4. Правовий статус акціонерів

Акціонерами товариства визнаються: фізичні і юридичні особи, держава в особі органу, уповноваженого управляти держав­ним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комуна­льним майном, які є власниками акцій това­риства¹. Таке визначення дозволяє уникнути непорозумінь з визначенням статусу осіб, яке беруть майнову участь в АТ. Крім акціонерів як власників акцій, таку участь в АТ можуть брати й особи, що придбали (у процесі роз­міщення додаткових акцій чи продажу товариством викупле­них ним у акціонерів акцій) акції товариства на виплату, спла­тивши за них лише частину вартості, а отже, не набули на них права власності. Хоча Закон про АТ не оперує поняттям учасника АТ, згаданих осіб умовно так можна назвати, оскільки вони бе­руть майнову участь у товаристві (а отже, можна визначити сплачену ними частку в статутний капітал АТ), проте такі особи не є акціонера­ми — учасниками АТ, які водночас є власниками його акцій².

Корпоративні права акціонера щодо цьо­го АТ посвідчує акція товариства. Під корпоративними правами розуміється сукупність майнових і немайнових прав акціонера — власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що охоплюють право на участь в управлінні АТ, отримання дивідендів та активів АТ у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року № 3480-ІV акція — іменний цінний папір, який посвідчує майно­ві права його власника (акціонера), що стосу­ються АТ, включаючи право на отримання частини прибутку АТ — дивідендів та пра­во на отримання частини майна АТ у разі його ліквідації, пра­во на управління АТ, а також немайнові права, передбачені Ци­вільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення АТ. Акція має номінальну вартість, установлену в на­ціональній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж од­на копійка. Усі акції товариства є іменними. У сертифікаті акції зазначається:

• вид цінного паперу;

• найменування та місцезнаходження АТ;

• серія і номер сертифіката;

• номер і дата випуску;

• міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу;

• тип і номінальна вартість акції;

• ім'я власника, кількість акцій, що ви­пускаються.

АТ може розміщати акції двох типів — прості і привілейовані.

Прості акції надають їх власникам пра­во на отримання частини прибутку АТ — дивідендів, на участь в управлінні АТ, на отримання частини майна АТ у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення АТ. Прості акції надають їх власникам однакові права.

Привілейовані акції надають їх власни­кам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибут­ку АТ — дивідендів та на отримання частини майна АТ у разі його ліквідації, а та­кож надають права на участь в управлінні АТ у випадках, пе­редбачених статутом і законом, який регу­лює питання створення, діяльності та при­пинення АТ. АТ розміщує привілейовані акції багатьох класів (з різноманітним обсягом прав), якщо таку можливість передбачено його статутом¹. У цьому разі умовою їх роз­міщення є черговість отримання дивідендів і виплат з майна ліквідованого товариства для кожного класу привілейованих акцій, розміщених АТ, яка встановлюється статутом товариства. За­лежно від умов розміщення привілейовані акції певних класів можуть бути конверто­вані у прості акції або у привілейовані акції інших класів. Частка привілейованих акцій у розмірі статутного капіталу АТ не може перевищувати 25 %. Прості акції товариства не підлягають конвер­тації у привілейовані акції або інші цінні папери АТ. Товариство не може встановлювати обмеження щодо кількості акцій або кількості голосів за акціями, що належать одному акціонерові.

Слід зазначити, що, крім акцій, за рішен­ням наглядової ради, якщо інше не передба­чено його статутом, товариство може здій­снювати розміщення інших цінних паперів. Рішення про розміщення цінних паперів на суму, що перевищує 25 % вартості активів товариства, ухвалюють загальні збори акціонерів.

Основні права й обов'язки акціонерів визначено статтями 25-29 Закону про АТ. Треба зауважити, що права акціонерів залежать від типу акцій, що є в їхній власності. Зок­рема, статтею 25 Закону про АТ передба­чено, що кожною простою акцією АТ її власникові-акціонерові надається однакова сукупність прав, вкупі з правами на:

• участь в управлінні АТ;

• отримання дивідендів;

• отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості;

• отримання інформації про господар­ську діяльність АТ.

Одна проста акція товариства надає ак­ціонерові один голос для вирішення кож­ного питання на загальних зборах, крім ви­падків проведення кумулятивного голосу­вання¹.

Кумулятивне голосування — голосування під час обрання органів товариства, коли загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу АТ, що обираються, а акціонер має право віддати всі підрахо­вані таким чином голоси за одного кандидата або роз­поділити їх між кількома кандидатами.

Акціонери — власники простих акцій то­вариства можуть мати й інші права, перед­бачені актами законодавства та статутом АТ.

Проста акція засвідчує стандартний набір корпоративних прав, що належать її власникові та закріплені в ч. 1 ст. 167 ГК, п. 1 ч. 1 ст. 195 ЦК, ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», п. 8 ст. 2 Закону про АТ.

Відповідно до статті 26 Закону про АТ кож­ною привілейованою акцією одного класу її власникові-акціонерові надається також однакова сукупність прав. Одначе у статуті АТ визначається об­сяг прав, які надаються акціонерові — влас­никові кожного класу привілейованих акцій, зокрема:

• розмір і черговість виплати дивідендів;

• ліквідаційна вартість і черговість ви­плат у разі ліквідації товариства;

• випадки та умови конвертації приві­лейованих акцій цього класу у привілейо­вані акції іншого класу, прості акції або інші цінні папери;

• порядок отримання інформації.

Дивіденди за привілейованими акціями виплачуються в установленому статутом розмірі, крім випадків, коли АТ відповідно до частини 2 статті 31 Закону про АТ не має права виплачувати дивіденди за простими акціями. Це в разі, якщо:

• товариство має зобов'язання про викуп акцій відповідно до статті 68 Закону про АТ;

• поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачено повністю.

Акціонери — власники привілейованих акцій певного класу мають право голосу тільки під час вирішення загальними збора­ми АТ таких питань:

• припинення товариства, що передба­чає конвертацію привілейованих акцій цьо­го класу у привілейовані акції іншого класу, прості акції або інші цінні папери;

• внесення змін до статуту товариства, що передбачають обмеження прав акціо­нерів — власників цього класу привілейо­ваних акцій;

• внесення змін до статуту товариства, що передбачають розміщення нового класу привілейованих акцій, власники яких мати­муть перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації това­риства, або збільшення обсягу прав акціо­нерів — власників розміщених класів приві­лейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства.

Статутом ПрАТ — власникові привілейованих акцій може бути надано право голосу також з ін­ших питань.

Одна привілейована акція товариства на­дає акціонерові один голос для вирішення кожного питання. Статутом АТ може передбачатися спеціальний порядок підрахунку голосів — разом чи ок­ремо від голосів за простими та/або іншими класами привілейованих акцій.

Рішення загальних зборів АТ, що ухвалюється за участю ак­ціонерів — власників привілейованих акцій, вважається ухваленим у разі, якщо за ньо­го віддано три чверті голосів акціонерів — власників привілейованих акцій, які брали участь у голосуванні з цього питання, якщо статутом товариства з кількістю акціонерів 25 осіб і менше не встановлюється вимога стосовно більшої кількості голосів власни­ків привілейованих акцій, потрібної для ухва­лення рішення.

Під час голосування акціонерів — влас­ників кількох класів привілейованих акцій голоси за такими акціями підраховуються разом, якщо інше не передбачено статутом товариства.

У разі зміни типу АТ з приватного на публічне надання прав, не передбачених Зако­ном про АТ для акціонерів — власни­ків привілейованих акцій публічного товариства, припиняється¹.

Акціонерам, залежно від типу акцій, що є у їхній власності, можуть надаватися певні переваги в правах при додатковій емісії акцій. Зокрема, відповідно до статті 27 Закону про АТ акціонерові — власникові простих акцій надається переважне право придбавати розміщувані товариством прості акції пропорційно частці належних йому простих акцій у загальній кількості простих акцій. Причому переважне право надається акціонерові — власникові простих акцій у процесі приватного розміщення обов'язково в порядку, встановленому законодавством.

Акціонерові — власникові привілейованих акцій, якщо це буде передбачено статутом АТ, може надаватися переважне право придбавати розміщувані товариством привілейовані акції цього або іншого класу, якщо акції такого класу надають їх власникам перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства, пропорційно частці належних акціонерові привілейованих акцій певного класу в загальній кількості привілейованих акцій цього класу.

У разі додаткової емісії акцій АТ не пізніше ніж за 30 днів до початку розміщення акцій з наданням акціонерам переважного права письмово повідомляє кожного акціонера, який має таке право, про можливість його реалізації та публікує повідомлення про це в офіційному друкованому органі.

Акціонер, який має намір реалізувати своє переважне право, подає АТ в установлений строк письмову заяву про придбання акцій та перераховує на відповідний рахунок кошти в сумі, яка дорівнює вартості цінних паперів, що ним придбаваються. У заяві акціонера повинно бути зазначено його ім'я (найменування), місце проживання (місцезнаходження), кількість цінних паперів, що він придбаває. Заяву та перераховані кошти приймає товариство не пізніше дня, що передує дню початку розміщення цінних паперів, і видає акціонерові письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості цінних паперів.

Статтею 68 Закону про АТ передбачено, що кожний акціонер — власник простих акцій товариства має право вимагати від АТ обов'язково викупити належні йому голосуючі акції, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти ухвалення загальними зборами рішення про:

• злиття, приєднання, поділ, перетворення, виокремлення товариства, зміну його типу з публічного на приватне;

• вчинення товариством значного правочину;

• зміну розміру статутного капіталу.

Кожний акціонер — власник привілейованих акцій має право вимагати від товариства обов'язково викупити належні йому привілейовані акції, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти ухвалення загальними зборами рішення про:

• внесення змін до статуту товариства, якими передбачається розміщення нового класу привілейованих акцій, власники яких матимуть перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат під час ліквідації АТ;

• розширення обсягу прав акціонерів — власників розміщених класів привілейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат під час ліквідації АТ.

У разі реалізації акціонерами права вимоги обов'язкового викупу АТ належних їм акцій ціна викупу акцій не може бути меншою, ніж їх ринкова вартість.

Крім наданих прав, Законом АТ на акціонерів покладаються і обов'язки. Зокрема, відповідно до статті 29 цього Закону акціонери зобов'язані:

• додержувати статуту, інших внутрішніх документів АТ;

• виконувати рішення загальних зборів, інших органів товариства;

• виконувати свої зобов'язання перед товариством, серед них пов'язані з майновою участю;

• оплачувати акції у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені статутом АТ;

• не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, серед них обов'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання. На акціонерів можуть покладатися й інші обов'язки, встановлені законами.

Захист прав акціонерів — працівників товариства.

Серед перших законів, ухвалених у незалежній Україні, — Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року № 697-ХІІ (втратив чинність на підставі Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-\/), яким уперше на законодавчому рівні закріплено приватну форму власності. Частиною 2 статті 12 цього Закону передбачалося, що громадяни набувають права власності на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом, а також на доходи, одержані від будь-якої незабороненої законом діяльності, зокрема, від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи та АТ. Створення АТ у нашій країні активно розпочалося з ухваленням Закону України «Про господарські товариства» зазвичай перетворенням у такі товариства державних підприємств на підставі Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року № 2163-ХІІ.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» під час перетворення державного підприємства в АТ в процесі приватизації його засновником виступає державний орган приватизації, який діє в межах повноважень, передбачених законодавством. Засновник АТ встановлює відповідно до плану приватизації (плану розміщення акцій) способи, обсяг і строки продажу акцій.

Під час перетворення державних підприємств в АТ відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» можуть випускатися лише прості іменні акції. Працівники підприємства, майно якого приватизується, мають право об'єднатися відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного майна» задля викупу контрольного пакета акцій.

Працівникам підприємства, майно якого приватизується, відповідно до статті 25 Закону України «Про приватизацію державного майна» надається право на першочергове придбання акцій, сума номінальних вартостей яких становить 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян кожному з працівників. Ці пільги поширюються також на:

• колишніх працівників підприємств, які вийшли на пенсію, яких звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України і які не працюють від часу звільнення на інших підприємствах;

• осіб, які мають право відповідно до законодавства повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві;

• інвалідів, звільнених у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням, та працівників, звільнених у зв'язку зі станом здоров'я;

• працівників соціально-культурних та оздоровчо-лікувальних закладів, що приватизуються у складі підприємств, на балансі яких вони перебувають.

Господарське товариство, до складу якого ввійшло не менш як 50 % працівників підприємства, майно якого приватизується через продаж на аукціоні чи за конкурсом, створене згідно зі статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного майна», має пріоритетне право на придбання цього майна на рівних запропонованих умовах купівлі, а також право на розстрочення платежу на строк не більше одного року з початковим внеском не менше 30% ціни, за яку придбано майно на аукціоні чи за конкурсом. Ціна однієї акції під час пільгового продажу, передбаченого цією статтею, встановлюється на рівні половини номінальної вартості акції.

Працівникам підприємства, що приватизується, та приватизованого підприємства статтею 26 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено соціальні гарантії. Зокрема, з дня ухвалення рішення про приватизацію розривати трудовий договір з працівником підприємства, що приватизується, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, за винятком звільнення на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення на підставі пунктів 3, 4, 7, 8 статті 40 та статті 41 КЗпП. Також не допускається звільняти працівників приватизованого підприємства з ініціативи нового власника чи уповноваженого ним органу протягом шести місяців від дня переходу до нього права власності. Укладають колективний договір між новим власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом, а також працевлаштовують вивільнених працівників відповідно до законодавства.

Акціонери АТ, які є працівниками цього товариства, мають особливий статус, оскільки вони є співвласниками товариства і водночас найманими працівниками, для яких це товариство є роботодавцем. Посадових осіб, що обіймають керівні посади в АТ (і водночас є акціонерами), наділено певними владними повноваженнями щодо інших працівників, що є також акціонерами, але які внаслідок трудових відносин підпорядковані і підконтрольні зазначеним посадовим особам.

Аби, вирішуючи різноманітні питання, що стосуються функціонування АТ, уникнути тиску одних акціонерів-працівників на інших, Законом про АТ передбачено захист прав акціонерів — працівників товариства. Відповідно до статті 28 Закону про АТ посадові особи органів АТ та інші особи, які перебувають із товариством у трудових відносинах, не мають права вимагати від акціонера — працівника товариства надавати відомості про те, як він голосував чи як має намір голосувати на загальних зборах, або про відчуження акціонером — працівником товариства своїх акцій чи намір їх відчуження, або вимагати передати довіреність на участь у загальних зборах¹.

