66. Походження середньовічної драми.Клерикальна література і театр

Протягом багатьох століть носіями елементів театральних дій і вистав були бродячі актори та поети - міми, гістріони, жонглери, які показували жартівливі, буфонні сценки побутового змісту, а також відважувалися показувати пародії на богослужіння і висміювати предмети релігійних ритуалів. Церква вороже ставилася до них, забороняла дивитися їхні вистави. Проте їй самій судилося відіграти певну роль у розвитку середньовічної драми. З метою полегшення сприйняття релігійних догм мирянами церковники здавна вдавалися до музичних та видовищних ефектів. Уже в IX-X ст. для пожвавлення різдвяних і великодних служб в католицьке богослужіння вводилися тропи - діалогічні переклади євангельського тексту, обмін репліками між священиком, який служив літургію, і хором священиків, що молилися. Потім при богослужінні з'явилися елементи пантоміми. Наприклад, під час різдвяного богослужіння розігрували в особах поклоніння немовляті Ісусу, який лежав у яслах. Тропи та елементи інсценізації літургічного тексту сприяли виникненню культового жанру - літургічної драми (X-XII ст.). Але літургічна драма латинською мовою (як і сама меса) була суто культовим, далеким від життя дійством. Тому церква була змушена шукати доступніших для мирян засобів передачі євангельських епізодів.

З кінця XI ст. починається побутова обробка біблійського тексту. Все частіше він переривається епізодами побутового і комічного характеру. З'являються [129] все нові персонажі зі своїми (часто гумористичними) репліками: хитрун-продавець масла (яке нібито потрібне для змащування тіла Христа); продавець зброї (купували меч для святого Петра); комічні фігури чортів, що пожвавлювали виставу і дуже подобались парафіянам. Ці нововведення вимагали нових костюмів, відповідних декорацій, заміни латинської мови народною тощо. В XII ст. літургічна драма відокремлюється від богослужіння. Священнослужителі змушені були винести дійство з храму на паперть, що сприяло швидкому збагаченню вистави мирським елементом і забезпечувало їй величезний успіх у городян. З паперті драма поступово переходить на міську площу. Церква втрачає владу над цими виставами. З XIII ст. їх організація переходить до рук магістратів та ремісничих цехів. Ролі в п'єсах виконують уже не представники кліру, а городяни, латинська мова замінюється народною.

Клерикальна література розвивалась протягом багатьох століть латинською мовою та народними мовами. Своєю тематикою вона тісно пов’язана з християнською вірою та церквою, однак у ній відбились не тільки офіційні церковні погляди, а й ідеї «єресі» з їхнім протестом проти феодально-церковного утиску, які проникали до неї через низове духовенство.

Особливості клерикальної літератури: 1) дидактичність (повчальний моралізований настановний характер) 2) проблематика – пропаганда аскетизму (відмова від земних чуттєвих задоволень), пропаганда опису загробного життя, ствердження верховної влади церкви 3) звеличення церкви над мирянами

Жанри клерикальної літератури: 1) житія святих головна мета – прославити релігійний погляд 2) легенди жанр легенди носить більш народний характер, вільний від жорстокого аскетизму 3) гімни 4) видіння загробного життя видіння потойбічного світу використовують, щоб залякати грішників, Великим грішникам показують видіння пекла. До праведників приходили видіння райського життя. 5) псалми

На XIII ст. належить виникнення міського театру. Народний середньовічний театр своїм корінням йде у літургійну драму католицької церкви. Як вже зазначалося, до доби пізнього середньовіччя в ній стали превалювати розважальність і видовище, і церква була змушена перенести драматичні подання на міську площу, що ще більше посилило світський елемент у них. Не існувало жодної спеціальної театральної будівлі.Вистави відбувалися або на тимчасово зведених деревяних помостах на міських майданах(Франція, Німеччина), або на підмостах, які ставили на колеса(Англія) та вивозили на міський майдан, чи безпосередньо у дворах готелів(Іспанія, Португалія).Існувало 3 види гістріонів(артистів): одні займались пантомімою, інші жили при дворах знатних осіб і засуджували їх, одні постійно відвідували корчму, співали непристойні пісні, інші – оспівували подвиги володарів і житіє святих. У лоні самої церкви виник новий театр. Священні обряди, урочистості і містичні релігійні спомини самі перетворилися на непристойні видовища. Таємничу символіку, молитву замінили драматичними й іншими пригодами.