62.Селянство і дворянство в др. Пол. XIX ст.

Селянство. Після скасування кріпаччини більшість селян володіла невеликими наділами землі, які були меншими ніж у дореформену добу.

Так, половина усіх селян у Наддніпрянській Україні володіла земельними наділами до 5 десятин. Половина селянських дворів не мала коней, тяглової сили, необхідної для підвищення ефективності праці. Умови праці цієї частини селянства були застарілими. Селяни підозріло ставилися до змін, які відбувалися в сільському господарстві після 1861 р. Вони не використовували мінеральні добрива, виснажуючи тим самим українські чорноземи, до того ж зберігалася стара система трипілля, не поновлювався сільськогосподарський реманент. Більшість з селян побоювалися і не мали матеріальної можливості купити сучасну техніку. Чимало селянства додержувалася традиційної економічної поведінки і способу життя, показником якого була велика кількість святково-вихідних днів. Словом, переважав споживацький тип селянської етики праці.

Селянська агрикультура Півдня України за своєю ефективністю багато в чому поступалася французькій.

У 1910 р. французький віце-консул відмічав, що селяни Півдня (який вважався центром товарного сільськогосподарського виробництва) виробляють лише 1/10 продукції французьких селян і значно поступаються в якості продукції німецьким колоністам. Аграрії Півдня, «впевнені в родючості своїх чорноземів відмовляються, – свідчив французький віце-консул, – використовувати трохи добрив і дозволяють землі поступово виснажуватися. Надто схильні до рутини, вони ніколи не мали бажання скористатися імпортним реманентом, і будучи ледачими від природи, працюють по мінімуму, заради буханця хліба під час численних свят, якими перемежено православний календар.»

Природне зростання населення, економічна конкуренція вели до розмивання маси традиційно налаштованого селянства. Однією з основних тенденцій стану цієї групи була пауперизація основної маси. Ознакою цієї тенденції можна вважати кількість безтяглих селянських господарств. У 1882 р. кількість безкінних селянських господарств на Правобережжі становила 50, Лівобережжі – 44, Півдні – 36%.

Інша тенденція виявлялася у виокремленні невеликої кількості селян з основної маси, які орієнтувалися на нову модель праці та дотримувалися норм підприємницької моралі та поведінки.

Найчисленнішу та найпродуктивнішу групу в структурі селянського населення України становили заможні селяни.

Це були самостійні господарі, власники торговельно-промислових закладів, але основним видом їхньої господарчої діяльності було товарне землеробство. В радянській історіографії ця група заможного селянства здобула дещо принизливу назву «куркулі», «сільські глитаї», в термінах марксистської науки – «сільська буржуазія». Саме вони складали групу селян-підприємців, фермерів, яким належала основна роль в економіці села. Селянська підприємницька еліта становила 1/4 усього селянського населення (5 млн. осіб), їй належало 40% усіх надільних і приватних селянських земель, а також 50% усієї продуктивної робочої худоби.

Дворянство. Після скасування кріпосного права сільське господарство України, як і всієї країни, йшло капіталістичним шляхом. Але розвиток капіталізму взагалі, в сільському господарстві зокрема, гальмувався численними залишками кріпосництва, головними з яких були царське самодержавство і дворянське землеволодіння. Реформа 1861 p., проведена кріпосниками, зберегла в руках поміщиків величезні площі земель і прирекла селян на малоземелля і безземелля, а отже, і на напівкріпосницьку кабалу. За земельним переписом 1877 р. з 43 млн. дес. земельних володінь в Україні 33 тис. дворян належало близько 16 млн. дес, або 37%

Царський уряд в усій своїй політиці, в тому числі й економічній, виражав і обстоював інтереси дворян, поміщиків. Проте він не міг не зважати й на інтереси великого капіталу, а тому змушений був сприяти капіталістичному прогресу країни.

Для успішного розвитку капіталізму потрібні були нова кредитна система і тверда валюта. Дореформений Дворянський банк, який мав право давати дворянам кредити під заставу маєтків з кріпаками, було ліквідовано. У 1860 р. замість нього створено Державний банк, що вів «кредитні операції» і разом з міністерством фінансів регулював діяльність усіх банків і всієї фінансової системи, сприяв розвиткові капіталізму. Контори Державного банку відкрилися і в Україні (у Києві, Одесі, Харкові та інших містах).