Вчинення посадовими особами органів АТ та іншими особа­ми, які перебувають з АТ у трудових відносинах згаданих дій тягне для них негативні наслідки у фор­мі притягнення до відповідальності: адміністративної (згідно зі ст. 163⁵ КпАП], майнової — у разі завдання шкоди подібними діями (відповідно до пунктів 7 і 8 ч. 2 ст. 16, ст. 1166 ЦК — якщо така особа працює за цивільно-правовим договором, матеріаль­ної — згідно з КЗпП, якщо вона виконує відповідні обов'язки за трудовим договором), з нею також має бути розірваний договір (цивільно-правовий чи трудовий) згідно ст. 28 Закону про АТ та встановленим (відповідно — ст. 651 ЦК або КЗпП) по­рядком, проте останній не містить чітких положень щодо ро­зірвання трудового договору з підстав, вказаною статтею¹.

РОЗДІЛ ІІ ПУБЛІЧНІ ТА ПРИВАТНІ АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА В УКРАЇНІ

Згідно Закону про АТ в Україні діють публічні (ПАТ) та приватні (ПрАТ) АТ. Діяльність АТ починається з його заснування.

Заснуванню АТ присвячується ІІ розділ Закону про АТ з аналогічною назвою.

Засновниками АТ можуть бути особи з відповідним обсягом правосуб'єктності, що прийняли рішення про заснування АТ, у тому числі: 1) держава, яка діє в особі органу, уповноваженого управляти державним майном (відповідно до Закону України «Про управління об’єктами державної власності»); 2) територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном (згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування» та прийнятим відповідно до нього рішенням щодо управління комунальним майном); 3) фізичні особи, які повинні мати необхідну для цього право - та дієздатність (досягнення віку, з якого настає повна дієздатність, відсутність закріплених у законі заборон/обмежень щодо можливості виступати засновником господарської організації певного виду — залежно від організаційно-правової форми, виду діяльності тощо); 4) юридичні особи, за винятком тих із них, які не відповідають вимогам закону щодо наявності у засновників спеціальної правосуб'єктності (наприклад, такі вимоги встановлені щодо засновників фондової біржі, включаючи й випадки її створення у формі АТ — ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Кількісний склад засновників АТ може бути будь-яким (одна, дві та більше осіб), якщо інше не встановлено законом (наприклад, заснування фондової біржі у формі АТ може здійснюватися щонайменше 20 особами — торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку). Частина 2 статті 9 Закону про АТ підтверджує легалізацію товариства однієї особи, що деталізується іншими положеннями Закону про АТ (ч. 1 ст. 4, ст. 6, ч. З ст. 9, ст. 49).

У разі створення АТ двома і більше особами між його засновниками укладається засновницький договір (природно, що подібний договір не може мати місце, якщо засновником АТ є одна особа). Засновницький договір АТ, попри наявність у нього специфічних ознак (зокрема опосередкування створення АТ і пов'язаних з цим вимог щодо його змісту: кількість, тип і клас акцій, які підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, забезпечення його засновниками закритого/приватного розміщення акцій, проведення установчих зборів та державної реєстрації АТ) має й частину рис договору про спільну діяльність (статті 1130—1131 ЦК), хоча таким не визнається (ч. 1 ст. 1130 ЦК). Проте така вимога щодо змісту засновницького договору, як визначення порядку провадження спільної діяльності засновників зі створення АТ, свідчить про наявність у цих договорів (засновницького та про спільну діяльність) низки спільних ознак, а отже — у разі наявності прогалин у Законі про АТ щодо засновницького договору і відсутності в ЦК та ГК спеціальних положень щодо нього — про можливість застосування відповідних положень ЦК (статті 1130—1131) до засновницького договору.

Засновницький договір АТ (на відміну від його статуту) не є установчим документом товариства і згідно з положеннями абз. 3 ч. 3 ст. 9 Закону про АТ має діяти до дати реєстрації ДКЦПФР звіту про результати закритого/приватного розміщення акцій. Однак це є загальним правилом, з якого можуть бути винятки (наприклад, у разі несхвалення загальними зборами акціонерів, проведеними протягом шести місяців після державної реєстрації товариства, пов'язаних з його заснуванням дій засновників, останні мають відповідати на підставі ст. 12 Закону про АТ як особи, котрі прийняли рішення про заснування АТ і уклали між собою засновницький договір).

Форма засновницького договору — повна письмова (тобто він складається як єдиний правовий документ, підписаний всіма сторонами договору). Підписи засновників — фізичних осіб на засновницькому договорі мають бути засвідчені нотаріально відповідно до встановленого порядку (п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»; Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Мін’юсту України від 3 березня 2004 р. № 20/5).

Розміщення акцій у процесі заснування АТ (незалежно від його типу — приватне чи публічне) здійснюється виключно шляхом приватного розміщення серед його засновників, що було вперше закріплено у відповідних положеннях ЦК (ч. 2 ст. 155), а згодом — у Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» (ч. 4 ст. 28). Таке розміщення передбачає відповідну реєстрацію акцій (Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення АТ, затверджене рішенням ДКЦПФР від 30 грудня 1998 р. № 221). ПАТ вправі застосовувати публічне розміщення своїх акцій після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій відповідно до встановленого порядку (Положення про порядок реєстрації випуску акцій, затверджене рішенням ДКЦПФР від 26 квітня 2007 р. № 942).

Основні засади створення АТ, встановлені статтею 9 Закону України про АТ, стосуються заснування АТ. Разом з тим, останні можуть виникати і в процесі реорганізації (злиття, поділу, виділу, перетворення), що передбачає особливості створення АТ, віддзеркалені у статтях 80—83, 85—87 Закону про АТ, Положенні про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затверджене рішенням ДКЦПФР від 30 грудня 1998 р. № 221. Крім того, згідно з ч. 4 статті 9 Закону про АТ особливості перетворення державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у АТ визначаються ДКЦПФР, а за участю державних та (або) комунальних підприємств — ДКЦПФР за погодженням з ФДМУ (Фонд державного майна України). Разом з тим, такі особливості передбачаються не лише відомчими нормативно-правовими актами (зокрема Положенням про порядок реєстрації випуску акцій ВАТ, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації, затверджене рішенням ДКЦПФР від 11 квітня 2000 р. № 39), а й іншими актами законодавства (щодо державних АТ і державних холдингових компаній — статтями 5—8 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», ст. 6 Закону України «Про холдингові компанії в Україні», Положенням про порядок корпоратизації підприємств, затверджене постановою КМУ від 5 липня 1993 р. № 508 та ін.). Однак специфіка перетворення комунальних підприємств на АТ визначена лише на рівні Закону України «Про місцеве самоврядування» — щодо порядку прийняття рішень про використання комунального майна та створення на його базі господарських організацій/підприємств (статті 26, 29 та ін.). Разом з тим, подібність процесів перетворення державних та комунальних унітарних підприємств як таких, що функціонують на публічній (державній та комунальній) власності, дозволяє застосовувати положення наведених актів, які регулюють ці процесі щодо державних підприємств, до комунальних підприємств (на користь цього свідчать і положення ч. 9 ст. 78 ГК, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Встановлення у ч. 5 статті 9 Закону про АТ етапів створення АТ має практичне значення (визначає порядок основних дій засновників, спрямованих на заснування АТ), а також правові підстави для здійснення наступних етапів, що зафіксовано відомчих (зазвичай ДКЦПФР) нормативно-правових актах. Хоча у п. 1.5 Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення АТ, визначено дещо інший (більш деталізований) порядок створення АТ, проте визначені в ньому етапи (з огляду на їх зміст) в основному збігаються із зафіксованими в ч. 5 статті 9 Закону про АТ:

— перший етап заснування АТ — прийняття зборами засновників рішення про створення АТ і про закрите/приватне розміщення акцій, що фіксується (разом з визначенням уповноважених засновників, на яких покладається вчинення відповідних дій) у засновницькому договорі і є підставою для переходу до наступних дій засновників;

— другим етапом є подання уповноваженим на це засновником/засновниками заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до ДКЦПФР відповідно до вимог Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення АТ;

— у разі позитивного рішення ДКЦПФР за результатами попереднього етапу, тобто розгляду документів, поданих для реєстрації випуску акцій, здійснюється їх реєстрація і заявникові (уповноваженому засновнику/засновникам АТ) видається відповідне тимчасове свідоцтво про реєстрацію випуску акцій встановленого зразка (третій етап);

— четвертим етапом є присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів (здійснюється Національним депозитарієм України відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», Положення про порядок отримання зберігачем, депозитарієм та іноземною депозитарною установою кодів міждепозитарного обліку, затверджене рішенням Правління Національного депозитарію України від 11 січня 2001 р. 1/1 і підтверджується випискою з відповідного реєстру);

— п'ятим етапом є укладення договору з депозитарієм про обслуговування емісії акцій (в якому, відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів Україні» та Типового депозитарного договору, затверджене рішенням ДКЦПФР від 14 липня 1998 р. № 87, визначається порядок взяття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операцій емітента в депозитарії щодо випущених ним цінних паперів, порядок переведення цінних паперів з документарної форми у бездокументарну тощо) або з реєстратором — про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (має відповідати Типовому договору на ведення реєстру, затверджений рішенням ДКЦПФР від 14 вересня 2004 р. № 399);

— шостим етапом є закрите/приватне розміщення акцій серед засновників товариства відповідно до їх часток у статутному капіталі АТ, визначених засновницьким договором; вимоги до такого розміщення акцій, зокрема строку (відповідно до рішення про закрите/приватне розміщення акцій, але не пізніше двох місяців з дня початку їх розміщення), ціни розміщення, визначаються ст. 32 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», п. 7 ч. 5 ст. 9 Закону про АТ, Положенням про порядок реєстрації випуску акцій під час створення АТ; кошти, що сплачуються засновниками за акції, зараховуються на рахунок, відкритий відповідно до пунктів 4.2 і 4.3 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджене постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 р. № 492;

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону про АТ пе­редбачається законодавче закріплення мі­німального розміру статутного капіталу АТ не менше 1250 мінімальних заробітних плат, вихо­дячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент його створення (реєстрації). Його основне призначення полягає в тому, що майно товариства, яке відповідає статутному капіталу, буде використане ліквідатором пере­важно для задоволення претензій кредиторів, і тільки після повної сплати боргів АТ залишко­вий капітал розподілятиметься між учасниками (акціонерами)¹.

Наповнювачем статутного капіталу АТ не обов'язково мають бути гроші. Можна взя­ти інше рухоме чи нерухоме майно або майнові чи немайнові права, які мають бути оці­нені в грошовому еквіваленті. Затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати АТ, повинно відбуватися на установчих зборах (п. 2 ч. 2 ст. 10).

Закон про АТ забороняє ви­користовувати для оплати статутного капіталу боргові емісійні цінні папери, які емітував засновник, та век­селі (ч. 1 ст. 11).

Законодавство іноді містить й інші обмеження щодо вне­сків до статутного капіталу (оплати акцій):

• кошти, одержані в кредит та під заставу (ч. 3 ст. 86 ГК);

• земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарсько­го виробництва, а також ділянки, виділені в натурі власникам земельних часток (паїв) для особистого селянського господарства, а також земельні частки (паї) (п. 15 Перехідних поло­жень Земельного кодексу України);

• кошти страхових резервів, кошти, одер­жані в позику, нематеріальні активи (при ство­ренні страхових компаній, ст. 2 Закону України «Про страхування»);

• банківські метали (для формування статутного капіталу банку, п. 2.3 Положення про поря­док створення та державної реєстрації банків, від­криття їх філій, представництв, відділень, затвер­джене постановою Правління НБУ від 31.08.01 р. №375)².

— сьомий етап — оплата засновниками повної (а не часткової чи більшої за повну) номінальної (а не ринкової чи будь-якої іншої) вартості акцій;

— восьмий етап — затвердження (відповідно до ст. 10 Закону про АТ) установчими зборами АТ результатів закритого/приватного розміщення акцій серед засновників АТ, затвердження статуту АТ, а також прийняття інших рішень, передбачених законом (наприклад, згідно із ст. 8 Закону про АТ рішення про залучення суб'єкта оціночної діяльності до оцінки майна, майнових прав, цінних паперів, якими сплачуються акції засновниками у процесі заснування АТ, і затвердження їх ринкової вартості приймаються установчими зборами);

— дев'ятий етап є завершенням створення товариства як юридичної особи — його державною реєстрацією в загальному порядку, що здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»; спеціальний порядок — як основний — державної реєстрації передбачається для АТ, що здійснюють певні види діяльності, наприклад акціонерних банків (ст. 17 Закону України «Про банки та банківську діяльність»); для корпоративних інвестиційних фондів обов'язковими є і загальний порядок реєстрації — АТ, і спеціальний — як інституту спільного інвестування (статті 61, 8 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; разом з тим, державна реєстрація АТ у загальному та/або спеціальному порядку не є завершенням його створення, оскільки товариство є інституційним емітентом цінних паперів — акцій, що зумовлює наявність додаткових етапів, у тому числі:

— десятого етапу — подання уповноваженими представниками АТ звіту про результати закритого/приватного розміщення акцій ДКЦПФР (форма звіту затверджена рішенням ДКЦПФР від 15 березня 2007 р. № 487 як додаток 5 до Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення АТ);

— одинадцятого та дванадцятого етапів — відповідно: реєстрації зазначеного звіту ДКЦПФР згідно з вищезгаданим Положенням та отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

— завершальним (тринадцятим) етапом є видача засновникам АТ документів, що підтверджують право власності на акції (відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі їх емісії в бездокументарній формі — виписка з рахунка у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів¹).

Порушення зазначеного порядку створення АТ є підставою для застосування ДКЦПФР відповідних заходів: прийняття рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого/приватного розміщення акцій, що, в свою чергу, є підставою для звернення до суду з позовом про ліквідацію АТ (у разі задоволення судом такого позову і направлення його копії державному реєстратору останній має вчинити передбачені ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» дії та у встановленому порядку внести до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» і п. 2 ст. 8 Закону України «Про аудиторську діяльність» фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) ВАТ щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного (складеного) капіталу повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою). Разом з тим, з дати набуття чинності Законом про АТ, який не передбачає створення та функціонування ВАТ, це положення стає, так би мовити, не витребуваним: раніше (до набуття чинності Закону про АТ) створені ВАТ уже пройшли цей етап і можуть функціонувати як відкриті до завершення строку, протягом якого АТ мають привести свої статути та внутрішні положення у відповідність до згаданого закону (п. 5 Перехідних і прикінцевих положень Закону про АТ). Положення щодо обов'язкового аудиту фінансового стану засновників ВАТ (крім фізичних осіб) мало на меті захист інтересів акціонерів, які не були засновниками такого товариства, оскільки Законом України «Про господарські товариства» передбачалося створення останніх шляхом проведення відкритої підписки на акції (ч. 1 ст. 25, ст. 30). Здійснення закритого/приватного розміщення акцій при створенні АТ будь-якого типу (публічного чи приватного) та вимога стосовно повної оплати акцій засновниками ще на етапі заснування товариства, що передбачено Законом України про АТ, знімає проблему, на розв'язання якої були спрямовані вищезгадані положення Закону України «Про господарські товариства» та Закону України «Про аудиторську діяльність»¹.

