6.2. Органи регулювання грошово-кредитних відносин в Італії

 

Основні принципи наглядової діяльності в Італії сформульо­вані в новому Законі «Про банки», прийнятому у 1993 р. У ньому визначені статус органів банківського і фінансового нагляду, процедура здійснення нагляду і прямого управління банком, як­що він опиняється у скрутному фінансовому становищі

Банківський і фінансовий нагляд в Італії здійснюється Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень, Банком Іта­лії і Національною комісією з контролю за фінансовими компані­ями і фондовою біржею. Перший з цих органів відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних внесків. Банк Італії готує проекти рішень і пропозиції з питань нагля­ду за резолюціями Комітету, встановлює правила нагляду і сам безпосередньо його здійснює – як у документарній, так і в дистан­ційній формах. Національна комісія з контролю над фінансовими компаніями і фондовою біржею контролює діяльність кредитно-фінансових установ на ринку цінних паперів [1, с. 268; 4, с. 135].

 

6.2.1. Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень – міні-уряд Італії

Міжвідомчий комітет з кре­дитів і заощаджень є державним інститутом, створеним у 1947 р., який відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних вкладів. Комітет очолює міністр фінансів.

До його функцій входить [1, с. 250–251]:

- забезпечення ефективного функціонування кредитної сис­теми Італії;

- розробка основних напрямів кредитної політики і контроль за її здійсненням;

- контроль за всіма важливими структурними змінами в бан­ківській системі: відкриттям нових кредитних установ, наданням ліцензій;

- ухваленням статутів банків;

- призначенням на керівні посади комерційних банків;

- санкціонування всіх розпоряджень, що визначають норми і правила діяльності кредитних установ, емісію цінних паперів;

- здійснення контролю за діяльністю Банку Італії та розроб­ка основних рекомендацій для його діяльності.

Міжвідомчий комітет з кре­дитів і заощаджень не має права здійснювати безпосередній контроль за кредитною системою, оскільки ця функція делегована центральному банку.

Даним Комітетом керує голова, який є міністром Казначейства. Членами Комітету висту­пають міністри та керуючий Банку Італії [1, с. 247].Адміністративно Міжвідомчий комітет з кре­дитів і заощаджень пов’язаний із Ка­значейством, оскільки при Головному уп­равлінні Казначейства є інспекторат щодо контролю і нагляду за грошовим обігом, який спільно з секретаріатом Комітету займа­ється технічною розробкою проектів його рішень і встановлює необхідні контакти з державними установами і кредитними ін­ститутами [1, с. 251; 2, с. 347] ( рис. 1).

Рис. 1. Структура Міжвідомчого комітету з кре­дитів і заощаджень та його зв’язки

 

6.2.2. Банк Італії – виконавчий орган в сфері грошово-кредитних відносин

Банк Італії заснований в 1893 р. і з 1926 р. є єдиним емісійним центром країни. В даний час центральний банк Італії діє на підставі Закону «Про емісійні банки» (1910 р.) і Акту «Про Банк Італії» (1936 р.). Особливістю правового статусу Банку Італії є те, що Конституція Італії (1947 р.) не містить згадки ні про центральний банк, ні про грошово-кредитну політику (наголошується лише на обов’язку Республіки захищати заощадження). Отже, за Банком Італії обов’язки щодо проведення грошово-кредитної політики законодавчо не закріплені [4, с. 126].

З 1893 р. Банк Італії має тісні відносини з державою, хоча і є юридичною особою – приватним акціонерним товариством. З 1895 р. йому було передано право ведення операцій Казначейства. У 1926 р. Банк Італії одержав право контролю над кредитною системою і курсом ліри, а з 1936 р. він став «банком банків».

Сьогодні в організаційному плані Банк Італії – центральний емісійний банк, публічно-правова установа з капіталом, що складається з 300 000 іменних паїв, які поділені між державними і напівдержавними установами, такими, як ощадні каси, публічно-правові інститути, банки національних інтересів, інститути соціального забезпечення, страхові установи. Практично він же є державним інститутом[1, с. 250]. Контроль з боку держави за центральним банком здійснюється опосередковано – через володіння названими структурами контрольним пакетом акцій [4, с. 121]. Крім того, адміністративно він підлеглий Казна­чейству, а в сфері грошово-кредитної політики слідує рекомендаціям Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень (МККЗ).

Основними функціями Банку Італії є [1, с. 253–255; 8]:

1.  Емісія кредитних грошей.

