3,13 Природа південної частини України у пізньопліоценовий час

Фізико-географічні умови, які існували на протязі всього пізнього пліоцену, відрізняються від тих, що були в попередній, кімерійськин вік. Трохи змінився обсяг басейну та його обриси, змінилися кліматичні умови і органічний світ, особливо в кінці пізнього пліоцену.

Куяльницький вік характеризується розвитком діяльності річок. Алювій цього віку виявлений в межах лівобережної частини Запорізької і Херсонської областей (с. с. Велика Білозірка, південніше Нікополя, Катеринівка, Завадівка, Каїри, північніше Каховки). В дельтових частинах річки нагромаджували велику кіль­кість гравію, піску та глини.. Куяльницькі відклади поширені в Запорізькій, Херсонській, Мико­лаївській та Одеській областях. Як самі породи, так і рештки фауни в них вказують на акумуляцію їх в солонуватих і навіть опріснених водоймищах.

Серед відкладів цих водоймищ знайдено значну кількість решток наземних тварин, серед яких відомі зайці, сіноставці, хом'яки, сліпаки, полівки, тхори, вовки, лисиці, борсуки, їжаки, олені, коні, носороги, мастодонти (Одеська і Запо­різька області). Поміж річкових тварин виявлені: бобри, вихухоль, щука, судак, сом, перлівниці, живородки та інші прісноводні молюски (Запорізька і Одеська області). В алювіальних пліоценових (пізній пліоцен) відкладах с. Каїри Херсон­ської області знайдені рештки верблюда, зубра, бика, коня, південного слона, ховраха, сіноставця, зайця та ін.

Всі ці дані явно свідчать про степові умови на півдні України в куяльницькому віці. Однак склад наземної фауни в цей час значно змінився в порів­нянні з попереднім, кімерійським віком. Дуже рідко вже тут трапляються рештки страусів ,відсутні жирафи, досить рідко трапляються рештки мавп (декілька зубів мавпи знайдено в Одеській області). Отже тваринний світ став більш схожим на сучасний: в цей час було тепліше ніж тепер, але й холодніше ніж в кімерійськин вік. Прирічкові ліси були схожі на сучасні. Води куяльницького моря заповнили річкові долини, які сформувались ще в докуяльннцький час і розмили вапняки давніших пліоценових утворень та частково і міоценові відклади.

В області Присивашшя йшло нагромадження потужної товщі пісків, серед яких П. К. Заморій вважає можливим виділити два горизонти. Ця товща піс­ків має значне поширення на лівобережжі Дніпра, у так званому безстоковому районі і являє собою досить велику поховану алювіальну рівнину (річкові дельти), яка простяглася майже до берегів Північного Криму. Можливо, що ця рівнина деякий час виступала на поверхню і підпадала впливові еолових процесів, які й зумовили знищення органічних решток. Прісноводна фауна молюсків зустрічається в цих пісках, і глинах зрідка і лише вздовж Північного та Західного узбережжя Криму.

У східній частині Причорномор'я води куяльницького моря з'єднувалися через Маничську протоку зводами морського басейну Каспійської западини. Фауна молюсків з каспійської частини басейну, так звана акчагильська, по­ширювалась до Східного Присивашшя.

15.Розвиток Чорноморського басейну у четвертинний час Чорноморський басейн сформувався в сучасних контурах головним чином у пізньопонтичний час. В пізньому пліоцені (кімерійський,апшеронський та куяльницький час) межі морського басейну лише на окремих ділянках в незначній мірі виходили за контури сучасної лінії. Остаточно берегова смуга Чорного моря сформувалася на початку четвертинного періоду .

Характерною рисою для четвертинного періоду є неодноразові глобальні зледеніння, що чергувалися зі значними потепліннями. Це знаходило своє відображення в значних змінах рівня Світового океану і пов’язаного з ним Середземноморського басейну, в тому числі басейну Чорного моря. При цьому у регіоні впродовж плейстоцену відбулося не менше п’яти-шести епох зледенінь та відповідної кількості потепліннь клімату.

Під час зледенінь рівень Чорного моря знижувався до 90-130 м відносно сучасного рівня, а у період потеплінь досягав або перевищував сучасну відмітку на 4-6 м. Такі різкі зміни рівня Чорноморського бассейну супроводжувалися його ізоляцією або широким зв’язком з сусідніми акваторіями Середземного і Каспійського басейнів, при цьому відповідно відбувалося майже повне опріснення або значне осолонення, з населенням його фауністичними комплексами молюсків каспійського або

середземноморського типу. В оптимальних фазах трансгресивних чорноморських басейнів відбувалося сірководневе зараження значної товщі глибоководних шарів води та нагромадження характерних сапропелевих

донних відкладів. На прибережних частинах суходолу та звільнених від води шельфі Чорного моря під час зледенінь були поширені тундрові степові ландшафти з відповідними коплексами рослинного світу.

На початку ранньочетвертинної епохи відбулося значне епейрогенічне під­няття всієї території України і одночасно дуже знизився базис ерозії —рівень замкненого басейну, який існував на місці Чорного моря. Рівень цього доевксинського басейну, за В. Г. Бондарчуком (1946), був на 80-100 м нижчий, ніж сучасний. Ріки рівнинної частини України, більшість яких в кінці неогену мали мабуть характер блукаючих водогонів, виробляють в цей час сталі долини. Розподіл орографічних елементів стає близьким до сучасного.

12