Основою для господарської діяльності АТ є його статутний капітал. Цьому питанню присвячується 3 розділ Закону про АТ.

Вище вже було згадано, що Закон про АТ закріплює мінімальний розмір статутного капіталу(частина 1 статті 14) з метою захисту прав кредиторів АТ.

Закріплення поняття власного капіталу АТ (або вартості його чистих активів) як різниці між сукупною вартістю активів товариства і вартістю його зобов'язань перед іншими особами має на меті розмежувати суміжні поняття — статутного капіталу та власного ка­піталу. Перше є закріпленою в статуті АТ номінальною величиною, «що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства» (п. 19 ст. 2), а друге є відоб­раженням реального майнового стану АТ і слугує низці положень Закону про АТ, у тому числі ч. 3 ст. 14, ч. 4 ст. 15, ст. 31, ст. 67.

Закріплені в ч. 3 статті 14 Закону про АТ положення аналогічні за змістом положенням ч. 3 ст. 155 ЦК. Вони є складовою гаран­тійної функції статутного капіталу і спрямовані на зменшення розриву між за­фіксованою в статуті номінальною величиною — статутного капіталу АТ і його фактичним майновим станом — власний капітал, а відтак — на попереджен­ня неплатоспроможності товариства. Законодавець акцентує увагу на другому та наступних роках діяльності АТ (перший рік його функціонування є стартовим, протягом якого організо­вується та налагоджується господарська діяльність АТ), передба­чаючи наслідки для AT у разі якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів АТ виявиться меншою, ніж розмір його статутного капіталу: товариство у цьому випадку зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та за­реєструвати відповідні зміни до статуту в установленому зако­ном порядку. Проте, якщо вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний розмір передбаченого законом статутного капіталу, наслідки для АТ більш серйозні: товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію. Разом з тим, у статтях Закону про АТ відсутні положення про наслідки невико­нання АТ подібної вимоги, зокрема про примусову ліквідацію АТ за позовом заінтересованих осіб (наприклад кредиторів) або дер­жави в особі уповноважених на те органів, що є прогалиною у правовому регулюванні зазначених відносин¹.

Статутний капітал може бути збільшено або зменшено (з дотриманням ви­мог щодо його мінімального розміру) відповідно до порядку, встановленого статтями 15 і 16 Закону про АТ та відповідним ак­том ДКЦПФР (Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу АТ, затверджене рішенням ДКЦПФР від 22 лютого 2007 р. № 387 , яке, на жаль, не приведено у відповідність із Законом про АТ). Слід за­уважити: як 14, так і дві наступні (15 і 16) статті Закону про А не містять закріпленого в ч. 4 ст. 39 Закону України «Про господарські товариства» положення про відшкодування товариством власникам акцій збитків, по­в'язаних зі змінами статутного капіталу (наприклад, якщо в результаті зменшен­ня статутного капіталу власники однієї акцій фактично позбавляються статусу акціонера, що може спричинити не лише матеріальну, а й мо­ральну шкоду), а також положень ст. 40 згаданого закону щодо оповіщення акціонерів про ключові відомості зміни статутного капіталу (це їм необхідно для прийняття рішення щодо доцільності реалізації закріпленого ст. 68 Закону про АТ права вимагати викупу товари­ством належних акціонеру акцій у разі його незгоди зі зміною розміру статутного капіталу).

Положення ч. 5 статті 14 Закону про АТ стосується можливості формування спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями, що має бути передбачено статутом АТ. Цей фонд є необов'язковим. У разі його відсутності такі ви­плати здійснюються за рахунок резервного капіталу АТ (ч. 2 ст. 19 Закону про АТ). Передбачається, що порядок формування та використання такого фонду має бути встановлений ДКЦПФР¹.

Жодне АТ не може ефективно функціонувати без органів управління. Саме люди, які формують їхній склад, генерують бізнес ідеї продумують та розробляють ор­ганізаційні та технічні аспекти їхньої реалізації, утілюють їх у життя. Простіше кажу­чи, управляють ним. Звісно, про ефективність можна забути, якщо голів у підприємства багато й вони тягнуть тіло в різні боки, як славнозвісні герої з байки — Лебідь, Рак та Щука. На жаль, чи, може, на щастя, в АТ таких голів чимало. Тому, як не крути, а розумно організована схема взаємодії між ними має неабияку важливість: кожен повинен знати, які питання він вправі й мусить вирішувати.

Згідно з ч. 2 ст. 97 ЦК орган управління то­вариством — загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Як бачите, наглядову раду тут не зга­дано. Але ж ЦК дозволяє відхилення від цьо­го правила, що й спостерігаємо в Законі України «Про оподаткування прибутків підприємств». У ньому наглядова рада має явні оз­наки органу управління.

Закон про АТ передбачає одночасну взає­модію кількох управляючих органів АТ, їхня система хоча й подібна до раніше діючої, усе ж має на порядок інші якісні характеристики. У цілому можна сказати, що завдяки новому закону про АТ центр ваги змістився від вико­навчого органу (дирекції, правління тощо) до наглядової ради.

Загальну структуру органів управління в АТ можна описати так (у порядку спадання):

• загальні збори;

• наглядова рада;

• виконавчий орган.

Умовно до органів управління відносять ще й ревізійну комісію, але за своєю суттю вона не є органом управління. Це, швидше, орган кон­тролю. Раніше органом контролю вважали й наглядову (спостережну) раду. Але, стан речей змінився¹.

Загальні збори акціонерів.

Статус цього органу незмінний — це най­вищий орган управління в АТ. Так написано в ст. 159 ЦК й таку ж його роль підтверджено ст. 32 Закону про АТ (питанню про загальні збори присвячено 7 розділ закону).

У загальних зборах можуть брати участь всі акціонери (при цьому власники привілейованих акцій, присутні на зборах, мають право голосу в обсязі, визначеному законодавством і статутом).

Компетенція загальних зборів поділяється на загальну, яка може бути делегована іншим органам товариства (наглядовій раді, вико­навчому органу) і виключну, котра не може делегуватися.

Серед найважливіших повноважень, віднесених до виняткової компетенції загальних зборів, слід назвати:

• визначення основних напрямів діяльності товариства;

• внесення змін до статуту товариства та зміна розміру статут­ного капіталу;

• ухвалення різних рішень щодо акцій товариства (анулювання акцій, викуплених товариством, нові емісії акцій, дроблення або консолідація акцій);

• обрання членів наглядової ради;

• затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутків (у тому числі виплата дивідендів) і збитків товариства;

• припинення діяльності товариства.

Процедура скликання загальних зборів є досить складною.

За процедурою, передбаченою Законом України «Про господар­ські товариства», загальні збори скликає виконавчий орган това­риства або акціонери, що володіють сумарно більш, ніж 10% акцій у випадку, коли виконавчий орган не виконає протягом 20 днів їх вимогу про скликання зборів.

Всі акціонери повідомляються про майбутні збори персонально не пізніше, ніж за 45 днів до дати зборів. Окрім того, в одній з міс­цевих газет і друкованому виданні Верховної Ради України, або Кабінету Міністрів України, або ДКЦПФР в той же строк даються два друковані оголошення із зазначенням часу, місця зборів і по­рядку денного.

Новели Закону про АТ, перед­бачають скликання загальних зборів не виконавчим органом, а наглядовою радою; персональне повідомлення акціонерів не за 45, а за 30 днів. Публікація в офіційному виданні обов'язкова тільки для ПАТ, в яких понад 1000 акціонерів, що володіють простими акціями. ПАТ зобов'язане додатково повідомляти про загальні збори фондову біржу, на якій воно проходило процедуру лістингу.

Загальні збори акціонерів визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, які володіють більше 60% голосів.

Слід зазначити, що норма про 60% кворум є імпера­тивною і, якщо кворум не був досягнутий, подальше схвалення акціонером, не присутнім на загальних зборах акціонерів, рішень, прийнятих такими зборами, не робить збори законними. Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд України, приймаючи поста­нову від 19.08.2003 р. у справі за позовом ХК ЗАТ «Совтрансавто» (Російська Федерація) до ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» і іншим відповідачам, де незаконними були визнані рішення неправомочних зборів, схвалені згодом акціонером, що володіє 49% акцій¹.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» голосування на загальних зборах завжди проводиться за принципом: одна акція — один голос.

Закон про АТ передбачає винятки з цього правила для випадків голосування з питань обрання органів управління товариства (наглядова рада, а також виконавчий орган, ревізійна комісія, якщо їхні члени обираються загальними зборами акціонерів), коли може застосовуватися кумулятивне голосування,² при цьому спільна кількість голосів акціонера, яка залежна від кількості акцій, помножується на кількість членів (місць, а не кандидатів) органу, що обирається. Акціонер може віддати всі свої обчислені таким чином голоси за одного кандидата або розподіли­ти їх між декількома. Ця норма покликана забезпечити здатність міноритарних (дрібних) акціонерів при узгодженому голосуванні проводити свого кандидата в органи управління³.

Рішення загальних зборів, відповідно до норм Закону України «Про господарські товариства» приймаються простою більшістю голосів акціонерів, що беруть участь у зборах, а з питань внесення змін до статуту, зміни розміру статутного капіталу і припинення діяльності товариства — кваліфікованою більшістю — тобто більшістю голосів акціонерів, що беруть участь у зборах.

Закон про АТ передбачає кваліфіковану більшість в 3/4 від загальної кількості голосів акціонерів товариства, а не від голосів акціонерів, що беруть участь у зборах для ухвалення рішень про внесення змін до статуту, про анулювання акцій, про зміну типу товариства, про розміщення акцій, про зміну розміру статутного капіталу, а також щодо рішень, пов'язаних з припиненням товариства. При цьому прямо передбачена можливість передбачити у статуті кваліфіковану більшість спільної кількості голосів учасників товариства, або іншу кваліфіковану більшість для ухвалення рішень з будь-яких інших питань, окрім питань про дострокове припинення повноважень посадових осіб товариства, а також у зв'язку з позовами, викликаними різними зловживаннями посадових осіб товариства.

Також Закон про АТ передбачає можливість проведення заочних загальних зборів шляхом письмового опитування акціонерів у випадку, якщо в товаристві не більше 25 акціонерів і така можливість передбачена статутом. У такій ситуації рішення вважається за прийняте в разі одностайного голосування акціонерів. Якщо в товаристві лише один акціонер, повноваження загальних зборів здійснюються таким акціонером шляхом оформлення наказів без дотримання інших процедур (до ухвалення Закону про АТ слід було дотримуватися всіх формальних процедур — здійснювати публікацію, письмове повідомлення, реєстрацію акціонерів/проводити збори і голосування, навіть у випадку, якщо в товаристві один акціонер)¹.

Посадові особи АТ (10 розділ Закону про АТ).

За визначенням зі ст. 2 Закону про АТ поса­довими особами вважають голову та членів на­глядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізора АТ, а також голову та членів іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товарис­тва. До речі, ч. 2 ст. 89 ГК до посадових осіб товариства теж відносить усіх названих осіб, однак там не згадано членів ревізійної комісії².

Закон про АТ містить низку обмежень щодо осіб, які претендують на статус посадової особи.

Наприклад, немає жодних шансів набути та­кого статусу в народних депутатів України, членів КМУ керівників центральних та місце­вих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, військовослужбовців, посадо­вих осіб органів прокуратури, суду, служби без­пеки, внутрішніх справ, державних службовців, крім випадків, коли вони виконують функції з управління корпоративними правами дер­жави та представляють інтереси держави або територіальної громади в наглядовій раді або ревізійній комісії товариства (ч. 1 ст. 62 Закону про АТ).

Не можуть бути посадовцями й особи, яким суд заборонив займатися певним видом діяль­ності, якщо товариство здійснює такий вид діяльності. Не пощастило й особам, які мають, непогашену судимість за злочини проти власності, службові чи господарські злочини. Тут також слід ураховувати обмеження з ч. 3 ст. 89 ГК за яким посадовими особами господарського товарис­тва не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах заборонив суд.

Закон про АТ накладає на посадових осіб АТ декілька прямих обов'язків. Зокрема, по­садовці:

1) не мають права розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства, крім випадків, передбачених законом;

2) зобов'язані на вимогу ревізійної комісії (ревізора) або аудитора надати документи про фінансово-господарську діяльність товариства¹.

Наглядова рада.

Цьому питанню присвячується 8 розділ Закону про АТ. Закон передбачає зміщення центру влади від виконавчого органу до наглядової ради това­риства.

З ч. 1 ст. 51 Закону про АТ наглядова рада АТ — це орган, що захищає права акціонерів това­риства, і в межах компетенції, визначеної ста­тутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Здавалося б, нічого нового. Але це помилко­ве враження. Якщо раніше наглядову (спосте­режну) раду вважали органом контролю, то зараз в АТ вона стала повноцінним органом управління. До того ж явно сильнішим за ви­конавчий орган. Ось приклад. З одного боку, саме рада приймає рішення про дату прове­дення загальних зборів, про питання порядку денного. З іншого — вона може обирати й від­кликати повноваження голови та членів вико­навчого органу.

Наглядова рада створюється в АТ де кількість акціонерів — влас­ників простих акцій 10 осіб і більше. Якщо їх менше, майже всі повноваження ради здійсню­ватимуть загальні збори (ч. 2 ст. 51 Закону про АТ). Раніше – обов'язково таку комісію створювали АТ, які налічували понад 50 акціонерів (ст. 46 Закону України «Про господарські товариства»).

В спецзаконах можуть бути особливі вимоги до створення наглядової ради. Скажімо, у Законі України «Про банки та банківську діяльність» немає ніяких умов про мінімальну кількість акціонерів, коли обов'язково створювати наглядову раду, Вона має бути в банку в принципі.

Коли функції наглядової ради залишають­ся за зборами акціонерів, є кілька повнова­жень, які ляжуть на плечі виконавчого органу (ч. 2 ст. 51 Закону про АТ). Йдеться про повно­важення з підготовки та проведення загаль­них зборів. Утім, до виконавчого органу вони переходять за умови, що інше не встановлено статутом АТ.

Питання, які вирішує наглядова рада, прописано в ст. 52 Закону про АТ. Із ч. 1 цієї статті ми знаємо, що компетенцію наглядової ради слід шука­ти в Законі про АТ. До повноважень наглядової ради можуть належати питання невиключної компетенції, тобто ті, які рада при потребі може делегувати іншим органам управління. А питання, віднесені до виключ­ної компетенції наглядової ради АТ, хоча й не розв'язуються іншими органами товариства, можуть вирішуватися загальними зборами (ч. 3 ст. 52 Закону про АТ).

