12. Схоластика як етап філософії середніх віків.

Схоластика продовжує розв’язувати проблеми філос. патристики. ЇЇ репрезентували Фома Аквінський, Кентерберійський, Оккам. Гол ознака схоластики полягає у тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на службу теології, служницю теології. Але, незважаючи на її абстрактну обмеженість та апологетизм, вона зробила крок вперед у розробці логіко-гносеолог та етичн проблематики, яка є досить актуальн для сьогодення.

Однією з особливостей середньов філософії є боротьба між реалістами та номіналістами. Реалізм — це вчення, згідно з яким об’єкт реальність (буття) існує у вигляді лише заг понять, або універсалій. Згідно з ученням реалістів, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. І тільки завдяки цьому людськ розум має змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як заг поняття. Для реалістів пізнання можливе лише з/д розуму, який має божественну природу. Термін «номіналізм» походить від лат слова «nomen», що означає «ім’я». На противагу середньов реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивід речі, а заг поняття (універсалії) — лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Осн представниками цього напряму були: Д. Скот, І. Росцелін, У. Оккам. Крайні номіналісти, до яких належав Росцелін (XI—XII cm.), обґрунтовували думку про те, що заг поняття — це тільки звуки люд голосу; реально існує лише одиничне, а заг — це ілюзія, яка може існувати лише в людському розумі.

Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теолог проблеми про характер реальності «святої трійці».Реалізм наполягав на істотності, реальності, єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальними вважав «лики» (іпостасі) трійці. Проте «проблема трійці» була лише зовн формою, так би мовити, «офіц приводом», який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком філософською проблемою статусу реальності категорій загального і окремого.

Реалісти, говорячи про єдність «божественної трійці», обґрунтовували, по суті, об’єктивно-ідеаліст тезу про незал від матер-чуттєв світу існув ідеальн (заг понять, універсалій). Щодо номіналістів, то вони, обґрунтовуючи реальність трійці, відстоювали реальне існув одиничного, окремих речей і явищ, що приводило номіналізм до матеріаліст тези про об’єкт реальність матер-чуттєв світу, що виступав у вигляді суми окремих речей.

13. Натурфілософія доби Відродження (Коперник, Бруно).

Натурфілосо́фія (лат. natura - "природа") — філософія природи, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності. Кордони між натурфілософіею і природознавством, а також її місце у філософії історично змінювалися. Найбільшу роль натурфілософія відігравала у давнину. Натурфілософія стала першою історичною формою філософії і фактично зливалася з природознавством. В подальшому натурфілософія в основному називалася фізикою, тобто вченням про природу.Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, у центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в середині віку в основу брався Бог та пов’язана з ним ідея спасіння. Звідси – характерна риса епохи Відродження: орієнтація на мистецтво. Відродження – епоха художньо-естетична.Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився в поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473-1543) та Джордано Бруно (1548-1600). Геліоцентрична теорія створена і обгрунтована Коперніком. Повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії. Д.Бруно розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, “розсередивши” Бога в усій природі. Він вважав, що природа і Бог є в речах. Д.Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний, він не породжується і не знищується, не може знищуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але і його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту.