Болота та їхнє використання. Льодовики

Ділянки земної поверхні з надмірним зволоженням, на яких проростає вологолюбна рослинність, характерний болотяний тип ґрунтоутворення і, як правило, нагромаджується торф, належать до боліт. У межах України найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській та Черні­гівській областях), у долинах степових річок та Карпатах. Загальна площа боліт ще донедавна становила близько 1 млн га. Тепер значна їх час­тина осушена і використовується у сільському та лісовому господарствах.

Залежно від умов живлення й характеру рослинності виділяються низинні, верхові та перехідні болота. Низинні болота, багаті на мінеральні речовини, розта­шовані переважно у зниженнях рельєфу в долинах річок, на берегах озер. Живляться вони, в основному, підземними водами, а також поверхне­вими. Вер­хові болота з незначним умістом мінеральних сполук розвиваються на вододілах та піщаних терасах річок в умовах недостатнього живлення, переважно за раху­нок атмосферних опадів. Перехідні болота живляться підземними водами та опа­дами – це проміжний тип боліт на стадії перетво­рення низинного болота у верхове.

Болотам належить важлива роль у природі. Вони зволожують повітря навко­лишніх територій, є місцями проживання багатьох видів тварин, рослин.

Людина використовує болота для видобутку торфу, який застосовують як добриво, паливо і хімічну сировину, збирання ягід, лікарських рослин, заготівлі сіна. Частину низинних боліт осушують і перетворюють на родючі поля. Однак не всі болота підлягають осушенню, частину з них необхідно зберігати, щоб не порушити сформованих у природі взаємозв’язків.

В районах, де протягом року випадає більше снігу, ніж встигає розтанути, утворюються льодовики (рухливі скупчення льоду на поверхні суші). Уявна лінія, яка розділяє висоти, вище яких сніг нагромаджується впродовж року, називається сніговою лінією. Її висота залежить не тільки від середньорічних температур, але й кількості твердих опадів, що випадають: чим їх більше, тим нижче в горах нагромаджується сніг при тих самих температурах. В Антарк­тиді й Арктиці снігова лінія проходить на рівні моря чи трохи вище. У тропічних широтах вона проходить найвище, тобто сніг може нагромаджуватися в горах тільки на висотах 5-7 тис. м. Це зумовлено тим, що тут панують найвищі температури літніх місяців, а також найменша кількість опадів.

Сніг, що нагромаджується з року в рік, поступово ущільнюється і перетво­рюється в лід. Лід, під впливом сили тяжіння, має здатність перемі­щуватися (текти) зі швидкістю від декількох метрів до 200 м за рік.

Розрізняють покривні та гірські льодовики. Покривні займають велику площу, мають значну потужність, ховаючи усі мікроформи рельєфу. Прикла­дами їх є покривний льодовиковий панцер Антарктиди, що має середню потужність близько 2 км, а також Гренландії. Від краю цих льодовикових покри­вів постійно відколюються величезні брили льоду – айсберги. Вони або зали­шаються лежати на мілині, або підхоплюються течіями і плавають в океані. При цьому 5/6 їхнього об’єму є зануреною у воду і тільки 1/6 — над поверхнею.

Г ірські льодовики формуються на вершинах гір, заповнюють заглиблення на їхніх схилах, сідловини між вершинами, а інколи й гірські долини, якщо снігова лінія опускається дуже низько. На відміну від покривних, гірські льодовики мають значно менші розміри.

Велика кількість прісної вологи, яка законсервована у льодовиках, витрачається на живлення річок. Для посушливих районів світу льодовикове живлення рік може бути основним для них, а тому має дуже важливе госпо­дарське значення.