Закон про АТ відносить до виключної компетенції на­глядової ради такі питання (наведу найваж­ливіші з них):

1. підготовка порядку денного загальних зборів, прийняття рішення про дату їх прове­дення та про включення пропозицій до порядку денного, крім скликання акціонерами позачер­гових загальних зборів;

2. прийняття рішення про проведення чер­гових та позачергових загальних зборів на ви­могу акціонерів або за пропозицією виконав­чого органу;

3. прийняття рішення про анулювання акцій чи продаж раніше викуплених товариством акцій;

4. прийняття рішення про розміщення това­риством інших цінних паперів, крім акцій, та про їхній викуп;

5. затвердження ринкової вартості майна у випадках, передбачених Законом про АТ;

6. обрання та відкликання повноважень го­лови й членів виконавчого органу;

7. затвердження умов цивільно-правових, трудових договорів, які укладають із членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди;

8. прийняття рішення про відсторонення го­лови виконавчого органу від виконання його повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконав­чого органу;

9. обрання та припинення повноважень голо­ви й членів інших органів товариства;

10. обрання аудитора товариства та визначення умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг;

Якщо наглядова рада відсутня, це питання належить, компетенції виконавчого органу, якщо інше не встановлено статутом.

11) визначення дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядку та строків виплати дивідендів у межах граничного строку, визначеного ч. 2 ст. 30 Закону про АТ;

12) визначення дати складення переліку акціонерів, яких мусять повідомити про прове­дення загальних зборів відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону про АТ та які мають право на участь у загальних зборах відповідно до ст. 34 цього ж Закону;

13. вирішення питань про участь товарист­ва в промислово-фінансових групах та інших об'єднаннях, про заснування інших юридичних осіб;

14. прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених частиною першою ст. 70 Закону про АТ;

15. прийняття рішення про обрання (заміну) реєстратора власників іменних цінних папе­рів товариства або депозитарій цінних паперів та затвердження умов договору, що уклада­тиметеся з ним, встановлення розміру оплати його послуг.

Зрозуміло, перелік далеко не повний. По-перше, названі не всі виключні повно­важення зі ст. 52 Закону про АТ. По-друге, в ін­ших законах чи в статуті АТ може бути вста­новлено додаткову виключну компетенцію на­глядової ради.

Обирають членів наглядової ради виключно загальні збори (ст. 33 Закону про АТ ). Однак у зборів є ще одна цікава правомочність: вони можуть установити залежність членства в на­глядовій раді від кількості акцій, якими володіє акціонер (ч. 1 ст. 53 Закону про АТ).

До речі, повноваження члена наглядової ради дійсні з моменту його затвердження рішенням загальних зборів товариства.

Цікаве питання й про голосування за члена ради. Тут багато залежить від виду АТ. Якщо ми говоримо про публічне товариство, то обира­ють члена наглядової ради виключно кумуля­тивним голосуванням. А от у приватному това­ристві все здійснюється за принципом пропор­ційності представництва в її складі представни­ків акціонерів відповідно до кількості голосую­чих акцій, що належать акціонерам, або куму­лятивним голосуванням. При цьому конкретний спосіб обрання членів наглядової ради приват­ного АТ має визначати його статут.

Далі ще кілька правил, які стосуються складу наглядової ради:

1. Одна й та сама особа може обиратися до складу наглядової ради неодноразово.

2. Член наглядової ради не може бути одно­часно членом виконавчого органу та/або чле­ном ревізійної комісії (ревізором) цього това­риства.

Не менш важливе практичне питання — скільки членів у наглядовій раді? Загальне правило описано в ч. 6 ст. 53 Закону про АТ кількісний склад наглядової ради встановлю­ють загальні збори. Однак там же зазначено мінімальну кількість. Так, коли в АТ кількість акціонерів — власників простих акцій:

— від 100 до 1000 осіб — до складу наглядової ради мусить входити не менше п’яти осіб;

— понад 1000 — не менше семи осіб;

— понад 10000 осіб — не менше дев'яти осіб.

При цьому дуже важливо, щоб склад нагля­дової ради було сформовано максимально повно. Адже якщо кількість членів наглядової ради становить менше половини передбачено­го кількісного складу, АТ протягом 3-х місяців має скликати позачергові загальні збори для обрання решти членів наглядової ради, а в разі обрання членів наглядової ради кумулятивним голосуванням — для обрання всього складу на­глядової ради (ч. 7 ст. 53 Закону про АТ).

Дострокове припи­нення повноважень членів наглядової ради детально описане в ст. 57 Закону про АТ. У частині 1 названої статті сказано, що за­гальні збори АТ можуть прийняти рішення про дострокове припинення повноважень членів наглядової ради та одночасне обрання нових членів. Такі повноваження зборів є і в переліку виключних прав із ст. 33 Закону про АТ. Разом із тим у статуті чи положенні про наглядову раду товариства перелічуються всі випадки, коли-таке може трапитись.

Рішення загальних зборів не завжди потріб­не. Договір і повноваження члена ради припи­няються:

1. за його бажанням за умови письмового повідомлення про це товариства за два тижні;

2. у разі неможливості виконувати обов'язки члена наглядової ради за станом здоров'я;

3. у разі набрання законної сили вироком чи рішенням суду, яким його засуджено до пока­рання, що виключає можливість виконання обов'язків члена наглядової ради;

4. у разі смерті, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним, безвісти відсутнім, по­мерлим.

Перелік не виключний, тому в статуті това­риства можуть передбачатись додаткові під­стави для припинення повноважень члена на­глядової ради.

Важливе правило: якщо членів наглядової ради обирали кумулятивним голосуванням, рішення загальних зборів про дострокове припинення повноважень може прийматися тільки стосовно всіх членів наглядової ради (ч. 2 ст. 57 Закону про АТ).

За ч. 3 ст. 51 Закону про АТ порядок виплати ивинагороди членам наглядової ради визнача­ють Закон, статут товариства, положення про наглядову раду, а також договір, укладений із членом наглядової ради. Найбільшу практич­ну цінність має саме договір, адже фіксовану чи плаваючу суму оплати прописують саме в ньому. Що стосується формули визначення суми, форми винагороди та інших питань, то тут усе залишено на відкуп сторін договору.

Оподаткування тут теж звичайне — як і для інших трудових чи цивільно-правових дого­ворів.

Варто згадати й про витрати, що супрово­джують діяльність членів наглядової ради. У ч. 4 ст. 51 Закону про АТ записано, що вони мають право на оплату своєї діяльності за ра­хунок товариства. Визначення умов оплати покладено на загальні збори за затвердженим зборами кошторисом.

За загальним правилом голову обирають не загальні збори, а члени наглядової ради з-поміж себе (ч. 1 ст. 54 Закону про АТ). При цьому рішення про обран­ня приймається більшістю голосів від кількісного складу наглядової ради. Та у статуті това­риства або положенні про наглядову раду може бути зафіксовано інший підхід.

Позиції голови з боку Закону про АТ не надто сильні: при потребі наглядова рада має право в будь-який час переобрати голову.

Голова планує роботу наглядової ради, тобто скли­кає засідання та головує на них, відкриває за­гальні збори, організовує обрання секретаря загальних зборів, якщо інше не передбачено статутом АТ, здійснює інші повноваження, передбачені статутом та положенням про на­глядову раду.

Якщо ж голова не в змозі виконувати свої повноваження, то замість нього це робитиме член наглядової ради, визначений її рішенням. Знову ж таки, правило працює, якщо в статуті або в положенні про наглядову раду цей випа­док не врегульовано інакше.

Ініціювати проведення засідання наглядової ради може голова чи будь-хто з членів нагля­дової ради, а також ревізійна комісія, вико­навчий орган чи його члени, інші особи, якщо їх зазначено в статуті АТ, які беруть участь у засіданні наглядової ради (ст. 55 Закону про АТ).

У свою чергу, наглядова рада може вима­гати, аби в її засіданні чи при розгляді окре­мих питань порядку денного брали участь члени виконавчого органу та інші визначені нею особи. Процедуру висунення такої ви­моги слід прописати в положенні про нагля­дову раду.

На запрошення наглядової ради в її засіданні з правом дорадчого голосу можуть брати участь представники профспілки або іншого уповно­важеного трудовим колективом органу, який підписав колдоговір від імені трудового колек­тиву.

Засідання проводять за необхідності з періодичністю, визначеною статутом. Але в будь-якому разі не рідше од­ного разу на квартал.

Рішення приймають більшістю голо­сів членів наглядової ради, які беруть участь у засіданні та мають право голосу. Щоправда, за умови, що для прийняття рішення статутом або положенням про наглядову раду АТ не встановлено більшої кількості голосів. До речі, у статуті або в положенні про наглядову раду АТ можна передбачити прий­няття рішення заочним голосуванням (опиту­ванням) (ч. 1 ст. 55 Закону про АТ).

Кожен член ради має один голос (ч. 5 ст. 55 Закону про АТ). Сила голосу, зрозуміло, одна­кова. Статут або положення про наглядову раду вільні передбачати право вирішального голосу в голови наглядової ради — у разі рівного роз­поділу голосів під час прийняття рішень.

Щоб приймати рішення, за­сідання наглядової ради має бути правомоч­ним. Згідно з ч. 2 ст. 55 Закону про АТ його вважають, якщо в засіданні бере участь не менше половини її складу. Утім, допускаєть­ся, аби в статуті або положенні про наглядо­ву раду товариства встановлювали більшу кількість членів для визнання засідання пра­вомочним.

Протокол засідання – надважливий документ, тому ведеться обов'язково. Як того вимагає ч. 6 ст. 55 Закону про АТ, протокол оформляють не пізніше ніж через 5 днів після засідання. У нього обов'язково вписують:

• місце, дату й час проведення засідання;

• осіб, які брали участь у засіданні;

• порядок денний засідання;

• питання, винесені на голосування, та під­сумки голосування із зазначенням прізвищ членів наглядової ради, які голосували "за", "проти" (або утрималися від голосування) з кожного питання;

• зміст прийнятих рішень.

Підписує протокол головуючий на засіданні.

Засідання наглядової ради або роз­гляд окремого питання за її рішенням дозво­лено фіксувати технічними засобами.

Існування комітетів із числа членів нагля­дової ради не обов'язкове, але допустиме. Комітети бувають постійними чи тимчасо­вими й займаються вивченням і підготовкою питань, що належать до компетенції нагля­дової ради (ст. 56 Закону про АТ). Можуть утворюватися комітети з питань ау­диту та з питань інформаційної політики то­вариства.

Для забезпечення діяльності комітету з питань аудиту наглядова рада вільна запро­вадити посаду внутрішнього аудитора (чи створити цілу службу внутрішнього аудиту). Внутрішній аудитор (служба) призначаєть­ся наглядовою радою й підпорядковується та звітує безпосередньо голові комітету з питань аудиту.

У Законі про АТ знаходимо цікаве правило для вибору чільника комітету. Ним стає член наглядової ради, обраний за пропозицією ак­ціонера, який не контролює діяльності цього товариства.

Порядок утворення й діяльності комітетів прописують у статуті або в положенні про на­глядову раду товариства.

Рішення про утворення комітету та про пере­лік питань, які передаються йому для вивчення й підготовки, приймаються простою більшіс­тю голосів членів наглядової ради (якщо ста­тутом або положенням не прописано більшої кількості голосів, необхідної для прийняття та­кого рішення). Висновки комітетів розглядає наглядова рада, і використовуються вони для прийняття радою рішень.

Дуже цікава новинка Закону про АТ — іс­нування корпоративного секретаря. Так нази­вають особу, яка відповідає за взаємодію АТ з акціонерами та/або інвесторами. Обирає її на­глядова рада за пропозицією голови (ч. 4 ст. 56 Закону про АТ).

Виконавчий орган АТ (розділ 9 Закону про АТ).

Усі знають, що юридична особа, у тому числі й АТ, набуває цивільних прав та обов'язків і здійс­нює їх через свої органи, які діють відповід­но до установчих документів та закону (ст. 92 ЦКУ). Порядок створення органів юридичної особи за­фіксовано в установчих документах та законах. Вище ми вже обговорили питання функціо­нування загальних зборів та наглядової ради. Підійшла черга до виконавчого органу...

Питання назви виконавчого органу вирішуватимуть засновники та акціоне­ри. Із ч. 4 ст. 99 ЦКУ ми знаємо, що назвою виконавчого органу товариства, відповідно до установчих документів або закону, може бути "правління", "дирекція" тощо. При цьому ч. 1 ст. 161 ЦКУ говорить, що виконавчий орган АТ, який керує його поточною діяльністю, — це правління або інший орган, визначений стату­том. Утім, ч. 2 тієї ж статті, а також ч. 3 ст. 58 Закону про АТ пояснює, що тут матиме зна­чення кількісний склад виконавчого органу: колегіальний (правління, дирекція) чи одно­особовий (директор, генеральний директор). Про те, що виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб, говорить і ч. 2 ст. 99 ЦКУ

Виконавчий орган управляє поточною діяльністю товарист­ва (ч. 1 ст. 58 Закону про АТ, ч. 1 ст. 161 ЦКУ). До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних із керівниц­твом поточною діяльністю товариства, крім тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.

Виконавчий орган підзвітний загальним збо­рам та наглядовій раді, і його робота здебіль­шого зводиться тепер до організації виконан­ня їхніх рішень. Діє цей орган від імені АТ у межах, встановлених статутом АТ й законом.

Слід також пам'ятати, що виконавчий орган на вимогу органів та посадових осіб товариства зобов'язаний надати можливість ознайомитися з інформацією про діяльність товариства в ме­жах, встановлених законом, статутом та внутрішніми положеннями товариства. А особи, які при цьому отримали доступ до інформації з об­меженим доступом, несуть відповідальність за її неправомірне використання.

Членом виконавчого органу може бути будь-яка фізична особа, яка має повну дієздатність і не є членом наглядової ради чи ревізійної ко­місії (ч. 4 ст. 58 Закону про АТ).

На відміну від членів наглядової ради, з якими допускається оформ­лення цивільно-правових відносин, у виконав­чому органі допустимі тільки трудові відносини. За ч. 5 ст. 58 Закону про АТ права та обов'язки членів виконавчого органу, крім Закону, інших актів законодавства, статуту або положення про виконавчий орган товариства, прописують у трудових договорах, що укладаються з кож­ним членом виконавчого органу.

Від імені товариства трудові договори з членами виконавчого органу підписує голо­ва наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

Якщо в АТ створюється колегіальний орган, то його кількісний склад, порядок призначення членів не завадить зафіксувати у статуті това­риства (ст. 59 Закону про АТ). Там же розписують порядок скликання та проведення засідань колегіального виконавчого органу (далі – КВО). Але процедурні питання можна зазна­чити і в окремому документі — положенні про виконавчий орган АТ.

Кожен член КВО має право вимагати прове­дення засідання цього органу та вносити питан­ня до порядку денного засідання.

На засіданнях виконавчого органу можуть бути присутні члени наглядової ради, а також представники профспілки чи уповноважений трудовим колективом орган, який підписав кол­договір від імені трудового колективу (ч. 3 ст. 59 Закону про АТ). У статуті можна дозволити приходити на засідання КВО й іншим особам.

