18. Натуралістичний пантеїзм Спінози.

Значний внесок у подолання дуалізму Декарта зробив Б. Спіноза (1632—1667 pp.). З його точки зору, світ — це нескінченна природа, матер субстанція, яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теолог прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, їй властива ідея збереження. Субстанція — це те, що не потребує для свого існув чогось іншого — Бога, духу і т. п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, відігравало велику роль у подальш розвитку наук філософії.

Велике знач для подальш розв філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїст думка про те, що пізн світу йде не через пізн Бога, а через пізн самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наук пізн світу. Виходячи з ідеї існув єдиної субстанції, стояв на позиціях гілозоїзму - вчення, яке допускає наявність мисл усієї матерії, в тому числі й неживої. Бог не стоїть тепер над природою, не є творцем як зовн сила, а перебуває у природі як її іманентна причина, властивість. Таке розуміня субстанції призводить до виріш проблеми дуалізму душі і тіла, яку поставив Декарт. Протяжність та мислення, які в філософії Декарта визнаються незал одна від одної субстанціями, зливаються у філософії Спінози в одну. А ці її власт — лише 2 атрибути поряд з багатьма ін атрибутами (атрибут — невід'ємна властивість). Усі атрибути мають властивість бути необмеж сутностями, бо жодна окрема річ чи явище не можуть існувати без присутності усіх атрибутів. На протилежність субстанції та її атрибутам, які носять характер безмежності, для опису обмеж одиничних об'єктів Спіноза використ поняття "модус" (те, що існує за рахунок зовн причин). Існув модусів характериз не лише обмеженістю, а й мінливістю, рухомістю у межах атрибутів субстанції (часу і простору). Віднош між субстанцією і модусом становить собою відношення частини і цілого. Субстанція визначається здатністю творення, а модус — її продуктом, утворенням, витвором субстанції.

19. Теорія пізнання Канта.

У центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот філософії до людини.

Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в собі», а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини. «Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір—час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність та ін.), тобто таким формам, які мають позадосвідне походження. Наступна сходинка пізнання — це розум, який, за Кантом, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених протиріччях — так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.

У філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об’єктивно­го існування «речей у собі») та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об’єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом.