-ії з ін науками – фізіол, педагог, соціол, логікою. * аналіз стр-ри д-сті: 1) є мотивац, змістова та операційна сторіни д-сті, які взаємод; 2) діахронічна стр-ра, що розкрив через хар-ку систем розв’язуваних задач. К. виділяв у д-сті (зокрема, учня) види задач, що визначаються типом психічн процесу (сприйм, пам’ять, уява, мисл), який відіграє провідну роль у розв’яз. Робив ! на необх забезпечення центральн місця мислен задач у структурі процесу учіння. Важлива складова - з’ясув психол передумов ефективності педагог впливів, засад індивід підходу до учнів. Найголовн напрям – вивч закон-стей психіч розвитку, генези здібностей, становл ос-сті, хар-ка чинників і етапів цих процесів та ін. Невдачі вихов у тому, що зводиться до зовн впливів на вихованців та ігнорує їхню власну д-сть та її мотиваційну основу – потреби, почуття. Аналіз-ся внутр суперечності як рушійні сили психіч розвитку. Педаг впливи повинні сприяти розв’яз суперечностей і водночас виникненню нових, без яких є неможливим подальший розвиток. К. підкреслював, що псих розвиток не зводиться до нагромадж навч надбань. Воно хар-ться якісними змінами ос-сті дитини в цілому, що означ її прогресуючий рух від нижчих до вищих рівнів структур психіч д-сті. К. наголошував на складності психіки – що робить неадекватними однобічні тлумачення психол феноменів і закон-стей. Проте це не свідчить про їх хаотичність, неможливість наук пізнання. Зусилля дослідника мають бути спрямовані на розкриття процесів, на з’ясув ієрарх зв’язків, які зумовл їх детермінацію.
49. Питання свідомості та самосвідомості у дослідженнях п.Чамати («Ґенеза самосвідомості особистості»).
П. Р. Чамата увійшов в історію вітчизняної психології як засновник наукової школи в Україні з проблеми самосвідомості особистості. Це знайшло відображення в таких працях: «Особливості розвитку самосвідомості у дітей дошкільного віку» (1956), «Про природу і сутність самосвідомості особистості» (1956), «Питання самосвідомості особистості» (1958), «Самосвідомість та її розвиток у дітей» (1965) та ін. Один із сучасних дослідників спадщини психолога зазначає: «Цінні ідеї містяться в його (П. Р. Чамати. – Л. Б.) дослідженнях якісних змін у розвитку самосвідомості дітей, ролі мови в формуванні самосвідомості особистості, серед яких особливе місце посідають ті, котрі присвячені актуальній сьогодні для України проблемі самоусвідомлення, формування світогляду й самосвідомості особистості»[ Мацейків М. Павло Чамата – основоположник досліджень самосвідомості особистості // Пед. газ. 1998. № 11(53)].
Павло Романович досліджував генезу самосвідомості. Він довів єдність свідомості та самосвідомості особистості («К вопросу о генезисе самосознания личности», 1966). Багато його праць присвячені окремим формам прояву самосвідомості в дітей різного віку.
Актуальними і сьогодні є ідеї вченого про взаємозв'язок розвитку самосвідомості дитини та її мовної діяльності. Так, у праці «Роль мови в формуванні самосвідомості у дітей» (1952) автор зазначав, що розробка проблеми самосвідомості дитини має велике педагогічне значення. А виникнення й розвиток людської свідомості найтісніше пов'язані з виникненням і розвитком мови. У цій статті автор відповідно до етапів розвитку мови виокремив етапи в розвитку самосвідомості дитини. Він наголошував, що роль мови як засобу усвідомлення дитиною самої себе цим не вичерпується. «Виявляючи свої думки, почуття і наміри в словах, дитина робить їх існуючими для інших людей. Але тим самим вона робить їх існуючими і для самої себе, тому що лише через розуміння їх іншими вони стають зрозумілими і для неї самої. Пізнаючи себе, дитина вдивляється, як у дзеркало, в інших людей, і одним із таких "дзеркал" є мови інших людей», – писав П. Р. Чамата. Учений вважав, що оволодіння мовою сприяє розвитку більш високої форми мислення на основі мовного матеріалу. Саме через мову відбуваються систематизація та узагальнення всіх знань, яких набувають діти про зовнішній світ і про самих себе.
Одним із важливих етапів у формуванні самосвідомості дітей, як вважав учений, є процес оволодіння ними граматикою рідної мови. Вивчення мови як об'єкта оволодіння граматикою сприяє пізнанню та усвідомленню дитиною правил і законів мислення, піднесенню мислення дитини на вищий рівень. Учений стверджував, що вивчення граматики прискорює розвиток внутрішнього мовлення, а це відповідно сприяє формуванню самосвідомості дитини. У єдності зовнішня і внутрішня мови «служать для пізнання людиною зовнішнього світу, так і для пізнання самої себе». У процесі оволодіння граматикою в дитини розвивається здатність аналізувати свої почуття, думки, наміри, визначати свої слабкі й сильні сторони, усвідомлювати хороші і погані вчинки. Автор статті зазначав, що «формування самосвідомості дітей найтісніше пов'язане з розвитком їх мови. З самого початку становлення індивіда в процесі ігрової, трудової і навчальної діяльності мова служить найвищим засобом пізнання предметів і явищ зовнішнього світу. Не менш важливим засобом є вона і в пізнанні самих себе».
Спираючись на ідеї О. О. Потебні, Д. М. Овсяніко-Куликовського, П. Р. Чамата, започаткував психологічну школу з проблем самосвідомості в Україні, що має велике значення й для розвитку педагогічної науки. Він прагнув спрямувати досягнення психологічної науки на розвиток школи, освіти, зокрема всебічного розвитку дитини, зробив вагомий внесок у розвиток педагогічної психології. Висловлені ним ідеї з багатьох питань розвитку особистості, а саме дитини, не втратили актуальності, значущості й сьогодні.
Учений керував аспірантами, які успішно захистили дисертації і нині працюють у психологічній науці. Він брав активну участь у громадському житті. Обирався депутатом Київської міської Ради депутатів трудящих. За плідну працю на освітянській ниві та громадську діяльність його було нагороджено орденом «Знак Пошани» та медалями.
Після тривалої хвороби 14 серпня 1969 р. Павло Романович Чамата помер. Творчий доробок ученого розпорошений у різних виданнях. Сьогодні вже з'являються перші статті (М. Й. Боришевський, М. А. Мацейків), присвячені його творчому доробку. Проте наукова спадщина П. Р. Чамати сучасними вченими не оцінена по-справжньому і чекає на своїх дослідників.