65.Еволюція аграрних відносин у др. Пол. XIX ст.

65. Після скасування кріпосного права сільське господарство України, як і всієї країни, йшло капіталістичним шляхом. Але розвиток капіталізму взагалі, в сільському господарстві зокрема, гальмувався численними залишками кріпосництва, головними з яких були царське самодержавство і дворянське землеволодіння.

Реформа 1861 p., проведена кріпосниками, зберегла в руках поміщиків величезні площі земель і прирекла селян на малоземелля і безземелля, а отже, і на напівкріпосницьку кабалу. За земельним переписом 1877 р. з 43 млн. дес. земельних володінь в Україні 33 тис. дворян належало близько 16 млн. дес, або 37 %; казні, уділам, церквам, монастирям, купцям — понад 7 млн. дес, або 18 %; 1950 тис. селянських дворів мали близько 20 млн. дес, з яких близько 19 млн. надільної і понад 1 млн. дес. приватновласницької землі. Отже, майже 2 млн. селянських господарств мали приблизно 46 %, тобто, менше половини всіх земель. Якщо в середньому на селянський двір припадало 10 дес, то на один поміщицький маєток — 507 дес. 197 найбільших землевласників, у кожного з яких було не менше 10 тис. дес, володіли 3750 тис. дес, а 4 тис. власників з розміром маєтків понад 1 тис. дес мали 14 млн. дес. Саме поміщицьке землеволодіння, кріпосницькі латифундії були найвизначнішим втіленням і найміцнішою опорою залишків кріпосництва в Росії.

Залишками кріпосництва, які давали можливість поміщикам ставити в залежність від себе селян, були також черезсмужжя, тобто нерозмежованість землекористування, сервітути (особливо на Правобережжі) — спільне користування селянами й поміщиками лісами, луками, вигонами, водопоями, пасовищами та іншими угіддями.

Кріпосницькі пережитки зберігалися і в податковій системі. І після реформи 1861 р. селяни залишалися нижчим податним станом і змушені були платити багато податків: подушну подать, державні земельні збори, земські збори тощо і, крім усього, викупні платежі.

Селяни були обмеженими і в своїх громадянських та майнових правах: у багатьох місцях вони до 1883 р. залишалися тимчасово зобов'язаними, до 1904 р. за рішенням волосного суду селянин міг бути покараний різками. Без дозволу общини або сільської громади селянин не міг вибути з села. Над селянами знущалися урядники, стражники і т. д.

Поєднання відробіткової і капіталістичної систем.

При відсутності належних умов для негайного перебудування поміщицьких маєтків на капіталістичний лад і наявності значних залишків кріпосництва відразу капіталістична система в сільському господарстві перемогти не могла.

Як і в цілому по країні, в сільському господарстві України після реформи 1861 р. тісно поєднувалися, перепліталися дві системи господарювання — відробіткова, яка була прямим і безпосереднім пережитком панщини і яка поступово відмирала, і капіталістична, що розвивалася.

Відробіткова система полягала в тому, що селяни, одержавши внаслідок реформи 1861 р, наділи, недостатні для прохарчування своїх сімей, змушені були орендувати в поміщиків землі і за це відробляти на їхніх землях своїм інвентарем і худобою.

При капіталістичній системі поміщик своє господарство ґрунтував на праці вільнонайманих робітників (річних, строкових, поденних та ін.), які обробляли землю інвентарем власника. Тут більш широко застосовувалися сільськогосподарські машини, досягнення агрокультури і т. п., що давало вищу продуктивність праці і вищі врожаї.

Відробіткова система гальмувала розвиток сільськогосподарського виробництва.