29. Особиливості вживання прикметників у д-тах

В УМ якісні, відносні та присвійні прикметники (П) в різних стилях мови вживаються з неоднаковою частотою.

У діловому мовленні кількісно переважають відносні прикметники (джерельна вода, наукова стаття, математичний журнал, металева деталь). Вони означають ознаку предмета через його відношення до інших предметів, але вони не мають ступенів порівняння. Існує 2 форми ступенів порівняння П: проста (синтетична), яка передається одним словом, і складена (аналітична), яка передається двома словами. Ступенювання П відбувається так:

Ступень	Спосіб творення	Приклад
Вищий проста форма складена форма	основа П + суфікс -іш- П у звичайній формі + слова більш, менш	тугий – тугіший різкий – різкішій більш рішучий менш уважний
Найвищій проста форма складена форма	проста форма П вищого ступеня + префікс най-, щонай-, якнай- П у звичайній формі + слова найбільш, найменш	короткий – найкоротший багатий – якнайбагатший найменш теплий найбільш високий

В УМ надається перевага простій формі. Складена форма ступенів порівняння П має відтінок книжності, вживається переважно в науковому і в оф.-діл. стилях паралельно з простою формою (більш ефективний метод, найбільш пріоритетний напрям).

Коли треба вказати, назвати ознаки предмета, що проявляються більшою або меншою мірою вживають якісні П, які мають ступені порівняння (теплий – тепліший – найтепліший).

В діловому спілкуванні широко вживається аналітична форма (більш досконала металева деталь).

6. Стилі сучасної української літературної мови. Хар-ка офіційно-ділового стилю

Стиль мови – єдність тих чи інших мовних засобів і форм висловлювання залежно від сфери застосування і функції літературної мови.

Чиста вода стан речовини за неофіційних обставин

Дистильована вода стан речовини в офіційному спілкуванні: на науковому семінарі, на практичних заняттях, лекціях, у навчальних залах

В сучасній УЛМ виділяються 5 функціональних стилів, тобто їх різновидів, покликаних обслуговувати різні сфери життя сьогочасного суспільства полегшувати спілкування людей в цих сферах суспільного життя:

• науковий (Н);

• офіційно-діловий (Д);

• публіцистичний (П);

• розмовно-побутовий (Р-П);

• мова художньої літератури (МХЛ).

Кожен стиль реально проявляється в одній з двох форм – писемній або усній.

Крім Р-П, всі інші стилі належать до книжних писемних стилів. Наприклад, до книжних писемних відносять Д і Н стилі. Вони:

• реалізуються у документах, дослідницьких і наукових працях з різних галузей науки та техніки;

• хар-ся широким використанням абстрактних понять термінів, номенклатурних назв;

• вживають іншомовні слова, складні речення;

• з’єднані сполучниками і сполучними словами;

• не використовують образні мовні засоби; відсутні діалектизм, вульгаризм, просторічні форми слів;

• широко використовують термінологію.

Проте термінологія в Д стилі має іншу природу ніж термінологія наукова: вона менш точна й більш змінна порівняно з Н.

Крім того, ділова мова (ДМ) загалом більше зв’язана з повсякденною побутовою тематикою, а тому частіше і більше зазнає змін під впливом суспільних факторів.

Д стиль має спільне із П: обслуговують гостро злободенні актуальні громадсько-політичні потреби суспільства. На відміну від П стилю, Д стиль не розвивався так швидко і не мав такого впливу на літературну мову.

Діловий стиль – стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного і економічного життя, виробничої діяльності ділових стосунків між державами організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування. Соціальна функція Д мовлення дуже важлива: воно обслуговує суспільні відносини людей, служить для зв’язку людей, органів влади з населенням, для взаємозв’язку членів суспільства у політичній, економічній, соціальній у культурній сферах. Ним користуються для написання різноманітних законодавчих актів, наказів, розпоряджень, для офіційного листування між установами, підприємствами тощо.

В межах Д стилю виділяються підстилі, наприклад: планово-звітна документація, облікова, ділове листування та ін. Кожен з них має свої особливості.

Найважливіші риси, які визначають специфічність Д стилю:

1. Логічна послідовність передачі інформації. Вона досягається: по-перше, за рахунок використання план-схеми документа, який складається; по-друге, за допомогою специфічних мовних засобів.

   • для позначення причинно-наслідкових зв’язків між реченнями широко використовуються конструкції тому що, тому;

   • значення протиставлення описується за рахунок використання конструкції проте слід зауважити;

   • черговість подій підкреслюється автором за допомогою наступних форм: по-перше, по-друге, спочатку, водночас та ін;

   • для позначення результативності вживаються конструкції таким чином, отже;

   • для вказання мети автором можуть використовуватися конструкції для цього, з цією метою тощо.

2. Точність викладу фактів.

3. Чіткість у висловлюванні пропозицій, запрошуваних ідей, що забезпечується добором потрібного слова, правильним користуванням термінами, униканням вузьковідомчих професіоналізмів, які відсутні в словниках.

