Тест із підтеми

1. Вперше припущення про те, що материки самовільно рухаються (дрейфують), висловив:

А О. Шмідт; Б О. Гумбольт; В А. Вегенер; Г П. Тутковський.

2. Великі блоки літосфери, які розділені глибокими розколинами і повільно переміщуються по шару астеносфери, називаються:

А платформами; Б літосферними плитами; В кристалічними щитами.

3. У місцях розсування двох літосферних плит, як правило, утворюються:

А серединні океанічні хребти і розширюється дно океану; Б земна кора материкового типу;

В глибоководні жолоби і острови; Г складки верхніх шарів обох плит – гірські хребти.

4. Тріщину в центральній частині серединного океанічного хребта, куди підходять потоки магми, називають:

А западиною; Б жолобом; В рифтом.

5. Процеси підсування однієї плити під край другої призводять до формування в океанах:

А серединних океанічних хребтів і розширення дна океану; Б земної кори океаніч­ного типу;

В глибоководних жолобів і острівних дуг; Г гірських хребтів.

6. Процеси підсування однієї плити під край другої призводять на материках до формування:

А серединних океанічних хребтів; Б земної кори океаніч­ного типу;

В глибоководних жолобів і островів; Г гірських хребтів.

7. Переважна більшість гірських масивів виникає внаслідок:

А вулканізму; Б зминання в складки гірських порід під впливом зустрічного руху літосферних плит.

8. Серед семи великих літосферних плит не містить у собі материкові брили тільки:

А Індо-Австралійська; Б Антарктична; В Тихоокеанська; Г Південноамериканська.

9. Внаслідок переміщення великих літосферних плит зараз поступово скорочується дно океану:

А Індійського; Б Атлантичного; В Тихого.

10. Встановіть відповідність між основними поняттями теорії літосферних плит та їх визначеннями чи характерними ознаками:

1  літосферна плита; 2 трансформний розлом; 3 рифтова зона; 4 океанічний жолоб.

1 2 3 4 1

А  зона стикання, вздовж яких краї плит ковзають, зміщуючись одна відносно другої;

Б  тріщина у центральній частині серединного океаніч­ного хребта;

В  формується у зоні підсування материкових країв плит;

Г  формується у зоні підсування океанічної плити;

Д  великі горизонтальні блоки, на які системою розломів розділена літосфера.

11. Встановіть відповідність між типами взаємодій літосферних плит та процесами, що відбуваються на межі літосферних плит, характерними рисами тектонічної будови:

1  трансформні розломи; 2  розсування, розходження плит; 3  стикання і підсування двох океанічних частин літосферних плит; 4  стикання і підсування двох материкових частин літосферних плит.

1 2 3 4 1

А  характеризується формуванням на межі плит серединних океанічних хребтів із рифтовими зонами;

Б  характеризується розвитком на межі плит острівних дуг і глибоководних жолобів;

В  характеризується тим, що на дні океану утворюється океанічний жолоб, а край материкової зминається в складки з вираженою вулканічною грядою;

Г  характеризується утворенням на межі плит гірських хребтів та крайових прогинів;

Д  характеризується тільки ковзанням літосферних плит одна відносно другої у горизонтальній площині у різних напрямках.

12. Розташуйте процеси, які відбуваються у надрах Землі, у послідовності від першопричини до кінцевого наслідку:

А  розширення океанічного дна; Б  висхідні потоки магми; В  формування рифтової зони серединного океанічного хребта; Г  формування глибоководних океанічних жолобів.

1 1 2 3 4

13. У місцях розсування двох літосферних плит:

1 збільшується площа земної кори материкового типу; 2 утворюються океанічні жолоби; 3 утворюються серединні океанічні хребти з рифтовими зонами; 4 утворюються в океані острівні дуги, а в горах — вулканічні хребти; 5 нарощується земна кора океанічного типу; 6 до рифтової зони підходять висхідні потоки магми.

