2.3 Прикладне забезпечення

Отже, існує можливість передавати інформацію між різноманіт­ними точками в мережі. Тепер потрібно розглянути створення друж­нього інтерфейсуInternet, який подбає про зручність для корис­тувача. Для цього існує програмне забезпечення, що розуміє мову команд, видає повідомлення про помилки, підказки, використовує для адресації мережних комп'ютерів при спілкуванні з користувачем імена, а не числа, і т.д. У моделі ISOOSI над цим працюють рівні вище транспортного, тобто сеансовий, представлення даних і при­кладний. Уся ця діяльність спрямована на підвищення рівня зруч­ності роботи у мережі, на створення систем, що дозволяють корис­туватися наданими можливостями звичайному користувачу мережі.

Адже більшість користувачів зовсім не хвилює ні наявність надійного потоку бітів між машинами, ні пропускна здатність цих ліній або тонкощі і особливості використаної технології, ні навіть екзотичність цієї технології. Вони хочуть використовувати цей бітовий потік для справи: переслати файл, добратися до якихось даних або просто пограти в гру. Додатки - це частини програмного забезпечення. їх створюють на основі сервісуTCP абоUDP. Додатки дозволяють користувачу достатньо просто впоратися з потрібним завданням, не занурюючись у безодню технічної інформації про конкретну мережу, про протоколи і т.д.

Існує три стандартних типи Internet-додатків: віддалений дос­туп, передача файлів, електронна пошта; поряд із ними викорис­товуються інші широко поширені нестандартні додатки.

Надання послугInternet побудовано за схемою "клієнт - сервер". Надання послуг здійснюється спільною роботою двох процесів: на комп'ютері користувача і на комп'ютері-сервері. Процес на комп'ю­тері користувача називається клієнтом, а на комп'ютері сервері -сервером. Клієнт і сервер є, по суті, частинами однієї програми, що взаємодіють через віртуальний канал зв'язку в мережі. Сервер за вказівками клієнта виконує відповідні дії, наприклад, пересилає клієнту файл. Для надання послуги цілком необхідна наявність двох цих модулів - клієнта і серверу, і їх одночасна узгоджена робота. Взаємодія клієнта і серверу описується відповідними стандартними протоколами, тому клієнт і сервер можуть бути випущені зовсім різними виробниками і працювати на різнорідних комп'ютерах. Тому ж існує невеличка проблема нестандартності інтерфейсу клієнта безпосередньо вже з користувачем. Ця взаємодія може мати цілком різноманітну форму: інтерактивну, командну і т.д. Системи команд можуть розрізнятися. Але від цього самі можливості не змінюються, оскільки клієнт і сервер завжди взаємодіють однаково відповідно до протоколу.

2.4 Системи мережних адрес

2.4.1 Регіональна Система Імен

Числові адреси підходять для зв'язку машин, люди ж віддають перевагу іменам. Дуже непросто розмовляти, використовуючи машинну адресацію (як би це звучало: "192.112.36.5 обіцяє незабаром... "?), ще складніше запам'ятати ці адреси. Тому комп'ютерам у Internet для зручності користувачів були надані власні імена. Усі додаткиInternet дозволяють користуватися системними іменами замість числових адрес.

Звичайно, таке іменування має свої власні проблеми. Насамперед, слід переконатися, що ніякі два комп'ютери, включені в мережу, не мають однакових імен. Необхідно також забезпечити перетворення імен у числові адреси.

На початку-існуванняInternet, завдяки її невеликому розміру, мати справу з іменами було досить просто.NIC (NetworkInformationCenter) створив реєстратуру. Можна було надіслати запит і у відповідь висилався список імен і адрес. Цей файл, називався "liest file" (файл робочих ЕОМ), регулярно поширювався по всій мережі розсилався всім машинам. Імена були простими словами, усі були єдиними. Якщо ви використовували ім'я, ваш комп'ютер переглядав цей файл і підставляв замість імені реальну числову адресу. Так само, як працює телефонний апарат із вбудованим списком абонентів. Усім комп'ютерам вистачало простих імен.

Але по мірі розвитку і розширення Internet зростала кількість користувачів, хостів, а тому збільшувався і згаданий файл. Виникали значні затримки при реєстрації й одержанні імені новим комп'ютером, стало важко знаходити імена, які ще ніхто не використовував, занадто багато мережного часу витрачалося на розсилання цього величезного файлу усім машинам. Стало очевидно, - щоб справитися з такими темпами змін і росту мережі, потрібна розподілена оперативна система, що спирається на новий принцип. Така система була створена, її назвали доменною системою імен -DNS (DomainNameSystem), а спосіб адресації способом адресації за доменним принципом.DNS іноді ще називають регіональною системою найменувань.