4. Основний тон викладу інформації нейтральний. Велика увага повинна надаватися об'єктивності передачі інформації. Залежно від конкретного змісту документа, від його призначення виклад інформації може бути підкреслено офіційним, або вимогливим чи урочисто піднесеним.

5. Збільшувана стандартизація мови. Найхарактерніші прояви її включають широке вживання усталених словесних формул, наприклад: з метою, у зв'язку, відповідно до, згідно з, по лінії та ін. Крім того, стандартизація мови проявляється у великій повторювальності тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій.

Мовні засоби витісняють всі інші можливі форми висловлювання думки і набувають характеру універсальних засобів – кліше.

Порушення норм є вживання нестандартних скорочень, нестандартної вузьковідомчої термінології, немотивовані відступи в процесі викладу інформації, використання в Д стилі деяких специфічних мовних засобів, властивих іншим мовам світу (МХЛ, П).

В українському писемному діловому спілкуванні, як правило, не використовуються застарілі слова.

Т.ч., порушенням літературної норми в Д стилі може вважатися такий виклад інформації, який за формою, обсягом, змістом та лексико-граматичним оформленням суперечить прояву його характерних рис.

20. ГРАФІЧНІ СКОРОЧЕННЯ

Однією з найголовніших вимог до тексту д-та є стислість викладу матеріалу. Існує два види скорочень: лексичні (складноскорочені слова і абревіатури (від італ. аbbrevio – скорочую) і графічні (для здорового сприйняття).

Графічні скорочення (ГС) поділяють на кілька типів:

1. Крапкові: доц. (доцент), к.т.н. (кандидат технічних наук);

2. Дефісні: р-н (район), вид-во (видавництво);

3. Дробові: а/с (абонентська скринька), в/ч (військова частина);

4. Курсивні: на позначення фізичних величин, валют та ін. (лише після цифрових назв): 45т, 250грн (крапка не ставиться);

5. Комбіновані: під.-східн. (південно-східний).

У ділових паперах можна використовувати лише загально-нормативні ГС, не перевантажуючи ними текст. Необхідно дотримуватися правил їх творення і оформлення:

1. Не можна скорочувати:

   • псевдоніми (не Мирний, а Панас Мирний, не Л. Українка, а Леся Українка);

   • подвійні прізвища (не К.-Карий, а Карпенко-Карий);

   • слова на голосну, якщо вона не початкова в слові (о. –острів), і на ь (спеціальний – спец., спеціальн.).

2. При збігу двох однакових приголосних скорочення треба розбити після першого приголосного (карданний вал – кардан. вал).

3. За збігом 2 і більше приголосних скорочення можна зробити як після першого, так і після останнього приголосного (невід'ємний – невід'єм., невід'ємн.).

4. Скорочення у множині типу роки, томи записують двома першими літерами: рр., тт.

5. Скорочуючи словосполучення зберігають написання великих та малих літер, дефісів (Південно-Західна залізниця – Півд.-Зах. залізниця).

6. На місті скорочення ставлять крапку: (обл. – область, п. – пункт).

7. У одному тексті треба вживати скорочення лише в одній формі (товариш – або т. або тов.)

Т.ч. якщо вірно користуватися скороченнями, вони виконують дуже важливу функцію – допомагають створювати стислий, лаконічний текст ділового д-та без втрат інформаційного наповнення. ГС усно вимовляються повністю.

28. СТІЙКІ ТА ВІЛЬНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ В ДМ

Стійке сполучення слів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення – фразеологічна одиниця або фразеологізм.

За сферою вживання виділяються книжні фразеологізми (Ф), які використовуються переважно в писемній формі наукового, оф.-діл., публіцистичного і художнього стилів (зійти з орбіти, коефіцієнт корисної дії, питома вага), розмовно-побутові, які переважають в усному мовленні та художній літературі (вродися та вдайся, казці кінець – ділу вінець, як тіло без души), народнопоетичні (хай наші вороги плачуть; не так склалось, як гадалось; будь здорова, як вода, а багата, як земля).

Ф хар-ся семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення і автоматичним відтворенням у мовленні. Наприклад: біла ворона (ідіоми – виражають єдине поняття); білий, як крейда (порівняння); вік живи, вік учись (прислів’я повчального змісту), у страху очі великі (приказки, які часто мають образний хар-р); лиш боротись – значить жити! (крилаті вислови); хто шукає, той знайде (афоризми); на городі бузина, а в Києві батько (каламбур); закручувати гайки (професійні вислови); як задумав, так і зробив (народнопоетичні включення); тримати руку на пульсі (вислови термінологічного хар-ру).

Основна особливість Ф – незалежно від кількості слів у його складі, він виражає одне поняття і вживається у мові як готова одиниця. У реченні Ф виступає як 1 член речення.

