8. Філософія та етика Аристотеля

Аристотель (384—322 pp. до н.е.) — провідний філософ класич періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Навчався у Платона в Академії, був вихователем О.Македонського, створив свою філософ школу — Лікей, яку згодом назвали школою перипатетиків (грец. «прогулянка»).

Вчення про буття. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію розглядає як можливість. Для того щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія має мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Н-д, якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї є мідь, а формою — кулеподібність; відносно живої істоти матерією є її тілесний склад, а формою — душа, котра забезпечує єдність і цілісність усіх її тілесних частин. Форма, за Аристотелем, — акт начало, тоді як матерія — пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожна самій речі. Найвищою сутністю вважає чисту (очищену, звільнену від матерії) форму. Він доводить відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма — це вічний двигун, який є джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому і виявляється ідеалізм у філософії Аристотеля.

Узагальнюючи сутність старогр вчення про буття, можна дійти таких висновків. Для більшості філософів характерне дуалістичне протиставл 2 начал: буття і небуття — у Парменіда, атомів і пустоти — у Демокріта, ідеї і матерії — у Платона, форми і матерії — у Аристотеля. З/д цих двох начал філософи намагалися пояснити буття світу та людини. І другий важливий момент. Старогрецькі мислителі як матеріалісти, так і ідеалісти, були космістами, їхні погляди були спрямовані на розкриття таємниць природи, космосу.

Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, — значить знати заг, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Універсалії (категорії) структурують хаос уявлень (чуттєву цілісність) і роблять ост пізнаваною. Арістотель визначає 10 осн категорій: сутність, к-сть, якість, віднош, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.

Аристотель — фундатор (засновник) формал логіки. Він визначив 3 осн з-ни логіки: з-н тотожності; з-н усунення протиріччя; з-н виключеного третього.

Учення про людину та сусп.-во. За Аристотелем, проблеми людини вивчає практ філософія, яка склад з 2 частин — етики та політики. Аристотель — фундатор етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини — щастя (на відміну від етики гедонізму — філософії насолоди). Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає 2 види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.

Людина — це сусп тварина, яка наділена душею та політ свідомістю. Найкраще держ об’єднання — це поліс, остаточна мета якого — щасливе життя. Найкращий лад — це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення «раб — господар», але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

9. Сократ та сократичні філософські школи. Стоїцизм, скептицизм, епікуреїзм.

Сократ(469-399 р до н. е.). Після себе Сократ не залишив жодного письмового джерела, тому його вчення відомі нам завдяки творам його послідовників. Найбільше відомостей ми можемо знайти у « Апології Сократа» що належить найвидатнішому учню Сократа Платону. На початку четвертого століття учні сократа заснували школи які отримали назву сократівські. Найвідоміші з них: мегарська, елідо-еритрійська, кіреноїки, кіньків. Кожна школа по своєму розглядала поставлені Сократом питання про можливість пізнання та предмет загальних понять. Їхні точки зору були абсолютно різні і призводили до частих конфліктів. Мегарська,елідо-еритрійська тяжіли до реалізму, кіренаїки підтримували атеїзм, кіньків мала матеріалістичне спрямування.

Стоїцизм (3 ст. до н.е. - 3 ст. н.е.) багато в чому істотно відрізняється від епікуреїзму. Наприклад, в школі Эпикура як в його час, так і після нього панував культ учителя, авторитет якого вважався незаперечним, учні не лише вивчали його теорію, але і непохитно її наслідували. У школі стоїків, навпаки, відкидався всякий догматизм, критика була рушійною силою їх вчення. Стоїки не приймали механістичного атомізму епікурейців, згідно з яким людина є зчепленням атомів. Атомізм принципово не міг пояснити моральну і інтелектуальну суть людини. Не приймали стоїки також епікурейської етики насолоди заради насолоди.

Етика стоїків заснована на визнанні щастя головною метою життя людини, і в цьому вона сходиться з етикою епікурейців. Але на цьому схожість закінчується. Щастя, згідно із стоїками, є наслідування природи, внутрішньо розумний спокій, раціональне пристосування до довкілля заради самозбереження. Благо - те, що спрямовано на збереження людської істоти, зло - те, що спрямовано на його знищення. Але не всяке благо однаковою мірою цінно. Благо, спрямоване на збереження фізичного життя, за своєю суттю є нейтральним, а благо, спрямоване на збереження і розвиток логосу, розуму, є справжньою доброчесністю і може бути оцінене як моральна якість - добро. Все те, що сприяє самозбереженню двоєдиної суті людини, є цінним. Відповідно до цього у стоїків з'являється найважливіші поняття - борг, під яким вони розуміють морально здійснену поведінку, що спирає на раціональне наслідування природи, розуміння її пристрою, знання її законів. Ми усі рівні перед природою, тому вимоги самозбереження поширюється на усіх. Прагнення ж до власного збереження кожною є умова не завдання шкоди іншому. Пізній стоїцизм пов'язаний з іменами Сенеки, Эпиктета і Марка Аврелия.

Скептицизм- метод судження що засновується на не прийнятті передчасних висновків. У філософії скептицизм означає одну із даних позицій: принципова (обмеження знань), отримання інформації про дійсність через сумніви та постійні перевірки, брак певності в позитивній мотивації людських вчинків. У класичній філософії скептицизм означає вчення філософської школи, представники якої стверджували що вони «нічого не заявляють, а лише висловлюють власну думку» .

Епікуреїзм філософське вчення що походить від ідей Епікурата його послідовників. Одна з найбільш впливових філософських течій в античності. Основні положення епікурейської філософії : -

- в реальності є місце для щастя;

- - щастя - це витіснення страждання і занепокоєння;

- - для досягнення щастя і спокою людина не потребує ні чого, окрім самого себе;

- - для цього також зайві держава, багатство і навіть боги.

Представники епікуреїзму виходять з того, що будь-якому відчуттю, почуттю повинна передувати відчутність як деяке первосвойство. Цими первосвойством являються атоми, які були розумовими конструкціями, що утілюють відчутність буття. Джерело руху атомів знаходилося в них самих. Такою ж відчутністю були і боги, на думку епікурейців. Вони ні від чого не могли залежати, і нічого не залежало від них. Звідси витікає знаменитий принцип свободи епікурейства, який насправді виступає як вираження самого устрою світу. Таким чином, головним принципом епікурейства виступає наступний: те, що сприяє насолоді, є добром, а то, що приносить страждання, злом. Теорія пізнання служить підставою гедоністичної етики Эпикура. Філософія ж призначена для пізнання шляхів до насолоди і щастя. Знання звільняє людину від страху перед природою, богами і смертю. Людина повинна мати переконання, цінувати любов і дружбу, всіляко уникати негативних пристрастей ненависті.