
- •81. Як співвідносяться між собою поняття «людина, особа, особистість»
- •82. Як співвідносяться між собою поняття «свідомість, самосвідомість та суспільна свідомість»
- •83. Як співвідносяться між собою поняття «дух, душа, духовність»
- •84. Який зміст ми вкладаємо в поняття «особистість»? з якими поняттями дане поняття співвідноситься?
- •Атрибути особистості
- •85. Дайте порівняльну характеристику понять «есенція та екзистенція».
- •86. Як співвідносяться між собою поняття «людина – індивід - індивідуальність»
- •87. Поняття «свобода та відповідальність»: сутність та особливості взаємодії.
- •88. Як співвідносяться за своїм змістом поняття «культура і цивілізація»
- •89. Що ви розумієте під поняттям «свобода»? Чому свобода є проблемою для людини?
- •90. Чи пов’язані між собою проблеми сенсу життя та смерті?
- •91. В чому сутність вчення в. Вернадського про ноосферу?
83. Як співвідносяться між собою поняття «дух, душа, духовність»
Духовне доповнює, добудовує й продовжує буття людини. Воно додає людському буттю достатності, а у випадку, коли немає до чого додавати. У звичайному слововжитку поняття "духовне" набуло різних значень. По-перше, воно протиставляється поняттям "матеріальне" та "природне". Духовне мислиться як таке, що не несе на собі ознак матеріального світу, виходить за межі природи. Відповідно зселяється четверте значення розглянутого поняття: духовне як безперечна смислова наповненість. Коли духовне мислять саме так, суто позитивно, тоді його позначають словом "духовність". Власне, духовність - це смислотвірний стрижень буття; це здійснювання того, що не знаходить собі здійснення природним чином; це поєднання ладу світу й закону самобутгя, це остаточне ствердження людини як самобуття. Це саморозбудова людиною в собі стійкого смислового осереддя, ладного навіть протистояти світові, - особистості. у Миколи Бердяева були підстави запропонувати для пояснення сутності духу таку формулу: "Дух = свобода = творчість = особистість”. Ця формула важлива для нас тим, що вказує на смислотворчість як на той великий Смисл, який поєднує всі різноманітні вияви духовного у цілісну реальність - світ духу. Він сприймається, переживається й осмислюється людиною як певна концентрація смислотвірного начала, притаманного усьому буттю. Разом з. тим, оскільки це світ, він є для людини не тільки єдністю й цілісністю, але й багатоманітністю. Світ духу постає перед людиною як багатовимірний і надзвичайно розмаїтий у своїх виявах. В європейській культурно-філософській традиції вирізняються два боки духовного: 1) об’єктивно- духовне - безпосередньо не пов'язане з людиною, незалежне від її намірів, бажань, вольових зусиль; 2) суб’єктивно-духовне - пов’язане з людиною; це її духовна активність та її внутрішній світ. Перше найчастіше позначалось словом "дух”, а друге - словом ’’душа”.Поняття "дух" означає таке, що не є матеріальним, але існує об’єктивно. Саме вживання цього поняття підкреслює його об’єктивну зорієнтованість. Первісні уявлення про душу виходили з того, що душа є витвором якоїсь невидимої, але істотно присутньої у світі субстанції, якої не можна бачити, але можна ’’чути”.
У філософії сформувалося переконання, що єдність духу, душі, духовності виявляє унікальні можливості людини у світі, котрий існує незалежно від неї і частиною якого є сама людина. У кінцевому підсумку поняття "дух" вказує нам на існування об'єктивного начала, яке може визначально впливати на життєдіяльність окремої людини. Поняття "душа" вказує на неповторність кожної людини, її феноменальність у відношенні до соціального і природного начала. Поняття "духовність" показує, що в об'єктивному плині світових подій людина та людство мають унікальну можливість керуватись як об'єктивно існуючими чинниками, так і своїми власними почуттями та думками, поєднувати чуттєве і раціональне в організації свого власного життя. Тому коли йдеться про необхідність злету духовності, треба мати на увазі невблаганний потяг людини до прогресу і щастя. Цей потяг буде спонукальним у життєдіяльності доти, доки існуватиме єдність духу (об'єктивно існуюче джерело людського життя), душі (суб'єктивний прояв духу, індивідуалізований дух) і духовності (реально існуюча, душею пережита сила духу, що безпосередньо спрямовує діяльність людини).
Усе викладене вище дає змогу дати такі визначення понять "дух", "душа", "духовність".
Дух — це об'єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства.
Душа — індивідуалізований дух, суб'єктивно існуюче начало.
Духовність — це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини.
Духовність — це все те у світі, що є реальним керманичем життя людини і суспільства.
При цьому слід мати на увазі, що духовність — єдність об'єктивного і суб'єктивного стосовно визначеності людського життя. А тому, залежно від історичних реалій, обставин життя певної особи, духовність має розмаїті форми. Але найчастіше виявлення духовності спостерігається у творчій діяльності людини.