За походженням (етимологією) Ф поділяють на:

• сталі вислови з народної мови (побутово-народного мовлення, анекдотів, жанрів, тощо), прислів’я, приказки: як горохом об стіну;

• професіоналізми, що набули метафоричну вжитку: чорним по білому, стригти під один гребень;

• переклади з інших мов або запозичених Ф без перекладу: ставити крапку над і, contra spem spero, дивитися крізь пальці;

• вислови античної культури: гордіїв вузол, прокрустове ложе;

• біблійні та євангелістки вислови: козел відпущення; співати Лазаря; берегти, яки зіницю ока; притча во язицех;

• вислови відомих людей (афоризми, цитати): Людина – це звучить гордо (М. Горький).

За семантичною злитістю компонентів, тобто за значеннєвою, змістовною силою зв’язку між компонентами розрізняють:

• Фразеологічні зрощення – стійкі сполучення, загальний зміст яких не можна зрозуміти із значень окремих компонентів, що входять до складу фразеологічної одиниці: утерти носа, попасти пальцем у небо, сидіти на бобах.

• Фразеологічні єдності – стійкі словосполучення, зміст яких певною мірою зумовлений значенням слів-компонентів: намилити шию, зробити з мухи слона, ложка дьогтю в бочці меду.

• Фразеологічні сполучення – стійкі вислови до складу яких увіходять слова з вільним і фразелогічно зв’язаним значенням. У них цілісне значення випливає зі змісту окремих слів: здобути перемогу, делікатне питання, розглянути заяву, важка вода.

• Фразеологічні вислови – стійкі звороти мови, які семантично (за значенням, за змістом) не діляться і складаються зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комунікативного типу (речення), це прислів’я, приказки, крилаті вислови, народні порівняння тощо (на словах медок, а на серці льодок, мовчання – знак згоди) та фразеологічні вислови номінативного типу – це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням (пленарне засідання, золоті руки).

У писемні формі ДМ найчастіше вживаються (за В.В. Виноградовим) і фразеологічні вислови (за М.М. Шанським). В усному ДМ широко використовуються фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, мовні кліше. Появу мовних кліше зумовлює частотність і повторюваність ситуацій. Під мовним кліше розуміються мовні одиниці, яким властивий постій склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, хар-не для вільних сполучень: дух часу матеріальне благополуччя, патріотичне виховання, визвольний дух.

Повторюваність ситуацій провокує надто часте використання висловів – мовні штампи (це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які створюють негативний стилістико-смиловий ефект (питання підвищення, виконання зобов’язання).

21. СКЛАДНОСКОРОЧЕНІ СЛОВА

Однією з найголовніших вимог до тексту д-та є стислість викладу матеріалу. Існує два види скорочень: лексичні (складноскорочені слова і абревіатури (від італ. аbbrevio – скорочую) і графічні (для здорового сприйняття).

Складноскорочені слова (СС) – це іменники, які складаються з усічених частин кількох слів (головбух – головний бухгалтер).

Є кілька типів утворення СС, які широко використовують у ДМ:

1. Сполучення перших частин слів: Донбас – Донецький басейн;

2. сполучення перших частин слів і початкових літер: ДонНТУ – Донецький національний технічний університет;

3. Сполучення першої (початкової) частини слова або слів з цілим словом: облдержадміністрація – обласна державна адміністрація;

4. Сполучення першої частини слова з формою непрямого відмінка іменника: завкафедри – завідувач кафедри;

5. Сполучення початкової частини слова з початком і кінцем другого або тільки з кінцем другого: військкомат – військовий комісаріат, есмінець – ескадрений міноносець.

У ДМ лексичні скорочення функціонують як самостійні слова. Слід дотримуватися правил правопису СС:

1. З великої літери пишуть СС, які вживаються на позначенні установ як власні назви: Укргаз, Держкіно, Укрпромбуд.

2. З малої букви пишуть СС, які стали родовими назвами: облвно, міськрада.

19. ІМЕННИКИ В Д-ТАХ

При складанні д-тів можуть виникати проблеми відносно категорій роду та числа іменників (І). Зазначимо особливості оформлення категорії роду під час укладання ділових паперів:

1. В офіційно-діловому мовленні посади, професії, звання жінок позначаються І чол. роду (Нараду провела декан фак-ту Прокоф'єва І.П., Веселова отримала диплом викладача математики).

2. Відсутні відповідники жін. роду у всіх складних назв посад, звань (головний бухгалтер, провідний технолог).

3. Якщо І чол. роду вживається на позначенні жінки і ім'я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чол. роду (Мій опонент захворів).

Т.ч., офіційного хар-ру набуває текст Д, якщо з І, що позначає посаду, узгоджуються залежні від нього слова. Проте, якщо в д-ті зазначено прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані дієслова узгоджуються прізвищем жінки (професор Гордєєва виступила, але не можна професор виступила).

Також виникають проблеми і у зв’язку з використанням категорії числа І:

1. Якщо однорідні предмети важко або неможливо порахувати, то в тексті можуть вживати І для їх називання у формі однини (зібрано зерно).

2. Якщо однорідні предмети можна рахувати, то слід вживати форми множини (закуплено комп’ютери).

