10. Синтаксис простого речення

Синтаксис – розділ граматики, що вивчає синтаксичну будову мови, форму і зміст синтаксичних одиниць; синтаксична будова мови, сукупність синтаксичних одиниць і правил, які регулюють творення і функціонування синтаксичних одиниць.

Речення – предикативна синтаксична одиниця, основна синтаксична одиниця (конструкція), що протиставляється мінімальній синтаксичній одиниці і словосполученню за формою і функціями.

Особливістю спілкування в офіційно-діловій сфері є точність, повнота і своєчасність інформації, лаконізм, уніфікація і стандартизація мовних засобів, безособовий характер викладу інформації. Ці риси обумовлюють частотність вживання певних типів речень та їх структуру. Розглянемо їх:

1. Діловий папір має розповідний характер, тому питальні та окличні речення досить рідко зустрічаються в д-тах.

2. Переважає прямий порядок слів. У реченнях з прямим порядком слів підмет ставиться перед присудком, узгоджене означення – перед означуваним словом. Непрямий порядок слів припускається в тому разі, коли логічний наголос падає на присудок і він стоїть перед підметом, або коли на початок речення виносяться обставини дії та додаток (За час практики провела 12 контрольних уроків. Просимо Вас надати довготерміновий цільовий кредит у сумі 20 000 000 грн.).

3. Вставні слова вживаються на початку речення і виконують такі функції: а) вказують на висловлене раніше; б) служать для пояснення окремих слів і словосполучень; в) посиланням до джерел (На жаль, в останньому рахунку ви...).

4. У ДМ більш продуктивні прості речення, які переважно зустрічаються у розписках, заявах, дорученнях, довідках, особистих д-тах малої форми, довідково-інформаційних д-тах. Центральній компонент – предикатні сполучення. Найчастіше функціонують предикати (присудки) дії (У період з 5.06.03 по 10.06.03 комісія провела перевірку). Вони сполучаються (в особистих д-тах) з іменниковою синтаксемою – назвами людей у функції суб’єкта дії (Прошу надати мені чергову відпустку...).

5. Синтаксис простого речення нанизаний відмінковими формами (родовий, орудний...). Довжина і складність будови зростає за рахунок віддієслівних іменників, тих слів та зворотів, яких ці іменники вимагають після себе (постачання – кого? чого? кому?). Але не треба зловживати їх використанням, а словосполучення, які розпочинаються словами "з метою" замінювати на прийменник для або на складнопідрядне речення мети.

6. Наявність вживання інфінітивних конструкцій у реченнях резолютативного типу. У розпорядчій д-тації вживають дієслова інфінітивної форми (наказувати). Наказові форми (наказую) застосовують в першої особі однини в д-тах, які відображують принцип єдиноначальності.

7. Поширені дієприслівникові та дієприкметникові звороти. Значення причини, часу умови неможна передати дієприслівниковим зворотом, треба вживати складнопідрядні речення. дієприслівниковим зворотом починають, а не закінчують речення.

8. Переважне вживання непрямої мови. Пряма вживається коли потрібно дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Вживаються однорідні члени речення, які підкреслюють логічність дій, ієрархію підпорядкування понять. Вимоги при використанні:

1. Не можуть виступати слова, що виражають родові та видові поняття (Керівники повинні турбуватися про покращення побутових умов робітників, ремонт квартир – невірно, т.я. покращення побутових умов видове поняття і включає ремонт квартир).

2. Не будувати речення, де значення слів перехрещувалось або в чомусь збігалось (Було закуплено нову апаратуру, вимірювальні пристрої і прилади – частково збігаються апаратура, вимірювальні пристрої, прилади).

3. Не вживати однорідні слова, що виражають розмовні, тематично не пов’язані поняття (Прийом на комісію радіоприймачів, телевізорів, а також іномарок припинено).

4. Узагальнююче слово при однорідних членах речення повинно бути родовим поняттям до однорідних слів. Однорідні члени узгоджуються з ним у відмінку (На базу надійшли такі товари: скляна тара, нітрофарби).