На засіданні КВО ведуть протокол. Його підписує головуючий. Протокол пропонують для ознайомлення на вимогу члена КВО, чле­на наглядової ради або представника проф­спілки. У статуті таке право надають й іншим особам.

Голову КВО обирає наглядова рада товарис­тва, якщо інше не передбачено статутом (ч. 5 ст. 59 Закону про АТ). Порядок обрання слід прописати або в статуті, або в положенні про виконавчий орган АТ.

Голова організовує роботу КВО, скликає за­сідання, забезпечує ведення протоколів його засідань. Він управі без довіреності діяти від імені товариства, у тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всі­ма працівниками товариства. Але найцікавіше те, що ці дії мусять відповідати рішенням КВО (ч. 5 ст. 59 Закону про АТ).

До речі, іншого члена КВО також можуть наділяти цими повноваженнями, якщо це міс­тить статут товариства. Від імені товариства інші особи вправі діяти в порядку представниц­тва, передбаченому ЦКУ.

Якщо голова не в змозі виконувати свої пов­новаження, за рішенням виконавчого органу його заміняє один із членів КВО. Звісно, ці пра­вила можуть врегульовуватись по-іншому в ста­туті або положенні про виконавчий орган.

Особа, яка здійснює повноваження одноосіб­ного виконавчого органу, приймає рішення в порядку, встановленому статутом або поло­женням про виконавчий орган (ст. 60 Закону про АТ).

Така особа вільна без довіреності діяти від імені АТ, у тому числі представляти його ін­тереси, вчиняти правочини від імені товарист­ва, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Якщо вона не може виконувати свої повно­важення через ті чи інші причини, її замінює призначена нею особа, якщо інше не передба­чено статутом або положенням про виконав­чий орган.

Повноваження голови КВО (особи, яка здійснює повноваження одноосібного вико­навчого органу) припиняються за рішенням наглядової ради, якщо статутом АТ це питання не віднесено до компетенції загальних зборів (ч. 1 ст. 61 Закону про АТ). Те саме стосуєть­ся припинення повноважень члена виконав­чого органу.

Важливо, що підстави для припинення пов­новажень голови та члена виконавчого орга­ну слід шукати в законодавстві, статуті та до­говорі з ними.

Якщо відповідно до статуту обрання та припинення повноважень голови КВО (особи, яка здійснює повноваження од­ноосібного виконавчого органу) віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повно­важень голову КВО (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства, до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень.

У такому випадку наглядова рада зобов'язана призначити особу, яка тимчасово здійснювати­ме повноваження голови КВО (особи, яка здійс­нює повноваження одноосібного виконавчого органу), та скликати позачергові загальні збо­ри. Згідно з ч. 3 ст. 61 Закону про АТ зробити це вона зобов'язана протягом 10 днів із моменту ухвалення відповідного рішення. А в порядку денному зборів має бути питання про переоб­рання голови виконавчого органу товариства.

Ревізійна комісія (ревізор) (розділ 14 Закону про АТ).

Ця комісія потрібна, аби проводити пере­вірку фінансово-господарської діяльності АТ. Обирають комісію (ревізора) загальні збори. У якому вигляді функціонуватиме дана служба, залежить від кількості акціонерів — власників простих акцій товариства:

• до 100 осіб — можна або ввести посаду ревізора, або створити ревізійну комісію;

• більш як 100 осіб — обов'язково обираєть­ся ревізійна комісія.

В останньому випадку членів ревізійної ко­місії обирають виключно кумулятивним голо­суванням із числа фізичних осіб, які мають цивільну дієздатність.

Голову ревізійної комісії призначають її чле­ни з-поміж себе. Рішення про обрання прийма­ють простою більшістю голосів від кількісного складу ревізійної комісії, якщо інше не перед­бачено статутом або положенням про ревізій­ну комісію АТ.

Статутом, положенням про ревізійну комісію або рішенням загальних зборів АТ можна вста­новити додаткові вимоги щодо обрання ревізій­ної комісії (ревізора), кількісного складу ко­місії, порядку її діяльності та компетенції з пи­тань, не передбачених Законом про АТ.

Ревізійну комісію (ревізора) обирають або для проведення разової (спеціальної) перевір­ки фінансово-господарської діяльності това­риства, або на визначений період. Строк пов­новажень членів ревізійної комісії (ревізора) встановлюють на період до дати проведення чергових річних загальних зборів, якщо стату­том товариства або положенням про ревізійну комісію, або рішенням загальних зборів АТ не передбачено іншого строку повноважень. Та в жодному разі термін повноважень не може пе­ревищувати п'яти років.

У ч. 2 ст. 73 Закону про АТ є перелік осіб, яким заборонено бути членами ревізійної ко­місії (ревізором):

1. член наглядової ради;

2. член виконавчого органу;

3. корпоративний секретар;

4) особа, яка не має повної цивільної дієздатності;

5) члени інших органів товариства.

Члени ревізійної комісії (ревізор) не вправі входити до складу лічильної комісії товарист­ва. Права та обов'язки членів ревізійної комісії (ревізора), крім статуту та внутрішніх докумен­тів, встановлюють і в договорі, що укладається з кожним членом ревізійної комісії (ревізором). Якщо говорити про вид договору, то це може бути як трудовий, так і цивіль­но-правовий договір.

Важливо те, що ревізійна комісія (ревізор) має право вносити пропозиції до порядку де­нного загальних зборів та вимагати скликання позачергових загальних зборів. Члени ревізій­ної комісії (ревізор) вільні приходити на загаль­ні збори та брати участь в обговоренні питань порядку денного з правом дорадчого голосу.

Члени ревізійної комісії (ревізор) беруть участь у засіданнях наглядової ради та вико­навчого органу у випадках, передбачених Законом про АТ, статутом або внутрішніми положен­нями товариства.

Із ч. 1 ст. 74 Закону про АТ знаємо: якщо не передбачено інше, перевірка фінансово-гос­подарського стану товариства проводиться ревізійною комісією щороку. При цьому вико­навчий орган забезпечує членам ревізійної ко­місії (ревізору) доступ до інформації в межах, передбачених статутом або положенням про ревізійну комісію.

Результати ревізії оформляють висновком, у який заносять інформацію про:

• підтвердження достовірності та повноти даних фінансової звітності за відповідний період;

• факти-порушення законодавства під час провадження фінансово-господарської діяльності а також встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку та подання звітності.

Аудитор.

Закон про АТ передбачає більш значну, ніж Закон України «Про господарські товариства», роль аудитора у перевірці фінансово-господарської діяльності ПАТ. Стаття 75 Закону про АТ (ст. 162 ЦК) стосується аудиту (відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудит — це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів) і передбачає:

— обов'язковість перевірки незалежним аудитором річної фінансової звітності ПАТ, що встановлено в ч. 1 статті 75 Закону про АТ та відповідає п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про аудиторську діяльність» (передбачає обов'язковість проведення аудиту для підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності ВАТ); можливість проведення аудиторської перевірки стосується будь-якого АТ — приватного чи публічного, про що свідчать положення ч. 5 ст. 3 Закону України «Про аудиторську діяльність» (про проведення аудиту з ініціативи суб'єктів господарювання, крім передбачених законом випадків обов'язковості аудиту) та ч. 1 ст. 76 Закону про АТ щодо спеціальної аудиторської перевірки АТ, яка не пов'язується з типом товариства);

— обов'язок: а) посадових осіб товариства забезпечити доступ незалежного аудитора до всіх документів, необхідних для перевірки результатів фінансово-господарської діяльності АТ (ч. 2), та б) виконавчого органу товариства (у разі проведення аудиту товариства за заявою акціонера, який є власником більше ніж 10 відсотків-акцій товариства) надати завірені копії всіх документів за вимогою такого акціонера/акціонерів протягом п'яти днів з дати отримання відповідного запиту аудитора (абз. 3 ч. 6 статті 75 Закону про АТ);

— обов'язковість дотримання (на додаток до передбачених статтями 4 і 20 Закону України «Про аудиторську діяльність») вимог до незалежного аудитора: ним згідно з ч. 3 статті 75 Закону про АТ не може бути: 1) афілійована особа товариства; 2) афілійована особа посадової особи товариства; 3) особа, яка надає консультаційні послуги товариству;

— вимоги до висновку аудитора, а саме: такий висновок, крім даних, передбачених законодавством про аудиторську діяльність (ст. 7 Закону України «Про аудиторську діяльність»), повинен містити інформацію, передбачену ч. 2 ст. 74 Закону про АТ (підтвердження достовірності та повноти даних фінансової звітності за відповідний період; факти порушення законодавства під час провадження фінансово-господарської діяльності, встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку та подання звітності) та ч. 4 статті 75 Закону про АТ (оцінка повноти та достовірності відображення фінансово-господарського стану товариства у його бухгалтерській звітності).

— право акціонера (акціонерів), який є власником (власниками) більше ніж 10 відсотків акцій товариства (при цьому Закон про АТ не називає вид або клас акцій), вимагати проведення аудиторської перевірки діяльності АТ, визначити аудитора, який проводитиме таку перевірку, та самостійно (без згоди наглядової ради чи загальних зборів товариства) укласти з ним договір про проведення аудиторської перевірки фінансово-господарської діяльності товариства, в якому має бути зазначений обсяг перевірки (ч. 5 статті 75 Закону про АТ); при цьому витрати, пов'язані з проведенням перевірки, покладаються на акціонера/акціонерів — ініціатора проведення такої перевірки, крім випадків ухвалення загальними зборами АТ рішення про відшкодування витрат акціонера/акціонерів на таку перевірку;

— спеціальні положення щодо аудиторської перевірки на вимогу такого акціонера/акціонерів (ч. 6 статті 75 Закону про АТ): а) обов'язок товариства протягом 10 днів з дати отримання запиту акціонера (акціонерів) про перевірку забезпечити аудитору можливість проведення перевірки; обов'язок виконавчого органу надати б) у вищезазначений строк акціонеру/акціонерам інформацію про дату початку аудиторської перевірки та в) завірені копії всіх документів на вимогу акціонера — ініціатора проведення аудиторської перевірки протягом п'яти днів з дати отримання відповідного запиту аудитора; г) обмеження щодо періодичності (не частіше двох разів на календарний рік) проведення аудиторської перевірки на вимогу такого акціонера/акціонерів¹.

Досить складним э питання стосовно викупу АТ розміщених ним цінних паперів, тому законодавець ввів у Закон про АТ розділ 12 з аналогічною назвою.

Закон про АТ оперує трьома базовими поняттями: "викуп акцій", "обов'язковий викуп акцій", "пропорційний викуп акцій". Розглянемо їх по порядку.

Пункт 2 ч. 1 ст. 2 Закону про АТ досить лаконічний: викуп акцій — це придбання АТ за плату розміщених ним акцій. У свою чергу, обов'язковий викуп акцій — це обов'язкове придбання за плату та на вимогу акціонера розміщених товариством акцій, а пропорційний викуп — придбання АТ розміщених ним акцій пропорційно кількості акцій певного типу та/ або класу, запропонованих кожним акціонером до продажу.

Мета викупу акцій може бути найрізноманітнішою: зменшення статутного капіталу (викуп з анулюванням), викуп для анулювання без зміни розміру статутного капіталу через збільшення номіналу акцій, що залишилися в обігу, викуп акцій за рішенням загальних зборів, викуп з огляду на інші вимоги згаданого закону.

Для викупу цінних паперів власної емісії акціонери на загальних зборах повинні прийняти відповідне рішення, оскільки це віднесено до їх виключної компетенції (п. 13 ч. 2 ст. 33 Закону про АТ).

За ст. 66 Закону про АТ у рішенні загальних зборів неодмінно обумовлюють такі нюанси:

1) порядок викупу, що включає максимальну кількість, тип та/або клас акцій, які викуповують;

2) строк викупу;

3) ціна викупу (або порядок її визначення);

4) дії товариства щодо викуплених акцій (їх анулювання чи продаж).

Строк викупу включає строк прийняття письмових пропозицій акціонерів про продаж акцій товариству і строк виплати їх вартості. При цьому такі пропозиції безвідкличні.

Строк викупу акцій не може перевищувати одного року.

Ціна викупу акцій не повинна бути меншою за їх ринкову вартість.

Для емісійних цінних паперів товариства, що не перебувають в обігу на фондових біржах, ринкову вартість визначають за допомогою професійного оцінювача.

Коли ж ідеться про акції, що перебувають в обігу на фондових біржах, — ринковою буде вартість, розрахована відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок. Ринкову вартість акцій затверджує наглядова рада АТ (ч. 2, ч. 3 ст. 8 Закону про АТ).

Оплачують викуповувані акції винятково в грошовій формі (ч. 1 ст. 66 Закону про АТ), крім обов'язкового викупу на вимогу акціонерів. При ньому за домовленістю з акціонерами можливі й інші форми оплати (ч. 3 ст. 69 Закону про АТ).

Товариство зобов'язане придбавати акції у кожного акціонера, який приймає (акцептує) пропозицію (оферту), про викуп акцій, за ціною, зазначеною в рішенні загальних зборів.

Дуже важливо врахувати, що будуть нікчемними договори про перехід права власності на акції до товариства, виконані протягом строку, зафіксованого в рішенні загальних зборів, за ціною, відмінною від ціни, зазначеної в такому рішенні.

У всіх випадках викуплених товариством акцій не враховують при розподілі прибутку, голосуванні та визначенні кворуму загальних зборів.

Подальша доля викуплених цінних паперів. Товариство мусить упродовж року з моменту викупу продати викуплені ним акції чи анулювати їх відповідно до рішення загальних зборів, яким було передбачено викуп товариством власних акцій.

Ціна продажу викуплених товариством акцій не може бути меншою за їх ринкову вартість, визначену за тими самими правилами, що й при їхньому викупі.

Це підтверджує ч. 1 ст. 22 Закону про АТ. За нею товариство розміщує або продає кожну акцію, яку воно викупило, за ціною, не нижчою за її ринкову вартість, що затверджується наглядовою радою, крім розміщення акцій:

— під час заснування товариства за ціною, встановленою засновницьким договором;

— під час злиття, приєднання, поділу, виділу товариства;

— за участі торговця цінними паперами, з яким укладено договір про андерайтинг. У такому разі ціна розміщення акцій може бути нижчою за їх ринкову вартість на розмір винагороди цього торговця, що не повинно перевищувати 10% ринкової вартості таких акцій.

При цьому бухгалтера може занепокоїти ч. 2 цієї ж статті. Згідно з нею АТ не має права розміщувати жодну акцію за ціною, нижчою за її номінальну вартість. Ця норма стосується виключно розміщення акцій (первинного та додаткового випуску) і не поширюється на продаж на вторинному ринку раніше викуплених АТ акцій.

Дане питання дуже актуальне зараз, коли ринкова вартість акцій значно коливається і теоретично щодо деяких цінних паперів може опуститися нижче номіналу.

Порядок анулювання викуплених акцій описано в ст. 17 Закону України «Про акціонерні товариства» і зводиться до того, що ДКЦПФР має розробити відповідний підзаконний акт.

