22.Латинська література раннього Середньовіччя.Система жанрів клерикальної та світської літератури

Довгий час, поки не зміцніли національні мови і не було створено писемності європейських народів, латинська мова була міжнародною мовою, мовою церкви, вищої адміністрації, державно-правових документів, освіти і частково літератури. Світська література латинською мовою певною мірою продовжувала традиції класичного античного періоду. Початок середньовіччя представлений багатьма значними поетами і прозаїками, в творчості яких відбилась складна боротьба між античним світосприйняттям, що зникало, і християнським світоглядом, який утверджувався. Пізніше разом із занепадом шкільної справи і освіти починається спад у розвитку латинської писемності. Для поновлення латинської писемності багато зробили вчені-поети. При дворі Карла з учених, найкращих учнів, сановників було створене своєрідне об'єднання вчених, поетів, любителів поезії, відоме під назвою «Академія Карла Великого». Тут читались лекції, обговорювались богословські питання, тлумачились твори різних авторів; на диспутах змагались у вченості та дотепності, на банкетах - у вишуканих віршах славили Карла, його походи і перемоги, його родину, придворний побут, розваги та ін.

Після його смерті придворну «Академію» розігнали, і Ахен перестав бути культурним центром європейського значення. Латинська культура знайшла притулок у монастирях, які в IX ст. переживали піднесення, були багаті, добре укріплені і не боялися незгод цієї нелегкої доби.

Поступово на базі народної культури (романської і германської) та досвіду книжкової латинської культури зароджуються французька і німецька літератури. Слід також згадати про літературну діяльність Ієроніма і Августина. Ієронім (близько 340-420) добре знав і цінував античність; він перший відкрив для Заходу літературний характер багатьох текстів Біблії; сам був автором популярних житій і легенд, використаних згодом Г. Флобером, А. Франсом, Л. Толстим, М. Лєсковим та ін. Визначним письменником цієї доби дослідники вважають Августина (354-430). Він автор знаменитої «Сповіді», яка викликала багато наслідувань (Абеляр, Данте, Петрарка, Паскаль, Руссо, Л. Толстой).

 Клерикальна література розвивалась протягом багатьох століть латинською мовою та народними мовами. Своєю тематикою вона тісно пов’язана з християнською вірою та церквою, однак у ній відбились не тільки офіційні церковні погляди, а й ідеї «єресі» з їхнім протестом проти феодально-церковного утиску, які проникали до неї через низове духовенство.

Особливості клерикальної літератури: 1) дидактичність (повчальний моралізований настановний характер) 2) проблематика – пропаганда аскетизму (відмова від земних чуттєвих задоволень), пропаганда опису загробного життя, ствердження верховної влади церкви 3) звеличення церкви над мирянами

Жанри клерикальної літератури: 1) житія святих головна мета – прославити релігійний погляд 2) легенди жанр легенди носить більш народний характер, вільний від жорстокого аскетизму 3) гімни 4) видіння загробного життя видіння потойбічного світу використовують, щоб залякати грішників, Великим грішникам показують видіння пекла. До праведників приходили видіння райського життя. 5) псалми

Щодо розвитку світської літератури, то вона не була відображенням дійсності, а подавала ідеальні уявлення про людину. Основні жанри цього періоду – епос, лірика, романи. Середньовічний героїчний епос представлений такими літературними пам’ятками, як французька “Пісня про Роланда””, іспанська “пісня про мого Сіда” і т.д.