3. Іноді при позначенні речовини можна вживати І у формі множини (Фірма пропонує технічні мастила за дешевими цінами).

4. Частина однослівних назв осіб за ознакою місця проживання або місця роботи належить до розмовних форм (городянин, циркач, річковики, освітянин). В оф.-діл. мовленні необхідно вживати нейтральні доповідники цих форм у вигляді наступних складних найменувань: мешканець міста, артист цирку, працівник річкового транспорту, працівник навчального закладу.

Особливості, які вирізняють сучасну укр. літ-ну мову від російської, які потрібно враховувати під час складання д-та:

1. Наявність 4 відміни І (ім'я – імені – іменем...). І, що входять до її складу, в усіх відмінках, крім називного і знахідного мають однакове нарощення -ен-, -ат-.

2. Використання у давальному відмінку І чол. роду (2 відміна) паралельних закінчень: -ові (-еві) та -у (директору Костенкові В.Г – директорові Костенко В.Г.).

3. Вживання в орудному відмінку І жіночого роду (1 відміна), прийменників, займенників закінчень -ою (-ею) (головою, суддею).

4. Особливої уваги потребують І чол. роду у родовому відмінку однини (2 відміна), бо можуть мати закінчення -а (-я) або -у (-ю): -а (-я) -у (-ю)

керівника розвитку

директора "істота" процесу "абстрактне

товариша бізнесу поняття"

Івана маркетингу

верстата "конкретний університету

барабана предмет" заводу "назви установ,

радіуса "більшість цеху навчальних

квадрата іншомовних банку закладів,

комп’ютера термінів" гуртожитку приміщення"

калькулятора будинку

Виняток: телефону, папера ("документ") – паперу ("матеріал"), листопада ("місяць") – листопаду ("процес падіння листу").

7. ЧИСЛІВНИКИ В ДМ

Під час укладання д-тів слід керуватися правилами пропису числівників (Ч) у ділових паперах:

1. Прості кількісні Ч, які називають однозначне число (без вказівки на одиниці виміру) в запису необхідно відтворювати словом, а не цифрою; при запису однозначними Ч цифр, що позначають часові межі, інформація фіксуються теж словом; якщо однозначне слово вживається у поєднанні з одиницею виміру, його пишуть цифрами.

2. Складні й складені Ч записують цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення (На середу було заплановано 12 виступів, але Дванадцять виступів було заплановано на середу); цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи за допомогою пропусків. Місце пропусків залежить від системи обчислення (при десятковій – кожен четвертий знак: 100 000т, 253 670грн.).

3. Порядковий Ч, що передається арабськими цифрами, вводять в текст з відмінковими закінченнями (На даний момент – я студент 4-го курсу...). Коли в д-ті перераховуються предмети чи факти і використовуються при цьому кілька порядкових Ч, то відмінкове закінчення ставиться лише один раз (...надсилаємо вироби 1, 2, і 3-го сортів).

4. Деякі порядкові Ч для розрізнення позначають у д-тах римськими цифрами, але без відмінкових закінчень (ІІІ розділ).

5. Складні слова із цифровими позначеннями, можна писати в д-тації комбіновано. Дозволяється друг частину скорочувати, якщо це одиниця виміру (4-міліметровий папір або 4-мм папір).

6. Окремі види інформації передають у виді змішаного запису, який складається з цифр і слів (240 тис. грн.).

7. У діловому стилі приблизна кількість відтворюється дуже обмеженим числом зворотів (понад, до, зверх, більше, менше). Широко вживаються дробові числівники.

8. На відміну від рос. мови іменники з Ч 2, 3, 4 вживаються в формі називного відмінка множини (дві книги, три студенти, чотири комп’ютери). Проте іменники, як в однині та множині мають різні основи (селянин – селяни, друг - друзі) поєднуються з Ч 2 у формі родового відмінка множини (два друга).

9. У поєднаннях дробових Ч з іменниками, іменник вживається в тому відмінку, якого вимагає останнє слово дробового Ч (51/4 грама – п’ять і одна четверта грама, а не 5/14 грамів).

10. Форми Ч два, три, чотири вживаються, коли наступна частина починається з приголосного, крім слів сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний (двогодинний, триденний, чотиримісячний). Ч форми двох, трьох, чотирьох вживаються коли наступна частина починається з голосного, коли другою частиною складного слова є порядкові Ч сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний (двохактний, трьохсотий).

11. Ч півтора, півтори сполучаються з іменниками у формі родового відмінка однини (півтора процента, півтори години), Ч півтораста – з іменниками у формі родового відмінка множини (півтораста гривень).

У Ч на -десят в УМ, на відміну від рос. мови перша частина не змінюється (шістдесят – шістдесяти – шістдесяти (шістдесятьом) – шістдесят (шістдесятьох) – шістдесятьма (шістдесятьома) – (на) шістдесяти (шістдесятьох)).