При викупі акцій у зв'язку з рішенням про зменшення статутного капіталу АТ слід врахувати важливий нюанс. Так, за п. 6 р. XVII Прикінцевих і перехідних положень Закону про АТ, якщо після набрання чинності цим Законом загальними зборами АТ, створеного до набрання чинності цим Законом, прийнято рішення про зміну розміру статутного капіталу товариства, деномінацію акцій та емісію цінних паперів, таке товариство зобов'язане привести свою діяльність у відповідність із цим Законом та внести зміни до статуту та інших внутрішніх документів товариства.

Невнесення таких змін буде підставою для відмови в держреєстрації випуску цінних паперів цього товариства.

Іншими словами, рішення про зменшення статутного капіталу товариства фактично нівелює п. 5 р. XVII Закону про АТ, що дає "старим" АТ два роки, аби привести статути та інші внутрішні документи у відповідність із Законом про АТ.

Ч. 4 ст. 15 Закону про АТ забороняє збільшення статутного капіталу, якщо є викуплені товариством акції.

Цікаво, що прийняття рішення про анулювання викуплених акцій Законом про АТ віднесено до виключної компетенції як наглядової ради, так і загальних зборів, що викликає багато справедливих запитань (п. 3 ч. 2 ст. 33 і п. 4 ч. 2 ст. 52 про АТ).

На мою думку тут все мають вирішувати загальні збори, бо саме вони — вищий орган товариства. Та й ст. 66 Закону про АТ не залишає нам інших шляхів. Вона говорить: рішення про викуп акцій повинно бути затверджено на загальних зборах акціонерів і в ньому обов'язково зазначають рішення товариства щодо викуплених акцій (їх анулювання чи продаж). При цьому ч. 3 ст. 33 Закону про АТ забороняє передачу виняткових повноважень загальних зборів іншим органам товариства.

Водночас за рішенням наглядової ради товариство може викупити розміщені ним інші, крім акцій, цінних паперів за згоди їх власників (якщо це передбачено статутом товариства і проспектом емісії таких цінних паперів) (п. 6 ч. 2 ст. 52 і ч. 4 ст. 66 Закону про АТ).

Коли загальними зборами прийнято рішення про пропорційний викуп акцій, товариство надсилає кожному акціонерові письмове повідомлення¹ про кількість акцій, що викуповуються, їх ціну і строк викупу.

Для товариства з кількістю акціонерів — власників простих акцій понад 1000 осіб прийняття пропозицій акціонерів про продаж товариству акцій здійснюється протягом не менш ніж 30-денного строку від дати направлення акціонерам повідомлення.

Загальні збори можуть прийняти рішення про викуп в окремих акціонерів з їх згоди конкретної кількості акцій певного типу та/або класу. У такому разі рішення має містити їхні прізвища (найменування) і ту кількість акцій, включаючи їх тип та/або клас, що викуповуються.

АТ не має права приймати рішення про викуп акцій, якщо:

1) на дату викупу акцій товариство вже має зобов'язання про обов'язковий викуп акцій відповідно до ст. 68 Закону про АТ;

2) товариство неплатоспроможне чи стане таким внаслідок викупу акцій;

3) власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу і розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій – над їх номінальною вартістю чи стане менше в результаті такого викупу.

Товариство також не вправі викуповувати розміщені ним прості та привілейовані акції до повної виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями (ч. 2 ст. 67 Закону про АТ).

Крім цього, воно не має права приймати рішення, що передбачає викуп акцій товариства без їх анулювання, коли після викупу частина акцій товариства, що перебувають в обігу, стане менше 80% статутного капіталу.

Кожний акціонер — власник простих акцій товариства має право вимагати обов'язкового викупу, а товариство зобов'язане викупити належні йому голосуючі акції, якщо він зареєструвався для участі в загальних зборах і голосував проти прийняття рішення про:

1) злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ товариства, зміну його типу з публічного на приватне;

2) вчинення товариством значного правочину¹;

3) зміну розміру статутного капіталу.

Кожний акціонер — власник привілейованих акцій має право вимагати обов'язкового викупу товариством (а товариство зобов'язане викупити) привілейованих акцій, що йому належать, якщо він зареєструвався для участі в загальних зборах та голосував проти прийняття рішення про:

1) внесення змін до статуту товариства, якими передбачається розміщення нового класу привілейованих акцій, власники яких будуть мати перевагу щодо черговості одержання дивідендів або виплат під час ліквідації АТ,

2) розширення обсягу прав акціонерів — власників розміщених класів привілейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості одержання дивідендів або виплат під час ліквідації АТ.

Ціна викупу акцій не може бути меншою за їх ринкову вартість.

Ціну викупу акцій розраховують станом на день, що передує дню опублікування в установленому порядку повідомлення про скликання загальних зборів, на яких було прийнято рішення, що стало підставою для вимоги обов'язкового викупу акцій.

Договір між товариством і акціонером про обов'язковий викуп акцій, що йому належать, укладають письмово.

Упродовж 30 днів після прийняття загальними зборами такого рішення акціонер, який має намір реалізувати право вимоги обов'язкового викупу акцій, подає товариству письмову вимогу. Там мають бути зазначені:

— прізвище акціонера (найменування);

— місце проживання (місцезнаходження);

— кількість, тип та/або клас акцій, обов'язкового викупу яких він вимагає.

Протягом 30 днів після одержання такої вимоги акціонера АТ здійснює оплату вартості акцій за ціною викупу, зазначеною в повідомленні про право вимоги обов'язкового викупу акцій, що належать акціонерові¹.

Акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з передбачених ч. 1 ст. 68 Закону про АТ питань виключно після того, як отримав письмову відмову в реалізації права вимагати обов'язкового викупу товариством голосуючих акцій, що йому належать, або коли не отримав відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати ЇЇ надсилання на адресу товариства в порядку, передбаченому Закону про АТ (ч. 2 ст. 50 цього Закону).

Акції оплачують грошима, якщо сторони в межах вищезгаданого строку не дійшли згоди щодо іншої форми оплати.

Коли АТ має зобов'язання стосовно обов'язкового викупу згідно зі ст. 68 Закону про АТ, йому не можна виплачувати дивіденди за простими акціями (ч. 2. ст. 31 Закону про АТ).

Детально визначені у розділі XII Закону особ­ливості вчинення значних правочинів та правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість.

У ст. 70 Закону про АТ визначається, що рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вар­тість майна або послуг, що є його предметом, ста­новить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності АТ, приймається наглядовою радою. Статутом АТ можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочинів до категорії значних правочинів. Крім того, зазначено, що у разі неприйняття наглядо­вою радою рішення про вчинення значного пра­вочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів.

Законодавець у ст. 71 Закону про АТ визначив, що особою, заінтересованою у вчиненні АТ правочину, вважається посадова осо­ба органів товариства та її афілійована особа (особи), акціонер, який одноосібно або разом з афілійованими особами володіє 25 і більше від­сотками простих акцій товариства, якщо зазначе­на особа (особи — разом або окремо) відповідає, принаймні, одній із нижченаведених ознак:

1. є стороною такого правочину;

2. бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами);

3. отримує винагороду за вчинення такого пра­вочину від товариства (посадових осіб това­риства) або від особи, яка є стороною право­чину;

4. внаслідок такого правочину придбає майно чи заінтересована в інших результатах виконання правочину;

5. є афілійованою особою юридичної особи, яка є стороною правочину або бере участь у право­чині як представник чи посередник, або отри­мує винагороду від товариства чи від особи, що є стороною правочину, або внаслідок тако­го правочину придбає майно чи буде користу­ватися іншими результатами виконання пра­вочину.

Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов'язана протягом трьох робочих днів з момен­ту виникнення в неї заінтересованості поінфор­мувати той орган, членом якого вона є, виконав­чий орган та наглядову раду про наявність у неї такої заінтересованості, а наглядова рада може прийняти рішення про вчинення чи відмову від вчинення такого правочину¹.

Діяльність АТ пов’язана з обертом великого обсягу інформації, тому важливою є інформаційна безпека АТ.

Положення статті 78 Закону про АТ спрямовані на забезпечення реалізації закріпленого за акціонерами права на інформацію (п. 4 ч. 1 ст. 25, п. 4 ч. 2 ст. 26 Закону про АТ) і, відповідно, — передбачають обов'язок АТ забезпечити кожному акціонеру доступ до документів, визначених ч. 1 ст. 77 Закону про АТ, крім документів бухгалтерського обліку, які не стосуються значних правочинів і правочинів, у вчиненні яких є заінтересованість, якщо інше не передбачено законами, а саме:

1) статут товариства, зміни до статуту, засновницький (установчий) договір, свідоцтво про державну реєстрацію товариства;

2) положення про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію, інші внутрішні документи та зміни до них;

3) положення про кожну філію та кожне представництво товариства;

4) документи, що підтверджують права товариства на майно;

5) принципи (кодекс) корпоративного управління товариства;

6) протоколи загальних зборів;

7) матеріали, з якими акціонери мають (мали) можливість ознайомитися під час підготовки до загальних зборів;

8) протоколи засідань наглядової ради та колегіального виконавчого органу, накази і розпорядження голови колегіального та одноосібного виконавчого органу;

9) протоколи засідань ревізійної комісії, рішення ревізора товариства;

10) висновки ревізійної комісії (ревізора) та аудитора товариства;

11) річну фінансову звітність;

12) документи бухгалтерського обліку;

13) документи звітності, що подаються відповідним державним органам;

14) проспект емісії, свідоцтво про державну реєстрацію випуску акцій та інших цінних паперів товариства;

15) перелік афілійованих осіб товариства із зазначенням кількості, типу та/або класу належних їм акцій;

16) особливу інформацію про товариство згідно з вимогами законодавства;

Важливими складовими механізму реалізації права акціонера на інформацію є: а) встановлений ч. 2 статті 78 Закону про АТ строк, протягом якого акціонеру має бути надані завірені копії документів, вище визначених, з урахуванням обмежень, передбачених ч. 1 статті 78 Закону про АТ (протягом 10 днів з моменту надходження письмової вимоги акціонера); б) визначення відповідальних за це осіб чи органу (такими є корпоративний секретар, а в разі його відсутності — виконавчий орган товариства); в) строку повідомлення акціонером виконавчий орган про намір отримати завірені копії конкретних документів (не пізніше ніж за два робочі дні); г) визначення місця і часу отримання інформації — у приміщенні товариства за його місцезнаходженням у робочий час; д) вимоги до розміру плати за надання документів (якщо вона встановлюється товариством): не може перевищувати вартості витрат на виготовлення копій документів і витрат, пов'язаних з пересиланням документів поштою; е) можливість отримання акціонером додаткової інформації (тобто не зазначеної в ч. 1 ст. 77 Закону про АТ) за згодою виконавчого органу або у випадках і порядку, передбачених статутом або рішенням загальних зборів АТ¹.

На ПАТ покладається додатковий обов'язок щодо забезпечення доступу до інформації про таке товариство: мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розмішується інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства (ч. 4 ст. 105 ЦК, ст. 35, ч. 1 ст. 82 Закону про АТ, ч. 4 ст. 14 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», статті 39—41 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» тощо), а також інформація, визначена пунктами 1—3, 5, 6, 10, 11, 13—16 ч. 1 ст. 77 Закону про АТ (це стосується: статуту АТ і змін до нього, засновницького (установчого) договору, свідоцтва про державну реєстрацію товариства; положень про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та резервний капітал, інших внутрішніх документів та змін до них; положень про кожну філію та кожне представництво товариства; принципів/кодексу корпоративного управління товариства; протоколів загальних зборів; висновків ревізійної комісії/ревізора та аудитора товариства; річної фінансової звітності; документів звітності, що подаються відповідним державним органам; проспекту емісії, свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій та інших цінних паперів товариства; переліку афілійованих осіб ПАТ із зазначенням кількості, типу та/або класу належних їм акцій; особливої інформації про товариство згідно з вимогами законодавства, в тому числі Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів, затверджене рішенням ДКЦПФР від 19 грудня 2006 р. № 1591.

Частина 4 статті 78 Закону про АТ містить спеціальні положення щодо обов'язку АТ (незалежно від типу — приватне чи публічне) надати перелік афілійованих осіб та відомості про належні їм акції товариства на вимогу акціонера або ДКЦПФР (ч. 3 містить таку вимогу для ПАТ). Подібна інформація необхідна:

— акціонерам — для визначення: а) правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість; б) наявності у них (акціонерів) можливості продати свої акції особі, яка набула контрольний пакет акцій товариства, в порядку та на умовах, встановлених ст. 65 Закону про АТ;

— ДКЦПФР — для забезпечення нагляду та контролю за діяльністю АТ як емітента цінних паперів відповідно до завдань і повноважень, що покладені на ДКЦПФР згідно зі статтями 7 і 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Діяльність АТ закінчується разом з його припиненням (розділ 16 Закону про АТ).

Припинення АТ як юридичної особи може мати місце у разі його реорганізації (шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. У результаті застосування будь-якого зі способів реорганізації (чинний ЦК та розроблений у відповідності з ним Закон про АТ уникає цього терміна, хоча в низці актів законодавства він застосовується, зокрема в частинах 1 і 8 ст. 59 ГК, статтях 2, 3, 7, 16, 19, 10, 26—29, 29 тощо Закону України «Про банки і банківську діяльність»; ст. 43 Закону України «Про страхування»; ст. 20 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» відбувається передання майна, прав та обов'язків АТ, що зазнає реорганізації, до товариства/товариств, які виникають внаслідок реорганізації і, відповідно, — є його правонаступниками. Якщо в ч. 1 ст. 104 ЦК встановлені особливості злиття, приєднання, поділу, перетворення як способу припинення юридичної особи, то Закон України «Про банки і банківську діяльність» містить визначення поняття реорганізації банку (ст. 2), а його окрема глава (гл. 5 розділу II, що складається з чотирьох статей — 26—29) визначає особливості реорганізації банку як різновиду фінансової установи незалежно від його організаційно-правової форми (більшість банків функціонують у формі АТ, можливість використання якої передбачена ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Закон про АТ (як і ЦК — статті 104, 106—109 та ін.) оперує поняттями «злиття», «поділ», «приєднання», «перетворення» як способами припинення АТ, хоча в результаті застосування трьох із них (злиття, поділу, перетворення) виникає нове/нові товариство/товариства, як і при виділі.

Ліквідація АТ означає його припинення як юридичної особи без правонаступництва.

Припинення (залежно від його підстав) може бути добровільним (за рішенням загальних зборів — п. 21 ч. 2 ст. 33 Закону про АТ, а у товаристві з одним акціонером — за рішенням останнього, що має бути оформлено як наказ відповідно до вимог ч. 2 ст. 49 Закону про АТ) або примусовим (зазвичай — за рішенням суду, що може бути винесене у визначених законом випадках, один з яких передбачений частинами 2 і 3 ст. 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута, якщо за результатами ліквідаційної процедури у справі про банкрутство та складеного ліквідатором ліквідаційного балансу виявляється, що після задоволення вимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, необхідного для продовження ним своєї діяльності, або залишилося майнових активів менше, ніж потребується для його функціонування згідно із законодавством).

