8.2 Рівновага на ринку праці

Ринок праці – це система суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з купівлею і продажем послуг праці; це також економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Попит на ринку праці – це суспільна платоспроможна потреба в трудових послугах.

Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни. Сукупний попит охоплює всю сферу суспільної праці і включає як укомплектовані працівниками, так і вільні (вакантні) робочі місця. Поточний попит визначається потребою у працівниках для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для виконання разових робіт.

Закономірності формування індивідуального та ринкового попиту на ринку праці є аналогічними закономірностям формування попиту на ринку ресурсів у цілому, що були розглянуті у пункті 8.1.

Пропозиція на ринку праці – це контингент економічно активного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до працi в обмiн на фонд життєвих благ.

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція на ринку праці складається з таких основних груп: безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівники, які намагаються змінити місце роботи; особи, котрі бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.

Закономірності формування пропозиції праці доцільно розглядати на рівні окремої фірми, а також для галузі та економіки в цілому.

На конкурентному ринку праці великому числу конкуруючих фірм, що купують конкретні види праці, протистоять робітники, які мають однакову кваліфікацію і пропонують свої послуги незалежно один від одного. Якщо вони не об’єднані в профспілки, то кожен робітник конкурує з іншими робітниками за вільні робочі місця, які є в наявності у кожний даний період часу. При цьому конкретний індивід суб’єктивно визначає для себе, скільки часу він буде працювати. З цих індивідуальних рішень складається зрештою обсяг пропозиції праці в економіці.

Найманий робітник володіє специфічним товаром – здатністю до праці, яку він може застосовувати лише особисто і протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів. Сукупна корисність часу для найманого робітника складається з корисності робочого часу та корисності дозвілля – часу, вільного від роботи. Терміном «дозвілля» в мікроекономіці охоплюється будь-яка діяльність людини поза місцем роботи.

Продаючи свою робочу силу, робітник має на меті максимізацію сукупної корисності часу. Поведінка найманого працівника пояснюється насамперед тим, що за інших однакових умов погодинна ставка реальної заробітної плати спонукає його працювати більше, тобто більше праці пропонувати на ринок. Така поведінка пояснюється і ефектом заміни, який виникає тоді, коли за високої погодинної ставки заробітної плати час дозвілля оцінюється як потенційний збиток. Година дозвілля за високої погодинної ставки реальної заробітної плати стає все дорожчою, і працівник замість дозвілля надає перевагу праці.

Але високий рівень ставки зарплати дає можливість споживати більше за тих же, або навіть менших затрат робочого часу. Це – прояв ефекту доходу, який виникає тоді, коли висока заробітна плата розглядається як джерело можливості збільшити час дозвілля. Він діє у протилежному напрямку і може спричинити скорочення пропозиції праці. Чим вищим є рівень зарплати, тим більшим стає ефект доходу.

Графічна ілюстрація дії ефектів доходу і заміни представлена на рисунку 8.4.

Рисунок 8.4 – Ефекти заміни та доходу за зростання ставки заробітної плати [3]

На горизонтальній осі (t) відкладено кількість годин дозвілля на добу, на вертикальній – доход від робочого часу (w). Якби індивід зовсім не працював, то час дозвілля становив би 24 години, а якби працював всі 24 години, то одержував би доход з розрахунку погодинної ставки 10 грн. за годину у сумі 240 грн. Пряма PQ є лінією бюджету часу. Крива U₁ відповідає деякому початковому рівню корисності часу. За даної ставки заробітної плати індивід максимізує корисність у точці А, тобто має 8-годинний робочий день, 16 годин дозвілля і одержує заробітну плату у 80 грн.

Підвищення ставки зарплати вдвічі (до 20 грн./год.) обертає лінію бюджету часу навколо точки Q до точки R, де сума доходу становить 480 грн. Ефект заміни знаходимо з допомогою побудови умовної бюджетної лінії (на графіку позначена пунктиром), паралельної новій лінії бюджету і дотичної до початкової кривої байдужості. Ефект заміни спонукає робітника переміститись з точки рівноваги А в точку С, збільшити робочий час з 8 до 12 годин, відповідно скоротивши години дозвілля.