1

14. У місцях зустрічного руху і підсування літосферних плит:

1 збільшується площа земної кори материкового типу; 2 виникають тектонічні розломи на материках; 3 утворюються серединні океанічні хребти з рифтовими зонами; 4 утворюються в океані острівні дуги, а в горах — вулканічні хребти; 5 нарощується земна кора океанічного типу; 6 формуються глибоководні жолоби і передгірські крайові прогини.

1

15. Орогенічні рухи:

1 виникають у зоні зустрічного руху літосферних плит; 2 виникають у зоні зустрічного руху літосферних плит океанічного типу; 3 супроводжуються зминанням у складки, у більшості випадків, гірських порід плити, що насувається зверху; 4 виникають тільки у зоні розсування літосферних плит океанічного типу; 5 спричиняють формування рівнинного рельєфу; 6 часто приводять до утворення лусок (скиб) із сильно зім’ятих відкладів.

1

Вулкани та райони їхнього поширення

З внутрішніми процесами пов’язані явища вулканізму. Вулканізм — це сукупність явищ, які пов’язані з підняттям вогняно-рідкої маси — магми — до поверхні Землі.

Хоч на значній глибині у надрах Землі температура дуже висока, речовини мантії та ядра переважно перебувають у твердому стані. Це пов’я­зано з існу­ванням величезного тиску, який не дозволяє твердим речовинам розширитися і перетворюватися на магму. Однак, коли внаслідок рухів літосферних плит виникають розломи, що супроводжуються глибокими тріщинами у земній корі, з’являється місце для розширення і тиск на великих глибинах різко зменшу­ється. Тоді тверда речовина перетворюється в магму і спрямовується у тріщину. В місці її виходу на поверхню утворюються вулкани. Усю сукупність процесів виплавлення магми в астеносфері, її перетворення, переміщення, взаємодії з твердими породами і застигання називають магматизмом.

Вулкани – це конусоподібні підвищення на земній поверхні з отвором (кратером), які постійно або час від часу вики­дають гарячі гази, пару, уламки гірських порід і виливають лаву. Лавою нази­вають магму, що вийшла на поверхню і втратила гази, змінивши свій первин­ний склад.

На давніх етапах розвитку Землі були характерні тріщинні вулкани. При їхніх виверженнях утворювалися великі лавові покриви, які поширені на плато Декан, на Вірменському й Ефіопському нагір’ях, на Середньо­сибірському плоскогір’ї. В історичний час значні виливи лав відбувалися на Гавайських островах, в Ісландії. Вони дуже характерні для серединно-океанічних хребтів.

В улкани, про виверження яких немає ні історичних даних, ні переказів, називають згаслими, а ті, які вибухали за пам’яті людства, називають діючими. На Землі відомо понад 600 діючих вулканів, більшість з яких мають конусо­подібну форму. Найвідоміші серед них Етна, Ключевська Сопка, Фудзіяма, Везувій, Кракатау, Чімбарасо й ін.

Географічне поширення вулканів пов’язане з зонами найбільшої тектонічної активності. Більшість діючих вулканів на материках розміщені вздовж глибоких розломів земної кори (Середземномор’я, Східна Африка), серед моло­дих гір кайнозойської складчастості (Великий Кавказ). У Світовому океані також найбільше їх вздовж великих розломів у поясах взаємодій літосферних плит, що оперізують Тихий океан (до 370 діючих вулканів), деяких частин Індійського та Атлантичного океанів.

У місцях згасання вулканічної діяльності характерні гарячі джерела, у тому числі періодично фонтануючі – гейзери. Їхня наявність, викиди газів із кратерів і тріщин свідчать про існування активних процесів у глибині надр.

Найбільше гейзерів зустрічається в Ісландії, на півострові Камчатка, Йеллоустонському національному парку в США. Саме в цьому національному парку сконцентровано найбільше гарячих джерел і гейзерів. Тут є і гейзер, який викидає воду на найбільшу висоту – до 90 м.

Гарячі джерела у деяких країнах використовують для вироблення електроенергії, обігрівання будинків, оранжерей, парників. Особливо активно використовують це енергетичне багатство у холодній Ісландії.