Ч 40, 90, 100 у всіх непрямих відмінках крім знахідного = називному мають закінчення -а.

У Ч, що позначають сотні, відмінюються дві частини (триста – трьохсот – трьомстам – триста – трьомастами – (на) трьохстах). Ч 500-900 мають паралельні форми орудного відмінка (п’ятьмастами (п’ятьомастами), вісьмастами (вісьмомастами)...).

Ч тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники.

Збірні Ч двоє, троє, четверо в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних Ч (двое – двох – двом..., троє – трьох – трьом...).

Як Ч 2 відмінюються збірні Ч обидва, обидві, обоє.

Збірні Ч п’ятеро – двадцятеро і тридцятеро мають у непрямих відмінках форми, що збігаються з вторинними формами відповідних кількісних Ч (у родовому, давальному, місцевому відмінках це форми на -ох, -ом, в орудному – обидві форми).

У складених кількісних Ч відмінюються всі складові частини. У складених порядкових Ч змінюється форма останнього компонента.

27. АБРЕВІАТУРИ

Однією з найголовніших вимог до тексту д-та є стислість викладу матеріалу. Існує два види скорочень: лексичні (складноскорочені слова і абревіатури (від італ. аbbrevio – скорочую) і графічні (для здорового сприйняття).

Абревіатури (А) – це іменники, які складаються з початкових літер кількох слів. За своєю структурою їх розподіляють на такі типи:

1. Літерні А, що складаються з назв початкових літер слів, які входять до складу вихідного словосполучення: АТС – автоматизована телефонна станція;

2. Звукові А, які складаються із початкових звуків слів вихідного словосполучення й читаються як звичайне слово: ЦУМ – центральний універсальний магазин;

3. Літерно-звукові і звуково-літерні А, які складаються як із назв початкових літер, так і з початкових звуків слів, що входять до складу вихідного сполучення: УПА – Українська повстанська армія, АЕС – атомна електростанція.

У ДМ лексичні скорочення функціонують як самостійні слова. Слід дотримуватися правил правопису А:

1. Назви, утворені з початкових букв імен власних і загальних пишуть великими літерами без крапок. Вони не відмінюються: ООН, ТЕЦ.

2. А, які утворені від загальних назв і вимовляють, як звичайні слова, пишуть малими літерами і відмінюють: загс – у загсі.

23. ЧИСЛІВНИКИ В Д-ТАХ

Під час укладання д-тів слід керуватися правилами пропису числівників (Ч) у ділових паперах:

1. Прості кількісні Ч, які називають однозначне число (без вказівки на одиниці виміру) в запису необхідно відтворювати словом, а не цифрою; при запису однозначними Ч цифр, що позначають часові межі, інформація фіксуються теж словом; якщо однозначне слово вживається у поєднанні з одиницею виміру, його пишуть цифрами.

2. Складні й складені Ч записують цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення (На середу було заплановано 12 виступів, але Дванадцять виступів було заплановано на середу); цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи за допомогою пропусків. Місце пропусків залежить від системи обчислення (при десятковій – кожен четвертий знак: 100 000т, 253 670грн.).

3. Порядковий Ч, що передається арабськими цифрами, вводять в текст з відмінковими закінченнями (На даний момент – я студент 4-го курсу...). Коли в д-ті перераховуються предмети чи факти і використовуються при цьому кілька порядкових Ч, то відмінкове закінчення ставиться лише один раз (...надсилаємо вироби 1, 2, і 3-го сортів).

4. Деякі порядкові Ч для розрізнення позначають у д-тах римськими цифрами, але без відмінкових закінчень (ІІІ розділ).

5. Складні слова із цифровими позначеннями, можна писати в д-тації комбіновано. Дозволяється друг частину скорочувати, якщо це одиниця виміру (4-міліметровий папір або 4-мм папір).

6. Окремі види інформації передають у виді змішаного запису, який складається з цифр і слів (240 тис. грн.).

7. У діловому стилі приблизна кількість відтворюється дуже обмеженим числом зворотів (понад, до, зверх, більше, менше). Широко вживаються дробові числівники.

8. На відміну від рос. мови іменники з Ч 2, 3, 4 вживаються в формі називного відмінка множини (дві книги, три студенти, чотири комп’ютери). Проте іменники, як в однині та множині мають різні основи (селянин – селяни, друг - друзі) поєднуються з Ч 2 у формі родового відмінка множини (два друга).

9. У поєднаннях дробових Ч з іменниками, іменник вживається в тому відмінку, якого вимагає останнє слово дробового Ч (51/4 грама – п’ять і одна четверта грама, а не 5/14 грамів).

10. Форми Ч два, три, чотири вживаються, коли наступна частина починається з приголосного, крім слів сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний (двогодинний, триденний, чотиримісячний). Ч форми двох, трьох, чотирьох вживаються коли наступна частина починається з голосного, коли другою частиною складного слова є порядкові Ч сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний (двохактний, трьохсотий).