Але одночасно діє ефект доходу переміщує робітника на вищий рівень корисності U₂ в точку рівноваги В, де робочий час становить 4 години, а час дозвілля – 20 годин. Тепер робітник одержує 80 грн. зарплати, але сукупна корисність часу для нього зростає і максимізується за рахунок підвищення цінності часу дозвілля. У даному випадку ефект доходу перевищує ефект заміни, тому пропозиція праці з боку робітника скорочується. Можливо, що робітник вибере іншу точку на новій кривій байдужості, розташовану ліворуч від точок А і В. Це означатиме, що домінує ефект заміни, тривалість робочого часу збільшиться [3].

Коли ефект доходу перевищує ефект заміни, тривалість робочого часу скорочується, і навпаки (рис. 8.5).

Рисунок 8.5 – Конфігурація кривої індивідуальної пропозиції праці, зумовлена ефектами заміщення та доходу

Як і стосовно попиту, ця спрощена модель відображає залежність величини пропозиції праці лише від однієї змінної – ціни праці. В реальному житті на пропозицію праці впливає багато інших чинників, що збільшують або зменшують її при будь-якому рівні оплати праці. Передусім до них належить рівень життя населення, падіння якого веде до різкого зростання пропозиції праці. Крім того, на пропозицію праці впливають: система оплати праці, демогpафiчна ситуацiя, характер i змicт працi, інтенсивність, вивiльнення робочої сили, ефективність функціонування системи пiдготовки i перепiдготовки кадрiв, кон’юнктура ринків капiталу, тoвapiв тa послуг тощо.

Оскільки обсяг попиту окремої фірми конкурентному ринку занадто малий, вона може придбати будь-яку кількість праці за рівноважною ринковою ставкою зарплати, ніяк не впливаючи на її рівень. Це означає, що пропозиція праці для фірми абсолютно еластична, крива пропозиції є горизонтальною прямою на рівні рівноважної ставки зарплати w* (рис. 8.6).

Рисунок 8.6 – Конфігурація кривих пропозиції праці для конкурентної фірми (S_L^f) і галузі (S_L^e)

Ставка зарплати визначає для фірми середні видатки на одиницю праці (AE_L) та додаткові видатків на купівлю додаткової одиниці праці (ME_L), отже, всі три криві зливаються в одну горизонтальну лінію.

Крива ринкової пропозиції для галузі та економіки в цілому на конкурентному ринку праці, так само, як і на ринку товарів, буде плавною висхідною функцією ставки зарплати. Для товарів і речових факторів виробництва позитивний нахил кривої пропозиції пояснюється зростанням витрат виробництва (MС). Але для ринку праці позитивний нахил кривої пропозиції пов’язаний з ефектами заміни і доходу. Позитивний нахил кривої ринкової пропозиції праці є наслідком переважання ефекту заміни дозвілля працею над ефектом доходу – з підвищенням ставки зарплати не тільки зайняті робітники виявляють бажання працювати більше, але й інші групи населення, які раніше не працювали: жінки, молодь, студенти втягуються в економічну діяльність, збільшуючи суму робочого часу в економіці.

Рівноважна ставка зарплати встановлюється в кожний момент внаслідок взаємодії сукупного попиту на працю і сукупної пропозиції праці (рис. 8.7).

Рисунок 8.7 – Ринкова рівновага(а) та рівновага конкурентної фірми на ринку праці (б)

Рівноважний обсяг праці фірма знаходить, керуючись правилом оптимального використання ресурсу MRP_L = MRC_L, яке для конкурентного ринку праці конкретизується як MRP_L = w.

Рівноважна ставка зарплати визначається граничною продуктивністю останнього з найнятих робітників даної кваліфікації, який має найнижчу продуктивність. Всі попередні робітники мають вищу продуктивність праці. За існування єдиної ставки зарплати надлишкову продукцію, вироблену всіма найманими робітниками, за винятком останнього, привласнює підприємець у вигляді додаткового прибутку від реалізації цієї продукції (площа трикутника AW*EF).З іншого боку, робітники фірми одержують однакову рівноважну ставку зарплати , але всі попередньо найняті робітники згодилися б запропонувати свою працю і за меншою ставкою, ніж та, яка потрібна для залучення у виробництво останнього з найнятих робітників. Ця різниця між доходом, одержаним від використання фактора виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим фактором є економічною рентою (рис.8.8).

Рисунок 8.8 – Економічна рента

Якщо покупцем на конкурентному ринку праці є фірма-монополіст на ринку готової продукції, то рівновага монополіста на конкурентному ринку праці визначається за загальним правилом оптимального використання ресурсу, але при цьому гранична доходність праці не буде рівною цінності граничного продукту MRP_L < VMP_L оскільки граничний виторг MR буде меншим за ціну продукції Ρ (рис. 8.9). Рівновага на такому ринку досягається в точці Μ.

