3,9 Передкарпатська палеогеографічна область у ранньому міоцені

Передкарпаття приурочене до Передкарпатського передового прогину. Простір між Карпатами і південно-західним краєм Руської платформи, зайнятий тектонічною зоною – Передкарпатським передгірним прогином, заповненим потужною товщею міоценових молас. Породи, що складають територію Передкарпаття, за віком належать до різноманітних геологічних епох.

В ранньому міоцені виділяють 2 яруси: Бурдігальський, Аквітанський.

Початок неогенового часу на території УРСР ознаменувався загальним підняттям платформенної частини разом з її окраїнами, відступанням моря і ут­воренням диференційованого суходолу на великих просторах.

В цей час тут була мілководна затока, в якій розвивалась типова морська фауна молюсків і нагромаджувались тери­генні відклади, представлені в основному пісками. Найбільш характерними пред­ставниками фауни молюсків цього часу були Rzehakia socialis Rzeh., Pedalion rollei Hцrn., Congeria sandbergergi Andrus., Ostrea gingensisSchloth. var. buczac-zensis Lam. та ін.

Під кінець гельветського віку, в зв'язку з активізацією тектонічних процесів в Карпатах затока, яка була в той час на території, відшнуровується від Передкарпатської, дуже опріснюється і в ній починають нагромаджуватись хемогенні карбонатні відклади з рештками прісноводних молюсків.

На передкарпатті в це час виокремлюють відклади воротищенської світи.

Нагромадження міоценових відкладів пов'язане з тим, що саме в міоцені проходило опускання земної кори в Передкарпатті і утворення Передкарпатського прогину, заповнення його морем і активне нагромадження потужних відкладів. До цих відкладів міоцену належать піски, глини і вапняки. В північно-східній платформенній частині району домінують осадові відклади середнього міоцену, зокрема піски, пісковики, глини, вапняки і гіпси.

Ще одною особливістю геологічної будови району вважається повсюдне поширення четвертинних порід, які покривають міоценові відклади. Це насамперед леси і лесовидні породи.

В межах Передкарпаття в той час зустрічаються піски і кам’яна сіль. Міоценові відклади представлені головним чином крихкими, здебільшого горизонтально залягаючи породами: пісками, глинами, вапняками. Породи раннього міоцену утворюють численні виходи на денну поверхню. Нижні шари складені з глинисто-піщаних солених порід, товщі яких містять в собі поклади колійних солей.

3.10 Неоген Закарпаття

Закарпаття в неогеновий час пройшло доволі складний етап у своєму розвитку. Для міоцену характерним є широке його розчленування, а для міоцену навпаки дуже важко виділити чіткі яруси.

Відклади нижнього міоцену в Закарпатському прогині обмежені у своєму розвитку і складені двома основними осадочними комплексами: лагунно-континентальним і морським. Лагунні утворення – це конгломерато-ангідритова і піщано-глинисто-карбонатна товщі, виділені у негрівську світу. Морський піщано - глинистий комплекс порід виділено у буркалівську світу.

Відклади середньоміоценових молас Закарпатського прогину розвинуті найбільш широко. Складені вони конгломератами, піщано-глинистими і туфогенними утвореннями морських і лагунних фацій гельвету і тортону. У центральній частині Солотвинської і Мукачівської западин вони найпотужніші, а до крайових частин прогину – виклинюються. Слід зауважити, що деякі дослідники відклади середнього міоцену Закарпаття відносять лише до тортонського ярусу(Вялов, Пішванов, 1962), з чим погодитись неможливо. Беручи до уваги дискусійність ярусного поділу неогену Паратетісу взагалі, вважається більш правильним при стратиграфії середньо міоценових утворень гельветського ярусу відносити терешульські конгломерати, новоселицьку, водицьку та тереблінську світи; до тортонського ярусу – солотвинську, тересвинську і басхівську світи.

Відклади верхнього міоцену в Закарпатському прогині поширені нерівномірно. Площа їх поширення в Солотвинській западині у порівнянні з середнім міоценом помітно обмежена. Розвинуті вони переважно у північно-східній та південно-західній частинах западини, у центральній частині розкриті лише свердловинами на невеликих ділянках. У Мукачівській западині вони розвинуті ширше і покриваються пліоценовими і четвертинними утвореннями. Відносяться вони до сарматського ярусу, що представлений нижнім і середнім під’ярусами .

Пліоценові відклади на території Закарпаття розвинуті досить широко. Піщано-глинисті товщі, що їх складають, ділять на 2 яруси – панонський і левантинський. Залягають пліоценові породи переважно на сарматських відкладах і покриваються молодшими четвертинними утвореннями.

Пліоценовий етап геологічної історії Закарпатського прогину деякі дослідники пов’язують з початком седиментаційного циклу панонського часу. Відповідно і нижню межу пліоцену у даному регіоні треба треба проводити по підошві нижнього панону.