11. Ч півтора, півтори сполучаються з іменниками у формі родового відмінка однини (півтора процента, півтори години), Ч півтораста – з іменниками у формі родового відмінка множини (півтораста гривень).

У Ч на -десят в УМ, на відміну від рос. мови перша частина не змінюється (шістдесят – шістдесяти – шістдесяти (шістдесятьом) – шістдесят (шістдесятьох) – шістдесятьма (шістдесятьома) – (на) шістдесяти (шістдесятьох)).

Ч 40, 90, 100 у всіх непрямих відмінках крім знахідного = називному мають закінчення -а.

У Ч, що позначають сотні, відмінюються дві частини (триста – трьохсот – трьомстам – триста – трьомастами – (на) трьохстах). Ч 500-900 мають паралельні форми орудного відмінка (п’ятьмастами (п’ятьомастами), вісьмастами (вісьмомастами)...).

Ч тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники.

Збірні Ч двоє, троє, четверо в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних Ч (двое – двох – двом..., троє – трьох – трьом...).

Як Ч 2 відмінюються збірні Ч обидва, обидві, обоє.

Збірні Ч п’ятеро – двадцятеро і тридцятеро мають у непрямих відмінках форми, що збігаються з вторинними формами відповідних кількісних Ч (у родовому, давальному, місцевому відмінках це форми на -ох, -ом, в орудному – обидві форми).

У складених кількісних Ч відмінюються всі складові частини. У складених порядкових Ч змінюється форма останнього компонента.

24. ЗАЙМЕННИКИ В Д-ТАХ

1. В оф.-діл. д-тах, які пишуть від імені установи, підприємства, організації (тобто від 1-ї особи множини), займенник (З) ми пропускається (просимо, надсилаємо, повідомляємо), інколи вживаються форми третьої особи однини (Фірма оголошує конкурс).

2. З Ви вживають в усному і писемному мовленні для підкреслення поваги, ввічливості. В оф.-діл. стилі, зокрема в ділових д-тах (заявах, офіційних листах також у приватних листах, адресованих старшим за віком особам), вживається З Ви (Одержав Вашого листа), дієслово присудок при цьому вживається у формі множини (Ви прийшли).

3. З Вам у ділових паперах пропускають, коли треба висловити категоричну і безапеляційну вимогу, його введення пом'якшує категоричність вимоги (прошу уточнити – прошу Вас уточнити).

4. Вживання З я також оминається, розпорядження і накази починають дієсловом у першій особі однини (Наказую...). З я вживається в особистих паперах і в деяких видах д-тів (автобіографіях, дорученнях).

5. Присвійний З свій не вживають у діловому д-ті, якщо він дублює вже наявне в тексті слово (Технолог не справився зі своїми обов’язками).

6. Стилістично розрізняють конструкції з присвійними З їхній, їхня, їхні, їхнє і конструкції, в яких у присвійні функції виступає форма родового відмінка З вони – їх (їхня машина – їх машина). Стилістично нейтральну форму їх уживають в оф.-діловому, науковому стилях. В інших стилях перевагу віддають присвійним З.

7. Паралельні форми означального З кожний і кожен використовують у всіх стилях мови, але в оф.-діл. мові надають перевагу формі кожний.

8. Російські З любой, другой мають омонімами в УМ прикметник (любий) і числівник (другий). Міжмовна омонімія є причиною вживання слів любий і другий у невласному їм значенні.

9. Стійкі словосполучення із З:

російська мова в одном и том же (месте) один и тот же в подобном случае подобным образом и тому подобное ни под каким видом в другой раз

УМ у тому самому (місці) той самий у такому разі таким чином і таке інше ні в якому разі іншим разом

22. ДІЄСЛОВО. ДІЄСЛОВНІ ФОРМИ

Найпоширенішою Дієслівною формою (ДФ) в оф.-діл. та науковому стилях є дієслово (Д) теперішнього часу із значенням поза часовості, яке вживається у першій особі множини або тертій особі однини (Просимо надати інформацію, ДонНТУ оголошує конкурс на посади...).

Теперішній час можна вживати на позначення майбутнього, коли треба підкреслити обов’язковість виконання дії (Конференція розпочинається о 10-й годині).

Недоконаний вид у текстах ділового та наукового спрямування позначається складними формами (Конференція буде розпочинатися о 10-й годині).

Доконаний вид твориться за рахунок префіксації (У подальшому необхідно запроектувати удосконалення опалювальної системи...).

В оф.-діл. стилі переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловленню категоричного характеру. Менш категоричні безособові форми (не дозволяється). Інфінітив повинен мати форму на -ти (виконувати).

Д третьої особи однини можуть утворювати паралельні форми – повні й короткі (знає - зна). В діловому стилі вживається тільки повна форма. Слова немає і нема паралельно вживаються у всіх стилях мови.

Під впливом рос. мови замість форми є у ролі зв’язку використовуються особові форми Д являтися, що є порушенням норми. В УМ це Д має значення з'являтися, примарюватися, снитися.

Наказовий спосіб Д передається рядом форм:

1. Інфінітивом на -ти.

