17.Дидактизм «Старшої Едди»

«Промови Високого» позбавлені логічності структури і послідовності викладу. Пісня виразно членується на окремі фрагменти, що різняться між собою за характером і способом викладу: 1. «Автобіографічні». Це кілька міфів про Одіна, викладених від першої особи  2. «Дидактичні». Від загальних моральних настанов до рекомендацій, розрахованих на конкретні життєві випадки, – це афоризми, правила життєвої мудрості, які близькі до приказок, але дуже тісно пов’язані зі старовинними традиціями викладені двома способами: у формі інструкції або у вигляді наочних взірців схвалюваних/засуджуваних рис характеру/поведінки.   

Можна проаналізувати текст і виявити чесноти, найбільше шановані невідомим автором і, певнoю мірою, середньовічною людиною як типажем.

Обережність. Це й «агресивна» обережність, тобто настрій постійної бойової готовності. Це й «пасивна» обережність, девіз якої – не будити сплячого дракона. 2. Мудрість, яку уславлюється в «Промовах Високого», далека від біблійної «софії». Ця мудрість – конкретна, практична, земна. Вона має дві компоненти: знання, які ретельно, по краплинці, збираються з власного досвіду і кмітливість, вміння аналізувати ситуацію і робити висновки. Разом вони творять здоровий ґлузд, який збільшує шанси людини на виживання в небезпечній ситуації, а отже, є великою цінністю. 3. Виваженість у словах .Мовчання сприймається як самоцінність. 4. Дипломатичність.  Людина як істота соціальна тут явно превалює над людиною як індивідуальністю. 5. Практичність. Якщо роль мудрості у забезпеченні фізичного виживання опосередкована, то роль практичності, ретельності, дбайливості, хазяйновитості – пряма і незаперечна.

6. Душевна широта. Вона включає в себе такі риси, як сміливість, веселість, щедрість, доброту і милосердя до слабких . 7. Поміркованість. Цінується рівновага, міра, гармонія у всьому – як це було і в часи античності. На противагу, засуджується надмір, зухвальство.

18.Поезія скальдів та її по етологічні техніки

В Норвегії та Ісландії протягом XI-XIII ст. дуже популярною була поезія скальдів - один з найоригінальніших видів творчості в усій світовій літературі. Скальди - дружинні співці та придворні поети - користувались великим авторитетом. Вони були довіреними особами правителів, до них звертались за порадою у важливих справах. У бенкетному залі поети займали місце на почесній лаві, одягалися в дорогі й пишні шати. Поезія скальдів була актуальною, зверненою до сучасників. Ісландські скальди прославились як неперевершені майстри складання похвальних пісень - панегіриків, які називались драпами. В драпах скальди оспівували бойові подвиги конунга і його дружини, мудрість і силу правителя. Вважалось, що така пісня приносить славу, вдачу. Тому скальдів щедро одарювали і старались привернути до двору. Складали вони також і лайливі пісні про ворогів та недругів. Цих пісень боялися; вірили, що погане слово могло накликати біду. Поезія скальдів є усвідомленою творчістю, звідси - пафос самоусвідомлення її творців і навіть почуття переваги над іншими. Вважалось, що поетичний дар - це «дар Одіна». Разом з тим поетична творчість сприймалась як ремесло, як уміння щось добре робити. Цим пояснюється уподібнення процесу творчості до праці.

Поезія скальдів відзначається складністю метричної форми і вишуканістю поетичної мови. Скальди створили складну систему поетичних синонімів- так звані хейті, і метафоричних, умовних поетичних перифраз - кеннінгів, якими замінювались найбільш вживані у віршах поняття. Наприклад, замість слова сонце вживалось його хейті - коло, світило тощо. Пишними та красномовними були кеннінги. Наприклад, замість слова воїн вживали махач меча, дерево битви, кущ шолому; Завдяки їм вона ставала пишномовною, таємничою, урочистою, що дуже подобалось сучасникам.

Видатним скальдом був Егіль Скалагримссон (X ст.) - знатний, свавільний та охочий до багатства вікінг. У знаменитій поминальній пісні «Пам'ять сина», яку Егіль написав, коли втопився його улюблений син Бодвар, старий поет погрожує помстою велетню морів, нарікає на самого Одіна за те, що той забув стару дружбу і відсахнувся від поета. І тепер єдина втіха в його самотності - вміння складати вірші.

Видатним ісландським поетом, ученим і політичним діячем був Сноррі Стурлусон (1178-1241). Вірші поета не збереглися, своєю славою він зобов'язаний знаменитій «Хеймскрінглі» («Земне коло») - сазі про норвезьких королів і «Молодшій Едді», яка має велике історико-літературне і пізнавальне значення.

«Молодша Едда», написана в період занепаду поезії скальдів, за задумом автора, повинна була стати посібником для молодих поетів і відродити мистецтво скальдів. «Едда» Сноррі разом зі «Старшою Еддою» є унікальним джерелом відомостей про язичництво германських народів.