Порядок припинення АТ шляхом реорганізації та ліквідації визначається Законом про АТ (статті 79—85, 87—89), з дотриманням вимог ЦК (статті 104—112), інших актів законодавства, що встановлюють особливості: а) застосування певного способу припинення АТ (Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затверджене рішенням ДКЦПФР від 30 грудня 1998 р. №221); б) припинення АТ, що здійснюють певні види діяльності, — банківську (статі 26—29, 87—98 та ін. Закону України «Про банки та банківську діяльність»), страхування (ст. 43 Закону України «Про страхування»), спільне інвестування (статті 20, 21 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)») та ін.; в) ліквідації підприємницьких організацій, визнаних у встановленому порядку банкрутами, якщо після задоволення вимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, необхідного для продовження його господарської діяльності (частини 2 і 3 ст. 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Відповідно до ЦК (статті 104, 105), який визначає основні засади припинення юридичної особи (без врахування організаційно-правової форми такої особи та особливостей, притаманних певному способу чи шляху припинення), процедура припинення АТ як юридичної особи має включати:

— прийняття загальними зборами юридичної особи/АТ (а у разі наявності в АТ лише одного акціонера — останнім) рішення: а) про припинення юридичної особи/АТ (ч. 1 ст. 105 ЦК); б) про призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії, ліквідатора тощо), до якої, з моменту її призначення, переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи та яка вправі виступати в суді від імені юридичної особи, що припиняється; в) про порядок і строки припинення юридичної особи (з дотриманням вимог законодавства, зокрема Закону про АТ та ЦК);

— негайне повідомлення зазначеним органом/єдиним акціонером товариства про прийняття вищезазначеного рішення органу, що здійснює державну реєстрацію; останній має внести до державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення (ч. 1 ст. 105 ЦК);

— забезпечення комісією з припинення (ліквідаційною комісією) юридичної особи відповідної публікації у призначених для цього друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи (такий строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи);

— вжиття зазначеною комісією заходів на захист інтересів кредиторів, що включають: виявлення кредиторів юридичної особи; обов'язкове їх повідомлення у письмовій формі про припинення юридичної особи;

— інші етапи, які залежать від способу припинення (статті 106—112 ЦК і полягають у забезпеченні реалізації прав: а) закріплених за кредиторами юридичної особи у разі припинення останньої; б) учасників/акціонерів юридичної особи та в) забезпеченні публічних інтересів (подання відповідних документів уповноваженим органам, що задіяні в процедурі припинення АТ як юридичної особи згідно з вимогами законодавства: в тому числі органу/органам державної реєстрації, ДКЦПФР — у разі реорганізації АТ і пов'язаною з цим емісією акцій та/або їх конвертацією, антимонопольним органам — у разі якщо в процесі реорганізації має місце економічна концентрація, що потребує відповідного дозволу).

РОЗДІЛ ІІІ ЗДОБУТКИ ТА НЕДОЛІКИ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА»: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Згідно з п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закон про АТ набув чинності 30 квітня 2009 р. Практика його застосування покаже, які із існуючих проблем згаданий закон розв'язав, а які питання навпаки поставив.

Безперечно Закон про АТ містить цілий ряд принципових законодавчих положень, які заповнюють прогалини правового регулювання діяльності АТ: чітко регламентована процедура створення АТ з виділенням її,етапів (ст. 9 Закону про АТ); впорядковано правовий режим капіталу АТ. Оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування AT може здійснюватися грошовими коштами або майном, майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів). Кожен засновник AT повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. Вкрай важливими є положення Закону про АТ, спрямовані на забезпечення гарантійної функції статутного капіталу AT. Ці положення фіксувалися в ст. 155 ЦКУ. В Законі про АТ ж вони отримали чіткіше звучання. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів (ч. 1 ст. 14 Закону про АТ). Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів АТ виявиться меншою, ніж розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому законом порядку. Якщо вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане протягом десяти місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію (ч. 3 ст. 14 Закону про АТ)¹.

Окремий розділ Закону про АТ присвячено правам та обов'язкам акціонерів. Вперше надано право голосу акціонерам – власникам привілейованих акцій (ст. 26 Закону про АТ) з окремих питань, що виносяться на вирішення загальних зборів. Закріплено переважні права акціонера (ст. 27 Закону про АТ).

Розширено коло питань, які віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів; відведено цілий розділ наглядовій раді, у якому детально визначено не лише порядок створення й процедуру діяльності органу, але й визначений перелік питань, які віднесено до виключної компетенції наглядової ради АТ; визна­чено зобов'язання особи, яка придбала контрольний пакет акцій, направити всім іншим акціонерам публічну невідкличну пропозицію придбати в них прості акції AT за ціною придбання не меншою за ринкову, визначену відповідно до Закону про АТ; визначено зобов'язання AT, викупити належні акціонерові акції, якщо він зареєструвався для участі в загальних зборах і голосував проти прийняття загаль­ними зборами рішень, визначених у ч. 1 та ч. 2 ; у ст. 68 Закону Про AT.

Також на відміну від ст. 38 Закону України «Про господарського товариства», яка лише декларує переважне право акціонерів на придбання додатково випущених акцій, ст. 27 Закону про AT розкриває зміст цього права й містить детальну процедуру його реалізації.

Крім того, використання вперше закріпленого Законом про AT кумулятивного голосування при обранні членів наглядової ради AT, за якого кількість акцій, які належать акціонеру, множиться на кількість,місць у раді, а акціонер має право віддати всі підраховані таким, чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами, надає змогу акціонерам, які не володіють кон­трольним пакетом акцій, мати свого представника в наглядовій раді².

До того ж Закон про АТ містить цілу низку нових процедурних механізмів.

Наприклад, скорочено строки, не­обхідні для скликання загальних зборів акціонерів. Письмове повідомлення про проведення загальних зборів має надсилатися акціонерам за 30 днів, а не за 45, як було раніше. Позачергові загальні збори акціонерів мають бути проведені протягом 30 днів від дати подання вимоги про їх скликання, а якщо цього вимагають інтереси акціонерно­го товариства, наглядова рада має пра­во скликати загальні збори за 15 днів та за умови обмеження права акціоне­рів вносити пропозиції до порядку ден­ного.

Також у Законі про АТ передбачені норми щодо боротьби з рейдерством, одна з яких полягає в тому, що акції АТ існують виключно в бездокументарній формі (ч. 2 ст. 20 За­кону про АТ). Проте зазначена норма набере чинності лише восени 2011 року.

Захисту від недружніх поглинань присвячена норма, згідно з якою особа, що має намір придбати 10 та більше відсотків простих акцій АТ, зобов'язана не пізніше ніж за 30 днів до дати придбання пакета ак­цій подати товариству письмове пові­домлення про свій намір та оприлюд­нити його (ч. 1 ст. 64 Закону про АТ).

Заблокувати рейдерство покликана норма про те, що якщо ринкова вар­тість майна або послуг, які є предметом правочину, становить 10-25 відсотків вартості активів АТ, рішення про вчинення право­чину приймає наглядова рада (ч. 1 ст. 70 Закону про АТ).

Становить інтерес момент, що сто­сується вчинення АТ правочинів, в яких заінтересо­вані особи, які впливають на керівництво (члени органів управління, акціонери). Ці особи зобов'язані протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у них заінтересованості у правочині поін­формувати про це виконавчий орган та наглядову раду (ст. 71 Закону про АТ). У противному разі зазначені особи несуть відповідальність у розмірі завданих АТ збитків. Правочин може бути визнаний судом не­дійсним, якщо особа, яка вчинила його, знала або мала б знати про відпові­дальність за недотримання зазначених вимог¹.

Цінність нового Закону не вичерпується переліченими новелами правового регулювання. Однак варто звернути увагу і на його явні недоліки, які можуть спричини значні труднощі у правозастосовній діяльності.

Абсолютно невиправданим є поділ АТ на два типи: публічні та приватні АТ (ст. 5 Закону про АТ) – відповідно відкриті та закриті АТ. Адже в Цивільному кодексі України закріплено види юридичних осіб залежно від порядку їх створення на юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права (ч. 2 ст. 81 ЦКУ).

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів (тобто, в основі її створення є договір про заснування). Юридична ж особа публічного права створюється розпорядчим актом президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Закон про АТ в поняття «приватне» та «публічне» вкладає новий зміст. ПрАТ, кількість акціонерів якого не може перевищувати 100 осіб, може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. ПАТ може , здійснювати публічне та приватне розміщення акцій. Причому, у разі заснування АТ його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій. Таким чином, Закон про АТ передбачає заснування виключно ПрАТ, які потім можуть перетворюватися в ПАТ. А це додаткові фінансові, організаційні витрати, пов'язані із внесенням змін до статуту АТ, зміною його типу. Жодних принципових відмінностей між приватними, публічними АТ (за винятком кількісних обмежень складу акціонерів ПрАТ) та закритими, відкритими АТ, що існують відповідно до чинного законодавства немає¹. Враховуючи, що згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень через два роки після набрання чинності Законом втрачають чинність відповідні норми Закону «Про господарські товариства», для існуючих АТ проблема приведення у відповідність їх назви до вимог Закону про АТ вже на горизонті її вирішення потребуватиме фінансових затрат. А куди подіти «зайвих» акціонерів існуючих ЗАТ, в яких їх кількість перевищує 100 осіб?

З вищевикладеного випливає, що «прив'язка» до кількості акціонерів відкриває необмежені можливості для корпоративного шантажу. Наприклад, будь-який акціонер, що має 100 акцій, отримує важіль для значного тиску на свою компанію, тому що, подарувавши 99 своїм знайомим по одній акції, він га­рантовано створить для товариства проблему необхідності зміни типу товариства з приватного на публічне, що, в свою чергу, призведе до появи у ак­ціонерів права вимагати викупу акцій, які належать їм, за ринковою ціною².

Не знайшла позитивного вирішення в Законі дивідендна політика АТ. Адже не секрет, що більшість АТ дивідендів своїм акціонерам не виплачують, не дивлячись на наявність чистого прибутку. За Законом про АТ виплата дивідендів (відповідно право акціонера на їх одержання) поставлена в залежність від рішення загальних зборів. Висловлена та обґрунтована в літературі пропозиція щодо законодавчого закріплення обов'язку АТ про спрямування частини чистого прибутку (10-20 %) на виплату дивідендів Законом про АТ не передбачена.

Проблеми відчуження акціонером ЗАТ належних йому акцій у свій час гостро дискутувалася як практиками, так і теоретиками. Висловлювалися діаметрально протилежні погляди щодо, можливості встановлення у статуті будь-яких обмежень на обіг акцій ЗАТ. В Законі про АТ передбачено, що статутом ПрАТ може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі (ст. 7 Закону про АТ). Закріплені і законодавчі механізми реалізації таких прав, якщо вони передбачені статутом. Однак, не зовсім зрозуміло в який спосіб може бути реалізованим переважне право на купівлю акцій, з огляду на чисельний склад акціонерів, вимогу про неподільність акції. Враховуючи, що повідомлення акціонерів здійснюється коштом акціонера, який бажає продати акції, якщо інше не передбачено статутом (варто сподіватися, що іншого не буде передбачено), механізм відчуження акцій приватного АТ стає проблематичним.

Не витримує критики юридична техніка нового закону. Для прикладу, визначення членів сім'ї фізичної особи, наведене у ст. 2 Закону про АТ. Такими є чоловік (дружина), а також батьки (усиновителі), опікуни (піклувальники), брати, сестри, діти та їхні чоловіки (дружини), які спільно провадять господарську діяльність. Абсолютно новий підхід щодо розуміння членів сім'ї пропонується в Законі про АТ. Недопустиме тлумачення поняття «членів сім'ї» для потреб кожного окремого нормативного акта, якщо воно вже визначене відповідно до морально-етичних норм в сімейному законодавстві. За таких підходів кожен раз слід було б одне і теж поняття трактувати кожен раз по-різному, залежно від контексту. В чому ж тоді цінність понятійного юридичного апарату?

Яке змістовне навантаження несе вже наведене законодавче положення ч. 2 ст. 5 Закону про АТ, згідно з яким ПрАТ може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. В п. 1 Прикінцевих та перехідних положень зазначено, що Закон про АТ набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через два роки з дня опублікування цього Закону. Хоча тексти офіційних законів не охороняються як об'єкти інтелектуальної власності. Очевидно, чинності набирає не друге речення, а відповідна норма. Доводиться звертати увагу на такі шедеври законодавчої техніки, оскільки це вже навіть не поодинокі випадки. Такі приклади можливо відшукати чи не в кожному нормативному акті¹.

Перше запитання, яке виникне при створен­ні наглядової ради: кого можна включити до її складу?

Стаття 53 Закону про АТ говорите що членів наглядової ради АТ обирають із фізичних осіб, які мають повну дієздатність. У цьому не при­мітному на перший погляд правилі закладено дві основні відмінності й, чесно кажучи, пере­ваги старого порядку над новим:

1) членами наглядової ради можуть бути не тільки акціонери.

2) у члени наглядової ради можна взяти виключно фізичну особу. У теорії питання про включення до ради акціонера - юридичної особи вважалося спірним. Більшість юристів не бачили жодних перешкод для цього, але чимало й таких, хто намагався довести, що це неможливо. Однак практика пішла шляхом найменшого опору — юридичні особи могли бути членами наглядової ради. Так, у Роз'ясненні № 10 (затвердженому рішенням від 03.07.07 р. № 1565) ДКЦПФР пояснила, що юридична особа може бути членом спостережної ради. При цьому зазначила таке: "юридична особа, обрана як акціонер до складу ради АТ (спо­стережної ради), може брати участь у роботі спостережної ради через свого уповноважено­го представника (представників)".

Назване роз'яснення для нових та адап­тованих під нові правила АТ працювати не може. Але це зовсім не виключає можли­вості юридичних осіб - акціонерів брати участь у ро­боті наглядової ради. Змінився тільки акцент на статус члена. Проте юридична особа-акціонер, як і фізична особа-акціонер вільна мати необмеже­ну кількість представників у наглядовій раді. При цьому порядок діяльності представника акціонера в наглядовій раді визначають саме акціонери. Мінус новини у тому, що тепер ві­домо: саме фізична особа нестиме відповідальність за свою діяльність як член наглядової ради. Раніше статус представника юридичної особи знімав питання про притягнення такої фізичної особи до відповідальності, у т. ч. кримінальної. Член наглядової ради, який виступає представником акціонера — юридичної особи або держави, не може передавати і свої повноваження іншій особі.