2. Безособовими формами.

Утворені від перехідних Д активні дієприкметники недоконаного виду (виконуючий термінове завдання), не відповідають нормам сучасної УМ. Натомість вживаються описові звороти (працівник, який виконує термінове завдання). Намітилася тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -уч- (-юч-) (інтегрувальний замість інтегруючий). Рос. форми на -ущ-, -ющ-, -ш-, -вш- в УМ можуть передаватися: іменниками або описовими зворотами (исполняющий обязанности – виконуючий обов’язки), прикметниками (текучий счет – поточний рахунок), дієприкметниками пасивного складу (наболевший вопрос – наболіле питання).

Рос. пасивні дієприкметники теперішнього часу при перекладі на УМ замінюються описовими конструкціями або дієприкметниками минулого часу (освещаемый – освітлюваний, желаемый - бажаний).

Дієприкметник следующий передається в УМ описуваною конструкцією із сполучником (следующие из сказанного выводы – висновки, що випливають із сказаного). Прикметник следующий має такі відповідники: наступний, другий, подальший. У значенні займенника (як правило перед перерахуванням або поясненням), це слово передається займенником такий.

Особливості використання дієприслівників:

1. Дієприслівники недоконаного виду утворюються за допомогою суфіксів -учи (-ючи), -ачи (-ячи) (читаючи). Форми із суфіксом -а (-я) (читая) для УМ не є нормативними.

2. Дієприслівники доконаного виду утворюються за допомогою суфікса -вши (-ши) (прочитавши).

13. СКЛАДНІ ВИПАДКИ КЕРУВАННЯ В Д-ТАХ

Синтаксис – розділ граматики, що вивчає синтаксичну будову мови, форму і зміст синтаксичних одиниць; синтаксична будова мови, сукупність синтаксичних одиниць і правил, які регулюють творення і функціонування синтаксичних одиниць. Одиницями синтаксису є речення, словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця.

Речення – предикативна синтаксична одиниця, основна синтаксична одиниця (конструкція), що протиставляється мінімальній синтаксичній одиниці і словосполученню за формою і функціями.

У мовознавстві словосполучення визначають як підпорядковану реченню непредикативну синтаксичну одиницю, яка утворена поєднанням двох або більше повнозначних слів за допомогою підрядного або сурядного зв’язку.

У сучасній УМ виділяють такі форми синтаксичного зв’язку: керування, узгодження, прилягання. Керування – вид підрядного зв’язку, при якому головне слово вимагає від залежного слова певного відмінка з прийменником чи без прийменника (складати документ (З.в.).

Головним є слово, форма якого вибирається лише за вимогою необхідного для даного акту спілкування змісту. Головним може бути: дієслово (писати резолюцію), іменник (укладання договору), прикметник (задоволений роботою), прислівник (наодинці з природою).

Залежним є слово, форма якого зумовлена уже не лише вимогами заданого змісту, але і головним словом (займатись перекладом (О.в.), але робити переклад (З.в)). Зі зміною форми головного слова залежне лишається незмінним (складати акт – складатиму акт). Залежним словом буває іменник, займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника. Керування буває прийменникове або безприйменникове (виконувати наказ, робота над документами).

Помилки:

1. Найчастіше помилки трапляються в тих випадках, коли при дієсловах, які керують різними відмінками, вживається спільний додаток різної форми (платити за квартиру, сплачувати проїзд).

2. Поширеними є помилки у стійких словосполученнях, де вибор прийменника неможливий. Наприклад, слід вживати: витрати на, відрахування на, покладатися на, у відповідності до, згідно з...

3. Треба бути уважним при вживанні близьких за значенням слів, синонімів, які вимагають після себе додаток різної форми (Студенти повинні опанувати комп’ютерні технології. студенти повинні володіти навичками складання конспектів).

4. Помилки є у словосполученнях із зв’язком керуванням, коли перекладається текст з рос. мови на УМ., коле не враховується відмінність відмінкових форм, яких вимагає одне і теж дієслово в УМ і рос. мові (подготовиться к отчету (Д.в.) – підготуватись до звіту (Р.в.), говорю по-украински – розмовляю українською мовою, а не розмовляю на українській мові).

9. ТЕРМІНИ ДМ

Лексика – це слова і словосполучення, скорочення, які вживаються в мові на позначення об’єктів, суб’єктів, процесів, явищ. Наука, яка вивчає лексичний склад будь-якої мови називається лексикологією.

Серед іншомовних слів дуже багато термінів (Т), які входять до складу "спеціальної" лексики галузей науки й техніки. Науково-технічна революція сприяє збільшенню кількості технічних Т і підвищенню ролі термінологічної лексики у лексичних системах мов. За останні 15-20р. у світі з'явилося більше 4 млн. об’єктів,, щорічно їх кількість зростає на 200 тисяч.

