22. Філос. Думка Київської Русі.

У суч літ-рі найпоширен є погляд, згідно з яким філософія в Укр почин в Х-ХІІ ст (доба Київ Русі) після введення на її території християнства.

Світоглядна культура Русі акцентує увагу на таких важл проблемах, як протистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і Диявола та інших. При цьому в центр названої піраміди проблем ставиться людина в етико-моральному світлі, її почуття і розуміння світу. Осн проблемою філософії цього періоду була людина, сенс її буття, розуміння людськ щастя та шляхів його досягн, співвіднош Бога і людини, тобто морально-етична проблематика. Розвиток філософ думки у Київ Русі в межах християнськ віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповіді, повчання та ін.; архітектура і живопис Софійського собору

У 1054 р зявилась перша реліг-філософ праця митрополита Іларіона "Слово про закон і благодать", в якому осмислюється історія людства, вказується на її цілісний характер, розгляд проблеми сенсу людськ життя, свободи людини у світі на основі християн догматів. На поч. ХІІ ст. зявлилась «Повість временних літ», авторство якої приписують ченцю Нестору. Саме в цьому творі вперше вжив терміни «філософ» і «філософствувати». Філософ звучання мають «Посланіє» К.Смолятича, «Златоуст» К. Туровського та ін. В цих творах домінуюча реліг проблема отримала філософ інтерпретацію. До таких проблем належали питання про буття Бога, взаємовідносини між церквою і владою, про добро і зло як протиставл Бога і сатани. Реліг філософія своїм домінуючим принципом вважала можливість отримання знання через софійну мудрість. Софійність стала визнач особл укр. філософ думки. «Софія-мудрість» - це сутність Бога, «душа світу», вона вважається першопричиною інтеграції світу, людини і Бога. Таке подвійне розуміння привело до виникн екзистенц «софійного» спрямув реліг-філософ с-м Київ Русі. Мудрість і любов до мудрості визнавались не лише знанням, вони були пізнанням Бога, який є сутністю речей, предметів, явищ навкол світу. Любов до мудрості спрямована не просто на розум світу, а й практ володіння ним. Органом розум зовн світу є серце-точка, в якій поєдн думки, воля і віра. Лише з/д серця можна отримати істину життя, воно стає інструментом прогнозув результатів матер або духовної дія-сті людини. Почуття серця – критерій істини в процесі розум світу. Сусп-во розгляд крізь призму вічного конфлікту добра і зла. Елементами соц. філософії стали патріот ідеї єдності всіх руських земель, зміцн і централіз держави. Антрополог ідеї витікали з позиції, що людина спочатку була створена як богоподібна, а потім була «опоганена первородним гріхом». Наслідок-її стражд і бажання через покаяння отримати безсмертя душі. Заверш розв філософ думки Київ Русі якнайпильнішою увагою до людини, закладанням підвалин гуманіст традиції. Це знайшло відобр в «Повчанні Мономаха» та культі Діви Марії як захисниці людства

23. Філософія Сковороди.

Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та її щастя. Його роздуми мають реліг-філософ характер, спираються на гол християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, осн грані люд дія-сті. Закликав почати філософ освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізн людини. Поділяючи світ на істинне та тлінне, дає перевагу Вічності, Богу. Людина не може існувати поза єдністю віри і любові, вони дають людині змогу вийти за межі свого тлінного звич "Я". Антиподами любові та віри є поняття суму, туги, нудьги, стра­ху, що роблять душу людини приреченою на розслабл, позбавляють її здоров'я. На ґрунті об'єдн любові та віри у пізнанні людиною самої себе склад категорія "щастя", яке міститься в нас самих; осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягн залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та ін зовн атрибутами земного існув, роблять величезну помилку. Вони отримують не щастя, а його привид, що у кінцев рахунку перетвор на прах. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутр голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для сусп-ва, а й таке, яке приносить їй внутр задовол і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутр схильністю. Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Воно є простим за змістом і за формою. На підставі такого розум щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, вдоволення, бідність, яке випливає із спілкув людини з прир.

Людина як мікрокосм містить у собі 2 начала — тлінне і нетлінне, які поєдн: у тлінному відображається нетлінне. Над тлінним стоїть дух. До нього Ск. й зводив сутність життя. Плоть не має істинного знач для людини. Філософ вважає, що плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Думка — це гол точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їх злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.