Рисунок 8.9 – Рівновага фірми-монополіста на конкурентному ринку праці

Монопсонія на ринку праці виникає, коли певна фірма є єдиним наймачем робочої сили в регіоні.

Умовами виникнення монопсонії на ринку праці є [1, 3]:

а) фірма-монопсоніст (група фірм) наймає основну частину із загальної кількості спеціалістів певної професії (робітникам таких професій для зміни місця роботи доводиться набувати новий фах);

б) певний вид праці не має високої мобільності (наприклад, через географічну роз’єднаність, пов’язану з певними кліматичними умовами або сировинною базою);

в) коли економіка невеликих міст і селищ сформована навколо однієї великої за масштабами виробництва фірми.

У реальному житті більш поширена ситуація олігопсонії, коли кілька великих фірм наймають більшу частину певного виду праці даного регіону. Однак дослідження виявили, що олігопсоністи діють на ринку праці узгоджено, як монопсоніст.

Якщо на ринку конкретного виду праці існує лише один покупець, крива пропозиції праці для нього співпадає з кривою ринкової пропозиції праці (рис. 8.10) і є плавною висхідною лінією. Оскільки для робітників однакової кваліфікації виплачується однакова зарплата, крива пропозиції відображає середні видатки наймача на одиницю праці (S_L = AC).

Рисунок 8.10 – Модель монопсонії на ринку праці [5]

Але монопсоніст, як і будь-яка фірма, прагне максимізації прибутку. Тому обсяг найму робочої сили він визначає за кривою граничних видатків (MRC_L). Оскільки, розширюючи найом робітників, монопсоніст повинен з кожною додатковою одиницею праці піднімати ставку зарплати для всіх попередньо найнятих, граничні видатки зростають швидше, ніж середні, а крива граничних видатків відхиляється від кривої пропозиції праці ліворуч вгору.

Отже, фірма-монопсоніст визначає кількість робітників за правилом MRP_L = MRC_L (точка H ), а ставку зарплати – за кривою пропозиції праці S_L. Рівновага монопсоніста встановлюється у точці M, відповідно він найме L_m одиниць праці за ставкою зарплати w_m.

В умовах конкуренції рівень зайнятості був би більшим (L_с), а ставка зарплати вищою (w_с), ніж за умов монопсонії. Отже, панування монопсонії призводить донеефективного використання ресурсів суспільства. Монопсоніст занижує як зайнятість робочої сили, так і рівень доходу найманих робітників. У результаті суспільство одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати, нижчу за їхній граничний продукт.

Монополія на ринку праці виникає тоді, коли на стороні пропозиції праці від імені всіх бажаючих найнятися на роботу виступає профспілка. У цьому випадку, як на всякому монополізованому ринку, ціна буде залежати не тільки від виду функцій попиту та пропозиції, але і від цілей профспілки [1].

Профспілки виконують функцію захисту робітників від диктату фірм. Серед багатьох напрямків діяльності профспілок можна виділити дві основні проблеми, які вони намагаються вирішити: збільшення зайнятості і підвищення заробітної плати робітників, об’єднаних у профспілки. Самі по собі це дві протилежні цілі, які в умовах ринкової економіки суперечать одна одній. Стратегія профспілки на ринку праці залежить від того, яку мету на даний період вона вважає головною [3].

Якщо у даний час профспілка вважає основним своїм завданням підвищення заробітної плати, вона намагатиметься впливати на фактори, які розширюють попит на робочу силу або обмежують її пропозицію в економіці. В обох випадках зарплата робітників підвищиться (рис. 8.11), однак у випадку зростання попиту на працю підвищення зарплати супроводжується розширенням зайнятості (рис. 8.11, а), а у випадку зменшення пропозиції – скороченням загальної зайнятості в економіці (рис. 8.11, б). Тому більш прийнятним шляхом є розширення попиту на працю.