Термін – одиниця історично сформованої термінологічної системи, що виражає поняття та його місце серед інших понять, позначається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов’язаних між собою єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується всім її законам. Т, – це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій...) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів. Тому Т повинен бути: однозначним у межах цієї системи Т; не мати синонімів, омонімів, бути позбавленим суб’єктивно-оцінних відтінків; Т стилістично нейтральний до тексту в якому вживається. У кожній галузі є свій Т. до науково-термінологічної лексики також словосполучення, які набувають у певній галузі науки термінологічного значення (бабка шпиндельна, рисова бабка, ядро магніту...).

Т утворюють ще й з афіксацією. Найпоширеніші суфікси: -ння, -ість, -изм (-ізм); префікси: суб-, інтер-, полі-, анти-, супер- та ін. (додавання, косусність, гастрит, супермодернізація, інтеркосмос...).

До Т ставлять такі вимоги:

1. Т повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику, формі (діловодство, а не діловедення).

2. =///= з одним значенням (циркуляр – це лише директивний лист).

3. Слід дотримуватися правил утворення похідних форм (акт: акта, акти; акт приймання – здавання, оперативний акт; актувати, актуватися, актований, актування).

4. Потрібно звірятися із словником, не слід вживати вузькотехнічні Т.

5. Є чимало Т-дублетів, Т-неогілізмів, Т, які вживає лише певна наукова школа та ін. При необхідності у діловому д-ті слід вибірати той, який для цієї термінології кодифікований (закріплений у словнику).

15. ВИРОБНИЧО-ПРОФЕСІЙНА ЛЕКСІКА. ПРОФЕСІОНАЛІЗМ

Лексика – це слова і словосполучення, скорочення, які вживаються в мові на позначення об’єктів, суб’єктів, процесів, явищ. Наука, яка вивчає лексичний склад будь-якої мови називається лексикологією.

До спеціальної лексики відносять виробничо-професійну лексику, або професіоналізми (П) – слова та словосполучення, властиві мовленню певної вузької професійної групи людей, поставлених в особливі умови життя та праці (шапка – у газеті, вікно – мовлення викладачів). Серед П переважають слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Перебуває вживання абстрактних іменників у множині (начальником відділів треба уточнити свої обсяги), які в загальнолітературній мові множини не мають. Важко сприймаються П, утворені переосмисленням загальновідомих слів (удар в текстильній промисловості – одиниця швидкості станка).

Утворення П:

1. Скорочення словосполучень, уживаних в літературній мові (прогресивка – прогресивна оплата праці, атомник).

2. Перенесення наголосу (атомний, компас, рапорт).

3. Зміна деяких граматичних законів літературної мови (масла, олії, жири, які мають в інших випадках лише форму однини).

4. На основі префіксації до-, недо- та ін. (дообладнати, недопромисел, доукомплектувати, недовклав).

Найчастіше П застосовуються в усному мовленні людей певної професії. В писемному – тільки у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки і виробництва. Використання їх в оф.-діл. стилі небажано.

14. КНИЖНА ЛЕКСИКА (КЛ)

Лексика – це слова і словосполучення, скорочення, які вживаються в мові на позначення об’єктів, суб’єктів, процесів, явищ. Наука, яка вивчає лексичний склад будь-якої мови називається лексикологією.

В лексичному складі УМ можна виділити книжну та розмовну (усно-розмовну) лексику. Книжні слова використовують в наукових працях, в публіцистичних статтях і в ділових паперах. До них належать слова, що виражають загальнонаукові поняття і вживаються в широкому узагаленому значенні (еволюція, компонент, методика, прогрес), а також слова з абстрактним значенням з суфіксами -янн (я-), -енн (я-), -інн (я-), -ств (о-), -цтв (о-) (здійснення, сумісництво...). Ступень ”книжності” мають дієслова на -ува-, -ова-, -юва- (виконувати, дотримувати, здійснювати), віддієслівні іменники на -ння, -ття (посвідчення, прибуття), дієприкметники (знайдений, працюючий), дієприслівники (враховуючи, розглянувши) та ін.

До КЛ відносяться слова з забарвленням урочистості (воїн, благочестивий храм); застарілі слова, які також використовують у сучасній літературній мові (інквізиція, лучник, кольчуга). КЛ переважає в писемному варіанті того чи іншого стилю. Але між книжною й загальновживаною лексикою немає неперехідної межі. З розвитком суспільства науки і техніки, підвищенням загальнокультурного і освітнього рівня слова, які колись вважалися книжними, вживають у розмовній мові, вони стають міжстильовими, нейтральними (газ, реактор, бюджет, електрика).

До складу розмовної лексики належать слова, які, будучи літературними, надають мовленню розмовного забарвлення. Розмовна лексика відтворює значення прохання, спонукання, заперечення і позначає різні життєві імпульси – процеси, якості і властивість (сіпатися, чухмаритися, репетувати, навстоячки, шкандибати, ледар, красуня тощо).

Книжні, а не розмовні, нейтральні, а не урочисті слова завдяки своїй однозначності, точності є найбільш придатними для створення документів.