Серед великого переліку можливостей, зазна­чених у ст. 33 Закону про АТ, нас зараз цікави­тиме право зборів обирати членів наглядової ради, затверджувати умови цивільно-правових або трудових договорів, що укладатимуться з ними, встановлювати розмір їх винагороди, обирати особу, уповноважену на підписання цивільно-правових договорів із членами на­глядової ради.

Виділено два договори, не просто так: це єдине місце в Законі про АТ, з якого мож­на зробити висновки, що члени спостережної ради вправі виконувати свої функції на базі двох, зовсім різних рівнів відносин — цивільно-правових і трудових. Усі інші норми Закону про АТ більше орієнтовано на цивільні дого­вори. Утім, в укладенні трудових договорів із членами наглядової ради нічого поганого не бачимо. У Класифікаторі професій відповід­ні назви професій є, тож достатньо прописа­ти відповідні місця-вакансії в штатному роз­писі.

Хай будь-який, але договір потрібен обов'язково (ч. 8 ст. 53 Закону про АТ). Однак залежно від виду договору відповіді на найваж­ливіші запитання будуть різними.

1. Хто підписує договір із членом наглядо­вої ради? Із ч. 8 ст. 53 Закону про АТ знаємо, що це особа, уповноважена на те загальними зборами. А в ч. 3 ст. 51 Закону про АТ сказано, що такий договір від імені товариства підписує голова виконавчого органу чи інша уповнова­жена загальними зборами особа на умовах, за­тверджених рішенням загальних зборів. Проте ідентифікація уповноваженої зборами особи більше потрібна для підпису цивільно-право­вого договору, адже трудові договори від імені АТ однозначно підписуватиме голова вико­навчого органу (директор, гендиректор, голо­ва правління тощо).

2. Чи обов'язкова оплата роботи члена нагля­дової ради? Якщо говорити про найнятого за трудовим договором працівника, то відповідь однозначна: платити треба. Є штатний розпис, е оклад. Зарплату рахуємо, як і звичайним най­маним працівникам. Інакше — порушення тру­дового законодавства із відповідними не дуже приємними наслідками.

А от із винагородою за цивільно-правовим договором ситуація інша. У ч. 8 ст. 53 Закону про АТ сказано, що в дого­ворі з членом наглядової ради товариства може бути передбачено виплату йому винагороди та можливість сплати товариством за нього вне­сків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Бачимо, що теоретично винаго­роди може й не бути. Утім, навіть якщо член наглядової ради виконує свої функції безоплатно, договір усе рівно укладатимуть. І це може бути лише цивільно-правовий договір. Це, між іншим, зні­має проблему, яка виникала раніше. Коли учас­ник (акціонер) виконував якісь управлінські функції на добровільних (тобто безоплатних) засадах, між юристами тривав спір, яку правову природу мають такі відносини. Не всі погоджу­валися, що тут виникають цивільні відносини. Зараз суперечку знято, принаймні щодо АТ.

До речі, що стосується доплати внесків на пенсійне страхування. Якщо припустити, що член наглядової ради виконує роботи (послуги) за цивільно-правовим договором, що насправді й відбувається, питання про сплату пенсійних внесків вирішується саме собою. АТ повинно буде сплатити з винагороди пенсійні внески в обов'язковому порядку. Тобто наведена норма Закону про АТ певною мірою помилкова. А щодо зарплатних виплат такого питання взагалі не виникає. Платити внески — обов'язок АТ.

3. Чи обмежено діяльність наглядової ради строком? Питання в Законі про АТ прописане нечітко. Члени наглядової ради мають знати, що кожного року загальні збори заслуховувати­муть звіти про зроблене радою протягом року, за результатами чого можуть прийматися не дуже втішні рішення. Крім того, раз на три роки загальні збори розгля­дають питання про обрання членів наглядової ради та можуть прийняти рішення про припи­нення повноважень членів наглядової ради (ч. 2 ст. 32 Закону про АТ).

Якщо ж опуститися на рівень окремого члена ради, то відносини з ним регулю­ються договорами. І тут на практиці будуть ви­никати певні непорозуміння.

За загальним правилом із ч. 8 ст. 53 Закону про АТ договір із членом наглядової ради втра­чає силу в разі припинення його повноважень. Розуміємо, що йдеться про дострокове припинення повноважень членів наглядової ради, гарно описане в ст. 57 Закону про АТ.

Утім, так просто усе виглядає на папері. А життя нам готує неприємності. Особливих проблем не прогнозуємо лише щодо тих членів наглядової ради, які працюватимуть за цивільно-правовими договорами. Достатньо всі умови та умовності прописати в статуті, положенні про наглядову раду та в тек­сті укладеного з членом ради договору.

Однак із трудовиками виникатимуть непо­розуміння. У першу чергу через те, що опи­сані в Законі про АТ правила вступлять у су­перечність із нормами КЗпП. В останньому, нагадаємо, є свій, чіткіший перелік підстав для розірвання трудового договору. І хоча ви­падки припинення повноважень члена ради із ст. 57 Закону про АТ де в чім схожі на підстави із ст. 36 КЗпП, усе ж вони мають різну право­ву природу.

І переваги матимуть саме норми КЗпП. Тобто прощатися із членами наглядової ради можна тільки за його правилами.

У зв'язку з цим необхідно вже зараз відповісти на два запитання, які гарантовано виникатимуть на практиці.

1. Чи буде трудовий договір із членом нагля­дової ради строковим?

За загальним правилом із ст. 23 КЗпП строко­вий трудовий договір укладають, коли трудові відносини нереально встановити на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Робота члена наглядової ради має саме такий характер, адже його повноваження рішенням загальних зборів припиняються коли завгодно.

У зв'язку з цим треба звернути особливу увагу на п. 7 постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.92 р. № 9, в якому ВСУ пояснив, що при укладенні трудового договору на визна­чений період цей строк встановлюють за по­годженням сторін і він може бути визначений або конкретним терміном, або часом настання певної події.

Орієнтація на дане роз'яснення дозволяє сто­ронам уникнути проблем із трудовим законо­давством, про які ми говорили вище. І тому вже зараз можна сказати, що практика оформлення трудових відносин із членами наглядової ради піде саме в такому руслі — із ними укладати­муть строкові трудові договори із терміном закінчення, прив'язаним до настання якихось чітко окреслених подій. Але такий договір не завжди врятує від недоречностей і може не знайти розуміння в органів влади, відповідаль­них за контроль за дотриманням трудового законодавства.

2. Чи можна укласти з членом наглядової рада трудовий контракт?

Контракт — особлива форма трудового договору (ст. 21 КЗпП). Його застосування в нашому випадку дало б, як мінімум, мож­ливість прописати додаткові (потрібні това­риству) підстави для його розірвання з чле­нами наглядової ради (підстава з п. 8 ст. 36 КЗпП) і цим самим зняти потенційні непорозуміння.

Однак укладати контракт можна тільки у випадках, прямо передбачених законом. А в Законі про АТ ідеться саме про трудовий до­говір, а не контракт. Тому однозначно мож­на стверджувати, що з членами наглядової ради укладати трудові контракти не можна.

При цьому треба звернути увагу на те, що в названій статті Закону записано: цивільно-правовий договір може бути або оплатним, або безоплатним. Про трудовий договір тут не згадано. Це виправдано, оскільки працюва­ти за таким договором без оплати неможливо. Роботодавця як порушника трудового законо­давства буде жорстоко покарано. Зрештою, для чогось існують якісь мінімальні трудові гаранти для найманих працівників.

Отже, прийняття нового Закону безперечно має позитивне значення. Наскільки вивіреними є його положення покаже практика застосування. Не виключено, що через вже явні недоліки, матимемо справу з методом «спроб і помилок». А відтак, внесення численних змін, доповнень, уточнень до нового Закону – справа часу.

В И С Н О В К И

17 вересня 2008 року несподівано для українського суспільства Верховна Рада України нарешті ухвалила Закон «Про акціонерні товариства». Ця подія стала сенсацією з огляду на те, що впродовж останніх восьми років парламент сім разів відмовляв у підтримці законопроектам, що мали назву «Про акціонерні товариства». Точніше кажучи, це були різні варіан­ти одного законопроекту, який був уперше презентований восени 1998 року і розроблявся на базі модельного закону «Про акціонерні товариства», написа­ного професором Б. Блеком та Анною Тарасовою, в основу якого була покладе­на концепція самозастосовуваного закону, авторами якої є професори Б. Блек та Р. Краакман. З часу своєї першої презентації проект почав жити власним життям, переходячи від однієї ініціативної групи до іншої, зазнаючи модифіка­цій, скорочень та мутацій. Перекроювання проекту під вузькі інтереси певних груп у пошуках політичних та економічних компромісів не могли не порушити структуру моделі та зв'язок між її елементами. Отже, після восьми років пере­робок проект значною мірою втратив риси самозастосовної (self-enforced) мо­делі, перетворившись на типовий зразок пострадянського закону, заснованого на механістичних підходах до конструкції корпорації та надзвичайно широких та загальних регулятивних повноваженнях державних органів. На превеликий жаль, більшість механізмів самозастосовної моделі, покликаних спрямувати конфлікт інтересів між різними групами учасників корпоративних відносин у пло­щину прозорості, взаємного контролю та вдосконалення практики корпоратив­ного управління, не пережили численних редагувань¹.

Проте Закон України «Про акціонерні товариства», не зважаючи на критику, діє (відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону – з 30 квітня 2009 р.) і це зумовлює нові правила гри для вже створених та майбутніх акціонерних товариств:

1. Вже діючі акціонерні товариства повинні привести свої установчі документи у відповідність з Законом до 30 квітня 2011р.

2. Змінюється назва відкритих та закритих акціонерних товариств на публічні та приватні відповідно. Проте, змінюється не тільки назва, але й зміст:

Публічне АТ (ПАТ) — це АТ, що має такі ознаки:

• може мати будь-яку кількість акціонерів (обмеження щодо кількості акціонерів не встановлено);

• може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій;

• акціонери ПАТ можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів і товариства;

• ПАТ зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі; укладення договорів купівлі-продажу акцій ПАТ, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі;

— ПАТ зобов'язане надсилати фондовій біржі, на якій це товариство пройшло процедуру лістингу, повідомлення/повідомити про: 1) проведення загальних зборів та їх порядок денний (ч. 1 ст. 35); 2) зміни у порядку денному загальних зборів (ч. 7 ст. 38); 3) прийняття рішення про реорганізацію ПАТ (ч. 1 ст. 82);

• річна фінансова звітність ПАТ підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором (ч. 1 ст. 75);

• ПАТ зобов'язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розміщується інформація, що під­лягає оприлюдненню відповідно до законодавства, а також інформація, визначена пунктами 1—3, 5, 6, 10, 11, 13—16 ч. 1 ст. 77 (ч. З ст. 78).

Приватне АТ (ПрАТ) — це АТ, що має такі ознаки:

• кількісний склад акціонерів не може перевищувати 100 осіб;

• може здійснювати лише приватне розміщення акцій; у разі прийняття загальними зборами ПрАТ рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства — з приватного на публічне;

• статутом ПрАТ може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на при­дбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі;

• акції ПрАТ не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону;

• можливість встановлення статутом ПрАТ більшої (ніж встановлено Законом) кількості голосів акціонерів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного, за винятком визначених Законом про АТ ви­падків (ч. 3 ст. 42).

3. Майнову базу АТ складають: статутний капітал – створюється із суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства; резервний капітал – створюється для покриття збитків АТ, а також для збільшення статутного капіталу, виплати дивідендів за привілейованими акціями, погашення заборгованості у разі ліквідації товариства тощо; власний капітал – різниця між сукупною вартістю активів товариства і вартістю його зобов’язань перед іншими особами.

4. Права акціонерів товариства значно розширились і мають диференціацію: 1) права власників простих акцій (ст. 25) та права власників привілейованих акцій (ст. 26); 2) права акціонерів ПАТ (ч. 1 ст. 7) та права акціонерів ПрАТ (частини 2 – 6 ст. 7); 3) права незгідного акціонера (ст. 68).

5. Органи управління АТ включають:

1) загальні збори – вищий орган АТ (розділ 7);

2) наглядова рада – здійснює захист прав акціонерів і в межах компетенції, визначеної статутом і Законом, контролює та регулює питання виконавчого органу (розділ 8);

3) допоміжні органи, що створюються/обираються наглядовою радою (ст. 56):

• постійні чи тимчасові комітети;

• внутрішній аудитор/служба внутрішнього аудиту;

• корпоративний секретар – особа, яка відповідає за взаємодію АТ з акціонерами та/або інвесторами.

4) виконавчий орган – здійснює управління поточною діяльністю АТ (ст. 58).

6. Організація контролю за фінансово-господарською діяльністю АТ – інструмент захисту прав акціонерів та кредиторів АТ – стає більш дієвою (розділ 14).

7. Інформаційна політика АТ – ще один інструмент захисту прав – стаю значно прозорішою (розділ 15).

8. Кумулятивне голосування – голосування під час обрання органів товариства, коли загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу акціонерного товариства, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами; - дієвий інструмент захисту прав міноритарних акціонерів. Однак, на мою думку, процес кумулятивного голосування має зазнати деяких змін з огляду на його практичне застосування. Та щоб уникнути зайвих непорозумінь необхідно ввести другий тур такого голосування.

Закон України «Про акціонерні товариства» на відміну від Закону України «Про гос­подарські товариства» передає реальну владу в акціонерному товаристві наглядовій раді, надаючи їй повноваження з переобрання виконавчого органу та скликання загальних зборів акціонерів. Вод­ночас у нових умовах наглядова рада як орган акціонерів має працювати значно професійніше. Те­пер безпосередньо наглядовій раді в компанії підконтрольні служби корпоративного секретаря (з ор­ганізаційно-правових питань) та внутрішнього аудиту (з фінансово-економічних питань).

Найманим менеджерам доведеться навчитися працювати з реально діючою наглядовою радою, що нелегко як з ментальних позицій, так і з утилітарних (необхідно передати частину повноважень). При цьому стане більш складним процес прийняття важливих рішень та жорстким контроль за їх реа­лізацією, тому що розкриватися має набагато більший, ніж раніше, обсяг інформації.

Часто для того щоб повноваження одного органу виконувалися максимально чітко, у ста­туті доводиться уточнювати існуючі обмеження для інших органів або навіть самостійно додава­ти їх. Наприклад, це актуально для випадків погодження умов договорів із наглядовою радою. Тут оптимальним при розробці статуту було б пряме обмеження підписувати договір виконав­чим органом без письмового узгодження його умов із наглядовою радою. Адже, як відомо зі сформованої судової практики, раніше в схожих спорах посилання (аргумент) сторін на неузгод­ження умов договору із наглядовою радою не призводив до визнання договору недійсним.

Опираючись на викладене, необхідно зазначити, що прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» – це великий крок вперед в регулюванні корпоративних відносин в Україні, який стане базисом для діяльності публічних та приватних акціонерних товариств, а також для реального захисту прав акціонерів таких товариств.