Рисунок 8.11 – Тактика профспілок: підвищення попиту на працю (а), та обмеження пропозиції праці (б) [5]

Намагаючись розширити попит на працю, профспілка застосовує різноманітні методи впливу [3]:

а) сприяння зростанню попиту на продукцію, допомагаючи фірмам у проведенні рекламної кампанії, або використовуючи політичне лобіювання, щоб одержати вигідний контракт, який сприяв би розширенню виробництва;

б) сприяння всім заходам підприємців щодо підвищення продуктивності праці;

в) вплив на підвищення цін ресурсів-замінників, щоб фірмам було невигідно їх застосовувати, заміщуючи членів профспілки іншими ресурсами;

г) підтримка протестів проти підвищення цін на доповнюючі ресурси, наприклад, газ, електроенергію і т.п., щоб уникнути скорочення робітників на фірмах.

д) прямий тиск на підприємців, вимагаючи збереження контингенту, незважаючи на зміну потреби у робітниках (наприклад, погроза страйком).

Страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору). Але страйк шкодить обом сторонам. І тут виявляються спільні інтереси. Фірма може одержати прибуток, а робітники – зарплату лише в процесі виробництва. Фірма потребує послуг робітників, а робітники – наявності роботи, тому переговори профспілок з адміністрацією, як правило, закінчуються взаємними поступками.

Інший шлях підвищення зарплати – скорочення пропозиції праці в економіці в цілому різними методами [3]:

а) підтримкою законодавства, яке обмежує імміграцію;

б) виступами проти застосування дитячої праці;

в) вимогою скорочення робочого тижня;

г) вимогою обов’язкового виходу на пенсію;

д) застосування процедури ліцензування професій тощо.

Монополія профспілок на ринку праці, якщо вона об’єднує всіх робітників, може призвести до значного підвищення зарплати (робітники, організовані профспілкою, не будуть найматись за нижчу ставку), але наймачі при цьому скорочують чисельність найнятих робітників (рис. 8.12).

Рисунок 8.12 – Модель монополії на ринку праці [3]

Якщо профспілка ставить своїм завданням максимізувати зайнятість робітників у галузі, вона погодиться на ставку зарплати, яка відповідає точці конкурентної рівноваги Ε.

Якщо на монопсонічному ринку сформувалась сильна профспілка, то виникає двостороння монополія.

Профспілка, яка контролює пропозицію праці й може впливати на ставки зарплати, виступає як монопольний продавець. Вона протистоїть монопсонічному наймачу праці, який також може впливати на ставки зарплати через зміну зайнятості. В такому випадку представники профспілки ведуть переговори з представниками фірми-монопсоніста або кількома крупними олігопсоністами відносно колективного договору. Процес укладання угоди графічно ілюструє, рис. 8.13.

Рисунок 8.13 – Модель двосторонньої монополії на ринку праці [5]

Якби на ринку праці не було профспілки, то монопсоніст прийняв би рішення згідно правила MRP_L (=D_L) = MRC_L. Тоді кількість найнятих становила б L_m із ставкою зарплати (w_m). Профспілка як продавець робочої сили, для визначення ставки і числа зайнятих може скористатись загальним правилом максимізації прибутку, яке застосовує проста монополія MRP_L = MRC_L(=S_L). Ставка зарплати (w_u) буде максимізуватись за умови, що кількість найнятих L_u, вона визначається за кривою попиту і є значно вищою за монопсонічну.

Неможливо точно визначити, яка з можливостей реалізується. Якщо сторони підуть на поступку то логічно очікувати, що результат буде проміжним. Але сторона, яка має більшу силу і ефективнішу стратегію, може добитись ставки, ближчої до запропонованої нею.

Серед економістів відсутній єдиний погляд на роль профспілок та їх вплив на економіку (табл. 8.1).

Таблиця 8.1 – Позитивні та негативні наслідки діяльності профспілок

Позитивні наслідки

Негативні наслідки

зниження рівня зайнятості в економіці; негативний вплив на ефективність розподілу трудових ресурсів та їх продуктивність (протидія впровадженню нових технологій, які скорочують робочі місця і т.п.); втрати національного продукту (внаслідок страйків, що гальмують роботу багатьох виробництв); посилення економічної нерівності (зниження оплати праці у непрофспілковому секторі); підвищення зарплати на вимоги профспілок може спричинити інфляцію витрат.

боротьба профспілок за підвищення зарплати змушує фірми вдосконалювати методи виробництва та організації праці і тим самим досягати підвищення ефективності; профспілки сприяють скороченню плинності кадрів; посилюють економічну рівність в суспільстві (боротьба за встановлення єдиної ставки зарплати для робітників, що виконують однакову роботу в межах однієї фірми і навіть в різних фірмах).