6. Філософія Демокріта.

Гол досягненням філософії Демокріта вважається розвиток ним вчення Левкіпа про «атом» — неділиму частку речовини, що володіє дійсним буттям, не руйнується і не виникає. Атоми рухаються і утворюють найрізноманітніші з'єднання, які сприймаються людьми як різні речі, процеси, що виникають і зникають. Але це розмаїття, стверджує Демокріт, удаване: немає різних речей, процесів, є лише різні з'єднання одних і тих самих атомів. Вважав первоначалом атом (буття) і пустоту (небуття). Оригінально пояснює виникн життя; стверджує, що живе виникло із неживого за межами живого без ніякого творця і розумної мети; розглядаючи душу, вважає її як сук-сть атомів. На уяві про тілесність душі побудоване вчення про пізн. При цьому розрізняє 2 види пізнання : темне та істинне, а також з/д чуттів і через мислення.

Якісно новим для античної філософії є поняття "нескінченності", "незнищенності" Космосу, в якому існує багато різних світів. Ці світи не відрізн істотно від світу, в якому ми безпосередньо живемо. Розум дійсності в уяві Демокріта підпорядковане принципові необхідності. Ця необхідність абсолютна настільки, що не визнає навіть теологічної її інтерпретації: "Боги не потрібні Космосу". Виявл причин і наслідків, які простягаються у нескінченний ланцюг, і є, з погляду Демокріта, гол предметом пізнання. Там, де виникали пит про можливість, випадковість, Демокріт вбачає проблему пошуку невідомих причин. Так, його концепція ейдосів — чуттєвих образів, виявляє себе як спроба знайти причину розбіжностей між поняттям про атомарну будову Космосу і чуттєвими даними. Ейдоси виникають як проміжне утвор між об'єдн атомів (конкретною річчю) і відповідним органом чуття людини. Кожна річ виділяє у середовище щось подібне до предмета, яке проникає в око, тактильні органи, вухо тощо. Власне образ предмета виникає у просторі між предметом і органом чуття, потрапляючи до суб'єкта як відбиток.

7. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.

Космос — царство ідей (ейдосів), повних божественого сенсу. Світ підкоряється ідеї — живе, існує, розвив відповідно до заг закономірностей, тих правил, що встановлюють ідеї. Ідеї — основа всього світу. Їх не видно людям і їх не можна відчути, оскільки відчуття не дозволяють пізнати дійсну природу речей (вода, дерева і весь останній матер світ — існує, але людям залишаються невідомі причина їх існув, признач, сенс їх буття). Для Платона ідеї — це божественне регулюв всіх процесів, що відбув у Всесвіті. Ідеї — це цільові причини, заряджені енергією устремління; між ними існують стосунки координації і підпорядкування. Вища ідея (головна) — ідея абсолютн блага (агатон); світовий Розум; Божество. Платон вірить в богів і доводить їх існув тим, що люди відчувають спорідненість з природою (людина має можливість відчувати всяку мить по-різному, тобто може бути емоційний). Платон виділяв ідею добра як гол й найвпливовішу в заг піраміді ідей, вона існує незалежно від людини та визначається як справжнє буття. До народження душа людини перебуває в царстві ідеї — чистої думки і краси. Потім вона потрапляє на 5-ому місяці вагітності на грішну землю, де, тимчасово знаходячись в людському тілі, як в'язень в темниці, «згадує про світ ідей». Тобто ще до народження осн питання свого життя душу вирішує в світі зразків (парадигм), а, з'явившись на світ, вона вже знає все, що потрібно знати. Так з'являється віра в долю, в душу. Душа — безсмертна суть, що склад з 3 частин: 1) Розумна, звернена до ідей част душі – основа чесноти, мудрості; 2) Палка, афектно-вольова част душі — основа мужності. 3) Плотська, рухома пристрастями, жаданнями – має бути обмежена в проявах розумом. Душа та ідеї взаємопов’яз. Платон вірив у спорідненість душі людини та ідеальн світу, що дає змогу душі переселятись у світ ідей. Ці погляди започаткували його теорію пізнання. Сутністю пізнання вважав процес анамнесісу. Він стверджував, що душа людини згадує знання, які вона отримала в світі ідей ще до того, як потрапила в нове тіло.