2.  Акумуляція і зберігання офіційних золотовалютних резе­рвів: резерви становлять 5% активів центрального банку.

3.  Банк є касиром уряду, у ньому є рахунок держави, на яко­му ведеться рух надходжень і витрат. У цьому плані існує певне розмежування обов’язків між Банком Італії і Казначейством. Надходження і витрати забезпечуються Казначейством, а Банк Італії лише реєструє їх.

4.  Банк надає кредити кредитним установам і уряду. Уряд має нагоду необмежено отримувати пільгові кредити, умови яких встановлюються законом одноразово або щорічно. У той же час рефінансування кредитних установ обмежено.

5.  Банк здійснює контроль за діяльністю кредитних установ. Ці повноваження йому делеговані Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень та здійс­нюються вони безпосередньо Банком Італії при підтримці Асоці­ації італійських банків. Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень відповідає в основ­ному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних вкладів. Центральний банк готує проекти рішень і про­позицій з питань нагляду відповідно до резолюцій Комітету, встановлює йому правила діяльності і сам безпосередньо здійс­нює нагляд як у документальній, так і в дистанційних формах. До його повноважень також входять контроль та інспекція діяльнос­ті банків, здійснення реєстрації кредитних установ, забезпечення нормального функціонування кредитної системи в цілому.

6.  Валютні інтервенції на грошовому ринку фактично знаходяться в повній компетенції центрального банку, оскільки формально існує самос­тійне Італійське валютне управління, але його очолює Банк Італії. Як наслідок, реально проводить дану політику центральний банк, використовуючи операційну структуру Італійського валютного управління і навіть своїм балансом входить у консолідований ба­ланс Банку Італії. Банк здійснює контроль за валютним обігом, курсом євро, а також регулює процес переходу до єдиної європейської валюти.

7.  Банк здійснює грошово-кредитну політику, основні нап­рями якої визначаються спільно з Казначейством і Комітетом, проте втілюються в життя самостійно Банком Італії. Банк веде постійний нагляд за динамікою грошової маси і вживає необхідні заходи стосовно її регулювання на основі цільових орієнтирів. Основними інструментами грошово-кредитної політики висту­пають облікова політика, операції на відкритому ринку (особливо операції РЕПО), політика мінімальних обов’язкових резервів. Для Італії характерна висока норма мінімальних резервів (до 25%), причому ці зобов’язання для Банку Італії платні. Особливістю є і те, що резерви розповсюджуються на значну частину пасивів балансу банку.

8.  Банк займається організацією безготівкових розрахунків. Операції Банку Італії є операціями щодо залучення грошових кош­тів (пасивні) та їх розміщення (активні). До пасивних відносять емісію банкнот, внески кредитних установ, іноземних банків, капітал і резерви. Основною активною операцією виступає пере­облік векселів з терміном погашення не більше 4 місяців. Прямий облік векселів фізичних осіб в Італії центральним банком заборо­нений. Банк здійснює видачу кредитів під заставу державних цін­них паперів, облігацій іпотечних кредитних установ, заставних свідоцтв з терміном не більше 4 місяців.

Уся влада з поточних і внутрішніх питань у Банку Італії зо­середжена в руках його керівника, що призначається, як правило, на тривалий термін Президентом країни за представленням прем’єр-міністра. Проте стратегічні рішення приймаються після обговорення в директораті Банку, що складається з керівника, ге­нерального директора і двох його заступників. Наради цього ор­гану носять регулярний характер – не менше двох разів на місяць і проводяться за участю старших посадових осіб Банку Італії [1, с. 252; 4, с. 122].

Банк Італії очолює Вища рада, яка втілює в життя рішення Міжвідомчого комітету з кре­дитів і заощаджень. Очолює Вищу раду керуючий, який нею і призначається. Керуючий формує Комі­тет Вищої ради, який складається з керуючого, генерального директора, його заступника і 4 директорів. ЧлениКомітету Вищої ради схвалюються Радою міністрів, затверджуються Президентом країни і можуть бути відкли­кані у будь-який час [1, с. 252; 4, с. 122; 8].

В структурі Вищої ради створено Раду директорів, до складу якої входить 13 директорів (проте не входять політичні діячі), які обираються акціонерами на термін 3 роки з правом повторного обрання.