3. ПРАВОПИС ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ (ГН)

Укр. ГН передаються відповідно до вимови за нормами укр. правопису (Житомир, Запоріжжя, Львів, Прип’ять, Чернигів). У назвах укр. міст розрізняють -поль від грец. polis – "місто" і -піль від укр. – "поле" (Маріуполь, Бориспіль).

Деякі іншомовні ГН перекладаються на УМ: а) які не вживають без номенклатурних позначень (мис Доброї Надії, Північний Льодовитий океан); б) прийменники, що означають розміри, взаємне розміщення та сторони світу (Великий каньон, Північний полюс).

Написання ГН іншомовного походження має деяку специфіку:

Рос. літера е передається:

• через е (Верхоянськ, Пенза);

• через є: - після голосного (Колгуєв); - після приголосних, крім шиплячих і ц; у суфіксах -єв, -єєв рос. назв, які походять від прізвищ (Лежнєве, але Мис Рум'янцева); - коли рос. е основи відповідає в аналогічних українських і (Бєлгород);

Рос. літера и передається:

• через і в основах ГН, зокрема на їх початку і в кінці (Іжевськ, Бородіно, Сочі);

• через ї після голосного і при роздільній вимові після приголосного (Троїцьк, Ананьїно, Єгор'ївськ);

• через и: - після ж, ч, ш, ц перед приголосними (Нальчик, Ішим); - у коренях ГН, якщо ці корені спільні для укр. і рос. мов (Клин); - у складених ГН, де и є сполучним звуком (Владивосток).

Рос. ГН з суфіксами -ск, -цк, -ич передаються відповідниками -ськ, -цьк, -ич (Луганськ, Донецьк, Углич).

Написання ГН у ділових паперах регулюється правилами укр. правопису – назви пишуть з великої, а їх родові позначення з малої літери (Біле море); якщо означувальні слова не сприймаються як родові позначення, їх пишуть з великої літери (Біла Церква).

У ГН після губних, задньоязиких, р, префіксів, що закінчуються приголосними, перед йотованими я, ю, є, ї пишуть апостроф (В'ятка).

Не пишуть апостроф перед йо (Муравйов), перед я, ю, коли ці голосні позначають сполучення м'якого приголосного з а, у (Рязань).

Окремо пишуть ГН, утворені:

• поєднанням іменника та узгоджуваного з ним прикметника (Кривий Ріг, Новий Буг);

• поєднанням іменника та узгоджуваного з ним порядкового числівника (Залісся Перше, Гільча Друга).

Разом пишуть ГН, утворені:

• від прикметникових та іменникових основ, з’єднаних єднальним звуком (Новоукраїнка, Верхньоторецьке, Теплогірськ);

• поєднанням числівникових та іменникових основ (Тридуби);

• поєднанням двох іменникових основ за допомогою єднального звука (Волгодонськ, Індокитай);

• сполученням дієслова у формі наказового способу та іменника (Гуляйполе, Копайгородок).

Через дефіс пишуть ГН, утворені:

• поєднанням двох іменників без єднального звука (Коста-Ріка);

• поєднанням іменника й постпозитивного прикметника (Кам’янець-Подільський, Новгород-Волинський);

• поєднанням двох імен або імені та прізвища за допомогою єднального звука (Андрієво-Іванівка, Івано-Франківськ);

• поєднанням двох іменників, перший вжито в називному відмінку, другий – у непрямому відмінку з прийменником чи іншим службовим словом; дефісом виділяється службове слово (прийменник) з обох боків (Ростов-на-Дону, Па-де-Кале);

• поєднанням перших складових частин соль-, спас-, усть-, вест-, іст-, нью-, сан-, санкт-, сант- санта-, сент-, сен- з кінцевими назвотворчими частинами -ривер, -сіті, -сквер, -стріт, -фіорд (Санки-Петербург, Нью-Йорк, Вест-Індія, Монк-тон-Сіті).