Рада директорів збирається не рідше одного разу у квартал, але може засідати і частіше за ініціативи керуючого Банку або трьох членів Ради. У компетенцію Ради директорів входить вирішення адміністративних питань і кадрові призначення. Теоретично рішення Ради директорів можуть бути скасовані міністром фінансів [4, с. 122; 8].

Присутні на засіданнях Ради представник уряду або представник Мінфіну мають право затримати на 5 днів виконання прийнятих рішень, якщо вони вважають такими, що суперечать законодавству або статуту банку. Підлегле становище Банку Італії відносно до Мінфіну пов’язане і з тим, щоМіністерство фінансів і центральний банк були відокремлені лише в 1981 р. До цього Банк Італії був змушений купувати всі казначейські векселі, не продані з аукціону, забезпечуючи уряду необмежене фінансування [1, с. 253; 4, с. 122; 8].

Нині Банк Італії лише зобов’язаний надавати Мінфіну пря­му кредитну лінію (овердрафт) у межах до 14% усіх витрат, за­планованих у бюджеті. Для видачі кредитів понад цей обсяг по­трібне рішення парламенту. Навіть свій внутрішній щорічний бюджет Банк Італії представляє на перевірку представнику Міністерства фінансів і лише потім затверджує його на Раді директо­рів і загальних зборах акціонерів. Проте до сьогодні представни­ки уряду ще жодного разу не вносили протест щодо бюджету Бан­ку Італії фінансування [1, с. 253; 4, с. 122; 8].

Банк Італії піддається внутрішньому і зовнішньому аудиту. Загальними зборами акціонерів призначаються 5 аудиторів, які проводять перевірку Банку Італії. Результати аудиту доводять до відома керуючого. Формально нагляд за Банком Італії здійснює міністр фінансів. У цих цілях міністр може залучити Постійний комітет, що складається з 6 членів парламенту та 5 урядовців і суддів. Постійний комітет може висловлювати свою думку з усіх питань – від грошової емісії до зміни статуту центрального банку Нагляд за адміністрацією Банку Італії міністр здійснює через урядового інспектора, який до того ж перевіряє фінансову звітність Банку [1, с. 255; 4, с. 122–123; 8].

Як регулюючий орган Банк Італії має майже необмежений доступ до звітності банків і бази даних за всіма банківськими кредитами, навіть невеликого розміру. У той же час він тісно пов’язаний з групою компаній, домінуючих в італійському бізнесі, і є одним з найбільших інвесторів на фондовому ринку країни, що не виключає інсайдерської діяльності, оскільки банк має доступ до інформації, що впливає на ринкову кон’юнктуру, і встановлює відсоткові ставки. Існує вірогідність того, що участь Банку Італії в капіталі компаній може бути розцінена іншими інвесторами як офіційне схвалення. При цьому повноваження регулюючих органів фондового ринку не поширюються на центральний банк [1, с. 255; 4, с. 123; 8].

За даними наглядового органу фондового ринку (Consob), Банк Італії володіє частками більше ніж 2% в 12 ком­паніях, акції яких котируються на біржі, і, як наслідок, може знач­но впливати на фінансові установи, які сам і регулює. Інтереси Банку Італії різносторонні. Він володіє 5% найбільшої страхової компанії «Женералі», близько 3% конгломерату ТРІ, контрольо­ваного сім’єю Аньєлі, що володіє «Фіатом», 6% компанії «Італгаз», 3% інженерної компанії «Сасіб» та ін. Інвестиції Банку Італії дозволяють йому опосередковано володіти власністю і в банківському секторі. Банк пояснює свої інвестиції в акції двома причинами: більше половини вкладень йде на потреби Пенсійно­го фонду службовців; він тримає в акціях частину встано­влених законом резервів [1, с. 255–256; 4, с. 123; 8].

З середини 70-х років Банк Італії встановлює щорічні орієнтири кредитних і грошових агрегатів у їх взаємодії. Ці дані публікуються в Економічному бюле­тені Банку Італії. Щорічні орієнтири є частиною державного фі­нансового планування. У травні уряд публікує трирічний бюджет­ний прогноз, восени міністр бюджету представляє парламенту макроекономічний прогноз на майбутній рік. У підготовці обох документів центральний банк бере активну участь. Прогнози складають основу бюджету, який затверджується парламентом до кінця року [1, с. 252; 4, с. 121; 8].

Таким чином, Банк Італії є виконавчим інструментом у грошово-кредитній системі і є впливовою економічною установою в сфері державного регулювання економіки цієї країни.